Покров Богородиці: від захисту Константинополя до захисту сердець від зла
Покров Божої Матері простягається над усіма вірянами. Фото: СПЖ
Ми святкуємо Покров Пресвятої Богородиці – день, що об'єднав захист Батьківщини, заступництво за Церкву та урок смиренної молитви, доступної кожному.
Віруючий народ завжди відчував особливу допомогу Пресвятої Богородиці. У найскладніші моменти, коли сили були на межі, люди зверталися з молитвою до Цариці Небесної, і Вона без зволікання приходила і приходить на допомогу. Сьогодні ми згадуємо одну з таких історій.
Чудо у Влахернському храмі
Початок X століття. Константинополь, столиця Візантійської імперії, оточений безліччю полчищ сарацинів. Ситуація здавалася безнадійною. Але жителі міста, зібравши останні сили, прийшли до Влахернського храму, де разом з імператорською родиною гаряче молилися Богу про звільнення.
І ось під час всенічного бдіння в храмі з'явилася Сама Пресвята Богородиця, супроводжувана ангелами і сонмом святих.
Піднявшись над прихожанами, Вона приєдналася до їхньої молитви, а потім, на знак захисту від видимих і невидимих ворогів, простягла над ними Свій сяючий Омофор (покривало).
Це чудесне явлення побачили лише двоє молільників: святий Андрій, Христа ради юродивий, і його учень Епіфаній. Але незабаром про нього дізналися всі жителі. Підбадьорені і сповнені надії, вони з новою силою зміцнилися у вірі, і незабаром грізний ворог був вигнаний від стін Константинополя. Згідно з іншою, більш поширеною в слов'янській традиції версією, це чудо пов'язане з завойовницьким походом русів на столицю Візантії в 860 році, відбитим за молитвами Пречистої Діви. Але духовну сутність чуда ця фактологія не змінює.
Покров над козацьким військом і над Церквою
Пам'ять про заступництво Богородиці дбайливо зберігалася, і на честь цієї події було встановлено свято Покрови. У нашій Вітчизні воно особливо шанується, оскільки Богоматір стала покровителькою запорізького козацтва. За переказами, в 1641 році, під час облоги фортеці Азов турками, козаки опинилися в такому ж скрутному становищі, як і колись жителі Константинополя. Восьми тисячам воїнів протистояло величезне військо яничар і татар.
Облога тривала понад три місяці, сили козаків були виснажені. Але вони не впадали у відчай і старанно молилися. І ось, саме на свято Покрови Пресвятої Богородиці, оточене місто огорнув густий туман, і козацьке військо змогло безперешкодно покинути фортецю, вийшовши до берегів Дону без жодного зіткнення з ворогом.
У цей знаменний день ми підносимо особливі молитви про православне воїнство, що захищає свою Батьківщину.
Але не меншої захисту зараз потребує і наша Свята Церква, що зазнає гонінь і утисків.
Зараз ми бачимо, як зовнішню ворожнечу доповнює внутрішня ворожнеча між братами і сестрами у Христі, між вірянами і духовенством, які мають різні погляди на майбутнє Церкви. Перебуваючи в гущі подібних розбратів, ми не згадуємо, що ця ворожнеча йде між одновірцями, між тими, кого Пресвята Богородиця покривала і продовжує покривати єдиним Омофором.
Один з Патріархів якось сказав: «Церква – це тіло Христове, яке розпинається заради спасіння своїх мучителів». Ці актуальні для сучасності слова звучать і лякаюче, і підбадьорююче.
Лякаюче, тому що наша Матір-Церква досі терзається гонителями і протиборчими «таборами» віруючих. Але і підбадьорююче, тому що, як молився про своїх убивць розп'ятий Христос, так і зараз Він бажає спасіння навіть тим, хто переслідує Церкву.
Тому кожен із нас, знаходиться він на передовій фронту або працює в тилу, покликаний стати захисником своєї Церкви, молитовником про Її цілісність. І тоді у відповідь на наші слабкі молитви Пресвята Богородиця приєднає до них Свою сильну молитву і знову покриє нас Омофором Своєї любові.
Урок святих Андрія та Епіфанія: простота і споглядання
Згадуючи чудесне явлення Богородиці, не варто забувати про тих двох людей, які стали його очевидцями. Один з них був юродивим, інший – блаженним. За людськими мірками, таких людей можуть вважати душевнохворими. Але в очах Божих вони здобули святість за свій особливий духовний подвиг.
Зазначимо, що в той день у храмі молилася незліченна кількість людей, але споглядання чуда удостоїлися лише двоє.
Зовні вони нічим не виділялися, навпаки, через юродство могли здаватися дивакуватими. Але внутрішньо їх відрізняло особливе ставлення до молитви.
Перебуваючи у великих соборах, ми часто ловимо себе на думці, що зайва урочистість або загальна метушня відволікають від головного – молитви. Доводиться зупиняти кругообіг думок, щоб хоча б частково сприймати те, що співає хор або читає читець. Святі Андрій та Епіфаній не тільки змогли при багатолюдстві звершувати внутрішню молитву, але й зуміли перенести її в область споглядання, коли для людини перестає існувати навколишній матеріальний світ.
Святитель Ігнатій (Брянчанінов) нагадує, що навчання молитві має стати справою всього життя християнина.
Духовний світ пізнається в душевній простоті.
Навчитися молитві ми зможемо лише тоді, коли з душі спаде все наносне, а залишиться лише щира віра в те, що без покаянного очищення серця ми ніколи не зможемо стати справжніми молитовниками.
Наслідуючи приклад святих Андрія та Епіфанія, будемо намагатися в цьому складному і стрімко мінливому світі залишатися щирими по відношенню до Бога і людей. Простодушність зараз часто розцінюється як наївність. Але тільки завдяки йому і народжується щира молитва, здобуття якої повинен прагнути кожен християнин.
