Тяжкі будні гнаної громади
Історія громади УПЦ в Шевченковому, яка 25 років будувала храм, пережила особисту трагедію настоятеля, а в 2024 році була вигнана рейдерами ПЦУ в старий будинок.
25 років тому молодий священник Володимир Латинник на прохання вірян великого селища Шевченкове (Київська область) отримав призначення в новоутворену громаду на честь святого Архангела Михаїла.
Сільрада надала вірянам занедбаний неопалюваний дерев'яний павільйон колишнього меблевого магазину, в якому о. Володимир відслужив першу літургію.
«Священник шив облачення сам»: початок у меблевому магазині
– Тоді було дуже важке час, – згадує помічниця настоятеля раба Божа Марія. – З євхаристійного набору була одна алюмінієва чаша, священницькі облачення о. Володимир шив сам: за світською спеціальністю він був кваліфікованим кравцем-закрійником. Підсвічники були саморобні дерев'яні, стіни храму прикрашали прості сільські ікони, принесені в дар односельцями.
Особливо важко було взимку: приміщення храму-павільйону опалювалося електронагрівачами, в морози особливо важко було вистоювати служби. Але наш батюшка мужньо переносив усі негаразди і своїм прикладом закликав усіх до терпіння, вдячності та любові до Бога.
Сам уродженець села, він знає і розуміє прагнення селян, робітників і залізничників (у центрі селища знаходяться підприємства, залізничний вузол зі станцією Бобрик), розділяючи їхні радощі та горе. Навколо о. Володимира утворилася міцна і дружна громада. Він користується авторитетом у Шевченковому, був почесним гостем на всіх громадських заходах села, обов'язковим учасником шкільних лінійок і урочистих зібрань. Прихід став духовним центром селища.
«Тато, це наші»: трагедія і втіха
Минуло дев'ять років. О. Володимир з матушкою Ларисою виховували єдиного сина Марка. У 2009 році сталася трагедія. Десятикласник, 16-річний Марк, трагічно загинув на залізниці.
Автор цих рядків був того дня в домі о. Володимира, де стояла закрита труна загиблого юнака, всі плакали, плакали діти-однокласники, плакав і сам отець Володимир. Ховали Марка всім селом. З сусідніх сіл приїхали священники, за труною до кладовища простяглася похоронна процесія.
Отець Володимир з матушкою, вражені трагедією, посеред ночі підхоплювалися і йшли в храм – вдвох служили нічні заупокійні літургії. Потім поїхали в тривале паломництво по святих місцях: важко затихала сердечна рана…
Незабаром о. Володимиру приснився сон: покійний Марк зі світлим обличчям вів за руки двох малюків зі словами: «Тато, це наші». Справа в тому, що матушці Ларисі лікарі прогнозували безпліддя.
Але рівно через рік, у день смерті Марка, в родині священника народився хлопчик Ієронім (у перекладі з грец. – «священноіменний»). А ще через три роки і три дні після трагедії – дівчинка, яку нарекли Єрміонією («з'єднуюча» – грец.). Так збулося передбачення Марка, який утішив у сні улюблених батьків. Так Господь утішив скорботну, щиро молящуся родину.
Вимолений храм
З першого дня служіння в селі отець Володимир молився про будівництво нового храму. Поруч із сільською школою пустував занедбаний пустир. Його-то і виділила приходу сільрада.
Потрібні були великі зусилля, щоб викорчувати пні старих дерев і вирівняти ділянку під будівельний майданчик. Було освячено місце під будівництво храму, закладено фундамент. З ранку до пізнього вечора трудився настоятель з паствою на будівництві.
Нарешті, новий храм засяяв золотими куполами, став окрасою села. Територія була обнесена парканом художньої ковки, був розбитий квітник з розарієм і вічнозеленими рослинами.
«Наша церква – наче пасхальне яєчко!» – раділи селяни.
Всередині храм прикрасив іконостас художньої роботи з прекрасними іконами, написаними в Києві. Наприклад, ікона преподобних Іова і Амфілохія Почаївських була освячена в Почаївській лаврі з частинками мощей преподобних. Всередині купол прикрашався різнокольоровим підсвічуванням залежно від свята: золотистим, білим, блакитним і малиновим.
Коли почалися бойові дії у 2022 році, село було тимчасово окуповане військами РФ, багато будинків були зруйновані снарядами, вісім невинних громадян загинули. Отець Володимир з парафіянами копав могили, ховав і відспівував загиблих. І щодня, як і сьогодні, молився про припинення війни, відспівував загиблих воїнів-односельців.
Захоплення: п'яні «священники» ПЦУ
Так тривало до 2024 року, поки злочинна рука ПЦУ не простяглася до нового храму. О. Володимира викликали на співбесіду чиновники в Броварах, пропонуючи перейти в ПЦУ. Священник категорично відмовився.
І ось, в один «прекрасний» день 2024 року до храму прибули рейдери з поліцією і «пецеушним» «духовенством». Керували захопленням п'яні в дим «священники» ПЦУ Костянтин Педан і секретар зрадившого УПЦ «митрополита» Олександра Драбинка «архімандрит» Вікентій.
Прихід
