Як обирають нового Папу Римського?
Від особи нового понтифіка залежить дуже багато в сучасному світі. В тому числі – і взаємини з православними.
Після смерті Папи Римського Франциска не тільки католиків, але й християн усього світу (більше того, навіть людей нерелігійних) хвилює одне питання – хто стане наступним понтифіком Ватикану? Адже, що б хто не говорив, папство продовжує бути дуже впливовим не тільки релігійним, але й політичним інститутом. І від того, хто очолить РКЦ, у багатьох аспектах залежить політичний порядок денний сучасного суспільства. Тому ми вирішили хоча б приблизно позначити тих людей, які можуть у перспективі зайняти папський престол. Але перш ніж ми перейдемо до кандидатур, скажемо кілька слів про те, як проходять вибори Папи. Це допоможе нам зрозуміти, наскільки політичними можуть бути результати цих виборів і більш розумно оцінити шанси того чи іншого кандидата.
В даний момент у Католицькій церкві розпочався період, який називається Sede vacante, що з латини перекладається як «вакантний престол». Це означає, що Папа Римський – глава Католицької церкви – помер або пішов у відставку (що трапляється вкрай рідко; востаннє це сталося в 2013 році, коли Бенедикт XVI добровільно склав повноваження). З цього моменту вся повнота влади переходить до Колегії кардиналів. Але їхня влада сильно обмежена, а головне завдання – організувати вибори нового понтифіка.
Папський конклав (так називається процедура виборів – від латинського cum clave, «під ключем») почнеться через 15-20 днів після смерті Папи Франциска. Нагадаємо, що кардинали – це вищі ієрархи Католицької церкви, свого роду «сенат» при Папі, які призначаються самим понтифіком. Однак голосувати на виборах можуть не всі, а тільки ті кардинали, яким на момент конклаву не виповнилося 80 років. Крім того, обмежена і кількість кардиналів, які можуть брати участь у заході – їх має бути не більше 120 осіб. Зрозуміло, що вони не всі живуть у Римі, а з'їжджаються практично з усього світу: з Європи, Африки, Азії, Латинської Америки та США.
Місце проведення виборів – знаменита Сикстинська капела. Саме в цій будівлі кардинали зачиняються (в прямому сенсі), і їх максимально ізолюють від зовнішнього світу. Під час конклаву їм заборонено користуватися телефонами, виходити на вулицю, давати інтерв'ю. Вважається, що таким чином на них не можна буде вплинути ззовні.
Як проходить голосування?
Кожен кардинал отримує паперовий бюлетень, на якому він пише ім'я того, кого вважає гідним стати Папою. Бюлетені збираються в спеціальний посуд, перераховуються комісією і спалюються. Папою стає той, хто набрав дві третини всіх голосів. Якщо ніхто не набрав потрібної кількості голосів, то з труби Сикстинської капели піднімається чорний дим. Якщо ж досягнуто консенсусу – в дим додають особливі речовини, і він стає білим.
До речі, обраний кардинал може відмовитися, що, як ви розумієте, трапляється вкрай рідко. Наприклад, вже після конклаву, відмовилися тільки кардинал Гуго Роже (в 1362 році) і кардинал Роберт Беллармін (в 1621 році). Також кардинал Джованні Коломбо під час конклаву 1978 року дав зрозуміти, що відмовиться від папства, якщо буде обраний, що вплинуло на хід голосування – Папою став кардинал Кароль Войтила.
Отже, після того, як конклав обрав Папу, він вибирає собі нове ім'я і переодягається в білу сутану. Потім з центрального балкона собору святого Петра, відомого як «Ложа (або балкон) благословення», кардинал-протодиякон оголошує католикам усього світу: «Annuntio vobis gaudium magnum: habemus Papam» («Сповіщаю вам велику радість: у нас є Папа»).
Одразу після оголошення на балкон виносять хрест, а слідом за ним вперше в новому статусі з'являється обраний Папа Римський, який виголошує свою першу проповідь Urbi et Orbi («До міста (Риму) і світу»).
Католики вірять, що у виборі Папи діє Дух Святий, який направляє уми і серця кардиналів. Але на практиці сам процес конклаву – це, скоріше, політична або навіть геополітична подія.
Іноді для обрання понтифіка потрібно багато турів голосування. Найдовший конклав в історії тривав два роки і 9 місяців (1268-1271 рр.) у Вітербо, Італія. Тоді розбіжності серед кардиналів, особливо між французькою та італійською фракціями, призвели до безвихідної ситуації, поки влада не почала буквально знімати дах з дому, де сиділи кардинали, щоб прискорити процес. Відтоді і з'явилася традиція зачиняти конклав. Але навіть після цього були випадки, коли Папу не могли обрати роками – через розбіжності серед кардиналів.
Тому що практично завжди кардинали діляться на різні «течії»: хтось представляє більш консервативне крило, хтось – більш реформаторське. Так яким же буде наступний Папа?
