<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" version="2.0"><channel><title>Новини та статті СПЖ</title><link>https://spzh.eu/ua/</link><description>Статті та новини про Православ'я, УПЦ та християнство</description><language></language><lastBuildDate>Mon, 20 Jul 2026 13:50:13 +0300</lastBuildDate><atom:link href="https://spzh.eu/ua/rss" rel="self" type="application/rss+xml" /><item><title><![CDATA[У мережі нагадали про лист Шептицького Гітлеру з пророцтвом про його перемогу]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94486-u-merezhi-nahadali-pro-list-sheptitskoho-hitleru-z-prorotstvom-pro-joho-peremohu</link><description><![CDATA[Шептицький «охоче» написав Гітлеру листа, виконуючи перед ним свій обов'язок.]]></description><pubDate>Mon, 20 Jul 2026 12:40:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[У мережі опублікували архівний лист митрополита УГКЦ Андрея Шептицького до Адольфа Гітлера, в якому він передбачив главі нацистської Німеччини повну перемогу у війні. У документі, датованому 3 березня 1942 року, він повідомляє про «божественне пророцтво» за умови співпраці фюрера з Ватиканом.
Шептицький надіслав це послання зі Львова, звертаючись до Гітлера як до «Вашої ексцеленції» (превосходительства). Він повідомив, що знає жінку-пророка, яка «довгі роки захоплюється фюрером і завжди молиться за нього».
Блок - по темі (В Івано-Франківську 2025 рік оголосили роком Шептицького)
Згідно з текстом листа, Бог нібито відкрив цій жінці, що Гітлер буде «приведений до вершини земної висоти», якщо допоможе християнству здобути перемогу в повній згоді з папою римським. Шептицький підкреслив, що охоче виконує свій «обов'язок перед Вашою ексцеленцією», передаючи це містичне послання.
Наприкінці листа митрополит УГКЦ називає себе «відданим слугою» Адольфа Гітлера та висловлює готовність надати більш докладні відомості.
Як повідомляла СПЖ, у київській синагозі розповіли, що Шептицький нібито ненавидів нацизм.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94486-u-merezhi-nahadali-pro-list-sheptitskoho-hitleru-z-prorotstvom-pro-joho-peremohu</guid></item><item><title><![CDATA[У ПЦУ передумали робити Кирилівський храм Києва центром Луганської єпархії]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94485-u-ptsu-peredumali-robiti-kirilivskij-khram-kijeva-tsentrom-luhanskoji-jeparkhiji</link><description><![CDATA[У Кирилівському храмі Києва ПЦУ призначила нового «настоятеля».]]></description><pubDate>Mon, 20 Jul 2026 11:10:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[У Кирилівській церкві Києва ПЦУ змінила керівництво, фактично скасувавши власне рішення про перетворення храму на центр Луганської єпархії ПЦУ. Новим «настоятелем» давньої святині призначили Богдана Гулямова. Про це повідомила шеф-редактор видання LB.ua Соня Кошкіна.
Блок - по темі (Баумейстер: То, що роблять ПЦУ і УГКЦ, – язичництво в християнських шатах)
Кошкіна зазначила, що «дуже зраділа» призначенню Гулямова. За її словами, останніми роками пам'ятці архітектури XII століття «явно бракувало доброго господаря», а новий керівник нібито «вміє наводити лад бездоганно». Раніше, з моменту вилучення храму у монастиря УПЦ на початку 2025 року, тут служив Лаврентій Мігович.
Нагадаємо, у травні 2025 року очільник ПЦУ оголосив Кирилівську церкву «центром управління Луганською єпархією до звільнення Луганщини». Призначення настоятелем Гулямова свідчить про зміну планів Думенка.
Раніше народний депутат Сергій Рудик у Верховній Раді заявив, що перебування в цій церкві обходиться у 100 тисяч гривень, що надто дорого для «переселенців із Луганська». Як альтернативу депутат зажадав передати структурі Думенка Воскресенський (Афганський) храм УПЦ, розташований поблизу Лаври.
У Кирилівському храмі діяв чоловічий монастир УПЦ до 30 січня 2025 року, коли чиновники Мінкульту відмовилися продовжувати договір оренди.
Як повідомляла СПЖ, прокуратура конфіскувала храм, захоплений ПЦУ в Бушево.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94485-u-ptsu-peredumali-robiti-kirilivskij-khram-kijeva-tsentrom-luhanskoji-jeparkhiji</guid></item><item><title><![CDATA[Право на вічний спокій]]></title><link>https://spzh.eu/ua/istorija-i-kulytrua/94484-pravo-na-vichnij-spokij</link><description><![CDATA[Античний Рим безжально стирав імена мільйонів простих людей після смерті. Християни здійснили неймовірний переворот, повернувши людині духовну гідність.]]></description><pubDate>Mon, 20 Jul 2026 01:11:00 +0300</pubDate><category>Історія і культура</category><content:encoded><![CDATA[На холодному камені надгробків у катакомбах святого Каллиста пальці намацують нерівні борозни. Хтось поспіхом, невмілою рукою продряпав тут короткий напис латиною: «Агапе, ти будеш жити в Бозі. У мирі. Покладена тут за чотири дні до січневих календ». Поруч – примітивний малюнок маленької гілки оливкового дерева і контур корабельного якоря.
Блок - по темі (Тяжкий якір вірності)
Ця скромна епітафія присвячена звичайній рабині, яка жила в III столітті, яка за життя не мала ні громадянських прав, ні прізвища, ні власного дому – Римська імперія бачила в ній лише одухотворене майно і безкоштовний робочий інструмент. Але стоячи біля її могили, ми розуміємо: християнська громада зберегла її ім'я для вічності, маленька мармурова плита стала маніфестом одного з найвеличніших гуманітарних переворотів в історії людства. Християнство здійснило поховальну революцію, скасувавши безликі братські рови язичників і подарувавши кожному бідняку право на вічну пам'ять.
Бездонні колодязі Есквіліна
Щоб усвідомити масштаб цього зсуву, потрібно подумки залишити прохолодні підземні коридори і повернутися на поверхню величного Риму епохи цезарів. Золоті палаци Палатину і грандіозні тріумфальні арки приховували непривабливий зворотний бік імперської столиці. В античному світі існував жорсткий майновий ценз: дорогий кам'яний надгробок із переліком воєнних заслуг і державних титулів могли дозволити собі лише патриції, багаті вільновідпущеники або вищі чиновники. А імена мільйонів простих рабів, убогих чужинців і міських пролетарів смерть безжально стирала з історії.
Розкопки на Есквілінському пагорбі виявили путикули – величезні відкриті ями-колодязі, що слугували для утилізації бідноти. Міські служби щоранку звозили туди трупи тих, хто помер у тісних каморках римських нетрів або на ринкових площах.

Тіла скидали в ці кам'яні резервуари тисячами, і людська плоть змішувалася там у безлику масу, що гниє. 

Римський поліс дивився на померлого бідняка як на вироблений ресурс, зламаний гвинтик державної машини, який потрібно прибрати з вулиць заради санітарної безпеки.
Родичам померлих нікуди було прийти, щоб поплакати за ними, ніби цих людей ніколи й не існувало на світі.
Кімнати очікування світанку
Християнська громада не могла змиритися з такою утилізацією – і справа тут не лише в співчутті. Віра в Боговтілення змінила все. Якщо Сам Творець прийняв людське тіло, значить, це тіло священне, а якщо Спаситель обіцяв загальне воскресіння в тілі, значить, могила не може бути смітником. Християни почали викуповувати приватні ділянки землі за межами Риму і створювати підземні галереї катакомб – Прісцілли, Каллиста, Доміцілли.
Замість спільних ровів віруючі створили систему індивідуальних ніш – локул, і кожне тіло, чи то знатний римлянин, утікач-раб, убога вдова чи новонароджене немовля, отримувало окрему комірку в стіні.

Людину більше не кидали в спільне звалище – її омивали водою, загортали в чисте полотно і дбайливо вкладали на кам'яне ложе.

У цей же період Церква відмовляється від язичницького терміна «некрополь», що перекладається як «місто мертвих», і в обіг входить нове грецьке слово – койметеріон. Буквальний його переклад звучить напрочуд тепло – «опочивальня», «спальня». Своїх близьких віруючі ховали так, ніби вкладали їх спати до ранку.
Святитель Іоанн Золотоуст залишив нам пояснення нової дорожньої карти людства: «Тому й саме місце називається кладовищем [усипальницею], щоб ти знав, що померлі й покладені тут не померли, але сплять і спочивають. До пришестя Христового смерть називалася смертю... Тепер же... вона називається заспокоєнням і сном».
Таємні знаки вічного дому
Християнський надгробок у катакомбах відрізнявся від світського: тут не знайти довгих списків земних нагород, переліку виграних битв або кількості накопичених монет. На теракотових плитках, що закривають ніші, або на мармурових уламках продряпували зовсім інші символи: зображення якоря – давнього знаку непотоплюваної християнської надії; контур голуба, що несе в дзьобі оливкову гілку як символ примирення врятованої душі з Творцем; хризма – монограма імені Спасителя, що стала печаткою Його вічного володіння над цим місцем.
Для громади також було важливо зафіксувати на плиті ім'я людини і точну дату її поховання. Цю дату християни називали «днем народження», але йшлося не про день появи на світ із утроби матері, а про день переходу у Вічність.

Так могила перетворилася на дім з адресою, за якою Господь покличе Свого слугу в день Другого Пришестя.

