Православний "дот" як засіб захисту Церкви
В квітні цього року митрополит Іларіон (Алфеєв), який виконує обов’язки глави Відділу Зовнішніх Церковних зв’язків Руської Православної Церкви, запевнив усіх небайдужих вірян, що всі зауваження щодо проекту документів майбутнього Всеправославного Собору, який має відбутися на острові Кріт з 17 по 26 червня, будуть ураховані. Мотивував він це тим, що краще до Собору обговорити можливі проблеми, ніж після нього висловлювати свою незгоду з його рішеннями.
Думка більше ніж слушна. Особливо, враховуючи ту річ, що проекти документів майбутнього Собору були опубліковані зовсім недавно. Тай опубліковані вони були лише тому, що саме Руська Православна Церква наполягла на цьому: «На состоявшемся с 21 по 28 января сего года Собрании Предстоятелей Православных Церквей было принято решение о вынесении на рассмотрение предстоящего Собора проектов шести документов. По настоянию Русской Православной Церкви все эти проекты были опубликованы, в том числе на официальных сайтах Московской Патриархии и Отдела внешних церковных связей Московского Патриархата».
Зрозуміло, що зробити це потрібно було набагато раніше, тому що ситуація замовчування, а разом із тим, відсутність бажання представити ці документи на широкий загал, не могла подобатись церковній спільноті. Почали з’являтися різні заяви негативного характеру вже щодо не тільки документів, але й щодо самого Собору. Отже, дискусія з приводу того, які ж рішення прийматимуть на Криті Предстоятелі Помісних Православних Церков, є конче необхідною. Про це говорили не тільки представники нашої Церкви, але й представники інших Православних Церков.
Тому, Блаженнійший Митрополит Онуфрій звернувся до єпископату Української Православної Церкви з проханням надіслати свої зауваження (якщо вони є) до проекту тих документів, що мають бути прийняті на Всеправославному Соборі. Виконуючи його благословіння, група священиків нашої єпархії, під головуванням митрополита Кам’янець-Подільського та Городоцького, підготувала цілу низку зауважень до різних документів Собору, зокрема і до документу «Про відношення Православної Церкви з іншим християнським світом». Пізніше саме ці «Зауваження» були опубліковані на офіційному сайті УПЦ.
Звичайно, що публікація цього документу викликала цілий шквал негативних відгуків з боку тих людей, які до Православ’я не мають ніякого стосунку. Так, відомий своєю, м’яко кажучи, нелюбов’ю до УПЦ релігієзнавець Олександр Саган зазначив, що «Зауваження» Кам’янець-Подільської єпархії – це «антикатолицьке і антипротестантське православне сектанство», а всі заяви – «абсурдні». Також він підкреслив, що, з точки зору саме Кам’янець-Подільської єпархії, "християнського світу" немає, а є лише «Православ'я (яке чомусь стрімко зникає із карти світу) та єретики-розкольники…». (На це хочу зауважити панові Сагану, що «стрімке зникнення Православ’я з карти світу» не є чимось дивним, адже у Євангелії (яке, сподіваюся, пан Саган усе ж таки читав) Господь наш Іісус Христос каже: «Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?…» (Лк.18,8). Разом із тим, Олександр Назарович не навів жодного прикладу «абсурдності» єпархіальних зауважень. Це не завадило різним інтеренет-ресурсам антиправославного спрямування підхопити репліку Сагана і представити її в якості ескпертної думки. Відповідати на всі ці закиди сенсу немає, тому що вони, фактично, дублюють один одного і нічого, крім «середньовічного мракобісся», в якості аргументу нам не пропонують. Звернути ж увагу я пропоную на наступний текст, що хоча би віддалено претендує на бодай якусь дискусію. Це невеличка замітка на сумновідомому своїми провокативними публікаціями на адресу УПЦ сайті «Релігія в Україні».
Назва цієї замітки не тільки провокативна, але й безглузда: «Каменец-Подольская епархия вступила в дискуссию с мировым православием». Чому безглузда? Та хоча би тому, що ні про яку дискусію зі Світовим Православ’ям не йдеться.
