Чому в ПЦУ не визнають заповіт Філарета
Немає сумнівів, що в ПЦУ претендують на майно УПЦ КП після смерті Філарета Денисенка. Однак заповіт «почесного патріарха» може змінити співвідношення сил.
На наших очах розгортається боротьба за спадщину Філарета Денисенка – як майнову, так і церковно-політичну. У цьому випадку ці дві категорії взаємопов'язані. Ще у 2019 році Філарет неодноразово заявляв, що він – глава УПЦ КП і до ПЦУ не має жодного стосунку. Думенко з Зорею, навпаки, стверджували, що він – «почесний патріарх ПЦУ». І ось зараз, коли з подачі ПЦУ розгорнулися розмови про поганий стан Філарета (а йому вже майже 97 років), у мережі йдуть дискусії, кому після його смерті дістанеться майно Київського патріархату.
Якщо представникам ПЦУ вдасться проігнорувати всі заяви Філарета, вони стануть спадкоємцями не тільки матеріального фонду – Володимирського собору в Києві та особняка на вулиці Пушкінській, але й самої ідеї «національної української церкви», яку свого часу створив Філарет Денисенко. Якщо ж ні, перемогу здобудуть нечисленні соратники Філарета з УПЦ КП й існування цієї організації продовжиться.
Хронологія подій
19 жовтня 2025 р. з'явився документ «Духовний заповіт Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета», підписаний Філаретом Денисенком.
У ньому глава УПЦ КП категорично заявив, що не має до структури Сергія (Епіфанія) Думенка жодного стосунку. «Я не є почесним Патріархом Православної Церкви України, як стверджують її представники та керівництво», – написав Денисенко. У разі своєї смерті він заборонив ПЦУ проводити його відспівування: «Заповідаю, щоб чин відспівування та поховання були здійснені у Володимирському кафедральному патріаршому соборі Києва духовенством та ієрархами УПЦ КП, а не ПЦУ».
Наступного дня, 20 жовтня 2025 р., спікер ПЦУ Іван (Євстратій) Зоря (колишній багаторічний ад'ютант Філарета) заявив, що «заповіт» – фальшивка. «Це не заповіт Патріарха, а папір, на якому вони отримали його підпис», – заявив Зоря, додавши, що нібито «ні стилістика, ні вирази тексту не властиві мові патріарха».
Іншими словами, Зоря дав зрозуміти, що виконувати «заповіт» у ПЦУ не збираються, а отже, будуть намагатися взяти на себе відспівування «почесного патріарха» з усіма відповідними наслідками.
23 жовтня 2025 р. на підконтрольному йому ресурсі «Україна православна» Зоря розвинув цю тему. Основні тези ідентичні: Філарет старий, його стан «доволі складний», а текст «заповіту» він вперше побачив у момент підписання.
Того ж дня на філаретівському Телеграм-каналі «За Українську церкву» надійшла відповідь з УПЦ КП. У ній Зорю з товаришами звинуватили у планах щодо захоплення Володимирського собору в Києві. Цитата: «Під виглядом участі у похоронах Патріарха Філарета вони хочуть рейдерськи захопити Володимирський патріарший кафедральний собор Києва. Зайдуть у храм, щоб там над гробом Патріарха лити свої крокодилячі сльози, але потім не вийдуть».
Водночас Думенко пише Філарету привітання з 30-річчям «патріаршества», де дає зрозуміти, що як і раніше вважає його членом ПЦУ і закликає до «смирення перед волею Божою».
Повторення сценарію
Спроби представників ПЦУ змалювати Філарета як старого неадекватного чоловіка, який не відповідає за свої дії, робилися й раніше.
У липні 2019 р., відразу після того, як Філарет розірвав відносини з Думенком і відновив УПЦ КП, Іван (Євстратій) Зоря заявив, що якісь таємничі лікарські препарати, які призначали Філарету, різко вплинули на його здоров'я.
