Демографія по-українськи: православних виганяємо, мусульман завозимо
Висловлювання представників влади про необхідність завозити в Україну мігрантів з бідних країн наводять на невеселі роздуми про мету того, що відбувається.
Останнім часом у соцмережах активно обговорюється масовий виїзд молоді 18-22 років, а також заяви політиків про необхідність компенсації втрати населення шляхом масштабної імміграції з країн третього світу.
Звісно, проблеми з демографією виникли не сьогодні. Якщо на зорі незалежності українців було 52 млн, то зараз, за заявами міграційної служби, всього 28,7 млн. А враховуючи, що держструктури люблять статистику прикрашати, нас сьогодні може бути і взагалі катастрофічно мало. Чому так сталося, хто винен і чи можливо виправити ситуацію?
Витіснення з країни інакодумців (інакшевіруючих, інакшеговорящих і т. д.) почалося давно. Гасло «чемодан – вокзал – Росія» звучало ще з початку 90-х, якщо хто пам'ятає, звісно. При цьому негативні демографічні тенденції також почалися далеко не сьогодні. Падіння народжуваності, збільшення смертності та зростання міграції – це те, що супроводжує історію України останні 30 років, особливо – після Євромайдану. Багато слів було сказано про те, що ці тенденції треба переламати, але держава приймала рішення прямо протилежного характеру. Демографічна криза у нас була і до вторгнення РФ, а війна взагалі поставила Україну на грань катастрофи.
Розділення замість згуртування
Війна, здавалося б, мала згуртувати наше суспільство, відкласти колишні чвари, але сталося прямо протилежне. Політики, чиновники, лідери громадської думки (ЛГД) замість того, щоб знімати внутрішню напруженість, гасити конфлікти і нівелювати суспільне розшарування, навпаки розпалюють ворожнечу, сіють ненависть між різними суспільними групами, вміло проводять додаткові лінії розломів і розбіжностей. Суспільство розділили на «правильно» і «неправильно» віруючих, тих, хто говорить «правильною» мовою і мовою ворога, на тих, хто пішов на фронт і тих, хто покинув країну, хто зміг відкупитися від ТЦК і хто не зміг. Цей список можна ще довго продовжувати.
Але крім очевидного нагнітання протистоянь всередині українського народу, група, яка оголосила себе єдино правильною і патріотичною, підштовхує всіх незгодних до того, щоб покинути країну. І робить це не тільки на рівні окремих заяв, але і на рівні державної політики і законодавства.
Дискримінаційна риторика і політика
У серпні 2021 р. президент В. Зеленський в інтерв'ю ТВ-каналу «Дом» заявив, звертаючись до жителів Донбасу: «Якщо ти вважаєш себе росіянином… краще їхати в Росію». Можна сказати, що ця фраза вирвана з контексту, і мова йшла взагалі про інше. Але справа в тому, що різні політичні та громадські діячі, а також ЗМІ сприйняли це як формулу «не згоден – їдь в Росію». Саме в цьому сенсі слова В. Зеленського були підхоплені і використовувалися в публічному просторі.
З початком повномасштабної агресії РФ риторика ненависті на адресу інакодумців і, зокрема, вірян УПЦ з вуст політиків і ЛГД зросла багаторазово. Ось один з багатьох прикладів.
23 липня 2024 р. під час обговорення законопроєкту про заборону УПЦ один з народних депутатів заявив: «Сьогодні ми повинні говорити про те, що ми повинні заборонити московську церкву в Україні, тому що московські попи – це філія Федеральної служби безпеки безпосередньо в Україні. І сьогодні це наша відповідальність. І я хочу вам нагадати ту правду, яку багато хто знає, тому що 24 лютого 2022 року російські ДРГ йшли сюди, в урядовий квартал, і брали від московських попів з рук у Печерській лаврі зі схронів зброю, і йшли вас вбивати. Тому ви повинні розуміти і відповідально підходити до цього рішення. Або ми нарешті покінчимо з цією, найбільшою ДРГ в Україні, або ні».
Цей депутат не поніс жодної відповідальності ні за наклеп щодо найбільшої релігійної конфесії в Україні, ні за розпалювання міжрелігійної ворожнечі, ні за публічні заклики до розправи над громадянами України. Більше того, висловлювання подібних наративів стало правилом «хорошого тону» для українських псевдопатріотів.
