ЗМІ Константинопольського Патріархату пропонує ідею екзархату в Україні
У Константинопольському ЗМІ вважають, що тимчасовий екзархат міг би стати «перехідним простором» для тих, хто не хоче приєднуватися до ПЦУ.
Видання Orthodox Times, близьке до Константинопольського Патріархату, опублікувало розгорнутий матеріал авторства богослова Павла Лібермана, в якому пропонується створення тимчасового екзархату Вселенського Патріархату в Україні як спосіб вирішення церковної кризи.
На думку автора, такий екзархат призначався б для УПЦ, яка «з об'єктивних причин поки що не може приєднатися до Православної Церкви України».
Ризик політизації церковного питання
Ліберман стверджує, що «якщо Вселенський Патріархат не втрутиться оперативно, ситуація в Україні ризикує стати пішаком у політичних іграх». Він звертає увагу на те, що українська держава законом № 3894 «чинить тиск на Українську Православну Церкву (під керівництвом митрополита Онуфрія), щоб вона розірвала зв'язки з Московським Патріархатом, фактично намагаючись вирішити церковне питання політичними засобами».
Автор застерігає, що під час мирних переговорів щодо закінчення війни Росія просуває ідею надання «особливого статусу» структурі, підпорядкованій Московському Патріархату. «Можна легко припустити, що такі положення можуть бути включені в остаточні умови будь-яких мирних угод. Однак ці політичні формули не вирішують церковну проблему; швидше, вони на невизначений термін зберігають паралельні церковні структури», – пише Ліберман.
«Якщо Вселенський Патріархат не запропонує власне канонічно обґрунтоване рішення, виникне спокуса замінити церковне зцілення політичними домовленостями. Це саме те, чого слід уникнути, і це не тільки право, але й пастирський обов'язок Вселенського Патріархату забезпечити це», – переживає богослов.
Критика методів ПЦУ
Автор критикує методи, якими ПЦУ намагалася досягти єдності українського православ'я після отримання Томосу: «Ті, хто отримав Томос, були наділені місією об'єднання українського православ'я, однак обрані методи часто суперечили духу християнської етики та православної екклесіології. Автокефалія досягнута і незворотна, але єдність ще не реалізована».
Ліберман підкреслює, що «в останні роки стало очевидно, що внутрішні тертя в українському православ'ї підживлюються взаємною недовірою, тоді як місцеві конфлікти навколо церков і парафій множаться швидше, ніж точки справжнього розуміння».
У статті вказується на важливість принципу добровільності: «У 2018 році, особливо в комюніке Священного Синоду від 11 жовтня, було чітко підкреслено неприпустимість насильства і примусу в регулюванні церковного життя в Україні. Скрізь, де адміністративний тиск замінює пастирське керівництво, результатом стають формальні "переходи", які розділяють громади».
Як повинен працювати екзархат
Згідно з пропозицією Лібермана, тимчасовий екзархат повинен був би функціонувати на принципах добровільної участі і з часом сприяти поступовій «інтеграції» в ПЦУ.
«Суть запропонованого рішення проблеми проста: Екзархат буде служити перехідним простором для тих, хто готовий добровільно вийти з Московського Патріархату, тих, хто готовий остаточно розірвати зв'язки з Москвою, але хто з об'єктивних, особистих або історичних причин не може визнати владу митрополита Епіфанія», – пояснює автор.
Мета екзархату, на думку Лібермана, – «спочатку досягти теоретичної єдності (взаємного визнання і примирення) і практичної єдності (євхаристійного спілкування), а потім встановити інституційне єднання в українському православ'ї».
Автор наполягає, що екзархат повинен бути тимчасовим: «Запропонований Екзархат задуманий не як постійна структура, а як тимчасова, структура, яка припинить своє існування після виконання своєї місії».
Ліберман стверджує, що створення такого екзархату «не порушувало б Томосу про автокефалію» і відповідало б прерогативам Константинопольського Патріархату. Він посилається на те, що Томос для України «зберіг право апеляції до Вселенського Патріарха і прямо передбачив використання вищезгаданих інструментів, прийняття апеляцій і створення ставропігій та Екзархатів».
«Тому навіть з формальної точки зору заснування тимчасового Екзархату не ставить під сумнів остаточний акт автокефалії, а швидше сприяє його повному здійсненню в складних обставинах», – пише автор.
Автор пропонує почати з створення «пілотних структур під прямим наглядом, зі статусом тимчасових ставропігійних установ», а потім поступово розширювати екзархат.
Критика з боку міжнародних організацій
Ліберман також посилається на критику української релігійної політики з боку міжнародних організацій. За його словами, звіти Комісії США з міжнародної релігійної свободи (USCIRF) за 2024 рік «підкреслили ризики непропорційного застосування закону в галузі релігійної свободи» в Україні.
«Управління Верховного комісара ООН з прав людини в грудні 2024 року розкритикувало деякі законодавчі зміни як потенційно накладаючі надмірні обмеження, закликаючи Україну привести свої правові практики у відповідність із міжнародними стандартами», – зазначається в статті.
Автор стверджує, що створення екзархату покращило б «образ України перед міжнародними спостережними органами, які контролюють релігійну свободу у всьому світі».
Наслідки для православного світу
Ліберман застерігає, що відкладання вирішення українського церковного питання «створює ризики, які пізніше буде набагато важче або навіть неможливо вирішити». Він попереджає, що політизація цього питання завдала б шкоди всьому православному світу: «Це послабило б взаємну довіру між Церквами, викликало б внутрішні розколи всередині Стародавніх Патріархатів і Автокефальних Церков, підірвало б прерогативи і авторитет Вселенського Патріархату і обмежило б можливість скликання Всеправославних зборів».
«Найголовніше, це залишило б без підтримки тисячі вірян, які готові вийти з-під впливу Москви, але побоюються втратити свою церковну легітимність», – підсумовує автор.
Ліберман закликає Константинопольський Патріархат діяти «не як сторона конфлікту, а як хранитель єдності і порядку на службі миру».
Раніше СПЖ писала, що в профанаріотських ЗМІ розповіли про розчарування Патріарха Варфоломія в ПЦУ.
