Болгарська спроба розколу: невдале наслідування України?
Влада Болгарії стоїть перед вибором – легалізувати старостильну розкольницьку православну структуру, чи ні.
Рішення Верховного касаційного суду Болгарії про реєстрацію «Болгарської православної старостильної церкви» для зовнішніх спостерігачів (таких, як ми з вами) стало несподіванкою. Зважаючи на все, для болгар – теж. У громадському та церковному полі країни це рішення викликало шквал обурення – як з боку канонічної Болгарської Церкви, так і з боку деяких політичних і громадських сил.
Після 15 років юридичних баталій старостильники здобули офіційне визнання, яке, на думку багатьох, по-перше, ставить під загрозу єдність Болгарської Православної Церкви, а по-друге, послаблює її вплив на процеси, що відбуваються в країні. Що спричинило це рішення і які наслідки воно несе для православних болгар? Спробуємо розібратися.
Юридична справедливість чи удар по канонічній Церкві?
Основною причиною відокремлення старостильників від Болгарського Патріархату стала реформа церковного календаря 1968 року, що й призвело до створення альтернативної церковної структури у 1990 році (тобто 22 роки все було нормально, але потім хтось вирішив, що ситуацію треба змінити). На сьогоднішній день старостильна церква налічує три «єпископи», один монастир із 60 черницями та 18 парафій, включаючи кафедральний собор у Софії. Очолює громаду «митрополит» Тріадицький Фотій.
З 2009 року «старостильна церква» робила все, щоб отримати реєстрацію, але безрезультатно. Однак 31 грудня 2024 року Верховний касаційний суд Болгарії, скасувавши рішення Софійського міського та апеляційного судів, дозволив зареєструвати Старостильну православну церкву. При цьому суд зазначив, що реєстрація нової релігійної громади не обмежує права канонічної Болгарської Православної Церкви та її членів. У постанові наголосили на історичній та духовній ролі Болгарського Патріархату, що, ймовірно, мало «заспокоїти» незадоволених. Однак судове визнання права на існування громади, що дотримується іншого календарного стилю, навряд чи призведе до спокою. Тому що це рішення означає зняття адміністративних та юридичних перешкод, які обмежували діяльність старостильників у Болгарії. Іншими словами, розкольники зможуть домагатися рівноправності з канонічною Церквою, а у разі зміни політичного керівництва чи курсу країни – навіть претендувати на роль «істинно-народної» та «патріотичної» релігійної організації.
Реакція
Саме з цієї причини Священний Синод Болгарського Патріархату заявив, що створення паралельної юрисдикції – це пряме порушення священних канонів і загроза єдності Церкви. Крім того, на думку синодалів, подібне судове рішення створює небезпечний прецедент, який відкриває двері для реєстрації інших розкольницьких груп.
Патріарх Болгарський Даниїл підкреслив, що на одній канонічній території не може існувати дві православні Церкви. За його словами, державна легалізація старостильників може стати початком руйнування не лише церковної, а й суспільної єдності. Зрозуміло, що це судове рішення може стати інструментом політичного впливу. Так, за словами президента Болгарії Румена Радєва, держава зобов'язана забезпечувати умови для єдності Церкви, розглядаючи загрозу їй як загрозу національному суверенітету.
Іншими словами, церковні та політичні лідери чудово розуміють, що «український сценарій», де церковний розкол використовувався для досягнення політичних цілей, може бути використаний і в Болгарії. Питання, хто і чому може застосувати його?
Хто такий Йонко Грозєв?
Рішення про реєстрацію Болгарської старостильної православної церкви приймали не безособові структури, а певні люди, які працюють у Європейському суді з прав людини. Центральною фігурою в цьому процесі став Йонко Грозєв, болгарський суддя (ЄСПЛ), тісно пов'язаний із Джорджем Соросом та його організацією «Відкрите суспільство».
Йонко Грозєв був призначений суддею в ЄСПЛ у 2015 році, після того, як тодішній болгарський суддя у Страсбурзі Здравка Калайджієва достроково подала у відставку, щоб звільнити для нього місце. Грозєва безпосередньо пов'язували з міністром юстиції Болгарії Христо Івановим, який був відомий своєю підтримкою структур, які фінансував Сорос. До цього (з 1993 року) Грозєв був адвокатом і одним із співзасновників Болгарського Гельсінського комітету (БХК), який активно просував ідеї «Відкритого товариства» Сороса та фінансувався ним же.
Примітно, що на початку 2020 року незалежні французькі юристи звинуватили Грозєва в обслуговуванні інтересів Сороса у справах ЄСПЛ щодо низки європейських країн. Це призвело до збору понад 9500 підписів під петицією з вимогою виключити його зі складу суду через численні конфлікти інтересів, які стали нормою в його роботі. Однак замість покарання високі чиновники в Європі вирішили призначити Грозєва на більш високу посаду в ЄСПЛ.
Так от, саме Грозєв і ухвалив рішення про те, що болгарські старостильники мають право на юридичну реєстрацію в країні. Інтереси самих старостильників у ЄСПЛ захищала адвокат Наташа Добрева. І її ім'я – це ще одна ланка у ланцюжку тих людей, які стоять за юридичною легалізацією болгарського розколу. Справа в тому, що Наталя Добрева і сам Грозєв – це не просто колеги, а друзі та багаторічні ділові партнери, які протягом дев'яти років, з 2006 по 2015 рік, працювали разом у юридичній фірмі «Грозєв і Добрева», представляли інтереси фінансово- залежного від Сороса Болгарського Гельсінського комітету.
