Афон та Греція підтримують УПЦ: як це вплине на Патріарха Варфоломія
40 авторитетних монастирів Афона та Греції написали листа на підтримку УПЦ. Що це означає для Патріарха Варфоломія?
22 січня 2025 року ігумени та ченці майже чотирьох десятків монастирів Греції та Святої гори Афон написали звернення на підтримку Української Православної Церкви. Якщо коротко, ченці пишуть, що переслідування УПЦ свідчать про її істинність, а ухвалений у 2024 році закон, який фактично забороняє УПЦ, перетворює Україну на репресивну державу, яка узаконює насильство та наклеп проти Церкви. Ігумени нагадали про захоплення кафедрального собору в Черкасах, коли митрополит Феодосій був побитий, а проти вірян УПЦ застосовувалося фізичне насильство, і наголосили, що коли подібна історія сталася щодо храму святого Діонісія в районі Афін Колонаки, Патріарх Варфоломій «рішуче засудив будь-який акт насильства, особливо спрямований проти місць поклоніння, звідки виходять лише послання любові, миру та солідарності».
Ченці написали, що моляться, щоб Господь «пом'якшив жорстокість сердець сильних світу цього, зупинив всяке насильство і дарував такий необхідний мир Україні та всьому світу» і побажали, щоб це сталося «через нашу християнську віру, покаяння, терпіння та любов, як вчить нас Блаженніший митрополит Онуфрій».
Чому цей лист ми вважаємо важливим посланням, спрямованим насамперед Константинопольському Патріархату та особисто Патріарху Варфоломію? Давайте розбиратися.
Чому цей лист важливий?
Свята гора Афон в уявленні православних християн завжди була особливим місцем – уділом Божої Матері. Крім того, протягом історії Православної Церкви голос афонських ченців дуже часто підносився на захист догматів і канонів нашої Церкви. Вони померли для миру, присвятили своє життя Богу, і жодних інших інтересів, окрім служіння Йому, вони не мають. З цієї причини багато хто з нас вважає, що афоніти – це люди, які стоять на варті істини і просто зобов'язані реагувати на її зневажання – чи то з боку влади світської, чи з боку влади церковної.
Так само ми ставимося і до ченців грецьких монастирів, адже Греція є колискою сучасного Православ'я, і звідти ми прийняли світло Євангелія. Саме з цієї причини звернення ігуменів і ченців 39 монастирів Греції та Святої гори Афон сприймається нами не просто як слова, а як символ підтримки Української Православної Церкви в умовах тяжких переслідувань. Цей лист показує, що навіть ті, хто перебуває в юрисдикції Константинопольського Патріархату, усвідомлюють несправедливість того, що відбувається в Україні, і не готові мовчати чи заплющувати очі на те, що сьогодні можна спостерігати щодо нашої Церкви. Звернення ігуменів також говорить про те, що правда не може бути прихована навіть у тому випадку, якщо її намагаються замовчувати чи оббріхувати.
На перший погляд може здатися, що лист – це просто думка групи ченців, і Фанар, а тим більше політики, можуть не звертати на нього уваги. Але якщо подивитися глибше, то стає зрозуміло: за кожним його словом стоїть біль, стоїть розуміння того, що християнство не стверджується через насильство, а ще більше – що насильство (у даному випадку – в Україні) не може бути виправдане жодними гарними словами про необхідність «єдності». Тому що досягти єдності через кров і сльози – неможливо. А ще за цим листом стоїть бажання захистити істину.
Підкреслимо, що підписанти звернення належать до монастирів, які перебувають у юрисдикції Фанара та Елладської Церкви – тих самих Церков, які визнали ПЦУ. Більше того, всі п'ять афонських ігуменів, що підписалися, з братією своїх монастирів на кожній Літургії поминають Патріарха Варфоломія і не хочуть з ним конфронтації. Те саме можна сказати і про ті монастирі, які знаходяться на території Греції. Наприклад, серед підписантів є ім'я ігумена Преображенського монастиря в селі Сохо Євлогія, митрополит якого одним із перших (і чи не єдиний) серед грецьких архієреїв не лише визнав ПЦУ, а й співслужив Думенку в Києві 28 липня 2019 року на «богослужіннях» Хрещення Русі (тоді, нагадаємо, до офіційної легалізації ПЦУ з боку Елладської Церкви було ще кілька місяців).
