Воскресіння мертвих і тління душі: про що говорить нам чудо Христове?
Читаючи в Євангелії про воскресіння сина Наїнської вдови, ми стикаємося з подією, яка змінює наше розуміння всього світопорядку і змушує задуматися про стан власної душі.
Коли людина помирає, в її організмі запускаються незворотні реакції. Руйнуються судини, мікроорганізми безперешкодно поширюються по тілу, проникаючи в печінку, серце, головний мозок. Відбувається молекулярний розпад, знищуються нейронні зв'язки, що зберігають пам'ять та інформацію про особистість. З точки зору медицини, воскресити людину як особистість навіть через кілька годин після смерті неможливо.
І ось уявіть собі, як до всього цього кишащого хімічними реакціями організму підходить Христос і промовляє: «Юначе! тобі кажу, встань!»
І той встає і починає говорити… Що в цей час відбувається? Клітини миттєво зібралися в єдине ціле? Бактерії повернулися з печінки і мозку назад у кишечник? Напевно, відбувалося щось зовсім інше. Ми не можемо собі навіть приблизно уявити, що повинно статися, щоб змусити мертвий організм відновити свої функції, а мислення і самосвідомість – стати повноцінними.
Гниття душі: невидимий розпад
Зараз з'явилося чимало публікацій, які говорять про те, що навколишня нас реальність зовсім не така, якою її малюють шкільні підручники. Крім вивчених законів, є й інші, про які ми нічого не знаємо. Духовний світ відрізняється від матеріального набагато більше, ніж рослинність пустелі від багатотрав'я альпійських луків.
Але наша душа, яка повинна була б уже тут, у матеріальному світі, жити всім різноманіттям світу духовного, – мертва.
Вона живе рефлексами та інтересами тваринного світу. Ми стали схожі на матрьошку, де всередині майбутнього трупа живе мертва душа.
Як же огидно дивитися на розкладаючийся труп. Гниль, запах тління – це видовище не для слабкодухих. Але як же виглядає людська душа, в якій відбуваються ідентичні процеси розпаду? Якщо хтось думає, що це видовище менш огидне, то він сильно помиляється.
Святі отці кажуть, що падші духи виглядають настільки жахливо, що людині можна було б померти від страху при одному їх вигляді. У той час як ангели Божі мають благопристойний і прекрасний вигляд. Але ж так само колись виглядали і біси. Їх нинішній образ – це ікона того, що сталося з їхньою сутністю.
Ця метаморфоза ідентична тому, що відбувається з душею людини, яка живе пристрастями. Тіло його може бути навіть прекрасним, але душа, яка знаходиться всередині, викликає лише відразу.
Пристрасті значно гірші за гнильні бактерії, а сморід, яким смердить з'їдена гріхами душа, гірший за найогидніші запахи.
Духовна епідемія і як рятуватися
У житіях святих є чимало свідчень того, як ангел-охоронець не міг наблизитися до людини через сморід, що йде від її душі. Але зате біси, як падальні мухи, обліплюють таку душу, відкладаючи в ній свої личинки. Розвиваючись, ці личинки привертають до себе більш могутніх бісів-некрофагів, які люблять поласувати розрідженими тканинами розпадаючоїся душі. Так гниюча душа стає розсадником духовної зарази.
Події, що відбуваються в сучасному світі, служать потужним каталізатором для поширення цієї зарази.
Йде небувала за масштабами демонізація всього світового співтовариства. Комунікації ЗМІ підключені до кожного вуха для того, щоб запускати в людські душі хвороботворні диявольські бактерії. Кожен з нас вже є носієм цих демонічних личинок. Різниця між нами лише в імунітеті. Ті, у кого він є, чинять опір їх розмноженню, а ті, у кого його немає, уражаються дуже швидко.
Що ж нам робити і як рятуватися? По-перше, перестати плакати над іншими трупами, коли свій власний смердить вдома. По-друге, потрібно усвідомити, що наші душі вже мертві, що б ми про себе не думали.
Життя душі визначається тільки одним – її безпосереднім зв'язком з Джерелом життя, Богом.
Цей зв'язок, у свою чергу, виявляє себе присутністю в душі благодаті. Якщо ж ми не відчуваємо в собі благодаті, це означає тільки одне – ми мертві і витягнути себе за волосся з власної могили не зможемо.
Залишається одне – смирення, плач і уповання на те, що з нашою душею станеться те ж саме, що і з сином Наїнської вдови. Це нашу душу несуть, щоб викинути її у вогонь геєнської долини. Одна у нас надія – Матір Божа, Яка Своїм плачем пробудить жалість Свого Божественного Сина. Жалість не до нас, тому що за своїми гріхами ми вже не гідні ніякого співчуття, а жалість до сліз Своєї Пречистої Матері, Яка оплакує наші душі, тому що ми також і Її діти. І ще у нас залишається уповання на молитви святих, які разом з Богородицею оточили гріб нашої омертвілої душі. Побачивши цю процесію, можливо, і нашій душі Спаситель скаже: «Тобі кажу, встань! Восстань з одра вічної смерті, увійди в життя, уготоване праведникам, заради сліз Моєї Пречистої Матері і заради молитов Моїх святих».