Автори цієї замітки такою назвою вводять в оману необізнаного читача, що нібито в Світовому Православ’ї існує чітко визначена одностайність щодо тих питань, зауваження до яких зробили на Поділлі. Тобто, автори хочуть переконати своїх респондентів, що проекти документів Всеправославного Собору ніякому обговоренню вже не підлягають і давним-давно затверджені як незмінні документи, а ось Кам’янець-Подільська єпархія ризикнула якимось чином піддати сумніву деякі пункти цих документів. Тому, вважають на РвУ, вона й вступила в дискусію зі Світовим Православ’ям.
Однак, хочу довести до відома редакції РвУ, що проекти, хоча й були підписані на передсоборній зустрічі предстоятелів Помісних Церков, не отримали остаточного затвердження. Підкреслюю – всі документи носять назву «проекту», а не заключного соборного рішення. А раз так, то й обговорювати їх (проекти) не тільки можна, але й потрібно.
Друге. Консенсусу в світовому Православ’ї з приводу проектів документів майбутнього собору не існує (і мені здається, що редакція РвУ мала б про це знати). І це стосується, в першу чергу, саме документу під назвою «Відношення Православної Церкви з іншим християнським світом».
Наприклад, проти нього виступили представники Болгарської Православної Церкви (митрополит Ловчанський Гавриїл, духівники та ігумени багатьох монастирів). Зокрема, вони піддали жорсткій критиці ті ж самі пункти, що й Кам’янець-Подільська єпархія. Цитую:
«Касательно п. 4:
В Православной Церкви под «единением всех» всегда понималось, что те, кто впал в ересь или раскол, должны сначала вернуться в православную веру и оказать послушание Святой Церкви, и тогда через покаяние они могут быть приняты в Церковь.
Касательно п. 5:
Цитируем: «Современные двусторонние богословские диалоги… имеют целью поиск “утраченного единства христиан”…»
Здесь необходимо уточнить, что в Святой Церкви никогда не было утрачено общение между христианами, и так как она пребудет до конца света, как сказал Господь, что врата адовы не одолеют ее (см.: Мф. 16: 18), то это общение также пребудет вечно.
Касательно п. 6, п. 16 и др.:
Кроме Святой Православной Церкви не существует иных церквей, а только ереси и расколы, и называть последние «церквами» богословски, догматически и канонически совершенно ошибочно.
Касательно п. 12:
Сказанное в п. 12, что «при проведении богословских диалогов общей целью для всех диалогов является окончательное восстановление единства в правой вере и любви», совершенно неправильно и неприемлемо, потому что нужно уточнить и подчеркнуть, что возвращение к правой вере необходимо для еретиков и раскольников, и оно никоим образом не касается Православной Церкви».
Цікаво, що позиція митрополита Гавриїла була розглянута на засіданні Священного Синоду Болгарської Церкви, що прийняв таке рішення: «Принятое Положение (тобто, зауваження митрополита Гавриїла – прот. Т.) будет представлено и отстаиваться как неизменная позиция Болгарской православной церкви относительно текста "Отношения Православной Церкви с остальным христианским миром" на Великом и Святом соборе Православной Церкви на о. Крит в 2016 году», – повідомляється на сайті Синоду. Тобто, як бачимо, Болгарська Церква висловлює свою незгоду з тими самими пунктами, що й Кам’янець-Подільська єпархія. Чому ж пан Саган та невідомі нам «православні і іншославні богослови» не «подвергли остракизму» таке «середньовічне» рішення Болгарської Церкви? Питання риторичне.
Також, ці пункти не знайшли згоди й у представників Синоду РПЦЗ. Так, архієпископ Берлінський і Германський Марк (Арндт) заявив, що «Принятый документ ”Отношения Православной Церкви с остальным христианским миром” вызывает настороженность с точки зрения экклесиологии. Она неясна и запутана, все время говорится о существовании других церквей, для нас это неприемлемо… Недостаток опубликованного соборного документа состоит в отсутствии ясно выраженной оценки причин происходивших в прошлом церковных разделений. Причинами же этими были ереси и расколы. Осознание этого факта не должно быть определяющим во взаимоотношениях с неправославными христианскими конфессиями, однако в соборных документах, предложенных для рассмотрения представителям всех Поместных православных церквей, это положение должно быть озвучено. Потому что говорить о каком-либо равенстве вероисповеданий невозможно». Більше того, митрополит Марк зазначив, що «ми не можемо говорити протестанту кожного дня, що він єретик (з етичних міркувань, напевно – авт.), але ми повинні пам’ятати про це».