Таким чином, у вирішенні ЄСПЛ щодо болгарських розкольників явно є конфлікт інтересів з боку судді та адвоката, а також чітко проглядається слід тих організацій, які спонсоруються Джорджем Соросом. Питання в тому, навіщо людям, які представляють ці організації, все це потрібно?
Кому це вигідно?
Тут слід відразу зазначити, що рішення ЄСПЛ щодо старостильної церкви в Болгарії говорить про те, що відтепер абсолютно будь-які групи, які називають себе «православними», можуть претендувати на легалізацію, що однозначно призведе до подальшого розпаду релігійної єдності країни.
Водночас, як наголошує Болгарська Православна Церква, така ситуація може призвести до порушення не лише духовної, а й національної безпеки Болгарії. Хоча б тому, що міжнародні структури, які фінансуються Соросом, не тільки можуть, а й втручються в політику країни (прикладів цього – безліч).
Крім того, цей крок щодо легалізації розкольників найімовірніше є частиною масштабнішого плану, спрямованого на ослаблення канонічної Болгарської Православної Церкви та її впливу в країні. Саме тому, з урахуванням вищевикладеного, ми можемо зробити певні висновки із ситуації.
По-перше, створення паралельної церковної структури в Болгарії може бути використане для політичного тиску на БПЦ. Наприклад, на неї можуть тиснути у питанні визнання ПЦУ, погрожуючи у разі відмови втратою державної підтримки та суспільної довіри. Цей сценарій був чудово реалізований в Україні і цілком може повторитись у Болгарії.
По-друге, реєстрація старостильної БПЦ несе загрозу єдності православних вірян у Болгарії. Поділ парафіян між двома юридично визнаними структурами та політична підтримка розкольників однозначно призведе до підриву авторитету канонічної Церкви, яка протягом століть була опорою болгарської ідентичності та культури. Все це поступово послабить роль БПЦ у суспільстві, що призведе до її більшої «договороспроможності» на думку тих, хто стоїть за цією ситуацією.
По-третє, створення паралельної Церкви відчиняє двері для використання «релігійного чинника» в політичних цілях – точно за тим самим сценарієм, який вже з успіхом застосовується в Україні. Політики, які прагнуть зміцнити свої позиції чи послабити конкурентів, можуть опиратися одній зі сторін конфлікту, як це сталося в нашій країні. В оточенні Сороса чудово розуміють, що релігійні протиріччя можуть стати потужним інструментом для маніпуляцій, що ведуть до дроблення суспільства та подальшого отримання свого шматка політичного пирога.
По-четверте, ці висновки підтверджуються самою назвою, яку використовували старостильники. Адже вона повністю повторює назву канонічної Болгарської Православної Церкви. Саме так роблять в Україні розкольники, створюючи паралельні структури за підтримки держави, а потім претендують на храми та монастирі канонічної Церкви. Крім того, болгарські старостильники вже використовують ті самі засоби, які свого часу активно застосовували представники УПЦ КП в Україні. Наприклад, у недавньому інтерв'ю лідер старостильної церкви «митрополит» Фотій заявив про сумніви щодо канонічності обрання єпископів Болгарського Патріархату, натякнувши, що це обрання було здійснено під контролем болгарської комуністичної влади. Логіка такої заяви є очевидною і до болю знайома нам, українцям. Відповідно до неї, канонічна Церква спочатку звинувачується в залежності від органів державної влади, потім її єпископи виявляються «співробітниками КДБ», а далі на їхнє місце претендують «справжні патріоти» – представники розколу, єдиним бажанням яких є знищення канонічної Церкви. Сценарій простий, але цілком робочий, що ми з вами бачимо на прикладі України.
По-п'яте, реєстрація старостильної БПЦ вказує на прагнення деяких сил поставити Церкву під контроль політиків. Це бажання може стати катастрофою для релігійного та суспільного життя країни, тому що спроби використовувати Церкву як інструмент для досягнення політичних цілей загрожують глибокою кризою суспільного життя.
Наприкінці 2024 року представники Болгарської православної старостильної церкви подали заяву на реєстрацію, проте 27 грудня отримали відмову. За словами міністра юстиції, причиною відмови стало ненадання необхідних документів заявниками. І в світлі такої пильної уваги до цієї теми, відмова в реєстрації з процедурних причин виглядає не зовсім переконливою. Швидше за все, «старостильна епопея» буде продовжена.
На жаль, як і у випадку з Україною, у Болгарії є достатньо політиків, які вважають, що Церкву можна використати так, як їм це вигідно. Вони не думають про благо країни, не переймаються життям простих людей, їм зовсім не цікава Церква як релігійна структура. Вони готові пожертвувати всім цим лише для того, щоб догодити своїм господарям, єдиною метою яких є досягнення максимального впливу та влади не лише в окремо взятій країні, а й у цілому світі.
Болгарії слід серйозно подумати про своє майбутнє, тому що воно дуже скоро може перестати бути світлим.
