У кого де «керівний центр»?

Гоніння на Церкву Христову в Україні депутати Верховної Ради «зняли з розгляду». Законопроекти №№ 4128 і 4511 не виносили на голосування 18 травня, як планувалося. Слухати коментарі прихильників цих законопроектів просто шкідливо для психіки: стільки бруду, образ і брехні, як на Церкву, не виливається навіть на запеклих злочинців. «Підривні структури держави-агресора! Антинародна п'ята колона! Головний ворог безпеки держави! Агенти Путіна»! І далі, і далі...

Радіймо братіє! «Блажени есте, егда поносят вам, и ижденут, и рекут всяк зол глагол на вы лжуще, мене ради: радуйтеся и веселитеся, яко мзда ваша многа на небесех» (Мф 5;11-12). Проте шкода гонителів, адже багато хто з них не відають що творять. Заведено вважати, що Українська Православна Церква – це якийсь філіал Руської Православної Церкви, і, як всякий філіал, вона підпорядковується своєму «керівному центру». Це не дивно, адже свідомість тих, хто так вважає, – це свідомість світська, а не церковна. Вони все міряють своєю міркою і все намагаються вкласти у свої шаблони.

Але Царство Христове не від світу цього. Його Церква – це не звична сучасній людині корпорація. У Церкви її Глава, Христос, віддає життя за кожну людину і заповідає: «А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба» (Мф. 20;27). Для того щоб це зрозуміти, потрібно воцерковити свою свідомість, прожити церковним життям щонайменше років десять (стільки приблизно триває період неофітства), брати участь у Божественній літургії щонеділі, а не святити паску на Великдень раз на рік. Адже сьомий день – Господу Богу твоєму!

Але щоб зрозуміти брехню про «керівні центри» в «державі-агресорі», досить закликати на допомогу здоровий глузд та спробувати просто подивитися на факти.

Законопроект № 4511 називається так: «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором». Мається на увазі, що це – про Українську Православну Церкву. Але тут автори законопроекту потрапили, що називається, в «молоко». УПЦ не має «керівних центрів» ніде, крім України. Звернемося до Статуту УПЦ. «Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої» (Розділ 1, п. 1). Про це говорить і Патріарша Грамота про автономію УПЦ: «...бути відтепер Православній Українській Церкві незалежною і самостійною у своєму управлінні».

Грамота датується 27.10.1990 р., тобто вона дана ще за митрополита Філарета, який був тоді законним предстоятелем УПЦ. Попри це, громадянин Денисенко зараз вперто звинувачує Церкву у її зв'язку з Москвою. Ці звинувачення були й тоді, на початку 90-х. Відповіддю на них став офіційний лист патріарха Алексія ІІ від 29.12.1993 р. на ім'я міністра юстиції України В.В.Онопенко. У листі йдеться, що «Українська Православна Церква з жовтня 1990 року канонічно є незалежною і повністю самостійною у своєму управлінні». Її зв'язок з Московською Патріархією має виключно духовний та еклезіологічний характер. Про це прямо сказано як у зазначеному вище листі, так і в Статуті УПЦ: «Українська Православна Церква з'єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву» (Р. 1, п. 3).

Читаємо далі Статут УПЦ про органи управління. Такими є: Помісний Собор, Собор єпископів, Священний Синод, Предстоятель. Складу та повноваженням цих органів присвячені, відповідно 2-й, 3-й, 4-й і 5-й розділи Статуту. Найвищий орган управління, Помісний Собор, складається з архієреїв, кліриків, ченців і мирян УПЦ (Р. 2, п. 2). Собор єпископів – з єпархіальних та деяких вікарних архієреїв УПЦ (Р. 3, п. 2). Священний Синод – з 10 (включаючи митрополита Київського) єпархіальних архієреїв (Р. 4, п. 2).

Як бачимо, жодного представника Руської Православної Церкви в органах управління УПЦ немає. Лише в положенні про Предстоятеля УПЦ є слабкий натяк на «руку Москви»: «Предстоятель Української Православної Церкви обирається довічно єпископатом Української Православної Церкви і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі». Московський Патріарх навіть не бере участі у виборах Предстоятеля УПЦ. Він просто благословляє вже обраного. Погодьтеся, поняття «благословляє» немає ні в законодавстві, ні в корпоративному управлінні. Що це таке, зрозуміло лише воцерковленій свідомості.

Жодне рішення Синоду, Архієрейського або Помісного Собору УПЦ за 27 років її автономного існування не прийнято за участю російських архієреїв, включаючи Патріарха. Лише три рази Патріарх і Священний Синод РПЦ проявляли свою активність щодо Української Православної Церкви. Це два благословення на предстоятельство митрополитів Володимира (Сабодана) і Онуфрія (Березовського) при їх обранні Собором українських єпископів.