Пізніше блаженний Августин напише про християнське ставлення до тіла померлого: «Турбота про поховання, облаштування кладовища, пишність похорон – все це радше втіха живим, ніж допомога мертвим. Але з цього не випливає, що тілами померлих слід нехтувати... особливо тілами праведних і вірних, якими Дух Святий користувався як знаряддями і посудинами для всіляких добрих справ».
Сьогодні, коли в реаліях воєнного часу навколо багато свіжих могил, цей катакомбний шифр звучить як звістка, звернена особисто до нас. Світ намагається переконати, що смерть – це остаточний фінал, який стирає людину з буття. Але коли ми приходимо на християнські кладовища, ми бачимо перед собою прості дерев'яні або кам'яні хрести з табличкою з іменем і роками життя людини.
Кожний такий надгробок успадкований від тих самих написів із римських печер як непохитне ствердження громади вірних: ця людина не забута. Її неповторне ім'я, її земні скорботи, її любов і вірність навіки закарбовані в пам'яті Живого Бога.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/istorija-i-kulytrua/94484-pravo-na-vichnij-spokij</guid></item><item><title><![CDATA[Кам'яний ящик для живої душі]]></title><link>https://spzh.eu/ua/chelovek-i-cerkovy/94483-kamjanij-jashchik-dlja-zhivoji-dushi</link><description><![CDATA[Різкі слова Спасителя учневі здаються жорстокими. Археологія відкриває прихований і глибокий зміст незручного євангельського сюжету.]]></description><pubDate>Sun, 19 Jul 2026 23:23:00 +0300</pubDate><category>Людина і Церква</category><content:encoded><![CDATA[Кам'яниста дорога в'ється серед висушених сонцем пагорбів Іудеї. Спаситель іде попереду, рішуче і швидко. За Ним рухається строката юрба. Люди горнуться до Чудотворця, чекають нових зцілень, гучних перемог і ситних безкоштовних обідів. Але Ісус обертається і називає ціну слідування за Собою.
У цей момент із юрби виходить один із учнів. Чоловік опускає очі, переминається з ноги на ногу і вимовляє слова, які здаються взірцем синівської шанобливості: «Господи! дозволь мені спершу піти і поховати батька мого». Відповідь Христа звучить як удар батога: «Іди за Мною, і залиш мертвим ховати своїх мерців» (Мф. 8:22).
Блок - по темі (​Крик сліпців зламує релігійні алгоритми)
Світські критики віками чіплялися за цей євангельський вірш, звинувачуючи Спасителя в руйнуванні сімейних цінностей і безжалісності до людського горя. Щоб зрозуміти, що сталося того спекотного дня, нам потрібно зазирнути в темні печери іудейських кладовищ епохи Другого Храму. Археологічні знахідки останніх десятиліть у Єрусалимі повертають цій історії її справжній контекст.
Ритуал у поховальній печері
Похоронний обряд давньої Іудеї суттєво відрізнявся від нашого. Родичі не просто засипали покійника землею. Поховання відбувалося у два обов'язкові етапи, розтягнуті на довгі місяці.
Спочатку померлу людину сповивали в похоронні пелени з пахощами. Тіло дбайливо переносили до висіченої у вапняковій скелі сімейної гробниці. Його вкладали на кам'яне ложе в глибокій ніші. Вхід до печери закривали важким круглим каменем.
Там, у темряві вогкого склепу, плоть покійного розкладалася протягом цілого року. Родичі весь цей час носили жалобу, дотримувалися суворих ритуальних обмежень, молилися.
Рівно через рік, коли від людини залишався сухий скелет, сім'я поверталася до гробниці. Наставав етап осілегіуму – вторинного поховання. Старший син заходив у печеру, дбайливо збирав кістки свого батька і складав їх у невелику прямокутну скриню, витесану з цільного шматка вапняку. Ця скриня називається осуарієм. Довжина її відповідала найдовшій кістці – стегновій. Осуарії прикрашали геометричним різьбленням, іноді дряпали на них ім'я покійного, після чого ставили в спеціальну нішу в кутку склепу. А звільнене кам'яне ложе готували для наступного мерця.
Можна зрозуміти, у яку круговерть ритуальних обов'язків потрапляв родич покійного. Прохання юнака могло означати, що його батько помер день тому, і тепер синові належить провести цілий рік у жалобі, очікуванні та підготовці до осілегіуму. Але вірогіднішим є інше пояснення позиції скорботного.
Пастка синівського обов'язку
У близькосхідній культурі фраза «відпусти мене спершу поховати батька» була усталеним зворотом. Вона аж ніяк не означала, що старий просто зараз уже лежить мертвим у домі. Чоловік говорив Христу: «Дай мені спокійно пожити з батьками. Дозволь мені дочекатися старості батька, доглядати за ним, отримати належну частку законної спадщини. Потім я виконаю всі пристойності, зберу його кістки в скриню, закрию кришку сімейного склепу, і ось тоді я неодмінно піду за Тобою».

Юнак намагався виторгувати в Бога зручну побутову паузу. Він прикривав свій страх перед невідомістю священним обов'язком синівської любові. Це була бездоганна маска благочестя.

Христос же зриває цю маску. Спаситель бачить, що за правильними словами криється духовний параліч. Світ влаштований так, що він ніколи добровільно не відпустить людину. Завжди знайдуться нові невідкладні справи, несплачені борги, скривджені родичі, недобудовані будинки.

Спроба спочатку задовольнити всі вимоги соціуму, а вже потім згадати про Бога – це духовне самогубство.

Людина непомітно для самої себе замуровує свою живу душу в кам'яну скриню умовностей, перетворюючи життя на подобу осуарія, вкритого гарним різьбленням зовні, але сповненого сухих кісток усередині.
Місія духовних мерців
Давні тлумачі Священного Писання чудово розуміли цей радикальний виклик Спасителя. Святитель Іоанн Золотоуст у бесідах на Євангеліє від Матфея підкреслює, що Христос не закликав до жорстокості чи зневаги до батьків. Він пише: «Христос сказав це не з неповаги до батьків, але бажаючи показати, що ніщо не повинно бути для нас важливішим за небесне... і що потрібно з великою ретельністю братися за духовні справи, не допускаючи жодного зволікання, хоча б до того спонукали найнеобхідніші й нерозривні узи».
Йому вторить блаженний Феофілакт Болгарський, який звертає увагу на оточення юнака. Святий зазначає, що в домі померлого завжди залишалися люди, здатні взяти на себе побутові клопоти: «Христос заборонив йому, показуючи, що шанування Бога має бути вищим за шанування батьків... До того ж, були інші, які могли поховати покійника, а саме – невіруючі».

Бог вимагає негайної відповіді на Свій поклик. Він вириває людину із зони комфорту, бо зволікання у питаннях віри є смертельним.

Живі мерці – це суспільство, яке несамовито бореться за виживання і проводить життя в накопиченні земних благ та дотриманні зовнішніх ритуалів. Чекати, поки такі люди схвалять твій шлях до Бога і благословлять твоє християнське служіння, – безглуздо.
Християнин не має ставати гробарем
Озирнімося навколо. Скільки людей зараз паралізовані невизначеністю, різноманітними соціальними зобов'язаннями і страхом перед майбутнім! Ми постійно відкладаємо духовне життя на міфічне «потім». Ми говоримо собі: ось закінчиться війна, виростуть діти, настане стабільність – і тоді я почну молитися, піду до храму, зміню своє життя.

Але колесо мирської суєти крутиться без зупинки. Світ навколо нас завжди знайде нові приводи для похоронів. Він вимагатиме, щоб ми заради виживання ховали свої таланти, час, свою віру.

Христос кличе учня до Себе, геть від поховальних печер. Месія рятує юнака від участі гробаря. Божественний поклик вимагає позбутися духовного омертвіння просто зараз, не чекаючи ідеальних умов. Питання одне: чи готові ми вийти із зони комфорту, щоб зробити крок назустріч Тому, Хто переміг смерть?]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/chelovek-i-cerkovy/94483-kamjanij-jashchik-dlja-zhivoji-dushi</guid></item><item><title><![CDATA[В УПЦ відзначили свято Собору Чернігівських святих]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94482-v-upts-vidznachili-svjato-soboru-chernihivskikh-svjatikh</link><description><![CDATA[Архієпископи Никодим та Афанасій звершили літургію в храмі Всіх святих Чернігівських у престольне свято.]]></description><pubDate>Sun, 19 Jul 2026 13:56:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Чернігівська єпархія 18 липня 2026 року відзначила престольне свято в храмі Всіх святих Чернігівських. Божественну літургію в цей день звершили архієпископ Любецький Никодим та архієпископ Камінь-Каширський Афанасій, вікарій Волинської єпархії. Про це повідомляє єпархіальна прес-служба.
Архієреям співслужили клірики храму та духовенство Чернігівської єпархії. Під час богослужіння возносилися молитовні прохання про мир в Україні та про Церкву, яка зазнає гонінь.
Блок - по темі (В отобранном у УПЦ храме Чернигова власти провели «заупокойный концерт»)
Після завершення літургії перед іконою свята було звершено чин прославлення з молитвою до всіх святих, що просіяли в землі Чернігівській.
Собор Чернігівських святих — місцеве святкування Української Православної Церкви, встановлене рішенням Священного Синоду УПЦ у 2006 році. Воно звершується в першу суботу після свята святих первоверховних апостолів Петра і Павла та об'єднує пам'ять святих, що просіяли на Чернігівській землі, серед яких преподобний Антоній Печерський, святитель Феодосій Чернігівський та преподобний Лаврентій Чернігівський (святі мощі яких перебувають у відібраному в УПЦ Троїцькому соборі), благовірний князь Ігор Чернігівський та інші угодники Божі.
Як повідомляв СПЖ, раніше в УПЦ назвали порожній Троїцький собор у Чернігові символом дехристиянізації. Звернувши увагу на вкрай малу кількість людей, присутніх на святкуванні пам'яті святителя Феодосія Чернігівського за новим стилем, у Церкві зазначили: «Ще нещодавно на свято святителя Феодосія до Свято-Троїцького собору збиралися тисячі чернігівців, храм був переповнений усю ніч, звершувалися молебні з акафістом і Божественні літургії, а урочистості завершувалися багатолюдним хресним ходом».]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94482-v-upts-vidznachili-svjato-soboru-chernihivskikh-svjatikh</guid></item><item><title><![CDATA[Остапенко провів делегацію Ватикану до Дальніх печер Києво-Печерської лаври]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94481-ostapenko-proviv-delehatsiju-vatikanu-do-dalnikh-pecher-kijevo-pecherskoji-lavri</link><description><![CDATA[Гостям з РКЦ показали пошкоджений Успенський собор і відвели до Дальніх печер обителі.]]></description><pubDate>Sun, 19 Jul 2026 13:11:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Адміністрація Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» організувала відвідування Дальніх печер для делегації Ватикану на чолі з секретарем у відносинах з державами архієпископом Полом Річардом Галлагером. Про це повідомили на сторінці заповідника у Фейсбук.
Разом із Галлагером Лавру відвідали апостольський нунцій в Україні Висвальдас Кульбокас і посол України при Ватикані Андрій Юраш.
Блок - по темі (Влада «відкрила» Дальні печери: що вони не роблять – не йдуть справи)
Директор заповідника Максим Остапенко супроводжував делегацію до Дальніх печер, де, як зазначається, гості вклонилися мощам священномученика Климента, одного з перших єпископів Риму.
«Ця святиня має особливе значення для християн різних конфесій. Вона нагадує про спільні витоки християнської традиції і сьогодні знову об'єднує церкви навколо ідеї збереження духовної спадщини та підтримки України», – заявили в заповіднику.
Перед цим Остапенко показав делегації Успенський собор, який постраждав від обстрілу 15 червня. Гостям розповіли, що тоді собор втратив більшу частину покрівлі, а на території Лаври було пошкоджено 19 об'єктів.
Як писав СПЖ, раніше екскурсію Дальніми печерами Лаври провели кардиналу з УГКЦ.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94481-ostapenko-proviv-delehatsiju-vatikanu-do-dalnikh-pecher-kijevo-pecherskoji-lavri</guid></item><item><title><![CDATA[​Крик сліпців зламує релігійні алгоритми]]></title><link>https://spzh.eu/ua/chelovek-i-cerkovy/94480-krik-sliptsiv-zlamuje-relihijni-alhoritmi</link><description><![CDATA[​Епоха цифровізації перетворила духовне життя на сухий протокол. Крик євангельських сліпців повертає людину до живого переживання богоспілкування.]]></description><pubDate>Sun, 19 Jul 2026 00:29:00 +0300</pubDate><category>Людина і Церква</category><content:encoded><![CDATA[​«Ісусе, Сину Давидів, помилуй нас» — кричали слідом за Христом євангельські сліпці, про яких ми читаємо на літургії в сьому неділю після П'ятидесятниці. Ми живемо в епоху тотального торжества алгоритмів і протоколів. Сучасна людина звикла, що будь-яка проблема — від поломки смартфона до затяжної депресії — вирішується покроковою інструкцією.
​На жаль, цей конвеєрний підхід ми спробували принести і в церковну огорожу. Для багатьох із нас духовне життя перетворилося на механістичний регламент. Виходячи з храму, ми виявляємо, що душа так і не вгамувала своєї спраги до Бога. Ми навчилися безпомилково орієнтуватися в просторі релігійного побуту, але втратили зір для споглядання Горнього світу.
Блок - по темі (Зеленый камуфляж: почему Христос проклял смоковницу)
​Євангельські сліпці, про яких Церква нагадує нам у сьому неділю після П'ятидесятниці, сиділи біля запиленої дороги і не могли бачити Христа фізично. Але в них було страждаюче серце. Їхній відчайдушний крик: «Ісусе, Сину Давидів, помилуй нас!» — це точний діагноз і єдино вірний рецепт для кожного з нас.
​Ілюзія релігійного конвеєра
​Головна ілюзія «зовнішнього» християнства полягає в переконанні, що святість — це сума правильних комбінацій. Але спасіння не піддається автоматизації. Уся «сіль» спасіння, уся його суть полягає в стяжанні благодаті, а благодать — це особистісний дар, який неможливо заробити або «вивернути» з Бога механічним виконанням правил.
Таїна спасіння прихована в покаянні, а таїна покаяння — в молитві. Але як молитися тому, чий розум цілодобово бомбардується терабайтами мирського інформаційного сміття? Як увійти в молитву, якщо ми не маємо навіть елементарного миру щодо ближніх?

