Гріхи «духовного Інстаграму»: діалог з Іоанном Лествичником про гордість

«Інтернет - країна чудес: на годину зайшов - на день зник», - таку приказку можна зустріти на просторах мережі. На перший погляд вона анекдотична, але насправді все виявляється не так весело. Сучасні психологи часто стикаються з явищем інтернет-залежності. В її основі лежить «втеча від реальності» (психологічний ескапізм), викликаний нерозв'язаними внутрішніми проблемами людини та високим рівнем стресу.

У нинішніх критичних умовах нашого життя ця проблема стала ще більш актуальною. Коли їдеш у громадському транспорті, бачиш, як переважна більшість пасажирів буквально «залипають» у свої смартфони, іноді навіть пропускаючи через це свою зупинку. Дійсно, у нашому світі інтернет із слуги перетворився на володаря людських душ.

Інтернет-залежність як духовна хвороба

Інтернет-залежність розвивається стрімко. Процес поневолення особистості виглядає наступним чином:

• Втеча від проблем: Людина починає використовувати інтернет як головний засіб ухилення від стресу та тривоги. Віртуальна реальність починає домінувати у свідомості.
• Формування аддиктивної поведінки: З'являється неконтрольоване бажання вийти в Мережу, безглузде блукання по сайтах, втрата відчуття часу. Людина починає ігнорувати свої прямі обов'язки та базові потреби (сон, їжа).
• Синдром «відміни»: При спробі відірватися від Мережі виникає фізичний і психічний дискомфорт (тривога, дратівливість), що змушує залежного знову повертатися до згубної пристрасті.

Чи не нагадує цей ланцюжок етапи впливу на людину пристрастей, які описували святі отці? Думаю, дуже нагадує. Інтернет поневолює волю, позбавляючи людину можливості вільно і боговгодно розпоряджатися своїм життям. Людина втрачає богодану свободу, що не може не бути гріхом, як і будь-яка інша пристрасть, що відриває нас від Бога.

При цьому сама людина може не усвідомлювати згубність цієї залежності. Публікуючи лайфстайл-пости, розміщуючи в соцмережах оброблені через фільтри селфі, вона намагається показати себе «супергероєм», хоч її реальне життя часто протікає одноманітно і сумно.

У духовному житті теж існує свій «Інстаграм», де ми намагаємося показати себе кращими, ніж ми є насправді.

Власниками цієї соцмережі є давно відомі пристрасті - гордість і марнославство. Сьогодні ми будемо бесідувати з ігуменом Синайської обителі, преподобним Іоанном Лествичником, про ці гріхи, подумки перекладаючи його настанови на полотно нашого життя.

Марнославство – початок, гордість – кінець

Починає своє слово старець з того, що ці дві пристрасті йдуть рука об руку:

«Хто, перемігши марнославство, може бути охоплений гордістю?» - запитує він. «Між цими пристрастями таке ж розрізнення, як між отроком і чоловіком, між пшеницею і хлібом, бо марнославство є початок, а гордість - кінець».

При цьому святий підмічає важливу особливість: марнославство наздоганяє не тільки світську людину, яка хвалиться мирськими досягненнями, але й людину духовну, доброчесну.

«Дух марнославства радіє, коли бачить примноження доброчесностей. Двері йому - достаток трудів», - впевнений старець.

Дійсно, дуже часто ми складаємо свої добрі справи в «духовну скарбничку», неправильно тлумачачи слова апостола про те, що «віра без діл мертва» (Як. 2:26). Бажаючи виправдатися перед Богом справами, ми не набагато відрізняємося від фарисеїв, які ставили на чолі кута буквальне виконання закону.

«Кожна людина, яка любить виставляти себе напоказ, марнославна. Піст марнославного залишається без нагороди, і молитва його безплідна, бо він і те, і інше робить для похвали людської», - переконаний преподобний Іоанн.

Смирення і любов до критиків

Протилежність марнославству - смирення. Але навіть цю доброчесність ми можемо розуміти неправильно. Те, що святі отці називають «смиренномудрістю», для людей, які не мають духовного фундаменту, теж перетворюється на привід для марнославства.

Преподобний Іоанн розкриває ще одну сторону смирення, яке він бачить у вдосконаленні любові до наших критиків. Так, окрім друзів і ворогів, у нашому житті існують ще й критики. Друзі критикують, щоб ми стали кращими, а вороги - щоб зганьбити нас. Тим не менш, старець показує нам правильний приклад ставлення до критики:

«Не той показує смиренномудрість, хто засуджує сам себе (бо хто не стерпить ганьби від самого себе?), але той, хто, будучи укореним іншим, не зменшує до нього любові».

Іоанн Лествичник порівнює марнославство і гордість з гусеницею і метеликом: як у гусениці з'являються крила і вона стає метеликом, так марнославство народжує гординю, а гордість, у свою чергу, - всі інші гріхи.

«Де відбулося гріхопадіння, там раніше оселилася гордість», - попереджає авва.

Духовна деградація православного блогера

Розглядаючи інтернет-залежність у світлі настанов Синайського ігумена, розумієш, що пристрасті марнославства і гордості часто властиві і нам - православним журналістам і блогерам. Ми починаємо свій професійний шлях з щирого бажання поділитися радістю віри, але з часом у душі починає рости марнославний «звір».

Так, душа проповідника може поступово деградувати. Він більше дбає не про внутрішнє діяння, а про зовнішній ефект