Справи митрополита Арсенія та Міндича: чому таке різне ставлення суддів?
Коли корупціонери отримують можливість вийти під заставу, а єпископ сидить у СІЗО, у світі повинні б задати питання: для кого в Україні реально працює закон?
18 листопада 2025 року має відбутися черговий суд над митрополитом Святогірським Арсенієм щодо зміни запобіжного заходу. Простіше кажучи – у суддів знову буде можливість звільнити його з незаконного ув'язнення. На момент публікації статті результат засідання невідомий, але, виходячи з нинішньої ситуації, можна стверджувати, що надії на звільнення владики невеликі.
28 жовтня 2025 року, після півтора року перебування за ґратами, владиці дозволили вийти з СІЗО під заставу в розмірі 1,5 млн грн. Однак це рішення обернулося трагічною пародією на правосуддя: випустили його буквально на пару хвилин – і одразу ж знову заарештували, пред'явивши нове обвинувачення. Після цього суд знову визначив архієрея за ґрати, але вже «без права внесення застави».
Нагадаємо, що митрополит перебуває в надзвичайно важких умовах. Камери в СІЗО холодні. Крім того, сам владика серйозно хворий, йому показана термінова операція на серці. У нього немає доступу не тільки до належного медичного догляду, але й до всіх необхідних ліків, що особливо небезпечно при хронічних захворюваннях і подальшому погіршенні здоров'я. Так, під час одного з останніх судових засідань артеріальний тиск у владики досяг 200/110, і знадобилася госпіталізація. Однак суд буквально вимагав повернути його назад у камеру, відмовивши в будь-якій формі застави.
Навіть якби йшлося про якогось серйозного злочинця, таке ставлення до людини не можна назвати гуманним. Тим більше коли йдеться про людину в духовному сані, яка не вчинила жодного злочину. Більше того, про людину, яка багато років працювала на благо українського народу.
Гуманітарна місія Святогірської лаври
Святогірська лавра протягом війни відіграє найважливішу гуманітарну роль. При цьому підкреслимо: йдеться не про декларації, а про реальну допомогу.
Лавра стала місцем, де тисячі біженців і людей, які постраждали від війни, отримують продовольство і найнеобхідніше, а сотні – дах і порятунок.
Тільки за останні кілька місяців у Лавру були доставлені сотні тонн гуманітарної допомоги з різних єпархій УПЦ. І ця допомога необхідна, оскільки Лавра давно стала притулком для переселенців з усього Донбасу. Монастир приймає біженців, забезпечує їх дахом, їжею, підтримує волонтерів, які продовжують свою гуманітарну місію, спираючись саме на Лавру як на центр своєї діяльності.
Усе це – конкретна допомога страждаючому українському народу, який практично кинутий владою напризволяще і поставлений на межу виживання. І ця допомога особливо цінна на тлі війни.
І саме пастиря, який допомагає стражденним, а не шахраїв, які грабують народ, держава судить особливо суворо.
«Справа Міндича»
Щоб повністю оцінити контраст, необхідно ще раз оцінити масштаб корупційної схеми, яку правоохоронці назвали «Операцією Мідас». Вона безпосередньо пов'язана з держпідприємством «Енергоатом» і найближчим соратником президента України Тимуром Міндичем.
За версією НАБУ і САП, механізм схеми був простим.
Контрактні компанії, які бажали працювати з «Енергоатомом», стикалися з вимогою відрахування 10–15% від вартості контрактів у вигляді «відкату». Тим, хто не погоджувався, погрожували блокуванням виплат або виключенням зі списку постачальників.
Управління закупівлями та кадровими потоками здійснювалося не офіційними менеджерами «Енергоатома», а через тіньові фігури: інсайдерів, які не мали формальних посад, але фактично контролювали бізнес через «бек-офіс».
Гроші прокачувалися через складну мережу: готівку, іноземні рахунки, криптовалюту та офшорні структури. Частина схеми функціонувала через компанії за кордоном – були транзакції, пов'язані зі США, Москвою та іншими локаціями.
