Томос любові чи ненависті?
Кожен з нас, бажаючи підійти до Чаші, проходить шлях сповіді і покаяння. Чому ж розкольники вважають, що з тягарем ненависті можна потрапити на Трапезу Господню?
В медійному просторі України тема Томосу та автокефалії вже давно входить в топові теми. ЗМІ рясніють радісними повідомленнями про те, що ще трохи, ще трохи, і буде здобута епохальна «перемога» – «патріотичні» розкольницькі церковні структури відразу визнають в якості канонічних, а москалів з УПЦ негайно «порвуть на клапті».
І добре, коли так поводяться невіруючі люди, напхані ЗМІ-пропагандою. Але якщо людина називає себе християнином, молиться, читає Євангеліє – і при цьому виявляється наповненою страшною ненавистю до кого б то не було – це викликає подив. Як може християнство поєднуватися з ненавистю?
«Хто говорить, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той ще в темряві» (1Ін. 2,9) – писав Іоанн Богослов. Про яке християнство може йти мова, якщо в людях живе така ненависть, що вони її навіть не вміють стримати? Ненависть і злоба є духовна темрява, і заражена ними людина живе у пітьмі, в якій немає Бога. Хіба це незрозуміло?
Як страшно, що в цьому стані вони і не думають каятися. Говорять про злуку православних християн України, в той же час мають злобу до вірян канонічної Церкви. І стає зрозумілим, що тут немає справжньої віри і бажання врятуватися – тому що другорядне ставиться вище першорядного. Україна виявляється вище Бога, Церкви, любові, істини. І ненависть – плід цієї страшної духовної помилки.
Коли дивишся відео захоплень православних храмів з побиттям жінок похилого віку, виломлюванням дверей, вигнанням парафіян – розумієш, що якщо ці люди якимось шляхом отримають церковне визнання і горезвісний Томос, відбудеться найбільша катастрофа в Україні з усіх, які в неї були. Якщо зло буде названо добром, і брехня названа істиною вже не тільки в світі, але і в Церкві – це буде духовний Содом, за який Бог може покарати швидко й нещадно. «Церква» ненависті не може увійти в спілкування з Церквою любові!
Коли дивишся відео захоплень православних храмів з побиттям жінок похилого віку, виломлюванням дверей, вигнанням парафіян – розумієш, що якщо ці люди якимось шляхом отримають церковне визнання і горезвісний Томос, відбудеться найбільша катастрофа в Україні з усіх, які в неї були.
Ще вражає одна річ. Вхід у Церкву завжди був можливий тільки через одні ворота: покаяння. «Покайтеся, і хай хреститься кожен із вас в ім'я Іісуса Христа для прощення гріхів; і приймете дар Святого Духа» (Діян. 2,38) – ось формула входження в Церкву на всі часи. Як же люди хочуть прийти в Церкву з розколу… просто так, без покаяння? Якийсь абсурд!
Адже і ми, парафіяни УПЦ, впавши у гріх, розуміємо, що гріхами відриваємо себе від Церкви, від її любові – і йдемо на сповідь. І там священик звертає до Бога молитовне прохання про нас: «Примири і з'єднай його святої Твоєї Церкви». І тільки після цього ми підходимо до Чаші. Як же розкольники бажають потрапити на Трапезу Господню просто так, зайшовши з вулиці? Дійсно – у темряві перебувають. Бідні, нещасні люди…
В Церкву не можна увійти без покаяння, і християнство не може містити в собі ненависть до іншої людини. Поки ці прості істини не стануть зрозумілі тим, хто зараз потирає руки в очікуванні Томосу – вони вже можуть вважатися такими, що програли. Не перед людьми – але перед Христом, одяг Якого в черговий раз намагаються нині розірвати.
Але Всевидячий все бачить, і Любов не дасть ненависті восторжествувати назавжди. Поки ще звучить заклик істинної Церкви: покайтеся! Віряни УПЦ моляться, щоб цей заклик був прийнятий тими, хто ще здатний його вмістити, і хто бажає позбавитися від страшної ненависті до своїх братів по крові і вірі. Покаяння в нашій ситуації – це не тільки шлях у Царство Боже, але й єдина дорога до церковної і цивільної єдності.
«Усякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця; а ви знаєте, що ніякий людиновбивця не має життя вічного» (1Ін. 3,15) - попереджає Іоанн Богослов. Дай Бог, щоб цей заклик був вчасно почутий і щоб церковну ситуацію в Україні вирішувало тільки покаяння – а не насильницьке втручання зовнішніх політичних сил.
