«Апеляція» митрополита Тихіка і Патріарший Синод
На Синоді Константинопольської Церкви буде розглянута резонансна апеляція митрополита Тихіка, якого Кіпрський Синод усунув із Пафоської кафедри. Яке рішення приймуть синодали Константинополя?
29 серпня 2025 року Священний Синод Константинопольського Патріархату оголосив, що розглянув «апеляцію» (ἔκκλητον) митрополита Пафоського Тихіка і запросив його особисто з'явитися на наступне засідання Синоду, яке відбудеться 17 жовтня. У зв'язку з цим багато православних християн задаються питанням, що означає це запрошення і чи вказує воно, в який бік схиляється Патріарший Синод?
Звісно, на це питання неможливо відповісти однозначно. Але варто спробувати зрозуміти, які сценарії очікують митрополита Тихіка і Кіпрську Церкву. І що взагалі означає запрошення митрополита Тихіка на Фанар?
Процедура «апеляції» і демонстрація неупередженості
За ситуацією з Пафоським митрополитом стоїть принциповий момент: Константинопольський Патріархат намагається утвердити себе як вищу судову владу в Православній Церкві. Це право він обґрунтовує 9-м і 17-м правилами IV Вселенського Собору. Однак багато Помісних Церков заперечують це право Вселенського Патріарха, вважаючи, що воно обмежується рамками його юрисдикції і не поширюється на інші Помісні Церкви.
Незгода цих Помісних Церков з Константинополем посилилася після ряду спірних рішень Вселенського Патріархату, що спровокували кризи – від внутрішньоцерковних (справа Патріарха Іринея в Єрусалимі) до загальноправославних (реабілітація Філарета Денисенка і визнання «митрополитом» Макарія Малетича, який не мав канонічної хіротонії). Подібні рішення неминуче породжують у православних християн питання про неупередженість Константинопольського Патріархату. Чи керується він церковними канонами та інтересами Церкви або політичними, історичними і особистими міркуваннями?
І в даному випадку рішення по «справі митрополита Тихіка» може стати в певному сенсі не тільки підтвердженням прав і привілеїв Константинопольського Патріархату, але й доказом його неупередженості – здатності приймати рішення не виходячи з особистих симпатій, зв'язків і мирських інтересів, а виключно на підставі Священних канонів і Передання Церкви.
Щоб краще зрозуміти цей момент, згадаємо, чому реакція більшості Православних Церков на зняття анафеми з Філарета Денисенка була настільки різкою і завдала удару по авторитету Вселенського Патріархату. Цей удар побічно визнається і самим Патріархом Варфоломієм, який стверджує, що Константинопольський Патріархат «не отримав нічого, крім страждань» від дарування Томосу про автокефалію Україні.
«Справа Філарета»
26 серпня 1992 року, після низложення митрополита Київського Філарета рішенням Синоду Руської Православної Церкви, Патріарх Варфоломій направив лист Патріарху Московському Олексію (№1203):
«У відповідь на відповідну телеграму і лист Вашого дуже улюбленого і досточтимого Блаженства щодо виниклої проблеми в Святій Церкві Росії, яка знаходиться під Вашим омофором, що привела її Священний Синод, з відомих йому причин, до низложення колишнього до недавнього часу одного з перших членів Синоду, митрополита Київського пана Філарета, бажаємо братськи повідомити Вашу Любов, що Свята Велика Христова Церква, яка знаходиться під нашим омофором, повністю визнає виключну компетенцію очолюваної Вами Святої Церкви Росії в даному питанні, приймає її соборне рішення у цій справі і зовсім не бажає доставити ні найменших труднощів Вашій братській Церкві.
У цьому саме дусі ми нещодавно направили двох наших братів – високопреосвященнішого митрополита Пергамського пана Іоанна і преосвященного єпископа Скопелоського пана Всеволода – після відбувшогося у нас візиту згаданого низложеного, з метою отримати на місці інформацію з перших рук про те, що сталося, і уникнути будь-якого непорозуміння в даному питанні».
