Притча про аристократа Лазаря і раба Багача

Багато слів сказано з приводу «Притчі про багача і Лазаря». Але я сьогодні хочу поділитися тільки тим, що змусило моє серце і зніяковіти, і замислитись, читаючи ці Євангельські рядки.

Зі змісту Притчі ми не бачимо, що Багач був злісним грішником. Він був просто Багач. Не йдеться про те, що він нажив капітал нечесно. Ані слова не сказано про те, що він обманював, крав, був злим, блудливим, гордим або жорстоким. Мені весь час уявлялось, що він був таким собі «мажорчиком», разом з такими ж, як він, братами. Мені уявляється батько - сенатор чи крутий римський бізнесмен, у домі якого живе «золота молодь» з його нащадків. Для них гроші батька – це «ріг достатку», з якого рясно ллється потік насолод.

Лазаря Багач просто не помічав. Не те, щоб був жадібним, чи був жорстокосердим. Ні, для нього Лазар – нецікаве людське сміття, що плутається під ногами і жебракує. На нього він не звертає уваги просто тому, що він йому нецікавий. Але Багач, як ми бачимо з Притчі, знав Лазаря, принаймні в обличчя. Очевидно, він його не раз бачив, коли виїжджав з друзями на брендовій моделі колісниці з дівчатами «запалювати» в баню або відтягнутися на заміському пікніку. Таким чином Багач просто жив, насолоджувався та не морочився з жодного приводу, поки не помер.

За Лазаря теж Спаситель не говорить, як про видатного молитовника, аскета, праведника. Про це немає навіть мови. Йдеться лише про те, що Лазар був просто бідний, що ніхто, окрім собак, його не втішав, і що,  дивлячись услід возу з веселими мажорами, що віддаляється в серпанку, він думав про їжу. Якщо людина не доїдає, то вона рідко думає про щось інше. Їй просто хочеться їсти.

Помер Лазар. Картина в Притчі змінюється на дзеркальну протилежність. Лазар в радості – Багач в муках. Перше питання, яке мене занепокоїло після прочитання Притчі, було таким: а якби так вийшло, що Лазар народився в домі батька Багача, а душа Багача опинилася б на місці Лазаря? Як би розвивався сюжет Притчі? Напевно, так само. Лазар потрапив би в пекло, а невдалий Багатій – на Лоно Авраама.

Тож, виходить, у їхній долі винен Бог, що так розподілив їх соціальні ролі? Ні, анітрохи! Промисел Божий роздає нам лише умови, потенціал і соціальну роль. Як ми цим розпорядимося, залежить від нашого вибору. Цілком можливо, що результат Багача і Лазаря з Притчі міг бути зовсім інший, ніж той, який описується в Євангелії.

Уявімо, що Багач був щедрим, добрим, богобоязливим, благотворив і допомагав. А жебрак Лазар ненавидів Багатія за його багатство, заздрив, проклинав, засуджував. Не пішли б тоді ні Багач в пекло, ні Лазар на Лоно Авраама. Тож, кінцевими розпорядниками наших доль все одно є ми самі.

Але в притчі для мене виділяється дуже важливий, як мені здається, момент. Соціальні ролі, дані нам як даність від народження, ставлять нас у неоднакові умови по відношенню до можливості спасіння. В одних умовах спасатись легше, в інших – важче. Від Лазаря, щоб потрапити на Лоно Авраама, потрібно лише НЕдіяння. Приставка «НЕ», яка стоїть над усім, що від нього було потрібно. Потрібно було НЕ заздрити, НЕ засуджувати, НЕ впадати у відчай і т.ін. Багачу ж було значно складніше. Крім того, що потрібно було все те ж, що і від Лазаря, йому ще було необхідно і практичне, позитивне діяння. Потрібно було правильно розпоряджатися тим, що йому було дано, на відміну від Лазаря, який всього цього не мав. На полі життя Лазар був аристократом по відношенню до Раю, а Багач – чорноробом. Лазарю було досить просто, не напружуючись, спокійно жити у своїх аристократичних злиднях, а ось Багачу потрібно було багато і важко працювати, щоб спастись.

Тому і говорить нам апостол: «а А понижений (бідний) брат нехай хвалиться високістю своєю, а багатий – пониженням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яний. Бо сонце зійшло зо спекотою, і траву посушило, і відпав цвіт її, і зникла краса її виду… Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх». (Як.1:9-11)

Але ми – дивні люди! Той, хто народився у становищі духовного аристократа, шукає усіх можливостей, щоб добровільно стати рабом. Він їде швидкісним поїздом в Царство Боже і наполегливо шукає відмички, щоб відкрити двері, зламати вікна і вистрибнути на узбіччя. Для чого? Для того, щоб іти туди ж, куди їде поїзд, але вже пішки, і при цьому тягнучи за плечима важкий віз. Ще більш дивно те, що, незважаючи на його  важкість, він зупиняється під кожним кущем, підбирає золотий камінь, кладе на візок, тим самим роблячи його ще важчим, і знову тягне, тягне і тягне, згинаючись дугою і падаючи на коліна.

Ця притча говорить нам про дві важливі деталі. Бідні, ви – аристократи, не продавайтесь у рабство світу, користуйтесь, як Лазар, можливістю легкого спасіння. Багаті, ви у величезній небезпеці, тому що «важко багатому увійти в Царство Боже». Важко, але не неможливо. Вам потрібно працювати більше, і шлях ваш значно складніший. «Постіться від світу», будьте майстерними торговцями на ринку духовного «бізнесу», і вами буде досягнуте Лоно Життя. Амінь.