Перший крок на цьому шляху — це радикальний, жорсткий вихід із режиму «жити як усі». Що таке сьогодні це обивательське «як усі»? Це характеристика перебування в земному світі духовного трупа.

Стан людини, яка пливе за течією, повністю роздавлена під тягарем нерозкаяних гріхів і нав'язаних масовою культурою бажань. Це не означає, що потрібно негайно тікати в пустелю. Потрібно змінити саме своє життя і переглянути його цінності.
Битва за розум
Перший серйозний рубіж, на якому ламаються і відступають більшість неофітів, — це внутрішня брань за власний розум. Розум людини — колосальна, Богом дана сила. Закон духовного життя суворий: на чому ми зупиняємо увагу нашого розуму, туди й перетікає вся життєва енергія людини. Якщо наш розум цілодобово прокручує новинні стрічки і побутові образи, дивно очікувати, що серце раптом розквітне християнською любов'ю.

Розум має бути «укладений» у слова молитви, щоб у нього не залишалося лазівок для втечі у світ помислів.

Усе земне, до чого прив'язується душа, поступово розтлює її. Усе Небесне, до чого вона пробивається через внутрішнє мовчання, вводить її в Божественний спокій. Християнство — це не релігія комфорту, це щоденне тренування для вічності.
Безкомпромісне викорінення гріха
Благодать — субстанція чутлива. Вона накопичується крапля за краплею, коли людина береже чистою свою совість більше, ніж зіницю ока. Головний ворог тут — жалість до себе, ці вічні думки: «Ще трохи посплю, ще поїм, я втомився, треба розслабитися». Теплохолодність розслаблює душу, перетворюючи християн на «рабів лінивих». До Христа неможливо підійти без справжнього покаяння, а справжнє розкаяння — це не просто сентиментальне сокрушення на сповіді, це жорстоке, безкомпромісне викорінення самих коренів гріха всередині себе.

Земне життя — не полігон для розваг і не санаторій. Це безперестанна, смертельна битва зі злом, що вкоренилося в нас із самого дитинства.

Кожна мить, кожна випадкова зустріч, кожна думка, що спалахнула, — іспит, де Бог перевіряє, куди схилиться чаша нашого серця: до Світла чи до темряви.
​Якщо замість того, щоб жити розумом у калейдоскопі зовнішнього світу, ми занурюємо його у внутрішній простір серця, ми виявимо там джерело благодатної ріки. Як зауважив преподобний Максим Сповідник: «Той, хто любить Бога, надає перевагу пізнанню Бога над усім, що Ним створено».
Мовчання преображеного серця
Сьогодні більша частина людства занурена в глибокий духовний анабіоз, приспана нескінченним різноманіттям мирських вражень. Гріховний розум без зупинки генерує помисли, зв'язуючи ними душу міцніше за сталеві ланцюги. Він навіює людині хибну млявість, дряхлість, звичку нити і скаржитися на обставини. Але у Христі дух людини не старіє, він молодіє! Старість боїться духовної юності. Помисли про зневіру, втому і безглуздість боротьби — це завжди ворожі стріли, що приходять «з лівого боку».

​Коли душа рішуче, не озираючись назад, робить вибір на користь радикальної внутрішньої зміни, вона миттєво знаходить милість Господню. У цей момент людина починає осягати духовні смисли не розсудком, не через богословські книги, а серцем.

Кінцевий підсумок будь-якої молитовної практики — таємниче вселення Триєдиного Бога в людське серце. Це стан преображеного духу, мир Божий, який повністю змінює сприйняття всесвіту. На цій вершині розум людини приходить у повне мовчання. Звичне нам мирське мислення припиняє свою хаотичну роботу. Наш безперервний внутрішній монолог, наші нескінченні міркування — це не що інше, як психологічний спосіб захисту людини від лякаючої реальності духовного світу. Ми заговорюємо Бога, щоб не зустрічатися з Ним лицем до лиця.
Саме тому так важливо замінювати мислення молитовним діланням.

Істинне богопізнання мовчазне і безпомисне. Воно і є справжнє покаяння, відчинені двері до Христа.

Таке молитовне ділання доступне не лише ченцям-відлюдникам, воно відкрите і для мирянина, який живе в мегаполісі. Суть його проста і глибока: зберігати себе цілісним у Богові, бути тверезим і уважним до серця.
Ті слова, якими взивали біля дороги сліпці, наше серце має тихо, мірно повторювати все життя. Щоб у ту годину, коли душа розлучатиметься з тілом, її останнім земним звуком і першим вічним зітханням стало: «Господи, Ісусе Христе, помилуй мя».]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/chelovek-i-cerkovy/94480-krik-sliptsiv-zlamuje-relihijni-alhoritmi</guid></item><item><title><![CDATA[Таємний подвиг візантійського підпілля]]></title><link>https://spzh.eu/ua/istorija-i-kulytrua/94479-tajemnij-podvih-vizantijskoho-pidpillja</link><description><![CDATA[Хрестоматійні підручники зводять іконоборство до суперечок богословів у Константинополі. Але справжня драма розгорталася в глухих селах.]]></description><pubDate>Sun, 19 Jul 2026 00:09:00 +0300</pubDate><category>Історія і культура</category><content:encoded><![CDATA[Книги з церковної історії навіюють, ніби історія Візантії кувалася виключно під склепіннями палаців. Професори цитують столичних інтелектуалів, розкладають по поличках аргументи патріархів. Виникає ілюзія, що релігійна катастрофа, розтягнута на десятиліття, була не більш ніж богословською дискусією, де переможених відправляли у заслання, а переможці пили вино з імператорських підвалів.
Але архіви малюють зовсім іншу картину. Епоха другого іконоборства, що розпочалася 814 року, стала для імперії часом тотального поліцейського контролю, який дістався до найглухіших окраїн. Спробуємо спуститися з візантійського Олімпу на рівень фракійського чи каппадокійського села, до хатини, де пахне гноєм, прогірклою олією та овечою вовною.
Блок - по темі (Евхаристия в римских трущобах)
Для тамтешнього колона, напівзлиденного орача, ікона була повноправним членом великої родини. Перед потемнілим ликом селянин вінчався, плакав під час посухи, хрестив дітей, обмивав небіжчиків. Святий із дошки дивився на його важку працю щодня. І ось у цей особистий, віками усталений всесвіт вривається державна машина, що оголосила християнську віру кримінальним злочином.
Місцевий священник, розриваючись між злиденним приходом і грізним окружним начальством, ламався першим. Страх перед конфіскацією церковного майна й тюрмою змушував його підписати надіслану з Константинополя папірку. Храми оскверняли чиновники, а домашні образи наказано було негайно здати для публічного спалення. Перед простою людиною постав вибір: підкоритися закону чи ризикнути життям заради спасіння святині.
Каппадокійські інспекції та маскувальний віск
Особливість другого етапу іконоборства полягала в жорсткому тиску бюрократії. Імператор Феофіл перетворив знищення святинь на чітко налагоджений механізм. У провінції потяглися уповноважені — силенціарії. Це були столичні слідчі з широкими повноваженнями, яких супроводжували військові загони.
Хроніки Георгія Амартола і Феофана Сповідника зберегли опис методів роботи каральних комісій. Прибуваючи до села, силенціарії проводили справжній обшук. Вони перевертали догори дном не лише приміщення сільських храмів, а й приватні будинки, комори, льохи.

Як і в незапам'ятні радянські часи, тоді теж шукали «заборонені предмети культу». Особливу увагу приділяли домашньому начинню. Якщо на глиняному глечику, дерев'яній ложці чи скрині виявляли зображення хреста або лику святого, річ знищували одразу ж, на місці.

На селянські господарства накладали величезні штрафи, що змушували родину йти по світу. Тих, хто намагався протестувати, піддавали жорстокому бичуванню на сільській площі. Держава свідомо руйнувала довіру всередині суспільства. Один донос сусіда, що позаздрив твоїй ділянці землі, міг відправити всю родину до темниці.
За цих умов візантійське селянство виробило власні методи пасивного спротиву. Прості орачі виявилися хитрішими за столичних юристів. Розуміючи, що сховати велику ікону в маленькому будинку неможливо, вони почали змінювати зовнішній вигляд святині. Яскравий лик покривали шаром вапна або рідкого воску. Ікона перетворювалася на непоказну, брудну дошку. Під час обшуку силенціарії з огидою відкидали ці дошки вбік, приймаючи їх за будівельне сміття або старі меблі.
Коли каральний загін залишав село, вапно акуратно змивали теплою водою, і образ повертався на почесне місце в куті хати.
Євхаристія в коморі
Оскільки центральні храми управлялися духовенством, що склало присягу владі, справжнє церковне життя пішло в глибоке підпілля. Осередком спротиву стали провінційні монастирі та приватні садиби вірних християн.
У цей період головним координатором церковного підпілля стає преподобний Феодор Студит. Перебуваючи у засланнях, він примудряється підтримувати зв'язок із тисячами вірних через таємне листування. Його листи стали керівництвом з виживання в умовах тоталітарного тиску.

У листі, адресованому ремісникові, святий пише: «Церква не в стінах замикається, але в союзі вірних; не в безлічі тих, що збираються, але в твердості віри. Якщо в тебе відберуть храм, храм — це ти сам, збережи лише вірність Богу».

Ці слова стали програмою дій для візантійських селян. Євхаристію почали звершувати вдома. Родини збиралися вночі в коморах, виставивши вартових на околиці села. Престолом був звичайний дерев'яний стіл, а Чашу ховали під купами овечої вовни. В іншому посланні великий сповідник санкціонує таку практику: «Коли гоніння в розпалі і пастирі перетворилися на вовків, кожен дім стає притулком, і кожен вірний голова родини зобов'язаний оберігати свою домашню церкву, не страшачись погрози тих, хто має владу лише над тілом».
Гнані ченці, що ховалися в лісах і печерах Каппадокії, таємно відвідували села, приносили запасні Дари, хрестили дітей, відспівували померлих. Державна машина з усією її армією, канцеляріями та шпигунами виявилася безсилою перед їхнім сповідництвом. Село стало в опозицію до імперії, саботуючи розпорядження з Константинополя.
Віра іде вглиб
Іконоборська реформа розбилася об уперте спротив мільйонів простих людей. Чиновники могли контролювати міста й храми, але не могли приставити по солдату до кожної комори, де таємно збиралися вірні.
Як землероб кидає озиме зерно в бруд, знаючи, що йому треба перезимувати в холоді, так і справжня віра під час випробувань завжди іде вглиб. Вона ховається від очей імперських вартових у підпіллі, щоб вижити.
843 року, коли імператриця Феодора відновить іконошанування, з каппадокійських льохів і фракійських сараїв дістануть тисячі старих, подряпаних дощок зі слідами вапна.

Імперія святкувала Торжество Православ'я як перемогу безіменних орачів, що зберегли віру на таємних зібраннях під покровом ночі.

