Чому у Церкви ніколи не буде альтернативи Хелловіну
Церква є відкритою для всіх, але тільки в тому сенсі, що «всі» – це ті, хто увірував у Христа, взяв свій хрест і пішов за Ним. Для решти Церква – закрите товариство.
Відгриміло святкування Хелловіну. Масове і практично повсюдне. Православні коментатори задалися питанням: якою може бути альтернатива?
Візьмемо, наприклад, доволі відомий Телеграм-канал «Життєрадісний архідиякон Андрій Пальчук». Отець Андрій ходив Одеоюі, розмовляв із молоддю, одягненою в бісівські вбрання, запитував у них про мотиви. Наприкінці сказав, що ця чужа християнству культура буде володіти умами нашої молоді та визначати наше майбутнє, і з цим треба щось робити. Сказав також, що молоді потрібно дати якусь альтернативу, і попросив писати пропозиції в коментарях.
Співрозмовники отця Андрія на вулицях Одеси в основному говорили, що Хелловін і весь цей бісівський маскарад, що з ним пов'язаний, дозволяє молоді самовиразитися, поспілкуватися з друзями, весело і цікаво провести час. Більшість коментарів у Телеграм-каналі зводилося до того, що Церква, щоб «перетягнути» молодь на свій бік, має теж влаштовувати різні заходи, надавати молодим людям можливість самовиразитися, займати їх чимось цікавим.
Міркування логічні, але давайте замислимося ось про що.
Більше тридцяти років тому Церква в нашій країні отримала свободу дій, почала відбудовувати храми і монастирі, відкривати недільні школи, місіонерствувати, намагатися охопити християнською проповіддю якомога більше людей. Іншими словами, надавати ті самі християнські альтернативи. І що ми отримали? Наша молодь масово одягається в демонські вбрання і весело святкує Хелловін. Незважаючи на багаторічну роботу всіх наших синодальних і єпархіальних відділів з освіти, місіонерства і роботи з молоддю доводиться констатувати гірку правду: ми повністю програли боротьбу за уми людей.
Може, ми не вміємо працювати з молоддю? Але в західних країнах, де католики, а тим більше протестанти, дуже ефективно з нею працюють, святкуючих Хелловін ще більше. Християнські громади там надають дуже багато яскравих і цікавих альтернатив. Але все одно умовний Хелловін перемагає.
Ще один приклад: Бразилія вважається однією з найбільш християнізованих країн у світі. А в 2011 році в бразильському Сан-Паулу в гей-параді взяли участь близько 4,1 мільйона осіб. Так хто виграє боротьбу за душі людей?
Може, потрібні зусилля на державному рівні? Давайте подивимося на те, що було до революції 1917 року.
Церква – державна, всі в наказовому порядку сповідаються, причащаються і приносять про це довідку в держоргани. Багатолюдні хресні ходи, повні храми. Але варто почитати праці етнографів кінця XIX – початку XX століття (Афанасьєв, Даль, Костомаров, Сахаров, Потебня та ін.) – і картина постає зовсім іншою.
Практично в кожному селі був свій чаклун, ведун, шептун, бабка, яка могла наслати порчу або захистити від неї і так далі. А більшість народу, що справно відвідував храми, також справно користувалися приворотами, відворотами, замовляннями та іншими язичницькими і окультними практиками. Той самий Хелловін, по суті.
Протестанти вже дуже давно виголосили лозунг: церква має бути відкритою для всіх. Католики на Другому Ватиканському соборі в 1965 р. затвердили принцип aggiornamento, тобто «оновлення», «відповідність сучасним вимогам». З уст багатьох православних ієрархів часто звучать схожі заклики. Власне кажучи, сьогоднішні заклики дати людям альтернативу, зацікавити їх, надати можливість для самовираження – це з тієї ж опери.
Це все логічно і правильно, але з нашої, людської точки зору. Якщо ми звернемося до Євангелія, то побачимо, що все це – «не туди».
Від Церкви чекають відкритості і відповідності очікуванням людей. Подібні очікування можна сформулювати приблизно так: дайте нам щось цікавіше (краще сказати: прикольніше) Хелловіну, і ми прийдемо в Церкву. Але чи має Церква йти на поводу у цих вимог? Послухаємо, що говорив апостол Павло: «Бо і Юдеї вимагають чудес, і Елліни шукають мудрості; а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для Юдеїв – спокуса, а для Еллінів – безумство…» (1Кор. 1: 22–23).