7 квітня 1997 року, після того як Філарет був вже підданий анафемі Руською Церквою, Патріарх Варфоломій направив другий лист Патріарху Олексію (№282):
«З належною увагою ми розглянули на засіданні Святого і Священного Синоду Церкви, яка знаходиться під нашим омофором, лист Вашого улюбленого і досточтимого Блаженства від 6 березня цього року (№749), в якому повідомляється нашій Святій Церкві про канонічне рішення вашого Священного Синоду про накладення анафеми на Філарета (Михайла Денисенка) і Гліба Якуніна, а також про низложення зі священного сану і повернення в чин мирян Валентина Русанцова, Адріана Старіни та Йосафата Шибаєва.
Ознайомившись з вказаним рішенням, ми довели його до відома Ієрархії очолюваного нами Вселенського Престолу і закликали її надалі не мати ніякого церковного спілкування з вищезгаданими особами».
Нагадаємо, що Священний Синод РПЦ низложив Філарета (Денисенка) 11 червня 1992 року. Низложений Філарет скористався процедурою апеляції (ἔκκλητον) і незабаром особисто прибув на Фанар. Патріарх Варфоломій, щоб розглянути цю апеляцію, направив до Москви своїх представників – митрополита Пергамського Іоанна (Зізіуласа) і єпископа Скопелоського Всеволода (Майданського), українця за походженням, – щоб, як говориться в листі Патріарху Олексію, «отримати на місці інформацію з перших рук про те, що сталося, і уникнути будь-якого непорозуміння в даному питанні».
Рішення Патріарха Константинопольського щодо апеляції Філарета було негативним, з чіткою заявою:
«Свята Велика Христова Церква, повністю визнаючи виняткову компетенцію очолюваної Вами Святішої Церкви Росії в даному питанні, приймає її соборне рішення у цій справі і зовсім не бажає доставити жодних труднощів Вашій братній Церкві» (лист від 26.08.1992).
Тоді, 33 роки тому, Константинопольський Патріархат поставився до справи про скинення Філарета із належною серйозністю, що відповідає тяжкості питання, та з блискавичною швидкістю – щоб запобігти затримці, яка могла б зашкодити всім сторонам. Але найважливіше – він визнав це скидання з повною послідовністю, відповідно до усталених традицій.
Більше того, через 76 днів (11.06.1992 – скидання, 26.08.1992 – Патріарше та Синодальне рішення про відхилення апеляції та визнання скидання) Вселенський Патріархат, з канонічної точки зору, «закрив справу» Філарета.
Тобто Патріарх Варфоломій протягом чверті століття вважав членів Київського патріархату (групи Філарета) та Української автокефальної православної церкви (групи Макарія) скинутими, відлученими та розкольниками. Але, на жаль, у 2018 році він раптово визнав їх єпископами.
Більше того, лише на два роки раніше, у 2016 році, Патріарх називав Митрополита Онуфрія єдиним канонічним Предстоятелем Церкви в Україні, а вже у 2018 році став називати тим же титулом Епифанія Думенка.
Зрозуміло, така зміна позиції викликала низку питань, головне з яких – мотиваційне. Проти Константинопольського Патріархату було висунуто численні звинувачення, деякі з яких явно мали образливий характер, а низка Православних Церков тепер ставить під сумнів його неупередженість.
Тому ми переконані, що «справа митрополита Тихіка», за ітогами якої багато Помісних Церков (не тільки на Кіпрі та в Греції) уважно спостерігають, матиме величезне значення. Вона може суттєво покращити ситуацію, показавши, що Константинопольський Патріархат здатний виконувати роль арбітра та незалежного судді у всесвітньому Православ'ї, керуючись виключно церковними критеріями поза «мирськими розрахунками».
Запрошення митрополита Тихіка на Фанар
Архієпископ Кіпрський Георгій неодноразово – публічно та в приватних розмовах – стверджував, що «справа Тихіка» вже завершена і що його зміщення буде затверджено Патріаршим Синодом у жовтні, оскільки, на його думку, Патріархат не може піти проти Кіпрської Церкви, яка настільки у багатьому допомагала йому і надавала підтримку. Архієпископ вважає, що запрошення митрополита Тихіка на засідання Патріаршого Синоду – суто формальне, «для відводу очей», як він висловлюється, тобто лише показова процедура.
