Ісусова молитва – найкращий спосіб спасіння в наш час
«Коли Ісус ішов звідти, за Ним слідували двоє сліпих і кричали: помилуй нас, Ісусе, сину Давидів!» (Мф. 9: 27).
Сліпці закликали ім'я Христа – і прозріли. Ми чуємо розповідь про це у недільному євангельському читанні. Закликання імені Христового стало однією з найдієвіших практик спасіння. Суть її дуже проста, і в цьому її головна перевага.
Якщо ми будемо уважні до свого духовного життя, то без зусиль зрозуміємо, що наш головний ворог – наші думки. Точніше, розум, який одержимий помислами і змушує нас жити там, де він сам того захоче.
Сучасна людина стала схожа на любителя собак, от тільки не вона вигулює собаку, а він її тягне за собою. Куди б не спрямував собака свій цікавий погляд – до смітника, який цікаво обнюхати, або до кішки, за якою потрібно погнатися, – туди він потягне і господаря. Новини, розваги, події, що відбуваються далеко і близько, – все стає предметом нашого інтересу. У голові живе що завгодно, тільки не Бог.
Це відбувається тому, що розум покинув свою споконвічну обитель – духовне серце – і став безцільно блукати по світу.
Про суєту як про головну небезпеку для спасіння не раз говорив Христос. Але людина після гріхопадіння втратила владу над своїм розумом, її ведуть помисли. Виходить так, що не ми мислимо своєю головою, а вона мислить нами.
Отже, головне, до чого ми повинні себе привчити, – це тримати розум у Бозі; якщо не завжди, то, принаймні, якомога довше. Не просто пам'ятати про Нього, не просто погоджуватися, що Він є, а бути присутнім свідомістю в Його енергії. Для цього потрібно, щоб вся наша увага була прив'язана до молитви. Але як це зробити?
Якщо ми читаємо довгі тексти, розум часто розсіюється, тому що утримати увагу на них дуже непросто. Найдієвіший спосіб – це коротке молитовне висловлювання, яке постійно триматиме увагу на словах молитви. Саме такою спасительною формулою і стала Ісусова молитва.
Три переваги короткої молитви
Перша її перевага – у простоті, вона складається всього з кількох слів.
Друга – у тому, що ця молитва містить у собі ім'я Боже. Свого часу велося безліч суперечок з приводу цього імені. Тих, хто вважав, що в імені Божому присутня нетварна благодать Господня, люди, позбавлені молитовного досвіду, але переповнені книжковими знаннями, оголосили єретиками-ім'ябожниками. Хоча багато святих, такі як праведний Іоанн Кронштадтський, прямо говорили про те, що ім'я Боже і є Бог у Своїх енергіях. Це знають усі досвідчені в Ісусовій молитві.
Третя перевага – у її покаянному змісті. Непрестанно промовляючи цю молитву, людина, по-перше, ніби вдихає в себе благодать разом із найсолодшим ім'ям Христа на словах «Господи, Ісусе Христе», а по-друге, видихає свою гріховність на словах «помилуй мя грішного».
Для постійного промовляння цієї молитви немає жодних перешкод. Сидячи і лежачи, в дорозі і на роботі, вголос і про себе, на прогулянці і серед багатолюддя, на кожен вдих і видих або на кожен крок – її можна промовляти з увагою, благоговінням і покаянням. Єдиний ворог цієї молитви – наша розсіяність, помисли, які вторгаються в розум і перебивають молитву своїми нав'язливими розмовами.
Якщо людина відкриє для себе цей шлях, то для неї стане блаженством перебувати наодинці із собою, тому що немає нічого кращого, ніж безперервне співбесідування з Богом.
Якщо ж людина не навчиться цьому, вона буде все життя бігати від себе, шукаючи зовнішніх вражень. Але рано чи пізно її егоїзм переможе і буде мучити душу тугою, зневірою і страхом.
Круговий рух розуму
Ісусова молитва ще називається «круговою». На відміну від прямого руху розуму, спрямованого назовні, на мирські предмети, «круговий» рух повертає розум до самого себе, до свого джерела. Святі отці розрізняли розум як сутність душі, її дух, який локалізований у серці, і розум як енергію, як мислительну силу, яка легко рухається в будь-якому напрямку.
Укладання розуму в серце при Ісусовій молитві і є поверненням цієї блукаючої енергії до свого початку. Це стан, коли дух людини збирає в собі свою силу. Справжнє богоспілкування може відбуватися тільки з такого зібраного стану. При зверненні з серця «Господи, Ісусе Христе» наш розум безгласно сходить до Самого Господа. А словами «помилуй мя» ми знову повертаємо розум до себе, вглиб своєї душі, усвідомлюючи свою гріховність.
В Ісусовій молитві ми ніби мандруємо по колу: то піднімаємося до Бога, то спускаємося в покаянні в темницю власної душі.
Практики розумного ділання говорили, що це найпряміший і найкоротший шлях до очищення розуму і серця.
Гоніння за живу віру
Саме тому, що цей шлях такий дієвий, сатана з нестримною силою бореться проти тих, хто сам іде ним і веде за собою людей. Він підняв гоніння на преподобного Іосифа Ісихаста, і майже всі монахи Афону вважали його таким, що перебуває в прелесті. «Все моє життя – це суцільне мучеництво, а найбільше я страждаю від інших людей», – писав старець. Навіть преподобний Паїсій Святогорець, повіривши наклепові, не став відвідувати його скит, про що потім гірко шкодував.
Тепер та ж доля спіткала і старця Симона (Безкровного), завдяки книгам якого тисячі людей стали практикувати розумне ділання. Люди, які вважають себе великими «богословами», але не розуміють, що це слово означає насправді, завжди гнали і будуть гнати тих, хто веде до Христа.
Так гнали і преподобного Порфирія Кавсокалівіта, звинувачуючи його в «чорній магії», так гнатимуть і всякого, хто наважиться вийти з казарменного ладу самовпевнених у своїй праведності «солдатиків».
Мертве завжди відчуває ненависть до живого, бо сірість не може змиритися з тим, що на світі ще зустрічаються багатогранні й вільні особистості.
Саме вони стають добрими пастирями, які ведуть людей до спасіння, хоча в земному житті їм і доводиться нести тяжкий і болісний хрест.
Я впевнений: ті, хто відчув смак молитви і навчився відрізняти мед, що виходить із вуст преподобних, від жовчі мертвих сердець, вже ніколи не згорнуть із обраного шляху. Тому що «ні висота, ні глибина, ні інше якесь створіння не може відлучити нас від любові Божої в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 8: 39).
