Як УПЦ КП і УАПЦ дах не поділили, або Чому Київський патріархат не здатний на діалог
18 серпня українське суспільство стало свідком акта агресії Київського патріархату по відношенню до Української Автокефальної Православної Церкви. Зруйнований забудовниками Київського патріархату дах патріархії УАПЦ можна назвати символом плачевного стану міжправославного діалогу в Україні.
Справа в тому, що приміщення патріархії УАПЦ знаходиться в одній будівлі з духовною академією Київського патріархату. І ті, і інші проводили ремонтно-будівельні роботи. Ледь УАПЦ встигла здійснити капітальний ремонт приміщень свого адміністративного центру, добряче витратившись на це, як на них спіткала біда. Забудовники Київського патріархату, які здійснюють будівельні роботи для КДАіС, зняли дах над патріархією УАПЦ без жодного погодження та попередження. В результаті два поверхи патріархії затопило і постраждало її майно. Це вже другий випадок затоплення патріархії автокефалів, проте Київський патріархат проігнорував протест УАПЦ.
На місце події була викликана національна поліція і оперативно-рятувальна служба КМДА. Поліція склала протокол. Про цей інцидент патріархія УАПЦ також сповістила голову Київського патріархату.
Подія досить показова, оскільки відображає характер ставлення Київського патріархату до інших українських православних конфесій, і, що не менш важливо, до позиції Константинопольського патріархату. Ще не так давно представник Константинополя архієпископ Іов (Геча) чітко визначив умови, за яких надання автокефалії може стати можливим. Такою умовою є єдність усього українського Православ'я. Не може бути й мови про надання автокефалії Київському патріархату. Тільки об'єднаній структурі.
Здавалося б, після такої заяви владики Іова лідери УПЦ КП повинні були замислитися над необхідністю конструктивного діалогу з УПЦ і УАПЦ. Але, схоже, такого бажання у них немає. Дії КП свідчать про наявність іншої стратегії – максимально придушити, а краще знищити, своїх «опонентів». Будь-який діалог, або його спробу, вони відкидають.
Можна згадати минулорічний об'єднавчий процес між УПЦ КП і УАПЦ. Підкреслимо, що ініціатором переговорів про об'єднання виступила УАПЦ, а не Київський патріархат. Також варто відзначити, що каталізатором об'єднавчого процесу виступили представники церков, що входять до юрисдикції Константинополя. Присутність представників цих церков могла свідчити про те, що вже тоді патріарх Варфоломій посилав сигнал розкольницьким конфесіям: для визнання автокефалії Православної Церкви в Україні необхідно попереднє об'єднання УПЦ КП і УАПЦ.
Всі ми знаємо результат – «грандіозна сенсація», про яку розтрубили ЗМІ, що симпатизують розкольникам, закінчилася грандіозним провалом. Взаємні звинувачення, докори і уколи – такий сумний підсумок «діалогу» невизнаних конфесій. І, мабуть, більш обґрунтованою виглядала критика УАПЦ у бік філаретівців. Умови автокефалів не можна було назвати нереалізовуваними, просто Київський патріархат не захотів поступатися ні в чому, бачачи процес об'єднання як повне поглинання їм «автокефальної церкви».
У цьому весь Київський патріархат – відсутність самокритичності і з претензією на центральну роль в українському православ'ї, без будь-яких на те серйозних підстав. Відчуваючи за собою абсолютну підтримку державних органів і сприятливий момент в громадській думці, розкольники вирішили підвищити ставки, навіть не дивлячись на позицію «Церкви-матері». УПЦ КП бажає вичавити максимальні дивіденди з державної та умовної громадської підтримки. Саме тому діалог розкольникам зараз не цікавий. Навпаки, головною стратегією церковних сепаратистів зараз є «церковна війна». В «партії війни» у розкольників можна виділити самого Філарета, «митрополита» Михайла Зінкевича, прес-секретаря і головного піарника УПЦ КП Євстратія Зорю. А також безліч персон «подрібніше», як священика Євгена Заплетнюка, капелана УПЦ КП Костянтина Холодова, журналістку Тетяну Деркач і т. д.
Війна їм вигідна, тому що на ній можна «заробляти». Причому в буквальному сенсі. Скандальна історія про те, як створена Київським патріархатом структура торгувала гуманітаркою, продемонструвала, що фінансова складова не стоїть на останньому місці для УПЦ КП. «Митрополит» Михайло Зінкевич в одному зі своїх останніх інтерв'ю так і заявив: «Боротьба між патріархатами – за владу і гроші». «Влада і гроші» – ось що потрібно в першу чергу розкольникам. А війна для цієї мети підходить ідеально. Особливо коли відчуваєш за собою певні ресурси і підтримку. Доказом підтримки ідеології війни є і інтерв'ю голови Київського патріархату Філарета, який заявив, що у війни на сході України є багато «плюсів».
Подібна самовпевненість може зіграти злий жарт з Київським патріархатом, оскільки рано чи пізно політична кон'юнктура зміниться і переконливість його риторики послабиться. Після цього лідерам УПЦ КП доведеться пояснювати своїм віруючим, чому жадане визнання так і не прийшло. Дивно, наскільки довго їм вдається обманювати своїх парафіян – адже Константинополь НІКОЛИ і ніде не обіцяв дати визнання саме Київському патріархату.
Крім цього, коли Вселенський патріархат остаточно переконається в недоговороздатності послідовників Філарета, йому нічого не залишиться, як вдатися до рішучих дій у дусі «болгарського сценарію». Це найбільш реальна перспектива для українського православ'я, на наш погляд. Коли духовне і дипломатичне банкрутство УПЦ КП стане очевидним, Константинополь і Помісні Церкви зважаться на ультиматум – або покаяння і приєднання до УПЦ, або засудження і повна анафема.
Враховуючи те, що після смерті Філарета «патріархом» УПЦ КП швидше за все стане один з представників «партії війни», такий розвиток подій найбільш ймовірний. Але поки це станеться, українське православ'я отримає глибокі рани, на зцілення яких підуть роки. Розкольники не розуміють, що «дах» у нас спільний, і руйнуючи його, вони затоплюють всю «будівлю» українського Православ'я.