Залишається відкритим одне питання, актуальне для будь-якої епохи: що відбувається з державою, яка починає війну проти власного народу заради примарних ідей, і чому правителі раз у раз наступають на ті самі каппадокійські граблі?]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/istorija-i-kulytrua/94479-tajemnij-podvih-vizantijskoho-pidpillja</guid></item><item><title><![CDATA[Парафія УПЦ у Кропивницькому приготувала 18 тисяч безкоштовних обідів за 2026 рік]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94477-parafija-upts-u-kropivnitskomu-prihotuvala-18-tisjach-bezkoshtovnikh-obidiv-za-2026-rik</link><description><![CDATA[Парафіяни Благовіщенського храму Кіровоградської єпархії забезпечують щоденними гарячими обідами місцевих жителів і переселенців з початку війни.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 21:31:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[З початку 2026 року громада соборного храму УПЦ на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці у Кропивницькому приготувала та роздала понад 18 тисяч благодійних обідів для нужденних і вимушених переселенців. Про це повідомили на сторінці парафії.
У громаді зазначили, що з початку повномасштабної війни в Україні при храмі було приготовлено та роздано вже понад 160 тисяч гарячих обідів.
Блок - по темі (УПЦ передала чергову допомогу сім'ям переселенців у Києві)
Благодійна трапезна діє щодня, без вихідних, з моменту заснування храму у жовтні 2014 року. Після початку повномасштабного російського вторгнення соціальне служіння було розширено: повноцінні гарячі обіди почали регулярно готувати не лише для малозабезпечених, а й для вимушених переселенців.
За усталеною традицією видача благодійних обідів починається зі спільної молитви, після чого всі охочі можуть отримати гарячу їжу.
У парафії подякували ктиторам, благодійникам і всім небайдужим людям, завдяки підтримці яких це соціальне служіння триває вже понад десять років.
Як писала СПЖ, парафія УПЦ у Кропивницькому приготувала 37 тисяч безкоштовних обідів за 2025 рік.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94477-parafija-upts-u-kropivnitskomu-prihotuvala-18-tisjach-bezkoshtovnikh-obidiv-za-2026-rik</guid></item><item><title><![CDATA[Пастор у США назвала аборт «благословенням» і «актом любові»]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94475-pastor-u-ssha-nazvala-abort-blahoslovennjam-i-aktom-ljubovi</link><description><![CDATA[Пресвітеріанський пастор Ребекка Тодд Пітерс назвала аборт моральним благом.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 18:51:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Пресвітеріанський пастор і професор релігієзнавства з США Ребекка Тодд Пітерс заявила, що штучне переривання вагітності є моральним вчинком, а не гріхом. Про це повідомляє The Washington Post.
«Аборт – це моральне благо. Аборт – це акт любові. Аборт – це акт благодаті... Аборт – це благословення», – заявила Пітерс під час свого виступу перед парафіянами однієї з унітаріанських громад.
Блок - по темі (ВООЗ включила аборт до списку життєво важливих процедур, прибравши всі обмеження)
Пастор також закликала церкви відкрито говорити про репродуктивні права жінок і припинити їх стигматизацію. Заява викликала різку критику з боку консервативних релігійних спільнот США, які розцінили слова Пітерс як виправдання вбивства ненароджених дітей.
Як повідомляла СПЖ, раніше конгресмен-трансгендер США заявив про рукоположення в протестантській церкві.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94475-pastor-u-ssha-nazvala-abort-blahoslovennjam-i-aktom-ljubovi</guid></item><item><title><![CDATA[Патріарх Порфирій взяв участь у зйомках фільму про святого Саву Сербського]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94474-patriarkh-porfirij-vzjav-uchast-u-zjomkakh-filmu-pro-svjatoho-savu-serbskoho</link><description><![CDATA[Сербська Церква у співпраці з афонськими обителями зняла документальний фільм про першого архієпископа СПЦ.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 18:43:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Патріарх Порфирій зняв у крипті храму святого Сави в Белграді вступні та завершальні кадри документального фільму і телевізійного серіалу про святого Саву, першого архієпископа і просвітителя сербського. Зйомка відбулася на тлі монументальної фрески сербських святих. Про це повідомляє сайт Сербської Православної Церкви.
За словами організаторів, слова, виголошені Патріархом під час зйомки, виражають глибоку відданість засновнику Сербської Православної Церкви та одній із найзначніших постатей історії Сербії. Фільм і серіал створюються з благословення Архієрейського Синоду СПЦ у співпраці з братством монастиря Хіландар, продюсер проєкту – компанія Optimistic Film.
Блок - по темі (Сербська Церква побудує храм на місці Хрещення Господнього біля річки Йордан)
Під час зйомок записано ексклюзивні бесіди з ігуменами та ченцями монастирів Хіландар, Ватопед, Старий Руссик і келії Патериця, а також кадри раніше невідомих широкому загалу святинь із хіландарської ризниці.
Зйомки відбулися на численних локаціях у Сербії, Боснії і Герцеговині, Чорногорії, Далмації, на Святій Горі Афон, у Єрусалимі, Туреччині, на Синаї, в Болгарії та США із використанням дронів і багатокамерної зйомки. Режисер і продюсер фільму – доктор Желько Міркович, автор документальних робіт, відзначених понад 130 міжнародними нагородами; його картини «Теслин народ» і «Інша зустріч» входили до кваліфікаційного списку на премію «Оскар».
Як повідомляла СПЖ, в обителі Хіландар на Афоні вшанували пам'ять її засновника – Сави Сербського.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94474-patriarkh-porfirij-vzjav-uchast-u-zjomkakh-filmu-pro-svjatoho-savu-serbskoho</guid></item><item><title><![CDATA[Кабмін схвалив перепоховання в Україні Коновальця – засновника ОУН]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94473-kabmin-skhvaliv-perepokhovannja-v-ukrajini-konovaltsja-zasnovnika-oun</link><description><![CDATA[Парламент ухвалив рішення про доставку з Нідерландів до Києва останків Євгена Коновальця.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 16:47:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Кабінет міністрів України прийняв рішення про перепоховання на території країни останків полковника Армії Української Народної Республіки (УНР) Євгена Коновальця, засновника Організації українських націоналістів (ОУН). Про це повідомляє Укрінформ.
Блок - по темі (Главу ізраїльського «Яд Вашем» внесли до «Миротворця» за критику голови ОУН-М)
Відповідне розпорядження №703 від 15 липня оприлюднено на урядовому порталі. Документом затверджено план заходів з організації перепоховання. Міністерству закордонних справ доручено забезпечити взаємодію з уповноваженими органами Королівства Нідерланди для отримання дозволів на ексгумацію останків Коновальця та їх перевезення в Україну.
Після репатріації передбачено проведення урочистих заходів під час перетину державного кордону та в Києві, а також поховання на території Національного військового меморіального кладовища з відданням військових почестей.
Блок - по темі (У Польщі встановили День пам'яті жертв геноциду ОУН і УПА. Україна – проти)
Голова ОУН Богдан Червак у соціальній мережі повідомив, що церемонія може відбутися найближчим часом. Він нагадав, що під час похорону Коновальця в Роттердамі 1938 року українські націоналісти дали обіцянку: щойно Україна відновить державну незалежність, прах полковника буде перенесено до Києва.
Як повідомляла СПЖ, раніше до собору УГКЦ Києва вже привозили останки голови ОУН(М) Андрія Мельника для перепоховання, що викликало різку реакцію Ізраїлю, який назвав його нацистським пособником.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94473-kabmin-skhvaliv-perepokhovannja-v-ukrajini-konovaltsja-zasnovnika-oun</guid></item><item><title><![CDATA[На Херсонщині завели 75 справ про обстріли храмів УПЦ та інших конфесій]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94472-na-khersonshchini-zaveli-75-sprav-pro-obstrili-khramiv-upts-ta-inshikh-konfesij</link><description><![CDATA[Прокуратура заявила про відкриття кримінальних проваджень у зв'язку з обстрілами церков у Херсонській області.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 16:24:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Правоохоронці Херсонської області розслідують 75 кримінальних проваджень через обстріли російськими військами релігійних споруд. Про це розповів начальник управління протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Херсонської обласної прокуратури Олексій Бутенко, повідомляє видання «Місто сонця».
Блок - по темі (Блаженніший закликав вірян надати допомогу Херсонській єпархії)
За його словами, 39 проваджень стосуються атак на храми в Херсоні, ще 36 – у громадах області. За всіма цими фактами тривають досудові розслідування.
Бутенко заявив, що прокуратура окремо документує пошкодження релігійних споруд, які є об'єктами культурної спадщини: наразі розслідується 28 кримінальних проваджень за фактами пошкодження 13 таких пам'яток.
На запитання журналістки про храми УПЦ, які нібито могли не зазнавати російських ударів, Бутенко заявив про відсутність «окремого обліку за конфесійною належністю».
Примітно, що інтерв'ю при цьому було проілюстровано переважно кадрами зруйнованих храмів Української Православної Церкви.
Як повідомляла СПЖ, у Херсонській єпархії через обстріл РФ знищено храм УПЦ.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94472-na-khersonshchini-zaveli-75-sprav-pro-obstrili-khramiv-upts-ta-inshikh-konfesij</guid></item><item><title><![CDATA[Митрополит Павел очолив Літургію в Голосіївському монастирі]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94471-mitropolit-pavlo-ocholiv-liturhiju-v-holosijivskomu-monastiri</link><description><![CDATA[В академічному храмі Покровського Голосіївського монастиря в день пам'яті прп. Сергія Радонезького ієрархи УПЦ звершили богослужіння.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 16:08:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Намісник Києво-Печерської лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел звершив Божественну літургію в академічному храмі преподобного Іоанна Дамаскіна на території Покровського Голосіївського монастиря. Богослужіння відбулося в день знайдення чесних мощей преподобного Сергія, ігумена Радонезького, а також пам'яті преподобного Афанасія, ігумена Афонського. Про це повідомляє прес-служба Києво-Печерської лаври.
Під час богослужіння митрополитові Павлу співслужили голова Інформаційно-просвітницького відділу Української Православної Церкви митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент, а також духовенство Печерської обителі та Київської духовної академії і семінарії.
Блок - по темі (Митрополит Павел здійснив постриг нового ченця для Києво-Печерської лаври)
Після закінченні Літургії духовенство і віруючі проспівали тропар, кондак і величання преподобному Сергію, а також прочитали молитву перед його іконою.
Владика Павел подякував братії, що співслужила, за молитви, привітав іменинників із днем пам'яті їхніх небесних покровителів, а причасників – з прийняттям Христових Таїн.
Як писала СПЖ, раніше суд відкрив провадження за позовом ДЕСС про ліквідацію Голосіївської пустині.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94471-mitropolit-pavlo-ocholiv-liturhiju-v-holosijivskomu-monastiri</guid></item><item><title><![CDATA[УПЦ передала чергову допомогу сім'ям переселенців у Києві]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94470-upts-peredala-cherhovu-dopomohu-simjam-pereselentsiv-u-kijevi</link><description><![CDATA[Соціальний відділ у столиці щотижня підтримує сім'ї, які вимушено залишили домівки через війну.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 16:00:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[У Києві співробітники Синодального відділу з соціально-гуманітарних питань Української Православної Церкви провели чергову видачу гуманітарної допомоги для 100 сімей біженців і переселенців. Захід відбувся 18 липня 2026 року в рамках Місії Милосердя. Про це повідомляє прес-служба Синодального відділу УПЦ.
Одним із ключових напрямів діяльності Місії Милосердя залишається щотижнева підтримка сімей, які через війну були змушені залишити свої домівки. Кожна сім'я отримала гуманітарний набір, до якого увійшли продукти харчування та засоби особистої гігієни.
Блок - по темі (Фонд «Фавор» передав допомогу парафії УПЦ у прифронтовій Ясногорці)
У рубриці «Історії підопічних» співробітники відділу діляться розповідями людей, які, попри важкі випробування, не втрачають надії.
З початку 2026 року в рамках програми вже видано понад 2200 гуманітарних наборів. Регулярна допомога дозволяє переселенцям частково покривати базові потреби в умовах війни, що триває, та вимушеного перебування вдалині від дому.
Як повідомляла СПЖ, в єпархіях УПЦ регулярно проводять благодійні трапези для нужденних.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94470-upts-peredala-cherhovu-dopomohu-simjam-pereselentsiv-u-kijevi</guid></item><item><title><![CDATA[Громада храму Фанару в Нью-Йорку влаштує вечерю на честь Зеленського]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94468-hromada-khramu-fanaru-v-nju-jorku-vlashtuje-vecherju-na-chest-zelenskoho</link><description><![CDATA[Громада на честь святителя Миколая Константинопольського Патріархату вручить президентові України премію «Маяк надії».]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 14:48:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Громада храму святителя Миколая Константинопольського Патріархату в Нью-Йорку оголосила, що президент України Володимир Зеленський буде визнаний лауреатом премії благодійного вечора Beacon of Hope Dinner (Вечеря «Маяк надії»), який відбудеться 26 вересня 2026 року. Про це повідомляє американська редакція СПЖ.
Згідно з оголошенням, нагороду буде вручено на щорічній церемонії «Маяк надії» (Beacon of Hope Award). Організатори назвали його «найгіднішим лауреатом, який освітлює шлях уперед у часи великих випробувань».
Блок - по темі (Зеленський зробив для знищення УПЦ більше, ніж Порошенко, – журналіст)
В анонсі заходу також зазначається, що вечір буде присвячений «вірі, надії, стійкості та єдності», а його рекламний слоган звучить так: «Історія буде в цьому залі».
Захід відбудеться в нью-йоркському комплексі Casa Cipriani і включатиме прийом, урочисту вечерю та подальший вечірній прийом.
Храм святителя Миколая був збудований Константинопольським Патріархатом на місці зруйнованої під час терактів 11 вересня 2001 року грецької православної церкви в Нижньому Манхеттені.
Минулого року на аналогічному вечорі вшановували співробітників екстрених служб. У заході брав участь Патріарх Константинопольський Варфоломій. Під час свого візиту до США він також зустрівся з Володимиром Зеленським, сказавши йому: «Слава Україні», що викликало критику з боку низки грецьких ЗМІ.
Раніше СПЖ писала, що Європарламент засудив Зеленського за прославлення УПА.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94468-hromada-khramu-fanaru-v-nju-jorku-vlashtuje-vecherju-na-chest-zelenskoho</guid></item><item><title><![CDATA[Для ремонту сходів на площі в Чернівцях використали надгробки, – ЗМІ]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94467-dlja-remontu-skhodiv-na-ploshchi-v-chernivtsjakh-vikoristali-nadhrobki-zmi</link><description><![CDATA[Сходи на площі Філармонії відремонтували гранітними плитами з кладовища зі збереженими зображеннями померлих.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 14:33:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[В Україні в місті Чернівці сходи на площі Філармонії відремонтували гранітними плитами, знятими з кладовищенських надгробків. Про це повідомляє видання «Промінь».
Блок - по темі (На цвинтарі Почаївської лаври прийшли проводити «слідчі дії»)
Інформацію оприлюднила депутат міської ради Яна Брус у соціальних мережах. За її словами, ремонт обійшовся бюджету міста приблизно в 190 тисяч гривень. На частині використаних плит були помітні гравійовані фрагменти фотографій померлих людей – їх навіть не відшліфували перед укладанням.
«Як можна було додуматися у своїх схемах до того, щоб використовувати граніт з кладовища? Наскільки потрібно бути жадібним, щоб замість нового граніту використовувати той, що вже був на погості, та ще й на площі Філармонії, на щойно відремонтованій вулиці?» – обурилася депутат.
Пізніше Яна Брус повідомила, що зображення на плитах зашліфували просто серед ночі.

