Тези Юраша напередодні візиту патріарха Варфоломія
Розбираємо і аналізуємо інтерв'ю одіозного держчиновника Андрія Юраша.
Напередодні візиту патріарха Варфоломія до Києва один із отців-засновників Православної церкви України (ПЦУ) Андрій Юраш дав інтерв'ю порталу credo.press, в якому озвучив деякі тези, що заслуговують уваги.
Для початку згадаємо, хто такий Андрій Юраш. У 2014-2020 рр. він очолював Департамент у справах релігій та національностей Міністерства культури України й на цій посаді сприяв як створенню (ПЦУ), так і всіх супутніх процесів: тиску на Українську Православну Церкву, незаконним перереєстраціям громад, захопленням храмів і т. д. В 2020 р. він програв конкурс на заміщення посади голови Держслужби з етнополітики свободи совісті (структура, що замінила Департамент у справах релігій) Олені Богдан, що оскаржував у трьох судових інстанціях і у всіх трьох програв. У зв'язку з тим, що спроби залишити А. Юраша на попередній посаді не увінчалися успіхом, під нього була створена окрема бюрократична структура, Відділ з питань релігій і національностей при Секретаріаті Кабінету міністрів, начальником якого він став. Також Юраш – фігурант кримінальної справи про зловживання службовим становищем та участю у фабрикації кримінальної справи проти клірика УПЦ протоієрея Віктора Земляного.
Отже, основні тези в інтерв'ю порталу credo.press
Теза 1: Візит патріарха Варфоломія – це візит найвищого рівня
А. Юраш: «Дуже важливо, що цей візит відбуватиметься на запрошення президента України. Тобто це буде візит найвищого рівня. Це символічне підтвердження того, що українська держава розуміє значення ролі першого по честі предстоятеля у світовому православ'ї, і як фігури загальнохристиянського значення, і як церковного лідера, який долучився до дуже важливих процесів в Україні».
По-перше, візити найвищого рівня на запрошення президента – це візити глав держав і (меншою мірою) урядів. Те, що візит патріарха Варфоломія відбувається на запрошення В. Зеленського, а тим більше в рамках святкування державного свята Дня Незалежності, переконливо доводить, що це візит політика, а не релігійного діяча. Тим більше, А. Юраш підтвердив, що патріарх Варфоломій «долучився до дуже важливих процесів в Україні». Однак, що це за процеси? Як відомо, ПЦУ була створена в рамках передвиборної кампанії колишнього президента П. Порошенка, і всі процеси, що відбувалися навколо цієї релігійної структури, мають переважно політичний характер. Чому? Та тому що в ці процеси постійно залучені як державні чиновники, так і різні політичні сили.
По-друге, згідно з Конституцією, Україна є світською державою, а це означає, що вона просто не має необхідних інструментів, щоб визначати «значення ролі першого по честі предстоятеля у світовому православ'ї». Світська держава взагалі не може визначати релігійний статус якої б то не було особи, її становище в рамках певної релігії і так далі. Держава може і повинна забезпечити рівну реалізацію всіма своїми громадянами права на свободу совісті та віросповідання. До чого в Україні ще далеко.
Теза 2: ПЦУ – політичний проект в рамках становлення української державності
А. Юраш: «Дуже позитивний знак полягає в тому, що керівництво України абсолютно на всіх рівнях підтверджує спадкоємність своєї позиції – що зовсім невипадково і природно, були зроблені кроки в напрямку церковної автокефалії. Власне, в цьому і полягає стратегічна позиція української держави <...> З іншого боку, українська держава розуміє, що довгоочікувана інституціалізація помісної української церковної традиції, до якої українське суспільство рухалося більше 100 років і яка була здійснена з благословення та за участю Церкви-Матері, є важливим елементом зміцнення та духовної підтримки нашої державності».
У цих словах – пряме і недвозначне визнання того, що ПЦУ – це політичний, а не церковний проект. А. Юраша дуже радує, що релігійна політика нинішнього Президента повністю продовжує політику свого попередника, хоча в перший рік президентства В. Зеленського прихильники ПЦУ голосно нарікали з приводу того, що ця політика змінилася. І при П. Порошенку, і сьогодні з вуст прихильників ПЦУ всіх рівнів влади і суспільного становища звучать заяви, що ця релігійна структура є опорою української державності. Ну а прихильники УПЦ, говорячи про Церкву, декларують зовсім інше, що Вона – це Тіло Христове і основним Її завданням є єднання людини з Богом, а не зміцнення чиєїсь державності.