Проте спробуємо розглянути, чи це так?
По-перше, особисте запрошення митрополита Тихіка та його присутність на Священному Патріаршому Синоді не можуть бути «формальністю». Навпаки, це слід розглядати як необхідний та закономірний крок, покликаний вислухати обвинувачену сторону, уточнити факти, зафіксувати позицію, надати можливість членам Синоду поставити запитання. Тобто поїздка митрополита Тихіка до Константинополя може розглядатися не як «повторний розгляд справи», а як заключний етап процедури апеляції, що включає елемент очної бесіди та з'ясування обставин.
По-друге, саме запрошення є ознакою особливої важливості справи. Це означає, що Константинопольський Патріархат чудово усвідомлює серйозність ситуації та розуміє, що ставлення інших Церков (і не лише Руської) до нього багато в чому залежить від цієї справи.
Якщо Патріархат підтвердить процедуру, застосовану Кіпрською Церквою при засудженні митрополита Тихіка – процедуру, справедливо піддану критиці за порушення Статуту і Святих канонів, – він, з одного боку, дасть новий привід для критики і нападок, а з іншого – зміцнить аргументи тих, хто ставить під сумнів його право і здатність бути неупередженим арбітром через інститут апеляції (ἔκκλητον).
По-третє, є й додаткова причина для запрошення. Після рішення Синоду Кіпрської Церкви від 22 травня та подання апеляції 5 червня виникла публічна суперечка, чи апеляція зупиняє дію оспорюваного рішення. Канцелярія Кіпрської Церкви заявила, що ні, оскільки йдеться не про позбавлення сану, а лише усунення від управління. Однак сторона митрополита Тихіка та деякі богослови, посилаючись на Святі канони та Статут Церкви, стверджують, що до остаточного рішення Патріархату Тихік залишається канонічним єпископом Пафосу. Отже, запрошення на Фанар – це спосіб зібрати юридичні та фактичні аргументи і прийняти рішення, яке зніме двозначність ситуації, а також стане прецедентом (νομολογία) для майбутніх подібних випадків.
По-четверте, можемо припустити, що Патріархат прагне врегулювати це питання максимально делікатно, причому без шкоди для авторитету ані Кіпру, ані самого Фанара. У цьому контексті запрошення можна розглядати як спробу розрядити напругу та знайти рішення через діалог, а не сухе офіційне листування.
По-п'яте, Патріарше запрошення не може бути чистою формальністю. Подібний крок лише ускладнив би справу і, більше того, зробив би сам Константинопольський Патріархат частиною проблеми, тоді як від нього очікується справедливе та церковне рішення, здатне послужити на благо всієї Церкви.
Чому немає рішення, якщо «усім очевидно, що Тихік правий»?
Ті, хто займався справою усунення митрополита Тихіка, визнають, що він був несправедливо оголошений відстороненим з Пафоської кафедри у абсолютно неканонічній та протиуставній (αντικαταστατική) процедурі. Порушення Статуту Кіпру з боку Священного Синоду у справі Пафоського митрополита є абсолютно очевидними та незаперечними. Навіть співробітники Архієпископії Кіпру та деякі з десяти архієреїв, які засудили його, у приватних розмовах або прямо це визнають, або «розуміючи» мовчать.
Отже, питання, яке ставить значна частина всієї світової Православної Церкви, таке: «Чому немає рішення, якщо всім очевидно, що Тихік правий»?
а) Ми вважаємо, що Священний Синод Константинопольського Патріархату, запрошуючи митрополита Тихіка, хоче наголосити, що Синод не має права судити поверхово, виходячи з «очевидного», але має повністю і всебічно розглянути справу. В іншому випадку Церква Кіпру може не визнати рішення Константинополя і конфлікт загостриться.
б) Константинопольський Патріархат повністю розуміє, що рішення у «справі митрополита Тихіка» вплине на його (Патріархату) право на апеляцію (ἔκκλητον).