    
Як повідомляла СПЖ, у Стамбулі невідомі осквернили вірменське церковне кладовище.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94467-dlja-remontu-skhodiv-na-ploshchi-v-chernivtsjakh-vikoristali-nadhrobki-zmi</guid></item><item><title><![CDATA[Баумейстер: Те, що роблять ПЦУ та УГКЦ, – язичництво в християнських шатах]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94466-baumejster-te-shcho-robljat-ptsu-ta-uhkts-jazichnitstvo-v-khristijanskikh-shatakh</link><description><![CDATA[За словами філософа Баумейстера, релігією сучасної України став світський націоналізм, який не має нічого спільного зі святим князем Володимиром, що охрестив Русь.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 14:14:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Доктор філософських наук Андрій Баумейстер в інтерв'ю блогеру Олександру Шелесту заявив, що державною релігією України зараз фактично є націоналізм, а не християнство.
Блок - по темі (Чи можна репресувати УПЦ? Думка католика і доктора філософії)
«У нас зараз немає на державному рівні розуміння ролі християнства. І мені шкода, що Греко-католицька церква та ті уламки іншого Православ'я – ПЦУ, Православна церква України – грають у язичницьку антихристиянську гру в християнських шатах», – сказав він.
Коментуючи святкування Дня української державності, приуроченого до Дня хрещення Русі, філософ зазначив, що апеляція влади до святого князя Володимира виглядає непереконливо.
«Володимир передусім відомий тим, що він охрестив Русь. А релігія сучасної України – це світська, я б сказав, антихристиянська релігія націоналізму», – підкреслив Баумейстер.
За його словами, кожна молода держава «має право привласнювати собі якісь далекі минулі етапи», вибудовуючи тривалу ідентичність, однак у випадку України «гра затягнулася»: державною релігією став націоналізм, який «не має нічого спільного зі святим Володимиром».
У цьому контексті філософ нагадав про промову Еммануеля Макрона на святкуванні дня взяття Бастилії, де французький президент проголосив гасло «патріотизму – так, націоналізму – ні».
Раніше СПЖ писала, що, за словами Андрія Баумейстера, переслідування УПЦ – один із найбільших злочинів влади.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94466-baumejster-te-shcho-robljat-ptsu-ta-uhkts-jazichnitstvo-v-khristijanskikh-shatakh</guid></item><item><title><![CDATA[Сербська Церква заявила про погіршення становища сербів у Косово]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94464-serbska-tserkva-zajavila-pro-pohirshennja-stanovishcha-serbiv-u-kosovo</link><description><![CDATA[У Рашсько-Призренській єпархії прокоментували ситуацію із сербами в Косово і Метохії.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 13:46:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Рашсько-Призренська єпархія Сербської Православної Церкви опублікувала заяву у зв'язку з погіршенням становища сербського народу і Церкви в Косово і Метохії. 
У документі зазначається, що після збройного конфлікту 1999 року та наступних політичних процесів сербське населення регіону опинилося в украй складному становищі. В єпархії підкреслили, що останніми роками почастішали випадки тиску на сербів, порушення їхніх майнових прав, а також перешкоджання нормальному життю православних громад.
Блок - по темі (Вучич обговорив із «духовником» Трампа захист православних святинь у Косові)
Особливу стурбованість у СПЦ висловили у зв'язку зі становищем сербських святинь. У заяві йдеться про те, що багато монастирів і храмів залишаються під постійною охороною, а Церква продовжує стикатися зі спробами обмеження своїх майнових та адміністративних прав.
В єпархії також зазначили, що дії косовської влади щодо сербського населення і церковних установ ускладнюють перспективи мирного співіснування та підривають довіру між громадами.
Автори звернення закликали міжнародну спільноту забезпечити дотримання прав сербського населення та гарантувати захист православних святинь, які входять до переліку об'єктів світової культурної спадщини.
«Верховенство права має служити справедливості та життю, а не ставати виправданням для того, щоб косовські інституції продовжували поводитися таким чином, який безпосередньо веде до зникнення сербського народу і робить неможливим життя Сербської Православної Церкви, яка віками співіснувала тут зі своїми вірянами», – йдеться у заяві.
Як писала СПЖ, раніше єпархія Сербської Церкви висловила протест через арешти вірян у Косово.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94464-serbska-tserkva-zajavila-pro-pohirshennja-stanovishcha-serbiv-u-kosovo</guid></item><item><title><![CDATA[У мережі показали, як у Дніпрі пропагують іслам на вулицях]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94465-u-merezhi-pokazali-jak-u-dnipri-propahujut-islam-na-vulitsjakh</link><description><![CDATA[У Дніпрі мусульманські активісти роздають на вулиці Коран і книги про іслам.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 13:27:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[На одній із вулиць Дніпра активісти знайомлять перехожих з ісламом, пропонуючи повний переклад Корану українською мовою та додаткову літературу про віровчення. Про це свідчить відеозапис, опублікований у соцмережах.
Блок - по темі (Мусульмани України поскаржилися на ТСН омбудсмену та до Держетнополітики)
На відео проповідники пояснюють перехожим, що пропонована книга – повний переклад Корану без будь-яких скорочень, і пропонують паралельно з ним читати додаткові матеріали про ставлення ісламу до різних питань життя.
Співрозмовники підкреслюють, що серед них є етнічні українці, а також кримські татари.
Людям, які зацікавилися темою, показують карту з адресою, де можна продовжити знайомство з мусульманською громадою.

    
Як повідомляла СПЖ, бельгійському викладачеві погрожують за навернення з ісламу в християнство.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94465-u-merezhi-pokazali-jak-u-dnipri-propahujut-islam-na-vulitsjakh</guid></item><item><title><![CDATA[Німецький професор Бремер: ВРЦіРО не може вважатися всеукраїнською без УПЦ]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94463-nimetskij-profesor-bremer-vstsiro-ne-mozhe-vvazhatisja-vseukrajinskim-bez-upts</link><description><![CDATA[Почесний професор Мюнстерського університету Томас Бремер заявив, що усунення УПЦ позбавило Всеукраїнську раду церков повноцінної представницькості.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 12:48:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Почесний професор кафедри історії Церкви та східнохристиянських досліджень Мюнстерського університету (Німеччина) Томас Бремер опублікував статтю, в якій поставив під сумнів відповідність Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) своїй назві після фактичного усунення Української Православної Церкви від її діяльності. Матеріал опубліковано на платформі Public Orthodoxy.
За словами Бремера, під час створення у 1996 році ВРЦіРО задумувалася як міжконфесійний майданчик для вироблення спільної позиції релігійних громад з питань їхніх взаємовідносин із державою. До її складу увійшли найбільші конфесії України, включно з УПЦ.
Блок - по темі (Чому ВРЦіРО має перейменуватися на «Держслужбу у справах релігій»)
Автор зазначає, що ситуація змінилася у 2023 році, коли Рада підтримала дії держави щодо УПЦ. За його словами, заради цього були порушені власні правила організації. Зокрема, у вересні 2023 року УПЦ мала прийняти головування в Раді відповідно до статуту, однак без її участі та повідомлення право головування було передано іншій релігійній організації.
Бремер звертає увагу на те, що УПЦ формально залишається членом ВРЦіРО, однак не отримує запрошень на засідання. На думку вченого, така практика ставить під сумнів представницький характер заяв, оприлюднених від імені Ради. Він звертає увагу, що згідно зі статутом ВРЦіРО рішення мають прийматися одностайно всіма її членами. Саме тому, зазначає професор, документи, що публікуються як «заяви членів Ради», не можуть розглядатися як позиція всіх релігійних організацій України, якщо до їх прийняття не була залучена Українська Православна Церква.
Професор також стверджує, що деякі представники релігійних організацій у приватному порядку висловлювали невдоволення ситуацією, що склалася, однак побоюються виступати відкрито. За його словами, державні органи мають механізми тиску на релігійні громади, зокрема через рішення, пов'язані з мобілізацією духовенства.
Окремо Бремер звертає увагу на закордонні візити делегацій ВРЦіРО. На його думку, західні партнери мають враховувати, що такі делегації не представляють усі релігійні громади України, оскільки найбільша з них — Українська Православна Церква — фактично виключена з роботи Ради.
Блок - по темі (Єленський розповів Всесвітній раді церков про закон щодо заборони УПЦ)
Як приклад автор наводить нещодавній візит делегації Всесвітньої ради церков до Києва. Він зазначає, що, хоча на сайті ВРЦіРО повідомлялося про зустріч із представниками Всесвітньої ради церков, УПЦ на неї запрошена не була. Водночас представники Всесвітньої ради церков провели окрему зустріч із представниками Української Православної Церкви.
На завершення Бремер пише, що дотримання принципів верховенства права має поширюватися не лише на державні інститути, а й на діяльність міжрелігійних організацій, особливо в контексті європейської інтеграції України. За його переконанням, західні церковні та громадські організації мають враховувати обставини, за яких одна з найбільших релігійних громад України фактично усунена від участі в роботі органу, що позиціонує себе як всеукраїнський.
Як писала СПЖ, делегація ВРЦіРО обговорила з депутатами ЄС євроінтеграцію України.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94463-nimetskij-profesor-bremer-vstsiro-ne-mozhe-vvazhatisja-vseukrajinskim-bez-upts</guid></item><item><title><![CDATA[Православні буковинці здійснили хресну ходу до Афанасіївського монастиря]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94461-pravoslavni-bukovintsi-zdijsnili-khresnu-khodu-do-afanasijivskoho-monastirja</link><description><![CDATA[Паломники пройшли пішки 32 кілометри від села Новоселиці до жіночого монастиря у Стальнівцях.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 11:13:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Напередодні дня пам'яті преподобного Афанасія Афонського в Буковинській єпархії УПЦ відбулася традиційна хресна хода до жіночого монастиря на честь цього святого в селі Стальнівці. Про це повідомляє кореспондент СПЖ.
Блок - по темі (У хресному ході до Хрещатика взяли участь понад 5 тисяч віруючих УПЦ)
Хресна хода 17 липня 2025 року вирушила з міста Новоселиця. Близько 200 вірян подолали пішки шлях завдовжки 32 кілометри до святої обителі, щоб взяти участь у святкових богослужіннях.
Учасники хресної ходи разом молилися, прославляючи преподобного Афанасія Афонського та просячи у Господа миру, допомоги і духовного зміцнення.