Від нас чекають можливості самореалізації, драйву і т. д. Але чи не повинні ми замість цього проповідувати Христа розп'ятого?
Хтось скаже: такої проповіді зараз ніхто не послухає. Але хіба у апостола Павла була інша аудиторія? Хіба люди дві тисячі років тому так само, як і зараз, не хотіли бути здоровими, щасливими і радіти життю? Сказано в Євангелії: «До всіх же сказав: якщо хто хоче йти за Мною, відречись себе, і візьми хрест свій, і йди за Мною» (Лк. 9: 23). Звернемо увагу: євангеліст Лука говорить про те, до кого були звернені ці слова: «до всіх». Не до досконалих, не до особливо справних у духовному житті, а до всіх. Чи може Церква Христова проповідувати що-небудь інше?
Історичний факт: проповідь апостолів і їхніх наступників у кількісному відношенні була невдалою. Більшість людей її взагалі не слухали, а з тих, хто слухав, більшість нею не надихалися.
Наприклад, жителі Афін просто висміяли апостола Павла: «Почувши про воскресіння мертвих, одні насміхалися, а інші говорили: про це послухаємо тебе іншим разом» (Діян. 17: 32). І тільки «деякі ж мужі, приставши до нього, увірували» (Діян. 17: 34). Навіть на початок III століття, за підрахунками деяких істориків (Родні Старк, Рамсі Макмаллен, Кіт Хопкінс), християн було не більше 1–2% населення Римської імперії. Проповідь християнства давала плоди дуже повільно.
Рекрутинг до Церкви якнайбільшої кількості людей ніколи не входив до завдань християнської проповіді. Не для цього Христос посилав апостолів. «І сказав їм: ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому створінню. Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, засуджений буде» (Мк. 16: 15–16). І в іншому місці: «Тож ідіть, і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я вам заповідав; і ось Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28: 19–20). А чому вчив Христос? «Відречися від себе, візьми хрест свій» – і так далі.
Уся Нагірна проповідь є неприйнятною для людини, яка прагне до земного добробуту, комфорту, самореалізації та іншого. Але нічого іншого Церква Христова не може запропонувати людині.
Показовою в цьому відношенні є ситуація, описана у 6-й главі Євангелія від Іоанна, де Христос говорить про Причастя Його Тіла і Крові: «Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Крові Його, то не матимете в собі життя» (Ін. 6: 53). Тепер ми знаємо, що йдеться не про людоїдство, але тоді слухачі сприймали це буквально, і для них це було повним безглуздям.
«Багато з учнів Його, почувши це, говорили: які дивні слова! хто може це слухати?» (Ін. 6: 60). Але Господь не знімає їхнього подиву, не заспокоює їх, нічого не пояснює. І коли «від того часу багато з учнів Його відійшли від Нього і вже не ходили з Ним» (Ін. 6: 66), Він не намагається їх повернути. Більше того – Він не намагається утримати навіть дванадцятьох апостолів, а ставить їм питання: «Чи не хочете і ви відійти?» (Ін. 6: 67). Де тут прагнення зацікавити? Де можливість самовиразитися? Де боротьба за уми людей? Де Церква, відкрита для всіх?
Церква відкрита для всіх, але лише в тому сенсі, що «всі» – це ті, хто увірував у Христа, взяв свій хрест і пішов за Ним. Для решти Церква – це закрите товариство.
Саме так Церква себе усвідомлювала у перші віки. Від цього усвідомлення у нас залишився лише вигук на Літургії: «Двері, двері!» А втім, по суті, це наказ зачинити двері церковного зібрання, щоб ніхто чужий не проник до цього закритого товариства під час звершення Таїнства Євхаристії. Тільки вірні – тільки ті, хто йде за Христом. І щоб увійти до цього закритого товариства, екклесії, потрібні були значні зусилля – насамперед покаяння, відвернення від гріхів, а потім – навчання християнському вченню.
Усе це звучить дуже суворо і, можливо, навіть неприйнятно для сучасної церковної свідомості. Але Церква має передусім нести людям учення Христа, яким би суворим воно не було, і хай би як мало людей відгукнулося на нього. Це й є єдина альтернатива, яку може запропонувати Церква. Спроби нести людям щось інше успіху не матимуть. І Хелловін, і гей-паради доводять це вичерпно.