Представники НАБУ охарактеризували групу як «високого рівня злочинне співтовариство» з серйозним впливом на стратегічне підприємство і державну енергетику.
За оцінкою правоохоронців, це злочинне співтовариство привласнило щонайменше 100 млн доларів (за словами управління НАБУ, швидше за все, цифри набагато вищі). Зазначимо також, що схема працювала під час воєнного стану, що давало особливі можливості для корупції.
Навіть найменш зацікавленій людині зрозуміло, що членів злочинного угруповання, яке наживалося на грошах, призначених для захисту простих людей, інакше як мародерами назвати не можна. Відповідно, і карати їх треба по всій строгості закону. Але, як ми побачимо далі, в реальності все інакше.
Застава і звільнення фігурантів
13 листопада 2025 року Вищий антикорупційний суд (ВАКС) прийняв рішення про заставу для двох співробітників «бек-офісу» Міндича: Лесі Устименко (застава в 25 млн грн) і Людмили Зоріної (застава в 12 млн грн). Практично одразу знайшлася фірма зі статутним капіталом всього в 1000 гривень (20 доларів), яка внесла 37 млн за обох підозрюваних. У результаті Устименко і Зоріна опинилися на свободі вже через добу після арешту.
Формально на них накладені обмеження: електронні браслети, заборона виїжджати за кордон і залишати столичний регіон без дозволу слідства. Однак головне – вони на свободі. Люди, причетні до фактичного мародерства, можуть жити в комфортних умовах і готуватися до захисту. Цей факт красномовно свідчить: українське правосуддя легко звільняє учасників масштабних корупційних схем, але роками тримає за ґратами священнослужителя, який присвятив життя служінню людям.
Контраст
Ми не нагнітаємо, ми говоримо очевидне: порівняння справи митрополита Арсенія і «справи Міндича» чітко говорить про той моральний вибір, який роблять держава і судова система України.
За пастирське служіння людина піддається жорстокому переслідуванню, а за корупцію в особливо великих розмірах і під час війни – м'якість і практична відсутність покарання. Митрополит Арсеній утримується в СІЗО, йому відмовили в заставі, а ті, хто вкрав мільйони доларів, отримують заставу, вільно живуть під наглядом, можуть працювати над своєю лінією захисту.
З іншого боку, Святогірська лавра – це прихисток для переселенців, центр милосердя в регіоні. Навіть коли держава відвертається від людей, вона продовжує їм допомагати. Тим часом корупційна група робила свій бізнес на контрактних схемах, можливо, використовуючи державні структури і позбавляючи народ України елементарного – світла і тепла.
Саме тому ми вважаємо, що контраст цих двох справ, цих двох підходів говорить про моральні якості «державних мужів» краще за тисячу слів.
Свобода віросповідання?
Сьогодні Україна – це держава, де за проповідь, за виконання обов’язків священика можна легко опинитися за ґратами. Бути віруючим у нашій країні небезпечно – і не лише фізично, але й юридично. Належність до Церкви – це цілком реальна підстава для переслідування людини. І такі речі мають викликати відповідну реакцію в наших «західних партнерів».
Коли корупціонери отримують можливість вийти під заставу, а єпископ сидить у СІЗО, у Європі мали б поставити запитання: для кого в Україні реально працює закон?
Так само й ми, прості віруючі, не можемо бути пасивними – треба не тільки молитися, але й організовувати та підтримувати юридичний захист Церкви, широко висвітлювати всі випадки порушення наших прав і свобод. Ми повинні захищатися – розуміючи, що уповаємо на Божу допомогу і діємо в межах чинного законодавства.
Якщо православний ієрарх, який віддав стільки сил служінню Богові та людям, сидить у СІЗО, а корупціонери отримують свободу, то мовчати про це – таке саме злочин, як і покривати злодіїв, що обкрадають свій народ.
