Санкції по-Зеленськи: «справа Міндіча» проти «справи СПЖ»
10 років санкцій журналістам за критику влади і 3 роки корупціонерам за крадіжку мільйонів. Історія про те, кого і як карають у сучасній Україні.
Наприкінці жовтня 2025 року в Україні відбулася подія, яка не може не занепокоїти всіх, хто цінує свободу слова та релігії. Президент Володимир Зеленський підписав указ про введення санкцій проти журналістів і редакторів Спілки православних журналістів і проєкту «Перший козацький».
Ці люди – не чиновники, не олігархи, не корупціонери. Їх єдиний «злочин» – висвітлення подій навколо Української Православної Церкви. Раніше проти них вже були порушені кримінальні справи за звинуваченням у державній зраді з загрозою довічного ув'язнення. Тепер же послідували санкції терміном на 10 років: арешт майна, заборона на будь-які фінансові операції, пересування по Україні, користування телефонами та інше.
А буквально через кілька днів після цього світ був шокований найбільшим корупційним скандалом в Україні останніх років. Фігурантами цього скандалу стали не тільки міністри вищого керівництва країни, але й найближчі друзі самого Зеленського ще по «Кварталу 95». Ці люди крали гроші, призначені для енергетичної сфери, а можливо – і обороноздатності України. У НАБУ показали знайдені під час обшуків пачки доларів, запечатані ще в американських банках. Немає сумнівів, що це гроші, які країна отримувала як допомогу від західних партнерів.
13 листопада Зеленський вводить санкції проти корупціонерів, які, за даними слідства, вкрали понад 100 мільйонів доларів. Логіка підказує: крадіжка сотень мільйонів під час війни – це реальний злочин проти країни. На відміну від журналістів, які просто писали правду про Церкву.
Однак санкції проти корупціонерів виявилися чисто символічними. Що відбувається?
Санкції проти журналістів: свобода слова під прицілом
31 жовтня 2025 року Зеленський ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони (РНБО) про персональні санкції проти осіб, які мали відношення до діяльності Спілки православних журналістів (СПЖ) і ресурсу «Перший козацький».
Якщо врахувати, що це покарання було застосовано до людей, єдиний злочин яких полягав у тому, щоб показати, як влада порушує свободу слова і права віруючих в Україні, то його можна назвати безпрецедентним.
Зокрема, санкції включають:
- блокування рахунків і активів;
- заборону на поширення медіа на території України;
- припинення електронних комунікаційних послуг (телефон та інтернет);
- обмеження торгових операцій;
- блокування сайтів і соціальних мереж СПЖ.
Більше того, Міністерству закордонних справ доручено проінформувати Європейський Союз і США про введення цих заходів – щоб і вони «взяли приклад» і ввели аналогічні обмеження.
Іншими словами, журналістів, які захищають канонічну Церкву, українська влада офіційно прирівняла до ворогів держави вищого порядку і заявила, що їх діяльність – загроза національній безпеці. Ніхто з них не здавав позиції ЗСУ, не шахраював на «гуманітарці», не вимагав відкатів за прийняття якихось рішень. Вся їх «зброя» – комп'ютер, камера і телефон. Всі матеріали, які вони публікували і публікують, знаходяться у відкритому доступі (досі), і будь-яка людина може зайти на сайт або в соцмережі СПЖ, щоб особисто побачити всю тяжкість їх «злочинів». Повірте, нічого крамольнішого аргументованої критики ПЦУ ви там не знайдете.
Хто краде мільйони?
Паралельно в Києві розгорається скандал, вже отримавший у ЗМІ назву «Міндічгейт».
За даними Національного антикорупційного бюро, найближчий друг і соратник Зеленського – Тимур Міндіч, співвласник студії «Квартал 95», – звинувачується в керівництві корупційною схемою в енергетичному секторі. Схема включала відкат до 15% з контрактів найбільшого державного підприємства «Енергоатом».
Йдеться про сотні мільйонів доларів – гроші, які повинні були йти на модернізацію енергетики і зміцнення обороноздатності країни під час війни.
Разом з Міндічем у розслідуванні фігурує бізнесмен Олександр Цукерман – людина, також близька до президентського оточення. Обидва, за повідомленнями преси, були попереджені і встигли покинути Україну до початку обшуків. Одночасно в схемі можуть бути замішані міністри юстиції, енергетики, колишній віцепрем'єр, а можливо, й інші високопосадовці.
Уряд України запропонував ввести проти Міндіча і Цукермана санкції терміном на десять років. Однак указом Зеленського ці санкції були затверджені всього на три роки.
Цікаво також, що в санкційному документі Міндіч і Цукерман значаться як громадяни Ізраїлю, а не України. Іншими словами, Зеленський вводить санкції проти громадян іншої держави. І в цьому ховається особливий цинізм. Причому відразу з кількох причин:
1. Ще два дні тому голова Держприкордонслужби заявляв, що Міндіч цілком офіційно покинув Україну, «оскільки у нього троє дітей віком до 18 років». Але якщо він громадянин Ізраїлю, навіщо йому потрібні діти для виїзду? Він міг цілком спокійно виїхати за ізраїльським паспортом. І тут – одне з двох: або в прикордонній службі не знають, за яким паспортом Міндіч виїжджав, або українців намагаються ввести в оману.