В єпархії поділилися враженнями від паломництва, зазначивши, що шлях став справжнім свідченням віри та молитовного єднання: «Розбиті коліна, сотні кроків і щира дитяча молитва — радість наприкінці шляху».


Як писала СПЖ, тисяча вірян УПЦ відзначила престольне свято в Красноїльську.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94461-pravoslavni-bukovintsi-zdijsnili-khresnu-khodu-do-afanasijivskoho-monastirja</guid></item><item><title><![CDATA[У Малинівці ПЦУ готує захоплення храму Рівненської єпархії УПЦ]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94462-u-malinivtsi-ptsu-hotuje-zakhoplennja-khramu-rivnenskoji-jeparkhiji-upts</link><description><![CDATA[Прихильники ПЦУ планують провести нові збори щодо зміни юрисдикції Параскевського храму в Малинівці без участі общини віруючих.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 11:12:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[У селі Малинівка Рівненського району тривають спроби організувати збори з питання зміни юрисдикційної належності релігійної громади Параскевського храму Української Православної Церкви. Про це повідомляє прес-служба Рівненської єпархії УПЦ.
Як зазначають в єпархії, релігійна громада храму офіційно зареєстрована як громада Української Православної Церкви в селі Малинівка.
Блок - по темі (Митрополит Пимен закликав підтримати петицію на захист християнських святинь)
За інформацією Гощанського благочиння, 11 липня місцеві активісти, які підтримують перехід парафії до ПЦУ, намагалися провести відповідні збори в приміщенні сільської ради. Однак, за наявними даними, вони не відбулися.
Згідно з інформацією з неофіційних джерел, 18 липня планується нова спроба провести такі збори вже в приміщенні місцевої школи. В єпархії зазначають, що вони можуть відбутися без участі членів релігійної общини УПЦ.
У зв'язку з цим Гощанське благочиння закликало духовенство та віруючих посилити молитви про мир, єдність Церкви, дотримання законності та недопущення конфліктів. Також в єпархії звернулися до всіх учасників можливих подій із закликом діяти виключно в рамках чинного законодавства України, поважати права релігійної общини та не допускати насильства чи протистояння.
Як писала СПЖ, у Рівненській єпархії повідомили про ситуацію з мобілізованим 59-річним кліриком.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94462-u-malinivtsi-ptsu-hotuje-zakhoplennja-khramu-rivnenskoji-jeparkhiji-upts</guid></item><item><title><![CDATA[У Чехії відмовились від Стамбульської конвенції через гендерну ідеологію]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94460-u-chekhiji-vidmovilis-vid-stambulskoji-konventsiji-cherez-hendernu-ideolohiju</link><description><![CDATA[Чеський уряд скасував рішення попереднього Кабміну про продовження ратифікації документа через наявне в ньому поняття «гендер» замість біологічної статі.]]></description><pubDate>Sat, 18 Jul 2026 00:04:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Уряд Чехії скасував рішення попереднього Кабінету міністрів про продовження ратифікації Стамбульської конвенції, тим самим офіційно завершивши процес її розгляду на урядовому рівні. Про це повідомляє чеське видання iROZHLAS.
Йдеться про скасування постанови, ухваленої в червні 2023 року урядом Петра Фіали, яка передбачала подальше просування процедури ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з ними, відомої як Стамбульська конвенція.
Блок - по темі (Суд Чехії зупинив ратифікацію договору з Ватиканом через таємницю сповіді)
Як зазначає видання, нинішнє рішення уряду було ухвалено без окремого прес-релізу і публічно не обговорювалося на прес-конференціях. Про його зміст стало відомо після публікації документа журналістами.
Рішення стало продовженням позиції Сенату Чехії, який ще 24 січня 2024 року не підтримав ратифікацію конвенції. Тоді документ не набрав необхідної більшості голосів.
Під час обговорення сенатори, які виступали проти ратифікації, заявляли, що документ містить ідеологічні положення, що виходять за межі боротьби з насильством. Зокрема, сенатор Зденек Граба назвав конвенцію «ідеологічним документом», а заступник голови Сенату Іржі Обєрфальцер звернув увагу на те, що в тексті неодноразово використовується поняття «гендер» замість біологічної статі.
Блок - по темі (Суд Євросоюзу: Одностатеві шлюби мають визнаватися на всій території ЄС)
Противники документа також вказують на статтю 12 Конвенції, яка зобов'язує держави вживати заходів для викорінення стереотипних ролей чоловіків і жінок. На їхню думку, це сприяє впровадженню концепції гендеру як соціального конструкту, незалежного від біологічної статі.
Як альтернативу польський Інститут Ordo Iuris розробив проєкт Конвенції про права сім'ї. Документ передбачає захист сім'ї як основоположної осередку суспільства, визначає шлюб як союз чоловіка і жінки та не містить, на думку авторів, ідеологічних положень, пов'язаних із гендерною теорією.
Стамбульська конвенція була ухвалена Радою Європи в 2011 році і нібито спрямована на запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству. Водночас у ряді європейських країн вона викликала дискусії через використання поняття «гендер» та пов'язаних із ним положень.
Як писала СПЖ, президент Польщі наклав вето на закони про гей-шлюби.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94460-u-chekhiji-vidmovilis-vid-stambulskoji-konventsiji-cherez-hendernu-ideolohiju</guid></item><item><title><![CDATA[Олександрійська єпархія відзначила 25-річчя прославлення Миколая Іскровського]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94459-oleksandrijska-jeparkhija-vidznachila-25-richchja-proslavlennja-mikolaja-iskrovskoho</link><description><![CDATA[В Іскровці Кіровоградської області відбулося святкове богослужіння, присвячене 25-й річниці прославлення священномученика XX століття.]]></description><pubDate>Fri, 17 Jul 2026 22:06:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[17 липня у Хрестовоздвиженському храмі УПЦ села Іскровка Кіровоградської області відбулися урочистості з нагоди 25-ї річниці прославлення священномученика Миколая Іскровського. Про це повідомляє протоієрей Кирило Божко у Фейсбуці.
Святкову Божественну літургію очолив митрополит Олександрійський і Світловодський Боголєп у співслужінні духовенства Олександрійської єпархії та священнослужителів, які прибули на урочистості.
Блок - по темі (В Олександрійській єпархії провели «Никифорівські читання» з історії краю)
У богослужінні взяли участь сотні паломників із різних регіонів України, які зібралися для спільної молитви та вшанування пам'яті святого. 
Після богослужіння духовенство і віруючі здійснили хресну ходу навколо храму з молитвами священномученику Миколаю Іскровському.
Священномученик Миколай (у миру Микола Михайличенко) був настоятелем храму в селі Іскровка. У 1919 році він прийняв мученицьку смерть за вірність Христу. Згідно з церковним переданням, незадовго до своєї кончини священник дізнався про майбутні випробування і відповів: «Заради Тебе, Господи, готовий терпіти до кінця».
У 2000 році Українська Православна Церква зарахувала отця Миколая до лику святих, а його чесні мощі були знайдені й стали місцем молитовного поклоніння віруючих.
Як писала СПЖ, у Знам'янці здійснили хресну ходу з ковчегом мощей святих Олександрійських.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94459-oleksandrijska-jeparkhija-vidznachila-25-richchja-proslavlennja-mikolaja-iskrovskoho</guid></item><item><title><![CDATA[У Рівненській єпархії повідомили про ситуацію з мобілізованим 59-річним кліриком]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94458-u-rivnenskij-jeparkhiji-povidomili-pro-situatsiju-z-mobilizovanim-59-richnim-klirikom</link><description><![CDATA[У єпархії УПЦ повідомили, що протоієрей Павло Степанюк пройшов ВЛК, має законні підстави для демобілізації і тимчасово проходитиме службу в Млинові.]]></description><pubDate>Fri, 17 Jul 2026 20:39:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[У Рівненській єпархії Української Православної Церкви повідомили, що настоятель Введенського храму села Залав'я Дубенського району протоієрей Павло Степанюк, раніше мобілізований співробітниками ТЦК, пройшов військово-лікарську комісію та має передбачені законом підстави для демобілізації. Відповідну заяву опубліковано на офіційній сторінці єпархії у Фейсбуці.
У єпархії зазначили, що до завершення всіх необхідних процедур священнослужитель проходитиме військову службу в селищі Млинів – за місцем свого пастирського служіння.
Блок - по темі (В СМИ рассказали историю мобилизации многодетного диакона УПЦ)
«Маємо надію, що це дасть можливість отцю Павлу й надалі звершувати богослужіння та духовно опікуватися своєю парафією», – йдеться у повідомленні.
У Рівненській єпархії підкреслили, що подальші дії здійснюватимуться відповідно до вимог чинного законодавства України, а після завершення всіх передбачених процедур протоієрей Павло Степанюк буде звільнений із Збройних сил України на законних підставах.
Також у єпархії висловили подяку командуванню оперативного командування «Захід» «за розуміння, підтримку та прийняте рішення, яке дозволяє отцю Павлу проходити військову службу за місцем його пастирського служіння».
Як писала СПЖ, раніше Рівненська єпархія повідомила, що протоієрей Павло Степанюк був мобілізований, незважаючи на наявність документів, що підтверджують необхідність постійного догляду за хворою матір'ю.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94458-u-rivnenskij-jeparkhiji-povidomili-pro-situatsiju-z-mobilizovanim-59-richnim-klirikom</guid></item><item><title><![CDATA[Зеленський доручив відкрити всі архіви щодо Волинської трагедії]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94457-zelenskij-doruchiv-vidkriti-vsi-arkhivi-shchodo-volinskoji-trahediji</link><description><![CDATA[Після наради з питань відносин із Польщею президент України повідомив про рішення відкрити архівні документи щодо Волинської різанини та розширення ексгумаційних робіт.]]></description><pubDate>Fri, 17 Jul 2026 20:15:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна відкриє архіви Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки, що стосуються трагічних подій XX століття на Волині. Про це він повідомив за підсумками наради, присвяченої українсько-польським відносинам.
Блок - по темі (Президент Польщі відібрав у Зеленського орден через прославлення УПА)
За словами Зеленського, пріоритетом української політики на польському напрямку залишається розвиток добросусідських відносин між двома країнами, які «будуються на повазі».
Він розповів, що в ході наради було визначено кілька напрямків подальшого співробітництва з Польщею. Зокрема, прийнято рішення відкрити архівні матеріали, пов'язані з Волинською різаниною.
Блок - по темі (З Бандерою Україна не вступить до ЄС, – міністр оборони Польщі)
«Будуть відкриті всі архіви Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України щодо трагічних подій XX століття на Волині», – заявив президент.
Крім того, Зеленський повідомив, що Україна надасть додаткову кількість дозволів на проведення пошукових та ексгумаційних робіт. За його словами, такі роботи будуть здійснюватися спільно з польською стороною.
Як писала СПЖ, у Європейському парламенті зареєстровано поправку до доповіді про прогрес України на шляху до членства в Євросоюзі, яка пропонує пов'язати подальше просування переговорів про вступ із питанням Волинської трагедії.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94457-zelenskij-doruchiv-vidkriti-vsi-arkhivi-shchodo-volinskoji-trahediji</guid></item><item><title><![CDATA[Прокуратура конфіскувала храм, захоплений ПЦУ в Бушеві]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94455-prokuratura-konfiskuvala-khram-zakhoplenij-ptsu-v-bushevi</link><description><![CDATA[Суд Київської області визнав недійсним право власності на Троїцький храм, захоплений рейдерами Думенка у 2025 році, та передав його державі.]]></description><pubDate>Fri, 17 Jul 2026 19:28:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[Господарський суд Київської області задовольнив позов прокуратури про передачу в державну власність Троїцької церкви XVIII століття в селі Бушево Білоцерківського району Київської області, яка до свого захоплення представниками ПЦУ у 2025 році належала громаді Української Православної Церкви. Про це повідомляє Київська обласна прокуратура.
Суд визнав недійсним свідоцтво про право приватної власності на пам'ятку архітектури національного значення, а також постановив закрити відповідний розділ Державного реєстру речових прав.
Блок - по темі (В Кременчуці влада змусила ПЦУ знести паркан навколо Троїцького храму)
За інформацією прокуратури, Троїцька церква є одним із найцінніших зразків дерев'яної архітектури Правобережної України XVIII століття і має перебувати виключно в державній власності. У відомстві заявили, що законних підстав для передачі пам'ятки релігійній організації не існувало, а дозвіл на відчуження об'єкта культурної спадщини не видавався.
Як зазначають церковні джерела, протягом більш ніж двадцяти років храм перебував у користуванні громади Української Православної Церкви. Віруючі та духовенство УПЦ займалися відновленням і утриманням старовинної святині.
У жовтні 2025 року Троїцький храм був захоплений прихильниками ПЦУ. За повідомленнями ЗМІ та очевидців, у подіях брали участь представники організації «Братство» та активісти об'єднання «Основа майбутнього» Корчинського.