А на своїй сторінці у Facebook взагалі звинувачував «почесного патріарха» у роботі на кремлівських пропагандистів. Цитата: «Хвороба змінила його до невпізнання. <…> Але я не можу собі навіть уявити, щоб НАШ Патріарх давав інтерв'ю кремлівським пропагандистам, знаючи, для чого воно їм потрібно – щоб далі руйнувати Україну. Хвороба зробила його фактичним союзником Москви у боротьбі проти Томосу».
У відповідь на це Філарет подав у Шевченківський районний суд Києва позов до Зорі про «захист честі та гідності».
Через два роки повторилося приблизно те ж саме. У лютому 2021 р. «архієпископ» УПЦ КП Андрій Маруцак звинувачував Зорю у поширенні фейків про здоров'я «святішого патріарха» Філарета Денисенка.
Зорі нагадали його ж власні слова: «Багато з тих, хто виголошував перед архієрейською хіротонією похвали на адресу владики Філарета, хто отримав благодать священнослужіння з його рук, нині опинилися в стані гонителів і противників».
Ми спостерігаємо третій раунд цього протистояння: щоразу, коли Філарет чимось загрожує благополуччю керівництва ПЦУ, вони намагаються представити його старцем, який нічого не розуміє, випав з реальності і слухняно виконує волю свого оточення.
Наприкінці серпня 2025 року в ПЦУ занепокоїлися станом «почесного патріарха» Філарета Денисенка. На офіційному сайті думенківської структури з’явилося повідомлення, що у «почесного патріарха» Філарета спостерігається «очевидне погіршення здоров’я» і він потребує молитов усієї української пастви. Буквально за день Філарет очолив «службу» на Успіння, осоромивши авторів із ПЦУ.
Як бачимо, восени 2025 року Думенко перейшов у наступ на Філарета. З одного боку, в ПЦУ намагаються показати, що дні Філарета злічені й він перетворився на недієздатну особу. З іншого – що він є чинним членом ПЦУ, а всі його заяви «проти» слід списати на ту ж таки недієздатність.
Що поставлено на карту?
Предмет суперечки є вагомим. Насамперед це Володимирський собор у центрі Києва, зведений, до речі, коштом російського імператора Олександра ІІ. Також «бойові дії» точаться навколо резиденції Філарета на вулиці Чикаленка, 36 (колишня Пушкінська), де він живе з 1966 року. Крім того, за сприятливих для представників ПЦУ обставин їм може дістатися кілька десятків храмів УПЦ КП.
Та нерухомість – не єдина спадщина Філарета Денисенка. Відтоді як він пішов у розкол у 1992 році, Філарет став уособленням ідеї «української національної церкви». І треба визнати його організаторський талант – побудувати її в Україні він зумів практично з нуля.
Якщо в 1992-му його підтримали лише двоє архієреїв (на той момент – у канонічній забороні), то у 2018 році УПЦ КП налічувала вже десятки єпархій і тисячі парафій. А в позиціонуванні себе як державної національної релігійної організації вона міцно посіла перше місце, випередивши і греко-католиків (УГКЦ), і автокефалів (УАПЦ).
Саме цю церковно-політичну спадщину сьогодні намагаються привласнити представники ПЦУ. Хтось може сказати, що Думенко давно вже це зробив, що УПЦ КП перебуває у маргінальному статусі. Але все тече, все змінюється. Минеться час – і з’являться нові обличчя у керівництві Константинопольського Патріархату, нові обличчя у владі України, зміниться міжнародна політика.
Можливо, комусь знадобиться голосно відмежуватися від церковно-політичних рішень ПЦУ, яка багато разів дискредитувала себе обманом, насильством та іншими антихристиянськими діями. І тоді УПЦ КП цілком може знову претендувати на місце «національної церкви».
От тільки до Христової віри та Його Церкви, до євангельської проповіді й спасіння людей у Христі всі ці розбірки не мають жодного стосунку.
