Очі, що дивляться крізь темряву
Ми просимо Бога, щоб стало не так, як є, а так, як ми хочемо. Якщо Він не відповідає на наші прохання, то робимо все можливе, щоб було по-нашому, а не по Його волі.
«Звільнившись же від гріха, ви стали рабами праведності… Бо коли ви були рабами гріха… який же плід ви мали тоді? Такі справи, яких нині самі соромитеся, бо кінець їх – смерть… Але нині… плід ваш є святість, а кінець – життя вічне. Бо відплата за гріх – смерть, а дар Божий – життя вічне» (Рим. 6:18-23).
Ці слова звучать у цей недільний день під час літургії. Ми всі добре засвоїли розумом Євангельське вчення про те, що життя дане нам для того, щоб обрати між безоднею вічного мороку і безоднею вічної радості. А Бог влаштовує наше життя так, щоб змусити нас прокинутися від гріховного сну. Це відбувається тоді, коли подвижник досягає стану безпристрасності, постійно практикуючи в своєму духовному житті безмовність і бездумність. Чи складно це? І так, і ні одночасно. Для досягнення безпристрасності від нас потрібно лише одне – довіра Богу або інакше смирення. Як би не складалося життя, треба згадати – у Бога помилок не буває, і заспокоїтися. Здається, що може бути простіше? Але як же все-таки це важко!
Кожного дня, читаючи «Отче наш», ми говоримо: «Нехай буде воля Твоя». Але як тільки воля Божа не збігається з нашою, то ми одразу починаємо сумувати, а то й впадати у відчай. Важко зберегти своє серце в спокої, коли наша доля складається не так, як би нам того хотілося.
Ми просимо Бога, щоб стало не так, як є, а так, як ми хочемо. Якщо Він не відповідає на наші прохання, то робимо все можливе, щоб було по нашій, а не по Його волі.
Але Бог починає піклуватися про наші потреби лише тоді, коли всі наші турботи будуть про спасіння душі. Як тільки ти скажеш: «Господи, нехай буде воля Твоя!», тоді стає легко-легко, і ця віра повністю зміцнює і робить нашу ношу легкою. Але коли ти починаєш твердити: «Я», «Мені», «Моє», страшна тяжкість лягає на твою душу і світ денний меркне в очах твоїх. Дім, сім'я, робота – три стовпи царства земного. «Я», «мені», «моє» – три стовпи гріховного розуму. Отець, Син і Святий Дух – три опори Царства Небесного.
Тіло не наше, думки не наші, земля, по якій ми ступаємо, теж не наша. Навіть моє власне «я» насправді не моє. Все це ми не обирали, воно прийшло до нас саме і так само піде. Що ж залишиться? Наш вічний дух, створений за образом і подобою Божою. Він живе десь у потаємній глибині духовного серця, у тій внутрішній тиші, де немає ні думок, ні скорбот, ні переживань. Цей Дух вільний із самого нашого народження. Але диявол, що живе в розумі, захоплює нас суєтою, щоб ми забули про Бога назавжди. Розум живе минулим або майбутнім. Але поки ми чекаємо, коли все закінчиться, закінчується саме наше життя. Завтра ніколи не настане. Є лише вічне зараз. Час живе лише в нашій голові, більше йому жити ніде. Наш розум відчуває смерть, а Дух безсмертя.
Ступінь віддаленості людини від Бога можна виміряти ступенем її дратівливості. Чим менше в нас терпіння, тим слабший наш дух, тим далі ми від спасіння. Звичайна людина думає, що життя дане для того, щоб у ньому всього набувати. Але насправді воно нам дане для того, щоб усе в ньому втратити.
Закінчується життя втратою здоров'я, а потім і тіла, з яким ми все життя носилися, як дурень зі ступою. Але остання хвороба приводить душу до остаточного смирення і розуміння того, що все в нашому житті було суєтою і томлінням духу.
Але поки ми живі і здорові, віддавати Богу назад те, що ми вважали нашим, дуже гірко і болісно. Лише той, хто робить це добровільно, покладаючись у всьому на волю Божу і відмовляючись не лише від зовнішнього, але й від самого свого егоїзму, без зусиль входить у Царство Боже.
Страшними є не самі обставини нашого життя, а те, якими їх малює наша уява. Дух людини нічого не боїться. Всі наші страхи живуть у голові. А розум, як правило, нас обманює. Його думки – завіса, яка закриває нас від Бога. Якщо Бог всюди, то де місце страху? Усередині себе ми не знайдемо нічого, що було б зовні. Але й зовні ми не знайдемо нічого з того, що є всередині. Наше тіло одного разу стане сміттям, яке захочеться швидше кудись закопати. А безсмертний Дух нікуди не дінеться, залишаючись тим, ким він є. Внутрішнє пов'язане з безкінечністю, а зовнішнє – це як сон. Благодать Божа оточує нас з усіх боків, тільки наш розум не може цього ні бачити, ні уявляти.
Рабство може бути не лише гріху. Людина може бути рабом і праведності. Можна будувати храми, організовувати роботу дитячих православних таборів, працювати над постановкою Різдвяних ранків і Пасхальних концертів. Можна з року в рік імітувати християнство, але так і не стати справжнім християнином. Заглиблюючись у зовнішні добрі справи, можна забути про найголовніше і так і не прийти до особистої зустрічі з Христом. Для того, щоб стати другом Божим, потрібно залишити свій егоїзм, тому що це головна руйнівна сила, що збирається в щільний вузол пристрастей. Його енергія починає керувати всіма діями своєї жертви, забираючи сили, поки остаточно не вб'є її. Саме тому егоїзм такий небезпечний для людини.
Все потрібне для нас Бог Сам зробить у свій час. Нам потрібно лише невпинно шукати Його в своєму серці. До Нього не приведуть ні ранки, ні концерти, ні духовні велопробіги і т.п. Лише вглиб, сходинками, за стуком серця, мить за миттю – туди, де вже немає шуму світу, веде до Нього дорога. Бога немає в книгах, Його немає в розмовах про Нього. Він у тій тиші, в яку потрібно вслухатися і вмовчатися.
Те, що ми називаємо світом – є лише плодом уяви нашого розуму, який бачить усе спотворено. Дивлячись на те, як кровожерливі, марнославні, одержимі владою і багатством божевільні прирікають через свою гординю на болісну смерть мільйони людей, як диявол стравлює народи один з одним, як править світом підла брехня і лукавство, як люди воюють за те, що їм ніколи не належало і не буде належати, постав запитання: «Людино, що ти шукаєш у цій пустелі пустоти?»
Згадай про свою вічну душу, про вічного Бога, що все створив і все Собою наповнює! Коли в душі запанує мир, у розумі спокій, а в дусі благодать, то земля стає для тебе раєм, сповненим любові й умиротворення.
Дай мені, Боже, інші очі, щоб крізь темну завісу цього світу я міг бачити інший світ, повний світла, радості і спасіння!