Третій випадок трохи складніший. У 1992 році на початку квітня на Архієрейському Соборі РПЦ, на якому був присутній 21 архієрей з України (майже всі на той час), предстоятель УПЦ митрополит Філарет у відповідь на критику в авторитарних методах управління і фактичному сімейному житті клятвено (так-так, саме з архієрейською клятвою!) обіцяв піти у відставку. Для цього він зобов'язався скликати Архієрейський Собор УПЦ в Києві і скласти з себе повноваження. Але, повернувшись до України, відмовився скликати собор, а розпочав вчиняти розкол в Церкві.

В цих умовах Патріарх скликав розширений Синод РПЦ за участю українських архієреїв, який усунув Філарета від управління УПЦ і доручив найстаршому за хіротонією архієрею УПЦ, митрополиту Харківському Никодиму, все-таки скликати Архієрейський Собор та обрати нового предстоятеля. Всі ці події викладені у фільмі «Чорний патріарх».

Отже, УПЦ не керується ні з Росії, ні з будь-якої іншої країни абсолютно ніяк. Уся маячня, на зразок валіз грошей, які возить до Москви кожен український священик після богослужіння, або втручання Церкви в справи українських єпархій, нехай залишиться на совісті баснотворців.

Але якщо ще більше заглибитись у вивчення цих питань, то виявиться ще більш вражаючий факт: не УПЦ керується з Москви, а РПЦ керується з Києва! Не вірите? Давайте подивимось у Статут Руської Православної Церкви. Органи управління РПЦ майже такі ж: Помісний і Архієрейський собори, Синод, Патріарх. Крім цього, є ще Вища Церковна Рада і Міжсоборна присутність. До складу Помісного собору РПЦ входять усі архієреї УПЦ, а це близько 90 осіб, плюс по два делегати від кожної з 53 українських єпархій. На останньому Помісному соборі 2009 року з 700 делегатів приблизно 200 було з України. На цьому соборі був обраний патріарх Кирил, якого зараз звинувачують в усіх гріхах і, зокрема, що він є агентом Кремля.

Але правда в тому, що більшість делегатів Собору 2009 року не мали російського громадянства! Там були громадяни Росії – 44,8%, України – 28,6%, Білорусі – 7,1%, далі Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, США, Японія і т. д. тобто руського патріарха обирають не росіяни. І це факт. Пояснюється це тим, що до складу РПЦ входять на правах автономії: Українська, Японська і Китайська Православні Церкви, на правах самоврядування: Латвійська Православна Церква; Православна Церква Молдови; Естонська Православна Церква та Руська Православна Церква Закордоном. Також є Білоруський екзархат. У сукупності вони й становлять більшість на Помісному Соборі, головному органі управління РПЦ.

До Архієрейського собору РПЦ входять усі українські архієреї, Патріарх обирається, як ми бачимо, за участі українських громадян. Священний синод включає до свого складу єпископів з України, так само, як і Вища Церковна Рада та Міжсоборна присутність.

Повторюємо, до жодного органу управління Української Православної Церкви не входить жодного громадянина Росії! Так хто ким керує насправді?

Може, цього не знають автори антицерковних законопроектів № 4128 і 4511? А може, свідомо замовчують? Хоч би там як, але вони ведуть боротьбу не з агентами Кремля, а з Церквою Христовою, про яку сказано, що «врата пекла не здолають її» (Мф. 16:18). А ціна, яку платять самі гонителі в цій боротьбі, – це їхні власні безсмертні душі. Колись, 2000 років тому, фарисеї так само переслідували апостолів Христових. Вони схопили їх, кинули під варту і склали раду, що ж з ними робити. А далі, «І встав у синедріоні один фарисей, Гамаліїл на ймення, учитель Закону, поважаний від усього народу, та й звелів на часинку апостолів вивести. І промовив до них: Мужі ізраїльські! Поміркуйте собі про людей цих, що з ними робити ви маєте... кажу вам: Відступіться від цих людей, і занехайте їх! Бо коли від людей оця рада чи справа ця буде, розпадеться вона. А коли те від Бога, то того зруйнувати не зможете, щоб випадком не стати і вам богоборцями! І послухались ради його» (Діян. 5.34-39).

Це ж треба сказати авторам законопроектів №№ 4128 та 4511 і тим, хто їх підтримує: залиште Церкву у спокої! Якщо вона саме така, як ви її бачите (п'ята колона, підривна структура держави-агресора тощо), вона завалиться сама собою. Якщо ж вона від Бога – бережіться, щоб вам не виявитися богоборцями!