Якщо в спільноті Помісних Церков, що уважно стежать за справою, складеться враження, що Патріархат з міркувань доцільності (щоб не вступати в протистояння з вибуховим за характером Архієпископом Кіпру Георгієм або щоб не втратити його підтримку в міжправославних відносинах) затвердить неконституційне рішення і прийме несправедливу постанову щодо одного з архієреїв, це вкаже на марність звернень інших єпископів, священників та мирян, які постраждали від незаконних та неканонічних дій їхнього церковного керівництва. По суті це знецінить і фактично анулює «право на апеляцію». І разом із цим правом Патріархат втратить значну частину свого авторитету.
в) Нарешті, запрошуючи митрополита Тихіка до Константинополя, Патріархат прагне не лише «закрити справу», а й спробує забезпечити умови примирення двох сторін для їхнього майбутнього «мирного співіснування», якщо вдасться досягти якогось компромісу. Іншими словами, справа має бути закрита не лише юридично, а й практично.
Зі сказаного вище можна зробити висновок, що особистий виклик пов'язаний з бажанням вислухати митрополита Тихіка, поставити йому питання щодо тексту складеного ним «Сповідання віри», про адміністративну частину, публічні заяви і, можливо, що найважливіше, з'ясувати його готовність до «формули примирення».
Можливі рішення Синоду Константинопольського Патріархату
Зрозуміло, передбачати можливе рішення – невдячне заняття. Тим не менш, ми можемо спробувати зрозуміти можливі варіанти.
На нашу думку, найсправедливішим і найприйнятнішим для церковної свідомості Кіпру та Греції варіантом є повна реабілітація митрополита Тихіка та його беззаперечне відновлення як канонічного єпископа Пафоської єпархії.
На підставі Святих канонів таке рішення можливе (і фактично було б найправильнішим), але політично воно суттєво вплине на відносини між Константинопольським Патріархатом та Кіпрською Церквою. Питання, навколо якого зосереджені роздуми на Фанарі, полягає в тому, чи Патріархат здатний впоратися з вибуховим характером Архієпископа Георгія і з його подальшою позицією. Вже прозвучало від Архієпископа, що у разі виправдання Тихіка з боку Вселенського Патріархату Кіпрська Церква дистанціюється від патріархійної лінії з «українського питання». Чи зможе Фанар витримати таку позицію зараз?
З іншого боку, виправдання та відновлення Тихіка продемонструє, що Вселенський Патріархат здатний бути безперечним виразником і слугою церковної справедливості, який вершить правосуддя, перебуваючи вище за мирські інтереси та «підпільні» угоди. У цьому випадку за допомогою інституту апеляції (ἔκκλητον) Вселенський Патріарх зміцнить свої позиції у світовому Православ'ї як надійний і справедливий арбітр у серйозних церковних справах.
Другий можливий варіант – часткове задоволення апеляції у поєднанні з «формулою примирення».
Іншими словами, Синод Кіпру повинен буде видалити формулювання, що ставлять під сумнів канонічний статус митрополита Тихіка, підтвердити, що немає жодних підстав для позбавлення його Пафоської кафедри, вказати на процедурні помилки у вирішенні Синоду. І при цьому запропонувати мирне врегулювання, згідно з яким митрополит Тихік дасть публічне роз'яснення щодо деяких своїх заяв.
Крім того, в рамках компромісу Константинопольський Патріархат може запропонувати Синоду Кіпрської Церкви відновити Тихіка як митрополита Пафоського або запровадити тимчасову форму управління єпархією. Наприклад, він міг би розпочати виконання своїх обов'язків під певним «синодальним наглядом». Таке рішення дозволило б Патріархату показати, що Тихік правий, і одночасно продемонструвати повагу до Кіпрської Церкви.
Третій сценарій – передача справи митрополита Тихіка на розгляд Синоду Кіпру. При цьому можуть бути надані вказівки з вимогою повного дотримання положень Статуту. Багато хто вважає цей варіант найвірогіднішим, оскільки він, з одного боку, знімає пряму відповідальність із Константинопольського Патріархату, а з іншого – відповідає класичній практиці апеляції: визнати окремі процедурні порушення та повернути справу на доопрацювання з рекомендаціями щодо їх виправлення.