І знову ж таки, ніхто не звинуватив його в «абсурдності» таких заяв, а також у тому, що вони були зроблені з православного «доту».
Також, проти цього ж документу виступила і Грузинська Православна Церква: «Священный Синод (Грузинської Церкви – авт.) постановил, что указанный документ содержит экклезиологические и терминологические ошибки и подлежит серьёзной переработке. Если эти изменения не будут учтены и внесены в текст документа, Грузинская Церковь не находит возможным его подписать».
Разом із тим, різкій критиці проект документу про «Відношення Православної Церкви з іншим християнським світом» піддали і одні з найвідоміших богословів сучасності. Так, митрополит Афанасій Лімассольський (Кіпрська Православна Церква) заявив, що «В тексте совсем не упоминается о том, что единственный путь, который ведёт к единству с Церковью, – это путь возвращения еретиков и раскольников через покаяние в лоно Единой, Святой, Соборной и Апостольской Церкви». Далі, владика зазначає, що «приписывание названия «Церковь» еретическим или раскольническим сообществам является абсолютно не правильным и богословски, и догматически, и канонически, потому что есть одна Церковь Христова». Він вважає, що «нужно быть искренними с братьями, которые находятся в ересях и расколах, и с любовью и болью молиться за них, чтобы они вернулись в Церковь Христову…».
Далі владика Афанасій підсумовує своє ставлення до вищезгаданого документу: «Смиренно полагаю, что такие важнейшие и такие авторитетные тексты Святого и Великого Собора Православной Церкви должны быть сформулированы очень тщательно и со всей точностью богословия и канонического права, чтобы в них не было неясных или непризнанных богословских терминов и ошибочных формулировок, которые могут привести к неправильному пониманию и искажению подлинного исповедания Православной Церкви. Кроме всего прочего, чтобы Собор был авторитетным, нужно, чтобы он совсем не отличался от духа и учения предыдущих святых Соборов, учения святых отцов и Священного Писания, а также не имел никаких теней в точной формулировке истинной веры».
За його словами, «нет церквей и конфессий, есть лишь те, кто отошли от Церкви, и их нужно называть еретиками и раскольниками».
Чому ж, знову запитаю, ні пан Саган, ні різні «богослови» не відреагували, з потрібною долею «остракизма», на ці слова високоповажного і авторитетного православного ієрарха? Де їхні гнівні філіпіки про «доти» і «православне сектантство», котрі б із задоволенням передрукувала редакція РвУ? І знову – питання без відповіді.
Також, із деякими пунктами вищезгаданого документу не погоджується і митрополит Ієрофей (Влахос): «встречающиеся в тексте выражения, в соответствии с которыми «Православная Церковь констатирует существование в истории других, не находящихся в общении с ней христианских церквей и конфессий» (п. 6), должны быть адаптированы к заголовку, чтобы избежать двуязычия и двусмысленности.
Более точным по сути, по мнению владыки Иерофея, станет выражение «Православная Церковь знает о существовании иных христианских конфессий, которые отделились от нее и не находятся с ней в общении (прошу зауважити, що мова йде про «иные христианские конфессии, которые отделились от Церкви», а не просто про «остальной христианский мир», чи «другие церкви» – прот. Т.).
Далі, митрополит Ієрофей зазначає, що «в документе встречаются и другие выражения, в которых подразумевается, что единство Церкви утрачено и совершаются попытки его восстановить. Подобные утверждения следует исправить.
Утверждение, согласно которому Православная Церковь участвует в богословских диалогах «с целью поиска утраченного единства христиан на основе веры и предания древней Церкви семи Вселенских Соборов» (п. 5), подразумевает, что не соответствует действительности встречающееся в другом месте утверждение, что единство Церкви «не может быть нарушено» (п. 6)».
Можна наводити й інші висловлювання різних авторитетних православних богословів щодо вищезгаданого документу, але, на мою думку, і цих достатньо для того, щоб донести до відома редакції РвУ, що Кам’янець-Подільська єпархія аж ніяк не вступила в дискусію зі Світовим Православ’ям.
Таке різке несприйняття передсоборного документу про «Відношення Православної Церкви…» цілком зрозуміле, адже, за словами митрополита Ілариона (Алфеєва): «В своем нынешнем виде текст данного документа был составлен на основе двух других проектов соборных документов, разработанных ещё в 1986 году. Но, из-за утвердившихся в последние десятилетия в целом ряде протестантских деноминаций крайние либеральных тенденций, целые страницы указанных документов утратили актуальность».