Також там є монастирі, які знаходяться на території інших єпархій Греції, митрополити яких визнали ПЦУ, а отже, формально вони мали б дотримуватись позиції своїх ієрархів, але насправді їхні слова суперечать офіційній лінії. Чому?
Визнання УПЦ як справжньої Церкви
Нагадаємо, у 2019 році Патріарх Варфоломій заявив, що лише «тимчасово терпить існування українських ієрархів (УПЦ – Ред.) не як місцевих правлячих єпископів, а лише як титулярних, або тих, що перебувають (мають резиденцію) в Україні, ієрархів». За його словами, Блаженніший Митрополит Онуфрій «вже не розглядається як канонічний митрополит Київський, але як ієрарх, який мешкає у Києві, як це було надруковано у Щорічнику Вселенського патріархату на 2020 рік». І ці слова – не просто «невизнання» ієрархів УПЦ, а конкретний сигнал, що якщо вони не стали частиною ПЦУ, то їх можна вважати «ієрархами, що тимчасово живуть на території України»… РПЦ. І зокрема на цій підставі (слів Патріарха Варфоломія) експерти ДЕСС вважали, що УПЦ можна забороняти.
Однак, на відміну від Фанара, ченці Греції та Афона називають УПЦ не «єпархіями РПЦвУ», а справжньою Українською Православною Церквою під проводом митрополита Онуфрія. Цей факт особливо важливий, бо показує: навіть ті, хто формально підпорядкований Константинопольському Патріарху, визнають канонічність УПЦ. Більше того, вони наголошують, що переважна більшість православних християн України залишається вірною саме цій Церкві. У своєму листі ченці навіть назвали кількість вірян, які, на їхню думку, належать УПЦ, – близько 24 мільйонів людей.
По суті, це визнання – виклик усій офіційній позиції Фанара, яка намагається ізолювати УПЦ і подати її як маргінальну структуру, підконтрольну Москві. Фактично ченці відкрито кажуть, що УПЦ – це не просто політичний чи етнічний проєкт, а жива Церква, яка несе своє служіння навіть за умов жорсткого переслідування.
Гоніння – ознака істинної Церкви
Своє звернення ченці починають зі слів апостола Павла: «І всі, хто бажає жити благочестиво у Христі Ісусі, будуть гнані» (2 Тим. 3:12). Зазначимо, що, на нашу думку, цей аргумент є особливо значущим у контексті нинішньої «церковної ситуації» в Україні. Ченці впевнені, що страждання УПЦ є свідченням її справжності як Церкви. Адже як інакше пояснити, що мільйони вірян продовжують залишатися вірними своїй Церкві, незважаючи на арешти, насильство, наклеп і ненависть?
При цьому, говорячи про гоніння, ченці не залишаються голослівними, а наводять конкретні приклади. Так, вони згадують захоплення храмів і монастирів, арешти архієреїв, знущання з мирян. Особливо виділяється захоплення Архангело-Михайлівського собору в Черкасах. У листі, який, напевно, вже прочитали на Фанарі, нагадується, як у жовтні 2024 року до кафедрального собору УПЦ Черкас увірвалися близько ста людей у камуфляжі, застосовуючи хімічні речовини та пневматичну зброю. Природно, що про цей кричущий випадок дізнався весь світ і не може не знати Патріарх Варфоломій. Підтвердженням цього факту можна назвати свідчення Наталі Василевич, за словами якої Патріарх Варфоломій у розмові з Євстратієм Зорею висловив йому своє глибоке занепокоєння насильством і захопленнями, що відбуваються в контексті діяльності ПЦУ та наголосив, що єдність церкви не можна будувати на насильстві.