Як писала СПЖ, у Білій Церкві місцева влада намагається відібрати в УПЦ будівлю монастиря.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94455-prokuratura-konfiskuvala-khram-zakhoplenij-ptsu-v-bushevi</guid></item><item><title><![CDATA[У Києві влада провела форум із дискредитації громад УПЦ в Європі]]></title><link>https://spzh.eu/ua/news/94456-u-kijevi-vlada-provela-forum-iz-diskreditatsiji-hromad-upts-v-jevropi</link><description><![CDATA[На заході у столиці, в якому брали участь представники Офісу Президента, ДЕСС і силових структур, парафії УПЦ за кордоном були представлені як елемент впливу РФ.]]></description><pubDate>Fri, 17 Jul 2026 18:58:00 +0300</pubDate><category>Новини</category><content:encoded><![CDATA[У Києві відбувся форум «РПЦ в Європі: інфраструктура російського впливу», організований Інститутом національної стійкості та безпеки. Про це повідомляється на офіційній сторінці інституту.
Під час презентації дослідження його автори заявили, що в Європі діє кілька юрисдикцій, пов'язаних із Московським Патріархатом, зокрема парафії Української Православної Церкви. За оцінками дослідників, у країнах ЄС налічується до 130 громад УПЦ, які разом із парафіями РПЦ і РПЦЗ охоплюють близько 1-1,2 млн вірян.
Блок - по темі (Зарубіжна місія УПЦ заявила про маніпуляції навколо її діяльності)
У опублікованому повідомленні організатори стверджують, що вплив цих громад нібито здійснюється не лише через релігійну діяльність, а й за допомогою гуманітарної допомоги, освітніх проєктів, роботи з дітьми та створення для українських біженців звичного духовного середовища. При цьому парафії УПЦ названі структурами, які можуть «маскуватися під українські громади».
У роботі форуму взяли участь заступник керівника Офісу Президента Олена Ковальська, голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський, представники Міністерства закордонних справ, Головного управління розвідки, Кабінету Міністрів, Сил безпеки та оборони, наукової спільноти, а також клірик ПЦУ Сергій Бережний.
Як повідомили організатори, учасники обговорювали питання «захисту української ідентичності» та протидії російському впливу серед українців, які перебувають у країнах Європи.
Коментуючи підсумки форуму, клірик УПЦ диякон Андрій Глущенко заявив, що подібні заходи спрямовані на дискредитацію парафій Української Православної Церкви, створених для духовної підтримки українських біженців після початку повномасштабної війни.
За його словами, на форумі громади УПЦ називали структурами, які «мімікрують під українську церкву» і нібито «крадуть українських біженців». Диякон також звернув увагу на те, що водночас обговорювалося створення повноцінної єпархії ПЦУ в Європі, незважаючи на обмеження, що містяться в Томосі ПЦУ.
«Ми маємо справу зі звичайною заздрістю та недобросовісними прийомами конкурентної боротьби», – зазначив отець Андрій. На його думку, успіх європейських парафій УПЦ пов'язаний передусім із тим, що Церква змогла організувати десятки громад для українських переселенців, де вони отримують духовну та пастирську підтримку.
Як писала СПЖ, парафії УПЦ в Європі передали кошти для лікування воїнів ЗСУ.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/news/94456-u-kijevi-vlada-provela-forum-iz-diskreditatsiji-hromad-upts-v-jevropi</guid></item><item><title><![CDATA[Авраамій і порожнеча: чому в ПЦУ звільнили «намісника Лаври»]]></title><link>https://spzh.eu/ua/zashhita-very/94454-avraamij-i-porozhnecha-chomu-v-ptsu-zvilnili-namisnika-lavri</link><description><![CDATA[«Намісник Лаври ПЦУ» почав вибудовувати прямі контакти з вищою владою – і миттєво був звільнений.]]></description><pubDate>Fri, 17 Jul 2026 18:55:00 +0300</pubDate><category>Захист віри</category><content:encoded><![CDATA[16 липня 2026 року стало відомо про звільнення «намісника Лаври ПЦУ» Авраамія Лотиша. Прес-служба організації оприлюднила рішення свого синоду, що засідав 13 липня. Серед безлічі рядків – на перший погляд, непримітний шостий пункт, заради якого, судячи з усього, все й затівалося. Формально в ньому немає жодного прізвища. Але він фактично підводить риску під трирічним проєктом «Українська лавра» і переоформляє головний монастир країни на одну-єдину особу – самого керівника ПЦУ Епіфанія Думенка.
Розберемо по порядку, що насправді сталося і чому за навмисно бюрократичним формулюванням прихований набагато гостріший сюжет, ніж «кадрова рутина».
Що саме вирішив синод
Рішення спирається на давню синодальну Постанову №30 від 23 травня 2022 року «Про Свято-Успенську Києво-Печерську лавру», згідно з якою релігійна організація «Свято-Успенська Києво-Печерська лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» перебуває в прямому підпорядкуванні керівнику ПЦУ як «священноархімандриту» (настоятелю) обителі. Синод фактично зафіксував, що саме «предстоятель» – особисто Епіфаній Думенко – є керівником цієї релігійної організації.
А далі ми бачимо те саме «дивне формулювання», на яке варто дивитися дуже уважно. Синод рекомендував Епіфанію призначити своїм указом «преосвященного вікарного єпископа Бориспільського» благочинним Лаври – «старшою, після нього, посадовою особою монастиря».
Тут приховані одразу дві важливі речі, що тонуть у потоці звичайного канцеляризму.
По-перше, «вікарний єпископ Бориспільський» – це і є Авраамій Лотиш. Саме цей титул він носить із 2 лютого 2024 року, коли синод ПЦУ обрав його «єпископом» Бориспільським, вікарієм Київської єпархії, і призначив «намісником» своєї структури в Лаврі (обов'язки намісника він фактично виконував ще з березня 2023 року). Тобто рішення взагалі не називає його на ім'я – воно говорить про Лотиша як про посаду. Формально його не просто зняли, а акуратно понизили: з «намісника», який мав власну суб'єктність і власну адміністративну вагу, – у благочинного, тобто в підлеглого розпорядника.
По-друге, це рекомендація, а не призначення. Синод не призначає Лотиша благочинним – він лише радить Думенку зробити це. Іншими словами, подальша доля Авраамія віддана цілком на розсуд Епіфанія. Захоче – залишить другою особою, не захоче – не залишить.
Зазначимо також, що у відкритих реєстрах уже відобразилася зміна: станом на 15 липня 2026 року керівником («директором») релігійної організації «Свято-Успенська Києво-Печерська лавра» значиться вже не Лотиш, а Думенко. Іншими словами, Епіфаній просто забрав собі верхній рядок – і зробив це буденно, без того пафосу, з яким свого часу Авраамія оголошували «намісником».
Звідси простий висновок: перед нами не рутинна перестановка, а концентрація влади над Лаврою в одних руках.
Проєкт «Українська лавра»: три роки порожнечі
Щоб зрозуміти, чому Думенко наважився забрати монастир під особистий контроль, треба оцінити підсумки трьох років управління Авраамія – він керував лаврською структурою ПЦУ з березня 2023 року, спочатку як виконувач обов'язків намісника, потім як «намісник». І оцінка ця – провальна.
Головне завдання, під яке Лотиша взагалі брали до ПЦУ, було гранично конкретним: наповнити Лавру ченцями. Перетягнути братію, створити живу обитель, показати, що «українська Лавра» – це не просто вивіска, а справжній монастир. Заради цього його, колишнього архімандрита УПЦ, прийняли до ПЦУ, заради цього «рукоположили» во «єпископа», заради цього навколо нього будували потужну інформаційну кампанію.
Але за ці три роки до братії «української Лаври» не приєднався жоден чернець з УПЦ. Жоден. Думенкова «братія» так і залишилася жменькою людей, яких можна перерахувати на пальцях. І це при тому, що поруч, у тих самих стінах, продовжує жити реальна чернеча спільнота, що налічує понад сотню ченців.
Насельники «монастиря» ПЦУ оформлені в державному заповіднику як співробітники – тобто перед нами не стільки братія, скільки штат бюджетної установи. Директор Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Максим Остапенко за такого розкладу фактично поводиться як господар території, а духовний зміст підміняється суто медійними акціями: зйомками, «суботниками», конференціями та концертами. Святиня загальноцерковного значення за три роки не наповнилася молитвою – вона перетворилася на майданчик для піару.
І ось тут, цілком можливо, криється головна проблема для Думенка. Поки «намісником» числився Лотиш, за порожнечу лаврських храмів відповідав він. Тепер же за цю порожнечу відповідатиме вже він сам. Чому це проблема? Тому що ситуація не зміниться – змінитися їй нема звідки.
Зрозуміло, що ченці з УПЦ як не переходили до ПЦУ за «намісництва» Лотиша, так і не перейдуть за керівництва Думенка. А взяти нових – просто нізвідки: ченців у цій структурі практично немає. А отже, кожен порожній храм, кожне недільне богослужіння при жменьці парафіян – це вже його особистий провал Епіфанія, а не Авраамія.
Чи може предстоятель бути ігуменом Лаври без намісника?
Окремого розбору заслуговує сама конструкція, яку вибудував синод ПЦУ: «предстоятель» ПЦУ – одночасно і «священноархімандрит» (титульний настоятель), і керівник релігійної організації, тобто фактичний господар монастиря. Намісника над братією більше немає – є лише «благочинний», який по суті є простим адміністратором.
З точки зору багатовікової практики це протиприродно.
Традиційно в Лаврі ролі були розведені. Священноархімандритом (почесним, титульним настоятелем) завжди був першоієрарх – наприклад, Митрополит Київський Володимир, потім Митрополит Онуфрій. А реальним намісником, який день у день керує братією, веде монастирське господарство, служить Літургії, постригає ченців, приймає відвідувачів і відпускає гріхи, був окремий архієрей. В УПЦ цей послух з 1994 року несе митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел. Розділення тут – не формальність: Предстоятель фізично не може управляти монастирем у режимі ігумена – у нього величезна кількість інших завдань, власне адміністративне навантаження. Монастирю ж потрібен той, хто живе його щоденним життям.
Прибравши намісника і залишивши над Лаврою лише «предстоятеля» плюс «благочинного», ПЦУ створює абсурдну ситуацію. Формально все замкнуто на Думенка. Реально ж щоденне управління неминуче звалиться або на того самого «благочинного» (тобто на пониженого й приниженого Лотиша), або – що набагато вірогідніше і вже відбувається де-факто – на світську адміністрацію заповідника. Монастирем розпоряджатиметься не ігумен, а чиновник. І тоді критика, яку роками адресували «українській Лаврі» – що це не обитель, а філія держустанови з богослужбовою декорацією, – отримує остаточне підтвердження, тепер уже на рівні самої схеми управління.
Іншими словами, схема «предстоятель без намісника» – це розписка в тому, що живого монастиря немає і наміснику там поки нема ким і нічим керувати. Простіше замкнути порожні стіни особисто на себе, ніж визнати, що проєкт не відбувся.
Чому насправді прибрали Лотиша?
Тепер – про причини. Офіційна версія, яку підверстують до події (нібито «контакти Лотиша з владою» і якесь «протистояння з предстоятелем»), виглядає радше прикриттям, ніж поясненням усього, що сталося. Реальних причин, судячи з усієї сукупності фактів, дві, і обидві набагато приземленіші. Перша – гроші.
Блок - по темі (Навіщо Зеленський прийняв «намісника Лаври ПЦУ»)
За останній місяць Лавра з проблемного активу перетворилася на об'єкт, навколо якого закручуються великі фінансові потоки.
Вночі 15 червня 2026 року російський дрон вдарив по Успенському собору, внаслідок чого постраждав дах головного храму. Держава відреагувала миттєво і на найвищому рівні: президент Зеленський і прем'єр Свириденко особисто прибули на місце, уряд оголосив про термінове виділення коштів із резервного фонду.
Йдеться про суми зовсім іншого порядку, ніж ті, що фігурували в заповіднику раніше: лише на консервацію даху виділили близько 26 млн гривень, а попередня оцінка всього відновлення собору перевищує півмільярда гривень. До фінансування підключаються міжнародні партнери – про готовність допомогти з реставрацією заявили, зокрема, Швейцарія, Греція та Японія; координують процес Міністерство культури та МЗС.
Паралельно, на початку липня, уряд прийняв рішення про будівництво на території Верхньої лаври Національного пантеону – з перепохованням видатних українців, у тому числі тих, хто похований за кордоном. Фінансування – з державного бюджету «та інших джерел, не заборонених законодавством». Це ще один тривалий і дорогий потік, прив'язаний до монастиря.
Блок - по темі («Храм усіх богів» замість дому Богородиці: навіщо владі пантеон у Лаврі)
Тепер згадаємо, що ще нещодавно Авраамій скаржився: за використання лаврських храмів доводиться платити чималу оренду. І раптом – мільйони з бюджету, міжнародні донати, плюс величезні фінансові перспективи, пов'язані з будівництвом пантеону. Лавра з тягаря перетворилася на ласий шматок.
Залишати такий потік під контролем людини, якій не довіряють, керівництво ПЦУ не могло за визначенням. Звідси – логічне з точки зору апаратної механіки рішення: замкнути організацію і, відповідно, фінансові потоки особисто на Думенка.
Де гроші – там мають бути лише свої й перевірені люди. А Авраамій, як ми побачимо нижче, «своїм» для ПЦУ так і не став.
Це, звісно, реконструкція мотиву, а не витяг із протоколу: офіційно синод ні про які гроші не говорить. Але збіг у часі – сплеск фінансування Лаври і одночасна передача її під особистий контроль Думенка – надто красномовний, щоб списувати його на випадковість.
Лотиш почав власну гру
Другий мотив – політичний. Лотиш перестав бути зручною, керованою фігурою і почав вести самостійну лінію, вибудовуючи прямі контакти з першими особами держави в обхід Думенка.
Він не приховував цих зв'язків – навпаки, демонстрував їх. Вже після звільнення Лотиш публічно дякував голові ОП Кирилу Буданову «за підтримку і мудрі поради», а також опублікував спільне фото.

