Без компромісів: про що Звернення Синоду УПЦ до вірян
Синод УПЦ закликав вірян до захисту Лаври законними засобами. Що це означає та як заклик Синоду буде сприйнятий вірянами і владою країни?
20 березня 2023 року Священний Синод Української Православної Церкви в повному складі прибув під Офіс Президента України. Синодали хотіли особисто зустрітися з главою держави і вручити йому своє звернення, в якому пояснюється позиція УПЦ з кількох питань. Але головна мета візиту була проста – переконати Володимира Зеленського, що все, що відбувається навколо Києво-Печерської лаври, жодної користі ні йому, ні державі загалом не несе. Лавра – це святиня для кожного православного серця, і відібрати її – означає відірвати шматочок від сердець мільйонів громадян України, парафіян УПЦ.
Президент, як ми пам'ятаємо, синодалів не прийняв. Причина такого рішення була вказана донезмоги тривіальна – «у розкладі глави держави зустріч із Синодом УПЦ не запланована». Тому вже ввечері звернення до Президента було опубліковано на сайті УПЦ.
Усі чекали, що цього ж дня буде звернення Синоду до духовенства та мирян нашої Церкви, бо зазвичай усе так і відбувалося – листи Президенту та вірянам з'являлися в той самий день. Однак не цього разу.
Звернення до мирян і духовенства УПЦ з'явилося тільки сьогодні, через два дні після Синоду. Чому така затримка і про що саме говорить послання Синоду? Давайте розбиратися.
Два дні для Зеленського
У статті «"Візит до мінотавра", або Навіщо синодали пішли до Президента?» ми говорили, що УПЦ в особі своїх ієрархів-синодалів обрала шлях Євангелія, а не радикалізації. Нагадаємо, що цей шлях привів Христа на Голгофу. Протилежний цьому шляху рух теж згадується в Євангелії: Христа розіп'яли замість Варавви, людини, що підняв бунт проти римської влади. Інакше кажучи, Спасителя засудили до Голгофи саме ті, хто побачив у Ньому слабкість, небажання протистояти безбожним (з точки зору іудеїв) римлянам. Натовп, що кричав на площі перед Пилатом «Розіпни Його! Кров Його на нас і на дітях наших!», зробив не релігійний, а політичний вибір. І протягом 2000 років перед Церквою весь час стоїть подібна спокуса: що обрати – Хрест чи партію? УПЦ обрала Хрест.
Хрест не передбачає радикалізму політичного, тому що він радикальний в духовному плані. Це насправді таке жорстке рішення, що збоку воно може здатися безумством. Але пам'ятаєте, що каже апостол Павло? «Ми нерозумні Христа ради».
Отож, Українська Православна Церква стала на «віа долоросу». І в зверненні до Президента це дали зрозуміти: ми отримуємо тисячі прохань про благословення на захист Лаври, і абсолютно зрозуміло, що це все означає – що віряни готові постраждати за Христа. «Якою буде ваша відповідь?» – немовби спитали синодали у Зеленського. І дали йому на роздуми два дні. Навіщо? Знову ж, вчинивши за Євангелієм: якщо має брат твій проти тебе, піди спочатку помирися з ним, а потім принеси свою жертву. Синодали й зробили цю спробу примирення. Зеленський цього не зрозумів, а якщо зрозумів – то вдав, що не зрозумів.
Саме тому 23 березня Священний Синод опублікував своє звернення до вірян УПЦ. Про що воно?
Кому війна, а кому мати рідна
Синод, звертаючись до віруючих, нагадав, що зробили миряни та духовенство УПЦ під час війни. Тут йдеться не лише про гуманітарну допомогу, масштаби якої набагато перевершують допомогу усієї решти релігійних організацій України разом, тут йдеться про найдорожче і найцінніше, що є у людини – її життя.
Справді, якщо взяти до уваги, що УПЦ – найбільша конфесія в Україні, до складу якої входять 12 000 храмів, тисячі священників та мільйони мирян, то нескладно здогадатися – кількість наших віруючих на фронті обчислюється десятками тисяч. Наприклад, серед захисників «Азовсталі» був рідний брат спікера УПЦ Миколая Данилевича, а рідний брат митрополита Запорізького Луки загинув на фронті. Священники УПЦ відспівують своїх дітей, які загинули зі зброєю на передовій. Хіба може бути для батька щось трагічніше? Парафіяни Церкви щодня ризикують своїм життям, захищаючи Україну, проливають за неї кров, гинуть.
А що отримують натомість? Рішення чиновників відібрати у них Лавру, закрити храми та монастирі, заборонити Церкву. Чи можна говорити, що такі рішення служать благу України? Ні, звісно. Вони служать виключно тому, щоб максимально роз'єднати наш народ, продиктовані миттєвими політичними вигодами. Погодьтеся, набагато легше довести свій «патріотизм» забороняючи Лавру, ніж захищаючи Україну в Бахмуті. От і стараються.