У тому ж руслі діють і численні, нібито незалежні журналісти, які проводять нібито об'єктивні журналістські розслідування. Різні медіаресурси – Слідство.Інфо, Бігус.Інфо, Радіо Свобода та інші – цілеспрямовано формують у суспільній свідомості образ духовенства і віруючих як колаборантів і державних зрадників. У результаті градус ненависті однієї частини суспільства до іншої просто зашкалює.
Верховна Рада приймає 20 серпня 2024 р. закон про заборону УПЦ. На сьогоднішній день Держетнополітики вже подала позов до суду, і збирається заборонити діяльність Київської Митрополії УПЦ, а також позбавити її всього майна.
Проти священнослужителів УПЦ заводяться кримінальні справи за звинуваченням у держзраді. І хоча таких справ проти співробітників самої СБУ та інших правоохоронних органів у десятки разів більше, їх намагаються спроєктувати на всю Церкву, звинуватити мільйони віруючих у неблагонадійності та симпатіях до ворога.
Наприклад, 21 квітня 2023 р. «Інтерфакс» опублікував інтерв'ю з головою СБУ В. Малюком, в якому він говорив про обмін священнослужителів УПЦ на українських військових, які перебувають у російському полоні. І ось цю ідею вже підхоплюють сім'ї військовополонених і закликають обмінювати священників УПЦ на військовополонених. Тобто священників УПЦ вже не вважають повноцінними громадянами України, це просто матеріал для обмінного фонду. Адже священнослужителів УПЦ більше 12 тис. осіб, а вірян, за оцінками ДЕСС, близько 6 млн. І всіх їх роблять громадянами другого сорту, всім їм дають зрозуміти, що в Україні їм місця немає.
Масштаби спустошення України та можливі наслідки
Тиск на інакодумців з метою змусити їх покинути країну – не єдиний фактор демографічної катастрофи. Головний – це, звичайно, війна. Але, тим не менш, гасла «хто не згоден – валіть з країни» також відіграють велику роль у міграції з України. А масштаби цієї міграції просто вражають. За даними ООН, з країни вже виїхало 10 млн осіб. І ця тенденція триває. У листопаді 2024 року ексдепутат ВРУ і доктор медичних наук Ольга Богомолець заявила, що українська нація може зникнути вже через кілька поколінь.
Ще в далекому 2001 році газета «Дзеркало тижня» опублікувала статтю з промовистою назвою «Шоколадні українці з косими очима», в якій містився прогноз, що до 2075 року українців в Україні буде всього 10 млн. Але сьогодні війна і політика української влади роблять цей прогноз реальним вже через кілька десятиліть.
Підприємства вже зараз відчувають нестачу робочої сили. На думку директора Центру економічного відновлення Кирила Криволапа, до 2030 року, тобто всього через шість років, ринок праці в Україні втратить 2 млн осіб. А загалом дефіцит робочої сили до цього року прогнозується на рівні 4,5 млн осіб. Де ж взяти стільки людей?
Хто поїде, а хто приїде
З Непалу, Бангладеш та інших найбідніших країн світу, вважає ексміністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Цитата: «Нічого хорошого у нас в плані населення не буде. Ми в негативній динаміці. Вона у нас була і до війни найгірша в Європі. Тому, можливо, нам доведеться відкривати країну для міграції. Бангладеш, Непал, Індія, Філіппіни, В'єтнам із задоволенням приїдуть». Такої ж думки і директор Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова, і багато інших політиків і чиновників.
Є, звичайно, і ті, хто з цим не згоден. Наприклад, нардеп від «Слуги народу» і голова фінансового комітету Ради Дмитро Гетманцев заперечив Д. Кулебі: «Люди з іншою культурою, мовою, релігією і, давайте будемо відверті, далеко не завжди з бажанням працювати, ніколи не вирішать демографічні проблеми в Україні. Або вирішать їх так, що не дай Бог, щоб вони вирішувалися». На його думку, треба «зосередитися на постійному мирі, відновленні і, як наслідок, поверненні наших додому».
Але нинішня українська влада робить прямо протилежне.
Поки що немає підстав вважати, що політики типу Д. Гетманцева хоч щось роблять для того, щоб втілити свої слова в життя. Швидше навпаки, роблять все, щоб якомога більше людей виїхало з України. Важлива не тільки кількість мігрантів, але й те, хто саме залишає Україну. У нас немає подібної статистики, але, виходячи із загальних тенденцій, деякі висновки зробити можна.
