Закінчується багатолюдна недільна сповідь. Підходить остання парафіянка, дуже благообразна, і починає здалеку:
– Батюшко, грішна... Минулого тижня позаздрила сусідці — у неї помідори краще зійшли. І ще в п'ятницю вечірнє правило не все вичитала, три молитви пропустила...
Священник, підпираючи голову рукою, запитує:
– Матінко, а з чоловіком-то як? Не сваритеся?
– Ой, що ви, батюшко! З чоловіком у нас повна єдність думок, живемо душа в душу! Він у мене мовчун, слова поперек не скаже.
Священник пожвавлюється:
– Та невже? Прямо ідеальний шлюб! І як же ви цього досягли?
– Ну як... Я йому одразу після вінчання сказала: «Васю, якщо ти хоч раз спробуєш зі мною сперечатися — я за себе не відповідаю, сковорода в мене важка». І все, батюшко, тридцять років ідеального християнського миру в сім'ї!
Батюшка зітхнув, накрив її єпитрахиллю і прошепотів:
– Іди з миром, матінко. І Васі своєму передай, що його в раю вже заждалися.
Молодий послушник, начитавшись давніх патериків, підходить до досвідченого духівника:
– Отче, я твердо вирішив стяжати абсолютну безпристрастність і перемогти всі помисли! Скажи, в який момент чернець остаточно перестає спокушатися і знаходить повний спокій?
Старець усміхнувся в бороду, обійняв його за плечі й тихенько прошепотів на вухо:
– Виключно на третій день після власного відспівування, чадо. І це, якщо пощастить. А поки що – бери мітлу й іди підмітати двір.
– Батюшко, я здійснила справжній духовний подвиг! Я пробачила всім своїм ворогам!
– Яка радість. І як же тобі це вдалося?
– Я їх усіх заблокувала.
Урок у недільній школі. Батюшка суворо питає малюків:
- Ну-но, діти, зізнавайтеся, хто зруйнував Єрихонську стіну?
У класі зависає тиша. Раптом встає п'ятирічний Ванечка:
- Батюшко, чесне слово, це не я! Ми з Максимом тільки біля дзвіниці бігали!
Священник засмучений іде скаржитися парафіяльному старості на неосвіченість дітей. Староста, діловито перебираючи будівельні кошториси, відповідає:
- Не переживай, отче. Якщо Ванечка каже, що не він - значить, не він. Хлопчик з хорошої сім'ї, брехати не буде. А стіну цю Єрихонську... гаразд, давай в акт списання по ремонту включимо, справ-то.
В одній єпархії призначили нового, дуже енергійного і суворого перевіряючого. Той вирішив проїхатися по далеких сільських парафіях без попередження. Приїжджає в глухе село, заходить до храму, а там біля вівтаря возиться старенький, благодушний настоятель у потертому підряснику.
Ревізор, вирішивши відразу показати клас, суворо запитує:
- Так, отче! Ну-ка доповідайте мені, як у вас на парафії справи з катехізацією, місіонерською роботою та молодіжним служінням?
Старий розгублено почухав бороду, усміхнувся і відповідає:
- Ой, миленький... З катехізацією у нас чудово - коза катехізатора Манька якраз трьох принесла. З місією теж порядок: староста наш, дід Михій, вчора в сусіднє село за запчастинами ходив, так усім чоловікам біля магазину пояснив, чому лаятися гріх. А ось з молоддю погановато, це так. З молоді у нас на парафії тільки я - мені всього сімдесят два, решта-то на погості вже відпочивають.
Два молодих ревних неофіти сперечаються до хрипоти:
- Чи можна спати під час проповіді? Це ж страшний гріх неуваги!
Підійшли до настоятеля, щоб він розв'язав суперечку. Настоятель важко зітхнув, зняв окуляри і каже:
- Спати під час проповіді - це півбіди. Справжній гріх - це говорити таку проповідь, від якої вся парафія засинає.
Молодий, просунутий айтішник вперше прийшов на сповідь. Довго стоїть, переминається з ноги на ногу, нарешті підходить до священника і каже:
– Батюшко, я тут гріхи накидав... Але паперця немає, я їх у смартфоні в нотатках записав. Можна я з екрана прочитаю?
Літній батюшка подивився на гаджет, перехрестився і відповідає:
– Читай. Добре хоч, що ти їх у «хмару» відразу не залив, а то у Архангела Михаїла і так роботи багато з нашими базами даних.