Якщо це станеться, митрополит Тихік може бути офіційно виправданий, а Кіпрський Синод отримає можливість зберегти обличчя.
Однак цей варіант має дві серйозні перешкоди:
а) можлива реакція Архієпископа Георгія,
б) неможливість участі нинішніх ієрархів Кіпрської Церкви у новому процесі, оскільки вони вже брали участь у засіданні 22 травня.
У цьому випадку потрібно буде запросити щонайменше 12 єпископів з інших Церков, як уже відбувалося під час розгляду справ Кіпрської Церкви.
Що стосується реакції Архієпископа, то він повинен усвідомити, що саме на ньому та на його рішеннях лежить відповідальність за нинішню кризу в Церкві Кіпру, і саме він зобов'язаний її зцілити, згідно з давнім принципом: «той, хто поранив, нехай зцілить» (ὁ τρώσας καὶ ἰάσεται).
Четвертий сценарій є підтвердженням рішення Кіпрської Церкви.
Теоретично таке рішення можливе, якщо Синод вважатиме підстави для нього достатніми. Однак, на наш погляд, це суперечить:
а) самому факту особистого запрошення митрополита Тихіка,
б) тривалої паузи та перенесення дати оголошення рішення.
Спочатку йшлося про кінець серпня, потім стало відомо про середину жовтня, що вказує на правоту митрополита Тихіка.
Нам здається, що Константинопольський Патріархат шукає шлях до компромісу, а не просто має намір ухвалити рішення Кіпрської Церкви.
Тим більше, що твердження настільки очевидно спірного та юридично сумнівного рішення викликало б серйозні реакції та поставило б під сумнів авторитет Вселенського Престолу не лише з боку інших Православних Церков, а й з боку віруючого народу Кіпру, який значною мірою визнає правоту митрополита Тихіка, про що свідчать опитування громадської думки.
Ми вважаємо, що Патріарх Варфоломій чудово усвідомлює всю серйозність цієї справи і не захоче вступати в суперечність із церковною свідомістю, ризикуючи підірвати авторитет Престолу та власний особистий авторитет.
Про що ще каже Константинополь?
На наш погляд, запрошуючи митрополита Тихіка на засідання свого Синоду, Константинопольський Патріархат надає Архієпископії Кіпру ще одне послання: «Ми не заплющимо очі на створену вами ситуацію, але й публічно вас не принизимо».
У цьому сенсі запрошення архієрея до Константинополя є спробою спонукати Кіпрську Церкву до діалогу примирення. Питання, наскільки Архієпископія Нікосії готова до такого діалогу?
З іншого боку, це також сигнал для вірян і ЗМІ: рішення буде ухвалено після особистого слухання, тобто в результаті справедливого та відкритого процесу, а не як результат «підпільних домовленостей».
І нарешті, це і послання самому митрополиту Тихіку: «Ми готові визнати, що по суті ви маєте рацію, якщо допоможете нам оформити це визнання таким чином, щоб ніхто не втратив обличчя».
Іншими словами, Константинопольський Патріархат ніби натякає, що митрополита Тихіка буде запрошено прийняти «формулу примирення», яка має задовольнити (або однаково засмутити) всі сторони.
Ймовірно, зараз триває закулісна підготовка такої формули, а також неофіційні консультації з архієпископом Георгієм.
Тому виклик митрополита Тихіка на Фанар не можна розглядати як щось явно негативне, а тим більше формальне. Це, найімовірніше, процедурний крок перед політико-канонічним рішенням.
Ми сподіваємось, що Константинополь прагне підтвердити правоту митрополита Тихіка по суті, але оформить це таким чином, щоб зберегти добрі стосунки з Архієпископією Кіпру.
Єдине, що можна сказати з упевненістю: Константинопольський Патріархат зіткнувся із важким завданням – розрубати гордієв вузол у справі Пафоського митрополита чи спробувати обережно його розплутати.