Ви будуйте, а ми заберемо
Ткаченко та Єленський, а також інші представники українського політикуму, щосили кричать, що УПЦ порушила якісь правила експлуатації «Заповідника "Києво-Печерська лавра"». Щоб розібратися, що саме було «порушено», призначаються комісії, проводяться перевірки тощо. Ці звинувачення були б виправдані, якби УПЦ отримала Лавру в ідеальному стані – і з погляду архітектури, і з погляду інфраструктури та іншого, а через 30 років експлуатації віддала її у зруйнованому та занедбаному стані. Але все було рівно навпаки.
В інтернеті є безліч роликів і фото, які чітко показують та розповідають, якою була Лавра до того, як туди прийшли перші ченці УПЦ. Наприклад, Успенського собору взагалі не було. Монастирські корпуси, господарські споруди, печери та взагалі все було у жахливому напівзруйнованому стані. Ченці це прийняли та відремонтували, упорядкували, що потрібно – добудували та підлатали. Але за простотою душевною не здогадалися про те, що треба було зробити документи «прийому», щоб було зрозуміло, які саме зміни сталися в монастирі. На що, до речі, вказував владика Павел, коли заявив: «Нам монастир передавали, то жодних комісій не призначали». А от зараз – призначили.
Так от, Синод у зверненні не тільки нагадав, що було з Лаврою до того, як туди прийшла УПЦ, а й натякнув цим, що вчиняти так, як вчиняє влада зараз, – неправильно та аморально.
Компроміс із совістю
У посланні Синоду міститься цікава фраза, яка при ближчому розгляді може виявитися головною думкою всього документа. Синодали, подякувавши віруючим за підтримку, висловили впевненість, що «жодні причини не зможуть зламати нашу тверду волю відстоювати святе Православ'я».
Далі, закликавши мужньо триматися Істини, вони навели слова святителя Марка Ефеського, «великого поборника святого Православ'я», який вчить: «Ніколи, людино, те, що стосується Церкви не виправляється через компроміси: нема нічого середнього між істиною і неправдою».
Нагадаємо, що святитель Марк став відомий своєю непримиренною позицією стосовно католицизму. У 1438 році на Флорентійському Соборі практично всі православні єпископи вирішили піти на поступки католикам, щоб отримати від Риму військову підтримку у боротьбі проти мусульман, які стояли під стінами Константинополя. Єпископи переконували один одного, що в цій ситуації «компроміси» цілком виправдані – адже на кону доля не лише Константинополя, а й залишків Візантійської імперії.
Проте з таким підходом не погоджувався Марк Ефеський. Він вважав, що в питаннях віри, навіть перед обличчям смерті, жодних компромісів бути не може. Тому що тимчасові політичні дивіденди не врятують від смерті безсмертну душу.
Схоже, що й наші синодали дали зрозуміти владі, що на поступки у питаннях віри вони не підуть. А таких поступок від них сьогодні вимагають.
Наприклад, нещодавно міністр культури Ткаченко заявив, що ченці можуть залишитися в монастирі. Коли його запитали, за яких умов, він відповів, що «вони знають». Зрозуміло, що ця «умова» – визнання ПЦУ. Про вимоги влади перейти до Думенка говорив намісник Лаври митрополит Павел, розповідав митрополит Мелетій.
І все вказує, що сьогодні влада намагається «вмовити» єпископат УПЦ на угоду з ПЦУ, використовуючи як «предмет для торгу» Києво-Печерську лавру. Що ж, можна сказати, що у зверненні Синоду до віруючих відповідь на те, чи згодна УПЦ піти назустріч розкольникам, влада отримала.
Законний захист Лаври
На завершення Синод сказав про те, про що попереджав Зеленського – народ буде захищати Лавру. Ієрархи закликали віруючих «кріпитися у вірі, підсилити свої молитви і всіма законними засобами захищати нашу найдорожчу святиню – Свято-Успенську Києво-Печерську лавру».
Зверніть увагу, що тут немає ані слова про радикальні заходи. Не йдеться про те, щоб захищати Лавру «всіма доступними засобами». Ні, лише законними. Цей заклик до дотримання закону з боку тих, чиї права зневажають, є особливо примітний. Наша Церква завжди діє у рамках українського законодавства. Ми не кличемо людей на революції, ми не займаємося вихованням «бойових загонів» і не виношуємо планів із повалення чинної влади. Наші віруючі не відібрали жодного храму у розкольників, вони не спилюють церковні замки болгарками та не б'ють інших християн, відриваючи їм пальці ломами. На відміну від представників ПЦУ та УГКЦ, наші віруючі йдуть до храму з молитвословом, а не з молотком, і захищають свої святині молитвою, а не лайкою та боєм. Знаєте чому? Тому що так нас навчив Христос.
І можна не сумніватися, що й стосовно Лаври буде все те саме: парафіяни монастиря прийдуть з молитвою на устах, щоб постраждати від тих, чиї вуста знайомі лише з матюками. Ми прийдемо без зброї. Точніше, нашою зброєю буде молитва. І молитися будуть не лише ті, хто встане під стінами Лаври, а й ті, хто приїхати не зможе, хто вдома, або в храмі, або в окопі на передовій відкриє молитвослов і скаже: «Господи! почуй молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе» (Пс. 101, 2).
І Господь почує. Тому що Він завжди чує тих, хто страждає та гонимий.