А тижнем раніше Лотиш розмістив у своїх соцмережах і зовсім сенсаційний знімок із Зеленським з Офісу президента. І це при тому, що туди ніколи не запрошували навіть самого Сергія Думенка.

Саме цей знімок і став тригером. За інформацією українського видання DSnews, що посилається на кілька незалежних джерел у ПЦУ, рішення про відсторонення Авраамія було пов'язане зі зустріччю Лотиша із Зеленським. Тобто версія «прибрали після самостійного виходу на президента» – це не вигадка, а те, що писали українські журналісти з посиланням на інсайдерів у самій ПЦУ.
І є ще одне непряме, але дуже красномовне підтвердження. Практично одночасно зі звільненням – близько 14 липня – ПЦУ випустила внутрішній циркуляр, що обмежив самостійність «архієреїв». Згідно з ним, участь єпископів у державних, громадських і культурних заходах на території Києва та області тепер потребує погодження з Думенком і його «благословення», а сам документ окремо регламентує порядок взаємодії «архієреїв» із центральними органами державної влади.
Важко знайти більш прямий доказ.
Циркуляр, що забороняє єпископам без санкції Епіфанія контактувати з владою, виходить саме в той момент, коли «намісник» Лаври засвітився в самостійних контактах з ОП і з президентом. Це вже не просто хронологічна близькість – це реакція.
Думенко не просто прибрав Лотиша: він закрутив гайки всьому «єпископату», щоб подібних «самостійних ігор» більше не було. Лавра лише стала наочною демонстрацією того, що буде з тими, хто не послухається.
Чому близькі контакти Лотиша з владою так зачепили Думенка? Тому що незалежний канал намісника до перших осіб держави – пряма загроза його власній монополії на «представництво». У структурі, де все тримається на особистій вертикалі Думенка, фігура, яка має власний вихід на ОП, власний ресурс і власні гроші, автоматично стає небезпечною. А якщо ця фігура ще й контролює потоки навколо Лаври – тим більше. Звідси й усунення Лотиша.
Перебіжчик, який так і не став своїм
Тут ми підходимо до дуже важливого моменту. Авраамій прийшов до ПЦУ з УПЦ – і для ПЦУ він так і залишився чужинцем і зрадником. А зрадникам ніде не довіряють – ні в Церкві, ні в апараті, ні в армії.
Логіка тут рівно та сама, що й у гучних історіях із політиками: Залужним, Федоровим та іншими фігурами, яких система то наближає, то відсуває. Будеш недостатньо активним – приберуть за марність. Будеш надто активним і незалежним – приберуть за самостійність. Залишаються лише ті, хто служить начальнику беззаперечно і покірно тримається в його тіні. Лотиш умудрився провалитися одразу за двома статтями: і не виконав головне завдання (Лавру ченцями не наповнив), і почав власну гру. Для людини, яку й так вважають чужою, це вирок.
Є в цій історії і деталь, яка багато говорить про самого Авраамія – і яка напевно не вислизнула від уваги спікера ПЦУ Євстратія Зорі та Думенка.
Коли Лотиша в лютому 2024 року «рукополагали» во єпископа, це відбувалося не силами самих лише «архієреїв» ПЦУ. 3 лютого 2024 року в Софійському соборі в чині його хіротонії брали участь представники Константинополя – митрополит Халкідонський Еммануїл (Константинопольський Патріархат) і екзарх Фанара в Україні єпископ Команський Михаїл.
Присутність фанарських ієрархів тут – не просто деталь протоколу. Найімовірніше, це була свідома страховка самого Авраамія. Вона видає те, чого Лотиш, схоже, не промовляв уголос, але чудово розумів: «хіротонія», здійснена виключно «єпископами» ПЦУ, могла виглядати сумнівною. Йому потрібна була страховка в особі канонічних ієрархів, щоб надати своєму поставленню хоч якоїсь ваги в очах православного світу. Іншими словами, він сам, своїми діями, засвідчив хиткість легітимності, отриманої від однієї лише ПЦУ.
Такі речі в апараті ПЦУ не забуваються. Людина, яка не цілком упевнена в достатній легітимності «своїх», – за визначенням не та, на кого спокійно замикатимуть Лавру і мільйони. Її власна обережність обернулася проти неї ж: вона позначила і її недовіру до структури, до якої вона увійшла, і вразливість її становища в ній.
Лотиш не здається – і натякає, що не все чисто
Показово, що сам Авраамій сприйняв те, що відбувається, аж ніяк не смиренно. Він не пішов у тінь і не промовчав – він почав відповідати, хай і натяками.
З одного боку – демонстративна лояльність державі і президенту: пости в дусі «поки стоїть Києво-Печерська лавра, стоятиме й Україна», «молимося за наше непереможне військо і майбутнє України», публічні подяки голові ОП. Це заявка на те, що за ним – не церковне начальство, а щось вагоміше: прихильність влади.
З іншого – прозорі натяки на те, що в самій Церкві не все чисто. Наприклад, він пише, що «в роки війни ворогу людських душ вдається сіяти зерна ненависті й ворожнечі навіть у серцях віруючих», а «зберегти світло всередині – наш найважчий, але найважливіший іспит». Це ж не про Москву. Це камінь у город власного керівництва: мовляв, мене прибирають не за діло, а через внутрішні інтриги й ворожнечу. Він виставляє себе жертвою закулісної боротьби – і, судячи з повідомлень про «боротьбу за вплив», у цьому є своя правда.
Авраамій фактично підтверджує: за красивим синодальним формулюванням стоїть не турбота про Лавру, а апаратний конфлікт. І це ще один аргумент проти версії «рутинної перестановки».
Зрештою ми бачимо, що відсторонення Лотиша – це визнання провалу проєкту «Українська лавра» і спроба врятувати хоча б контроль над його матеріальною оболонкою. Коли навколо Лаври закружляли великі гроші, Думенко просто забрав актив під особистий контроль, позбавивши вчорашнього «намісника» його статусу і залишивши йому в кращому разі – «за рекомендацією» – місце благочинного.
Тепер за порожні стіни відповідає особисто Думенко. І це, мабуть, єдиний по-справжньому чесний підсумок усієї історії: у порожнечі нарешті з'явилося ім'я.]]></content:encoded><guid>https://spzh.eu/ua/zashhita-very/94454-avraamij-i-porozhnecha-chomu-v-ptsu-zvilnili-namisnika-lavri</guid></item></channel></rss>