Тому, делегація РПЦ доклала багато зусиль, щоб «устранить, по возможности, некоторые формулировки, которые могли быть неверно истолкованы».
Однак, як бачимо, навіть у цьому випадку виправити всі спірні формулювання не вдалося. І зрозуміло чому – адже матеріали Собору на широкий загал були представлені досить пізно.
Проте, слід зазначити, що з самого початку представники Руської Православної Церкви підкреслювали, що вони не можуть бути членами організацій, у яких «устав, правила или процедура требуют отказа от вероучения или традиций Православной Церкви», а «Православная Церковь не имеет возможности свидетельствовать о себе как о Единой Святой Соборной и Апостольской Церкви» (пункт 5.2).
А значить, і процес виправлення всіх проектів документів Всеправославного Собору відбуватиметься до тих пір, поки вони не будуть повністю відповідати вченню Православної Церкви.
Тому, знову запитаємо в редакції РвУ, а разом з тим і у пана Сагана, в яких саме пунктах «Зауваження Кам’янець-Подільської єпархії» ввійшло в протиріччя зі Світовим Православ’ям? Чому ці «зауваження» мають «середньовічний» характер і написані з «доту», а, наприклад, такі ж самі зауваження Грузинської Церкви – сучасні та цілком цивілізовані? Адже, якщо неправі одні, то, значить, неправі й інші.
Крім того, редакція вказує на те, що цілий ряд «православних та іншославних богословів» «подвергли остракизму и острой критике» «Зауваження Кам’янець-Подільської єпархії». В мережі інтернет я не знайшов якихось критичних зауважень із боку саме богословів щодо до цього документу. Так, звинувачення у «середньовічній дрімучості» зустрічалися. Однак, таке словосполучення не може вважатися вагомим аргументом у богословському діалозі. А хотілось би, все ж таки, побачити саме заперечувальні тези, а не ярлики, що на Церкву звикли чіпляти ще за радянських часів.
Також, хочу запитати: а які саме «богослови» «подвергли остракизму» текст «Зауважень»? Чи вони, так само як і «співрозмовник» редакції, говорили на правах анонімності? Принаймні, в інтернет-мережі я не знайшов інших «богословів», крім Олександра Сагана (який богословом називатись не може в силу різних причин), та пана Юрія Чорноморця, який зробив репост з істеричного фейсбук-повідомлення згаданого вище релігієзнавця. І саме пан Юрій, як богослов, міг би хоча б додати одне-два речення від себе, так би мовити, з висоти професорської і богословської кафедри, однак, робити цього не став. І скоріш за все, тому, що, на відміну від О. Сагана, розуміє – з богословської точки зору в «Зауваженнях» сказано все правильно.
Упевнений, що навряд, чи редакція РвУ не знала про ті протести щодо проекту документу про «Відношення Православної Церкви з іншим християнським світом», які я процитував вище. Припускаю, що їй мало цікаві ті речі, якими живе весь Православний світ, і звертати увагу на критичні вислови щодо документів Собору вони просто не хотіли. Очевидно, їхнім завданням, а разом з тим, і вузьким колом інтересів, є дискредитація єдиної канонічної і визнаної в усьому православному світі Церкви в Україні. Чим цей «портал» і займається до сьогодні.
І останнє. Термін «християнський світ» є світським виразом, що не може бути використаний у церковних документах соборного значення, а якщо може, то тільки з обов’язковим тлумаченням, що під ним розуміється виключно православна церковна спільнота. Цей термін – «християнський світ» – якщо й уживається представниками Православної Церкви, то тільки в силу етичних, а не еклезіологічних чи догматичних міркувань, і вводити його в церковний обіг недоречно.
P.S. 1 червня Синод Болгарської Церкви висловив побажання перенести Всеправославний Собор через величезну кількість помилок в проектах Собору, що потребують детального розгляду та редакції. Якщо це прохання враховане не буде, то Болгарська Церква взагалі відмовляється брати участь у Соборі. І я впевнений, що це ще не кінець…
Справді, не бачити всіх цих проблем, пов’язаних із Собором, що існують на сьогодні, можна лише з «доту». Неправославного.