Виїжджають більш заможні, ті, кому є за що виїхати і на що жити за кордоном. Ті, хто може заплатити за нелегальний перетин кордону (якщо в цьому є необхідність). Масштаби таких переходів не піддаються точній оцінці, але періодично в соціальних мережах можна зустріти твердження, що вони величезні. І кількість таких мігрантів не включається в загальну статистику, а значить – країну залишають ще більше людей, ніж заявляється офіційно. Виїжджають діти і підлітки. В українських школах мінімальна кількість учнів. Виїжджають освічені та висококваліфіковані працівники, у яких великі шанси знайти хорошу роботу за кордоном. Особливо це стосується співробітників IT-компаній. Ці компанії часто всім складом переїжджають за кордон, отримуючи в багатьох країнах візи цифрових кочівників.
І, як уже було сказано, з України витісняють віруючих УПЦ.
Але давайте задамося питанням: представники якої релігійної конфесії є найбільш законослухняними громадянами своєї країни? Знову ж таки, статистики з цього питання немає. Але той факт, що віряни УПЦ за всю історію незалежної України не захопили жодного храму і не відповідають насильством на насильство, вже говорить багато про що. Виходить, що українська влада намагається витіснити з України найбільш толерантних і законослухняних громадян.
Хто ж приїде на їх місце, якщо ідеї Д. Кулеби та інших будуть реалізовані? Ексміністр назвав Бангладеш, Непал, Індію, Філіппіни, В'єтнам як потенційних постачальників мігрантів для України. Це одні з найбідніших країн світу. Але і з них в Україну можуть приїхати тільки найбідніші, неосвічені і, як наслідок, криміналізовані верстви населення.
Дональд Трамп у своєму виступі в ООН 23 вересня заявив, що більшість злочинців у європейських в'язницях – іноземці: «В Австрії ця цифра становила 53 відсотки людей у в'язницях з місць, які не були звідти, де вони зараз перебувають. У Греції ця цифра становила 54 відсотки. А в Швейцарії, прекрасній Швейцарії, 72 відсотки людей у в'язницях».
Навряд чи з Україною буде інакше. І ще більш важливим є те, що мігрантами будуть люди з абсолютно іншою культурою і релігією. І
у досить недалекій перспективі в Україні іслам цілком може стати домінуючою релігією, а християни – терпимою або навіть нетерпимою меншиною. Тобто всі нинішні «патріоти», які кричать під храмами УПЦ про «валізу-вокзал», можуть замість смиренних християн отримати в сусіди людей, які відправлять на вокзал вже їх самих.
Медійна підготовка
Медійна підготовка до цього вже йде. ЗМІ вже створюють гарний і привабливий образ таких мігрантів. Як приклад можна навести статтю «Нігерійка, яка полюбила Україну і оселилася в Києві: історія Они Узомі Асомпти».
Нічого поганого не можемо сказати саме про цю жінку, але основний посил статті зрозумілий – не треба боятися мігрантів з найбідніших країн. Частина коментарів під цією статтею витримана приблизно в цьому дусі, мовляв, «нігерійська українка, як мило, як патріотично». Однак частина аудиторії написала різко негативні коментарі: «Процес пішов! Героїзація іноземців почалася! Чекаємо репортажі про чудових бангладешських швачок, палестинських сироварів, іранських ткачів!», «Так, так – а потім етнічна злочинність, наркоторгівля та інші принади» і так далі.
Тобто в будь-якому випадку масова міграція в Україну з країн третього світу викличе поляризацію суспільства, зростання расистських настроїв, які можуть вилитися в збройні протистояння і погроми, як це відбувається в інших країнах.
Висновок
Найдивовижніше, що українська влада робить все, щоб законослухняні, освічені та успішні українці виїхали з України, а бідні та маргіналізовані нігерійці, непальці та бангладешці приїхали. Робиться це спеціально чи через дурість, вже не так важливо. Головне, що це робиться. Чи можна це зупинити?
Теоретично – так. Потрібно зробити так, щоб усі українці незалежно від політичних поглядів, віросповідання, мови тощо відчували себе в Україні не громадянами другого сорту, а повноцінними і шанованими членами суспільства. Цього, звичайно, недостатньо. Але без цього нашу країну точно чекає найгірший сценарій розвитку демографічної ситуації.
