Як стати схожим на Бога: про заповідь любові до ворогів
«Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний», – говорить Христос. Чи можливо це, і що насправді означає заповідь про любов до ворогів?
«І як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними. І якщо любите тих, хто любить вас, яка вам за це подяка? …Але ви любіть ворогів ваших, і робіть добро, і позичайте, не очікуючи нічого; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних і злих. Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:31-36).
Заповідь Спасителя про те, що ми повинні бути так само милосердні, як і наш Отець Небесний, часом ставить у глухий кут. Чи можливо це взагалі? Але я не думаю, що Господь став би ставити перед нами завдання, заздалегідь знаючи, що вони нам не під силу. Судячи зі стану душі більшості людей, вимагати від нас емоційної симпатії до вбивць і нелюдів безглуздо. Тут явно йдеться про інше.
Любов як зусилля волі
Скоріше за все, йдеться про зусилля нашої волі щодо таких людей. Це зусилля повинно проявлятися насамперед у тому, що ми не повинні бажати своїм ворогам зла і помсти. Вчитися не радіти їхнім стражданням, якщо такі трапляються. І якщо буде потрібно, надавати практичну допомогу тим, хто нам бажає зла. «Якщо ворог твій голодний, нагодуй його» (Рим. 12:20).
Наступний момент – це молитва за ворога. Так, ми можемо не відчувати до нього любові або навіть співчуття. Але ми можемо, зробивши зусилля волі, просити Бога про те, щоб Він дарував йому покаяння і зміну на краще. У наших силах не відповідати на прокльони і образи тим самим, не бажати помсти. Одразу навряд чи щось вийде, але будемо пам'ятати слова Спасителя: «Просіть, і дано буде вам» (Лк. 11:9).
Для початку краще взагалі привчити себе до доброзичливого ставлення до всіх людей.
Практикувати в собі постійне смирення: поступатися місцем у транспорті, прощати дрібні образи, не відповідати на приниження, ставити інтереси іншого вище своїх. Постаратися прибрати зі свого лексикону принизливі слова і не говорити ні про кого нічого осудливого.
Побачити у ворогові хвору людину
Насамперед у нашій душі повинна зміцнитися доброчесність небажання зла нікому, навіть найзапеклішим мерзотникам. Це перший крок до любові. Щоб зробити його більш впевненим, потрібно постаратися знайти ворогу виправдання. Я маю на увазі не його вчинки, а той стан, у якому він перебуває. Побачити в ньому насамперед духовно хвору людину, одержиму диявольською силою, яка проявляється в його ідеях і вчинках.
Людина стає злою не від надлишку щастя, а від внутрішнього болю і страху.
Розуміння цього може замінити ненависть на жалість, злобу на співчуття. При цьому любити ворога зовсім не означає дозволяти йому вторгатися у ваше життя. Ви можете дистанціюватися від нього і фізично, і емоційно. Важливо пам'ятати: ненависть у нашому серці шкодить насамперед нам самим. Це наша проблема. І прощення – єдина можливість звільнитися від цього важкого тягаря.
Що кажуть святі отці?
Святоотцівська традиція дає нам багатий матеріал з цього приводу.
- Святитель Іоанн Златоуст вчить відокремлювати людину від зла, яке вона чинить. Ми повинні ненавидіти гріх, а не самого грішника.
- Авва Дорофей звертав увагу на те, що якщо Бог допустив комусь завдати вам зла, значить, у цьому є для вас користь. Можливо, це зло смиряє наші душі і спокутує гріхи. Ворог насправді може бути не ворогом, а ліками.
- Преподобний Ісаак Сирин писав, що самопримус у молитві за ворогів призводить до духовної дисципліни. Діючи за правилом «від зовнішнього до внутрішнього», ми, змушуючи себе молитися за недругів, поступово змінюємо і внутрішнє ставлення до них.
- Апостол Павло багаторазово закликав: «Нікому не віддавайте злом за зло… Не мстіться за себе, улюблені, але дайте місце гніву Божому… Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим. 12:17-21).
Любов до ворогів, згідно зі святими отцями, – це не емоційний порив, а результат боротьби з власною гординею, усвідомлення своєї гріховності та постійної, примусової молитви за кривдника.
На цьому і потрібно зосередити свою увагу. І тоді, дасть Бог, ми будемо поступово наближатися до виконання тієї великої заповіді, яку чули в Євангелії: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний».