Крім того, А. Юраш підтвердив, що ідея української автокефалії існує лише трохи більше 100 років, мізерний термін за історичними мірками. А якщо ми трохи поцікавимося історією, то дізнаємося, що ця ідея спочатку виникла саме в політичному, а не релігійному середовищі. Вона була вперше проголошена 9 листопада 1917 р. в Києві на 3-му Всеукраїнському військовому з'їзді, а потім на так званому Соборі 1921 р., на якому не було жодного єпископа, який був скликаний за згодою більшовиків. Надалі ідея автокефалії витягувалася на порядок денний виключно в ті історичні періоди, коли активізувалися політичні процеси.
Теза 3: Великий Хресний хід УПЦ справив незабутнє враження
А. Юраш: «Я дуже уважно спостерігав за хресним ходом, який відбувся в Києві 27 липня. За всіма об'єктивними спостереженнями, в ньому взяла участь менша кількість вірян УПЦ в єдності з Московським патріархатом, ніж два роки тому. За офіційними і абсолютно об'єктивними даними, у ньому брало участь 55 тисяч осіб. Звичайно, це досить численна хода, але просування ідеї про 350 тисяч учасників є ідеологічно мотивованим, розрахованим на зовнішній і внутрішній попит».
Великий Хресний хід справив на А. Юраша настільки велике враження, що він переплутав слова «більше» і «менше». За офіційними даними поліції у 2019 р. у Великому хресному ході взяли участь 30 000 чоловік (за даними УПЦ – 300 000), що є майже в 2 рази менше, ніж у 2021 р., знову-таки за даними поліції. І те, що поліція зафіксувала зростання кількості учасників Хресного ходу, було єдиним правдивим моментом в поліцейською статистикою. В 2021 р. поліція озвучила, а Юраш повторив цифру в 55 000, що є просто до смішного неправдоподібним, оскільки відеозйомка з повітря зафіксувала, що в той час, коли в Києво-Печерській лаврі вже досить тривалий час йшло богослужіння, люди ще виходили з Володимирської гірки. Тобто вся вулиця Грушевського не змогла вмістити повну кількість учасників. Будь-який неупереджений спостерігач просто при одному погляді на кадри з повітря скаже, що цифра в 350 000 тисяч осіб, яку озвучила УПЦ, набагато більш близька до істини, ніж поліцейська статистика. Будь-який охочий може самостійно вирахувати приблизну кількість хрестоходців, використовуючи фото і відео у відкритому доступі.
Також А. Юраш чомусь пов'язав Великий хресний хід із приїздом патріарха Варфоломія: «Можна сказати, що цей хресний хід був чи то репетицією, чи то масованим попередженням напередодні візиту».
УПЦ проводить Великий хресний хід щорічно, і він зовсім не пов'язаний із приїздом патріарха Варфоломія. А твердження Юраша, що хресний хід – це репетиція або попередження напередодні візиту, свідчить про релігійну свідомість самого Юраша.
Теза 4: Приїзд патріарха Варфоломія може стати причиною конфлікту
А. Юраш: "Потрібно також не забувати, що не так давно була в спішному порядку створена організація "Миряни", яка серед своїх базових завдань виставляє свідому мету – протидія приїзду патріарха Варфоломія. По всіх медійних каналах звучать дуже різкі заяви окремих ієрархів, які перебувають в юрисдикції Московського Патріархату, з приводу цього приїзду, у тому числі ультимативні. Одним словом, потрібно бути готовими до антагоністичних подій у зв'язку з цим».
По-перше, організація «Миряни» була створена зовсім не в «спішному порядку» і не у зв'язку з візитом глави Фанару. Серед її цілей немає протидії цьому візиту. Метою організації «Миряни» є підтримка і захист УПЦ у встановлених українським законодавством правових формах.