Реформатор, але не радикальний
По-перше, кожен кардинал віддасть свій голос за того, хто, як йому здається, розділяє його уявлення про місію Церкви. У цьому сенсі не може бути такої ситуації, щоб прихильник «західних» ідей у питаннях моралі (ЛГБТ, аборти, евтаназія і так далі) голосував за кардинала, що представляє собою традиційне і консервативне крило.
Також більшість кардиналів впевнені, що новий Папа повинен продовжувати політику як мінімум останніх трьох Пап: бути соціально орієнтованим, проявляти лояльність по відношенню до мігрантів і не вживати занадто радикальних рішень у питаннях віровчення. Навіть Папа Франциск, незважаючи на досить скандальні рішення щодо «благословення» ЛГБТ-пар, не ризикнув змінювати в цьому відношенні вчення Церкви. Цього ж будуть чекати від нового Папи. Однак, якщо врахувати той факт, що Католицька церква за останні 40 років досить сильно «просунулася» у питаннях моралі (в 90-х роках навіть подумати не можна було про меси для геїв), то можна припустити, що кардинали будуть і далі слідувати цій тенденції і оберуть помірного реформатора.
Особисті зв'язки та довіра
Цілком зрозуміло, що дуже часто голоси віддають просто за людину, яку вважають своїм другом. Кожен кардинал хоче, щоб новий Папа не просто поділяв його погляди на життя, а й був йому близьким, прислухався до його порад.
Також неабияке значення матиме і здатність нового Папи об'єднати Захід і Схід, клір і мирян, політику та релігію (що вкрай важливо для Ватикану).
Саме тому голосувати будуть за «дипломата», за людину, яка добре відома своїми поглядами і здатна на компроміси. Ідеально, щоб наступний понтифік мав досвід роботи як у Римській курії (на адміністративній посаді у Ватикані), так і як єпархіальний єпископ. У такому разі кардинали майже точно будуть знати, чого від нього можна очікувати. Тим більше, що в історії РКЦ надто часто було так, що найочевидніші кандидати не отримували потрібної кількості голосів просто тому, що не викликали довіри у своїх колег.
Регіональність
Не менше значення має і той факт, що в розумінні католиків Папа є глобальним лідером, і кардинали з різних регіонів оцінюють, наскільки кандидат буде зрозумілим для пастви в їхніх країнах.
Наприклад, американські кардинали не захочуть понтифіка, який заплющує очі на сексуальне насильство в РКЦ, або нездатний заручитися підтримкою сильних світу цього (насамперед політиків США).
Кардинали з країн із мусульманською більшістю (Африка та Азія) не підтримають Папу, чия позиція не виглядає сильною з погляду ісламу. Їм потрібен понтифік, здатний вести діалог з ісламським світом, але, крім того, такий, хто буде захищати католиків від тиску мусульман.
У Латинській Америці головний страх – не іслам, а протестантські церкви та просто неймовірне зростання п'ятидесятницьких сект, до яких масово йдуть католики. Саме тому новий понтифік, як на те чекають латинські католики, має знайти спосіб протистояння даної ситуації та зміцнити авторитет РКЦ. Крім того, він має придумати, що робити з наркотиками, бідністю та постійними конфліктами.
Кардинали з Європи цілком імовірно будуть орієнтуватися на кандидата, який продовжить підтримувати ЛГБТ та екологічний порядок денний, а також зможе посилити діалог із православними, протестантами та іудеями. Крім того, він має «переосмислити» роль жінок у РКЦ.
Портрет найімовірнішого кандидата
На підставі вказаних даних, а також на основі численних історичних прикладів ми можемо намалювати приблизний портрет найімовірнішого кандидата на папський престол.
1. Вік: 63-73 роки. Середній вік Пап на момент обрання у XX столітті становив 65 років. Тільки Бенедикт XVI був найстаршим (78 років). Але кардинали навряд чи повторять такий «експеримент».
2. Мови. Папа повинен володіти італійською (робоча мова курії), англійською та, за можливістю, – іспанською.
3. Віра. Новий понтифік має бути трішки традиційним (особливо у питаннях структури Церкви), але й трішки ліберальним (лояльно ставитися до ЛГБТ і жінок у РКЦ). «Твердий» екуменізм – обов'язкова риса.
4. Особистість і стиль управління. Франциск поставив «тренд» на соборний спосіб управління РКЦ (зробивши у цьому напрямі перші кроки). І безперечно, що кардинали хочуть ще більше розширити повноваження місцевих єпископів та єпископських конференцій з різних країн.
5. Досвід роботи. Як ми вже писали вище, новому Папі потрібна комбінація єпархіального та куріального досвіду роботи. Тим більше, що за статистикою з дев'яти пап XX століття лише один не мав досвіду управління єпархією, а троє не працювали у курії.
Хто ж підпадає під усі ці пункти? Кого з кардиналів можна назвати найреальнішим кандидатом на посаду Папи? На це питання ми відповімо у наступній статті.