2. Якщо санкції накладені на «громадянина Ізраїлю Міндіча», то який саме Міндіч підпадає під обмеження – український бізнесмен чи якийсь ізраїльтянин з ідентичним прізвищем?
3. Найголовніше – введення санкцій проти громадян Ізраїлю Міндіча і Цукермана дозволяє українським громадянам Міндічу і Цукерману (проти яких санкції введені не були) спокійно розпоряджатися майном, рахунками і активами всередині України.
Тобто щодо СПЖ були застосовані заходи повної заборони терміном на 10 років. А ось щодо Міндіча і Цукермана санкції введені на три роки, і, як громадян України, їх практично ні в чому не обмежують.
І це при тому, що мотив введення санкцій проти СПЖ зводиться до недоведених і розмитих звинувачень у «пропаганді», зв'язках з УПЦ і можливих зв'язках з Росією (яких немає). У той час як корупціонерів звинувачують у розкраданні коштів союзників України та відмиванні грошей в особливо великих розмірах. Окрема «вишенька на торті» – це фраза, сказана одним з обвинувачених, яка міститься в матеріалах справи: «Два мільйони (доларів?) пішли до Москви».
Саме тому дана ситуація виглядає максимально цинічно.
Чим «Квартал 95» відрізняється від УПЦ?
При цьому Міндіча із Зеленським пов'язує багаторічна спільна робота в «Кварталі 95» – комедійному проєкті, з якого почалася кар'єра нинішнього президента.
Коли спалахнув скандал, студія «Квартал» поспішила заявити, що Міндіч (незважаючи на те, що фактично володіє проектом), «має юридичний зв'язок зі Студією, але не бере участі в її діяльності і не впливає на контент або рішення команди».
Погодьтеся, в цих словах не можна не помітити певної іронії долі. Тому що схожі слова про «канонічний зв'язок» (навіть не юридичний) і відсутність впливу багато років повторюють представники Української Православної Церкви в контексті відносин з РПЦ.
Так, історично УПЦ мала канонічну єдність із Руською Православною Церквою. Але Москва не керує нею, не призначає єпископів, не диктує рішення. Більш того, Москва не може чисто фізично «розпустити» УПЦ, як це може зробити Міндіч з «Кварталом».
Однак коли мова йде про Церкву, Зеленський і його оточення постійно стверджують протилежне. Вірян УПЦ звинувачують у «зв'язках з Москвою», на підставі яких закривають монастирі, виганяють ченців і накладають санкції на журналістів. І тільки тоді, коли мова йде про особистих друзів президента, раптом з'являється зовсім інша логіка: «Так, юридичний зв'язок є, але відповідальності ми не несемо».
Зрозуміло, якщо озвучити на адресу «Кварталу» звинувачення, які звучать на адресу УПЦ, то «Квартал 95» треба було б закрити, а проти всіх його учасників ввести санкції. Так само треба було б розпустити Парламент України, Кабінет міністрів і, що найголовніше, РНБО – троє представників якого, на чолі з Умєровим, фігурують на «плівках Міндіча».
Адже саме РНБО, членів якої зараз звинувачують у крадіжці мільйонів народних грошей, зовсім недавно вводила санкції проти журналістів, пов'язаних з УПЦ. Чому ж усі ці структури не розганяють, а Церкву вимагають заборонити?
Напевно, просто тому, що «це інше».
Висновки
Всім зрозуміло, що санкції проти журналістів, які захищають УПЦ, виглядають як інструмент політичної помсти. У той час як санкції проти корупціонерів з оточення Зеленського – це груба імітація справедливості.
При цьому перша категорія – це люди, які пишуть про віру і Церкву і не пишуть про політику доти, доки політика не починає втручатися в справи Церкви. Друга – ті, хто наживається на війні, сльозах і стражданнях українського народу.
Але тільки перші оголошені загрозою національній безпеці.
Для всіх, хто щиро вірить у демократичні цінності та права людини, ситуація має бути очевидною: у країні, яка гордо називає себе «форпостом демократії», журналістів карають за правду, а корупціонерів покривають. Мабуть тому, що слова бояться сильніше ракет. І це не дивно. Адже щодо української влади цілком можна застосувати слова Христа: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри... очищаєте зовнішність чаші і блюда, між тим, як всередині повні розкрадання і неправди» (Мф. 23:25).
Нагадаємо українській владі, яка на словах прагне до Європи: релігійна свобода і свобода преси для Заходу – не декларації, а основи цивілізації. Їх порушення не може залишатися без наслідків. «Все таємне стає явним».
Журналісти СПЖ не скоювали злочинів – вони захищали Церкву мільйонів українців. Але до них застосовують максимальні санкції. Чиновники ж, які крадуть на війні і творять беззаконня, фактично залишаються недоторканними.
Ось він – справжній масштаб розриву між деклараціями України про демократію і її реальною практикою.