По-друге, слова А. Юраша руйнують міф (створений у тому числі і ним самим), що в Україні існує згода в суспільстві щодо дій патріарха Варфоломія. Адже главу Фанару всіляко намагаються переконати, що всі віряни України гаряче йому вдячні за всі його благодіяння, а тут один із головних ідеологів ПЦУ заявляє про якісь «антагоністичні події». І це зовсім не прояв невдоволення якоїсь нечисленної маргінальної групки громадян. Великий хресний хід зібрав 350 000 осіб, показав, що УПЦ підтримує величезна частина українського суспільства. А те, що ПЦУ відмовилася від проведення повноцінного хресного ходу в цьому році, свідчить, що мізерною в Україні є саме підтримка ПЦУ і дій патріарха Варфоломія.
Теза 5: Мета «молодої та динамічної» ПЦУ – патріархат
А. Юраш: «ПЦУ – молода Церква, і зрозуміло, що вона має пройти певний шлях перед тим, як отримати статус патріархату. Вона дуже динамічна, наповнена енергією, що помічають і зарубіжні ієрархи. Її приклад – це стимул для багатьох інших Церков, які вже мають всі статуси, які ще треба отримати ПЦУ, але не мають тих внутрішніх резервів і духовної енергії, і сили, які є у ПЦУ».
По-перше, говорити про статус патріархату для структури, «ієрархів» якої багато Помісних Церков називають мирянами – як мінімум, смішно.
По-друге, динамічність і наповненість енергією у ПЦУ проявляються поки тільки в захопленнях храмів, зустрічах з американськими покровителями та участю у державних заходах. Кількість громад ПЦУ практично не збільшується, якщо не рахувати відібрані храми або незаконно перереєстровані парафії УПЦ, які часто про таке «щастя» навіть і не знають. Такий найважливіший показник життєвості Церкви як збільшення кількості монастирів і чернецтва у ПЦУ перебуває на такому низькому рівні, що вони навіть соромляться публікувати відповідну статистику.
По-третє, згадка А. Юрашем про тему патріархату для ПЦУ може бути натяком на те, що патріарха Варфоломія чекає в Києві не тільки привітний прийом, але й незручні запитання. Фанар повинен був забезпечити визнання ПЦУ з боку всіх Помісних Православних Церков, але це виявилося неможливим. Під жорстоким тиском не тільки Фанару, але і Держдепартаменту США (про що всім чудово відомо) тільки три Помісні Церкви наважилися визнати ПЦУ. Але навіть і в цих Церквах все вийшло дуже неоднозначно. У Елладській Церкві Архієрейський Собор прийняв рішення з порушенням порядку голосування, в Олександрійській Церкві ніякого соборного рішення не було взагалі, все вирішив патріарх Феодор, а у Кіпрській Церкві Синод вирішив просто не перешкоджати архієпископу Хризостому поминати Сергія (Епіфанія) Думенка за богослужінням. Але і ці вельми спірні рішення викликали розділення в цих Помісних Церквах, оскільки значна частина архієреїв, і притому найбільш авторитетних, висловилася категорично проти визнання ПЦУ.
Однак і у патріарха Варфоломія накопичилося чимало претензій до української сторони проекту ПЦУ. Наприклад, чому влада не зуміла загнати під Сергія (Епіфанія) Думенка значну частину архієреїв і духовенства УПЦ? Або де обіцяні ставропігії? Ще в 2019 р. тодішній спікер Верховної Ради А. Парубій заявляв про можливість передати Фанару близько 20 найдавніших і упорядкованих монастирів і храмів України. Буквально він заявив наступне: «Вселенська Патріархія в різний час, за підрахунками істориків, володіла до 20 різними ставропігіями на своїй канонічній території України-Русі. Найвідоміші серед них: Успенська Києво-Печерська лавра, Успенське братство у Львові, Преображенський Межигірський монастир, Київське Богоявленське братство, Манявський монастир. Андріївська церква залишається у власності держави, підкреслюю це, ми відновлюємо історичну справедливість і повертаємо ставропігію церкви-матері Вселенської Патріархії в Києві».
Поки що Фанару передана тільки Андріївська церква в Києві, так що патріарх Варфоломій може підняти питання про передачу і всього іншого.
Підсумки
Підсумовуючи все вищесказане, можна констатувати, що і А. Юраш, й інші прихильники ПЦУ з числа політиків або чиновників раз по раз підтверджують, що ПЦУ є політичним проектом, покликаним вирішувати суто земні цілі: бути опорою української державності і грати певну роль у політичному житті України.
