Священник перед розколом: відхід з «корпорації» чи вірність Богу
Священники УПЦ зараз переживають лихоліття. Багато хто стає перед вибором: піти і стати на бік тих, хто Церкву жене та засуджує, або залишитися вірним присязі.
Українська Православна Церква зараз переживає смутні часи. Через напад Росії багаторазово посилилася ненависть до УПЦ у суспільстві. Її віруючі та священники зазнають справжнього цькування та фізичного насильства. 22 травня 2022 року в Стриї настоятелю Воскресенського храму націоналісти хлюпнули в обличчя зеленкою прямо на літургії. І це лише один із епізодів.
Місцева влада видає незаконні розпорядження про заборону діяльності Церкви в їхньому регіоні. Рахунок таких рішень уже йде на десятки. Міськради забороняють богослужіння та забирають у громад храми.
По всій Україні влада та думенківці організовують фейкові «переходи» громад у ПЦУ. Подібні збіговиська відбуваються щодня. Відібрано вже сотні храмів. Схема та сама, що й у томосні часи: під виглядом церковної громади збираються просто жителі населених пунктів, які не мають відношення до Церкви. Вони голосують за перехід. Ось кілька показових прикладів.
«Переходи»: добровільно-примусово?
У селі Озеро на Волині прихильники переходу до ПЦУ зібралися на лавках біля озера та чекали, доки у церкві закінчиться служба. Якоїсь миті їм стало нудно, і вони стали вимагати зупинити богослужіння. Не вийшло. Тоді вони проголосували за перехід, взяли церкву штурмом та викинули справжню громаду з храму.
У Сулимові Львівської області потай від воскресенської громади УПЦ по селу зібрали підписи про її перехід до ПЦУ. 20 травня влада перереєструвала статут громади. І ось 22 травня «Правий сектор» уже не пускає віруючих до їхньої церкви.
В Іванкові під Києвом влада просто перереєструвала статут Преображенської громади до ПЦУ. Не було жодних зборів. І ось уже під охороною поліції рейдери болгаркою відчиняють двері церкви.
Село Ржищів на Волині. У сільраді реєструють бажаючих проголосувати за перехід. Із сусіднього села приїжджає священник ПЦУ. Під його керівництвом прихильники переходу йдуть на штурм та виганяють справжню громаду з храму.
У Чернятині Вінницької області голова ВТГ Василь Малярчук привів активістів прямо на літургію. З криками та матами парафіян вигнали, провели збори. Замки змінили, храм захопили.
Якщо раніше такі голосування проходили тільки у селах, де часто був лише один храм, то зараз влада почала організовувати таке й у містах.
У Хмельницькому організували вже два голосування за переходи – у мікрорайонах Ружичне та Лезневе. Обидва ініціював та провів голова Хмельницької райадміністрації Олександр Чернієвич. У Лезневому збори провели на спортмайданчику дитячого садка. Серед тих, хто голосував, прихожан не було взагалі.
А апофеозом абсурду таких переводів можна вважати ситуацію навколо кафедрального собору УПЦ у Шепетівці. Там «голосування» за перехід до ПЦУ громади собору провели прямо перед самою громадою. Мер міста, член порошенківської «Євросолідарності» Віталій Бузиль, привів на площу перед собором бюджетників та всіх бажаючих. І доки парафіяни з іконами співали молитви, невідомі їм люди піднімали руки, щоб перевести їх до ПЦУ.
Втім, не можна говорити, що всі переходи з початку війни – фейкові. Є випадки, коли більшість громади дійсно вирішує добровільно піти в розкол. І їх складно засуджувати. В умовах коли ворог завойовує твою землю і вбиває твоїх рідних, важко пам’ятати, що Церква живе в інших реаліях. Що Церква не буває «українською» чи «російською», правильною чи неправильною, що Церква – вона одна, вона Христова. І що, йдучи з УПЦ, людина не йде в іншу конфесію, вона йде з Церкви Христової, позбавляє себе її таїнств.
І тут хотілося б навести приклади священників УПЦ: тих, хто йде з Церкви, і тих, хто залишається їй вірним. Хто з них правий, а хто – ні?
Про тих, хто йде і хто лишається
Як правило, ті, хто переходить до ПЦУ, роблять це мовчки. Найчастіше, це настоятелі громад, які перейшли, що під тиском влади і патріотів вирішують, як це кажуть, «підкоритися думці людей». У них залишається парафія, прихильність влади, фінансова стабільність.
Але є ті, хто йде голосно, вибудовуючи цілі концепції. Послухаймо їх.
Архімандрит Михайло Зюбін, екс-насельник Звіринецького монастиря Києва написав цілий маніфест, де заявив, що йде з УПЦ, оскільки це «Церква лукавнуючих».
У листі на ім’я Блаженнішого він зазначив, що в Руській Церкві промовчали і не засудили Путіна, і в УПЦ нібито вчинили так само: «З міркувань моєї християнської совісті я більше не можу перебувати ні в монастирі, де прийняв чернецтво та священство, ні в одній Церкви з тими, хто обрав шлях Каїна».
Зюбін називає Українську Православну Церкву «корпорацією»: «Думаю, бути чесним по відношенню до Бога і самого себе набагато важливіше, ніж зберігати вірність корпорації, до якої ти належиш».
Але є у священників УПЦ є й зовсім інші думки щодо вірності.
У селі Ворончин на Волині, де перевели громаду до ПЦУ, молодий священник, котрий практично опинився на вулиці, не вважає Церкву корпорацією, а каже, що зберігає їй вірність.
Журналіст: «Ви не переходите з громадою?»
О. Діонісій: «Ні, я залишаюся в лоні Української Православної Церкви, яку очолює Блаженніший Митрополит Онуфрій».
Журналіст: «Чому?»
О. Діонісій: «Оскільки я дав присягу Богу і людям».
А ось реакція іншого священника УПЦ у такій самій ситуації, у селі Дубище. Його громаду перевели до ПЦУ, попросили перейти і його. Настоятель відмовився.
О. Михаїл Бодак: «Я не зрадник своєї віри. Я давав молитовну присягу вірності Богові. Так, як хочуть люди, я так не вчиню. Я залишуся вірним Українській Православній Церкві. І скільки б зі мною не залишилося: двоє, троє, четверо, я залишусь для них священником і духовним наставником».
О. Олександр Левандюк: «Прийнявши висвячення, я дав обіцянку Богу вести до Нього народ. Я обіцяв Богові не залишити вас. Нехай мене першого вб’ють, але я нікого з вас не залишу, я вас усіх люблю. Вам усім дякую. Слава Богу, слава Україні, слава всім, хто за мир».
До чого тут Христос?
Чия позиція переконливіша? Зюбіна, який розмірковує про Путіна, війну, і каже, що давав присягу корпорації, чи цих священників, які говорять про вірність Богові?
Пропонуємо думку ще одного священника, Андрія Ніколаїді: «Чому особисто я маю залишити Церкву, де прийняв благодать священства? Що саме спонукає мене піти у ПЦУ? (Відповідей багато – "Путін" – "Кирил" – "війна" – "тиск влади" – "прихожани" – "діти" – "гроші" – "архієрей" – "проблеми в сім'ї" – "патріотизм" – "не можу так більше" – "у Церкві все не так" і т.д.).
А потім запитайте себе: "А до чого тут Христос, Якому я молився, тремтячи від страху в момент висвячення, Який утішав мене в моменти горя і відчаю, Який творив великі чудеса, коли парафіяни просили мене молитися, Який лежав на моїх руках у Своїх Пречистих Тайнах?" Він тут до чого?»
