«Світе Тихий»: чому це головний гімн Вечірні?
Розбираємо, що означає «Світло Тихе», чому при цьому гімні запалювали світильники, і як ветхозавітні читання (паремії) пов'язані з Новим Завітом.
У попередній статті говорили про початкові піснеспіви вечірні – подяку за прожитий день і славослів'я Творця. Але вечірня – це не тільки підсумок дня, а й очікування Невечірнього Світла, передчуття і бажання зустрічі з Богом. У ній старозавітне очікування Спасителя з'єднується з новозавітним виконанням, і ця єдність розкривається в наступних частинах богослужіння – про що сьогодні і піде мова.
«Господи воззвах»: Єдність двох Завітів
Після Мирної єктенії Устав передбачає читання Псалтиря по кафізмах. На вечірні покладена одна кафізма, на утрені – дві або три, таким чином, за тиждень прочитується вся Псалтир. У Великий піст – двічі, оскільки кафізми додаються і на службах годин.
У приходській практиці повне читання кафізм зустрічається рідко.
У такому випадку розумним буде вибудувати читання за своїм порядком, щоб Псалтир прочитувалася повністю, нехай навіть не за тиждень, а за більш тривалий період.
Навіть якщо устав про кафізми на вечірні не виконується, псалми (140, 141, 129, 116) все одно звучать із співом на «Господи воззвах». До останніх віршів псалмів приєднуються новозавітні церковні піснеспіви – стихири, присвячені святу (або пам'яті святого) цього дня. Таке чергування нагадує про єдність Завітів: Старий відгукується на Новий, а Новий розкриває і виконує обіцяне в Старому.
«Світло Тихе»: Гімн «Радісному Світлу»
На завершення стихир співається давній гімн «Світло Тихе». Цей текст можна назвати головним піснеспівом вечірні, яке не скасовується навіть на Пасху, тому що його текст багато в чому визначає характер самого вечірнього богослужіння.
У ньому Церква звертається до Христа як до Тихого Світла (грец. Φῶς ἱλαρόν – букв. «Радісне світло») слави безсмертного Отця Небесного, до Якого ми, прийшовши на заході сонця і побачивши світло вечірнє, оспівуємо Бога – Отця, Сина і Святого Духа.
Це споглядальне піснеспівання сходить до давнього старозавітного обряду запалювання світильників, що здійснюється в скинії при вечірній жертві (Лев. 24:1-4).
Історія «Світильничного» подяки
Прийняли традицію і християни, наповнивши її новим змістом. Світло вечірнього світильника стало свідченням про Світло світу (Ін. 8:12) і нагадуванням про Того, Хто є «Світло істинне, Яке просвітлює кожну людину, що приходить у світ» (Ін. 1:9). Палаючий світильник був знаком присутності Христа (Мф. 18:20).
З текстів отців ранньої Церкви ми бачимо, що звичай вечірнього світильничного подяки глибоко вкоренився в житті перших християн.
Його здійснювали не тільки в загальних зібраннях, але і в домах. Свт. Григорій Ніський описує, як його сестра Макрина, побачивши запалене вечірнє світло, постаралася виголосити подяку і з цими словами мирно відійшла до Господа.
Свт. Василій Великий писав про сформований літургійний обряд з урочистим внесенням світильника як про давній: «Отцям нашим заблагорассудилось не в мовчанні приймати благодать вечірнього світла, але при його явленні відразу дякувати… Отця, Сина і Святого Духа». З цим звичаєм пов'язаний і виголос «Світло Христове просвітлює всіх» на Літургії Передосвячених Дарів.
Церква дбайливо зберігає цю традицію. Вечірню як і раніше називають «світильничною». Цей обряд також доречний і при здійсненні вечірні вдома – можна запалювати лампаду при читанні «Світло Тихе», вкладаючи в цей момент весь духовний зміст.
Паремії: Читання Святого Письма
Далі слідує природний перехід до читання старозавітних Писань і псалмів. Ось чому після співу «Світло тихе» звучить вечірній прокимен – обрані псаломські вірші, що служать передмовою до читання.
На свята і дні пам'яті святих читаються паремії — спеціально обрані уривки зі Старого або Нового Завіту.
У них пророчо розкриваються головні теми святкуваної події. Наприклад, на Різдво Христове читаються пророцтва про народження від Діви.
Історія цих читань також сягає давніх часів. Спочатку вони були частиною катехізації – підготовки до Хрещення. З часом читання Старого Завіту перенесли на вечірню, щоб не подовжувати Літургію. У IV–V століттях ці читання, за свідченням свт. Іоанна Златоуста, супроводжувалися огласительними бесідами. Нагадування про це ми бачимо у Великопісній вечірні, де читається книга Буття.
У своє домашнє вечірнє богослужіння ми також можемо включати повчальні читання (Писання, житій святих). За порадою Уставу, читання слухаються сидячи.