Тому згадка саме інциденту у Черкасах – не випадкова. Це чіткий сигнал главі Фанара, що він не має права мовчати у відповідь на дії тих, кого він легалізував і вважає своїми чадами. Власне,
слова письма – м'яке нагадування Патріарху Варфоломію, що замовчувати правду стає неможливо, і якщо Фанар продовжить мовчати, то лише зашкодить як собі, так і всій Церкві.
Так звана «ПЦУ»
Цікаво, що автори листа протиставляють УПЦ думенківській структурі ПЦУ. Причому протиставляють настільки різко, що не помітити цього не можна. Незважаючи на те, що ченці належать до юрисдикцій, які офіційно визнали Думенка, вони не вважають його структуру легітимною, висловлюючись про неї як про так звану «Православну Церкву України», де ПЦУ взято в лапки. Іншими словами, позиція, озвучена у зверненні, – це ще одне підтвердження того факту, що незважаючи на надзусилля Константинопольського Патріархату з легітимізації ПЦУ, її не визнають навіть клірики Фанара. Що ж говорити про інших?
Крім того, якщо навіть через 6 років з дня обдарування Томоса в Константинопольському Патріархаті та Грецькій Церкві існують ті, хто не вважає ПЦУ канонічною Церквою, то постає питання: а яким способом домагалися визнання від усіх інших? І скільки всередині грецьких Церков тих, хто мовчить у відповідь на дії Фанара, але насправді є їх противником?
Усі ми знаємо, що ПЦУ для глави Фанара – така сама болюча тема, як підтримка війни для Московського Патріарха. Так ось,
нинішній лист афонських і грецьких монастирів можна порівняти з гіпотетичною ситуацією, якби головні монастирі РПЦ виступили із засудженням війни в Україні та закликом до миру.
Влада України, Гітлер і Сталін
Ще один момент, на який варто звернути увагу, – це паралель, яку проводять автори листа, між діями нинішньої влади України і тоталітарними режимами минулого. Закон, ухвалений Верховною Радою у серпні 2024 року про заборону УПЦ, порівнюється з репресіями часів Гітлера та Сталіна. «Цей закон перетворює Україну, країну з "європейською орієнтацією", на державу тоталітарного типу», – пишуть ченці.
Це порівняння – не просто емоційна оцінка. Це серйозне звинувачення, яке показує, що нинішні дії влади не мають нічого спільного з демократією та свободою віросповідання. Вони спрямовані на знищення цілої Церкви, на придушення мільйонів людей, для яких віра є не просто традицією, а сенсом життя. Але найголовніше – все це бачать у Європі та інших країнах світу. Так, поки що європейські суди мовчать, а політики-демократи заплющують очі на те, що відбувається в Україні, – в країні війна. Але всі війни рано чи пізно закінчуються, і всі злочинці рано чи пізно дадуть відповідь за свої злочини.
Висновки
Звернення ченців – це виклик офіційній позиції Фанара. Воно показує, що навіть усередині цієї структури є ті, хто не згоден із тим, що відбувається. У Константинопольському Патріархаті мають зрозуміти, що ігнорувати подібні речі не можна.
По суті, ченці натякають Патріарху Варфоломію, що настає момент істини. Або він визнає свою помилку у наданні Томоса ПЦУ та спробує якось змінити ситуацію, або продовжить мовчання, ризикуючи втратити довіру навіть серед своїх прихильників.
Лист ігуменів Греції та Афона – це не просто підтримка УПЦ. Це заклик до дії. Він говорить, що істина перевищує політичні інтереси і що Патріарху Варфоломію час виправляти помилки.
Але навіть якщо жодної відповіді від Константинопольського Патріархату не буде в цьому випадку, нам цілком зрозуміло одне: правда вже не може бути прихована чи похована. Гоніння на УПЦ – це не локальна проблема, а виклик усьому православному світу.
І якщо Фанар не відповість на них, то, сподіваємося, дадуть відповідь ієрархи інших Церков. Адже саме від цього залежить майбутнє Православ'я у ХХІ столітті.
