Переформатування історії від УГКЦ: як князь Володимир став уніатом
Глава УГКЦ заніс мощі князя Володимира в уніатський собор у Римі і заявив, що Володимира вкрали в уніатів «московські загарбники».
6 липня 2025 р. глава українських католиків православного обряду Святослав Шевчук дуже урочисто вніс в уніатський собор святої Софії в Римі мощі святого рівноапостольного князя Володимира.
І тут не може не виникнути питання: а звідки мощі православного святого з'явилися раптом в уніатського предстоятеля? Відповідь несподівана – їх передав «повноті УГКЦ» 23 січня 2025 р. колишній митрополит Олександр Драбинко. С. Шевчук, приймаючи мощі, не преминув вкотре заявити про єдність православ'я і католицизму. «Тримаючи в руках мощі святого Володимира, ми бачимо, що в його часи все християнство було єдине, не було розділення між Константинополем і Римом, католиками і православними. Христова Церква була єдиною. Він для нас є свідком тієї нерозділеної, єдиної Церкви», – сказав глава уніатів.
Але розділення було, і нижче про це буде сказано.
Передаючи мощі в римський уніатський храм, С. Шевчук заявив: «Сьогодні, в контексті дій Синоду єпископів нашої Церкви в Римі, ми урочисто внесли в цей святий храм мощі рівноапостольного великого князя Володимира. Той Володимир, якого вкрали з України московські загарбники, повертається сьогодні в свою Церкву». В «свою Церкву» – це куди? В Рим? В УГКЦ? І хто такі ці «московські загарбники»? У цьому контексті незвично виглядають слова Драбинка 2010 року, що саме він був автором ідеології «руського мира».
Але гучні заяви С. Шевчука в той день на цьому не закінчилися. Згадавши, що собор УГКЦ в Римі побудував «патріарх» (глави УГКЦ не мають права іменуватися патріархами) Йосиф Сліпий, Шевчук сказав: «І тоді він бажав, щоб він був похований в соборі святої Софії в Києві. Наш патріарх покоїться в соборі святого Юра у Львові. Але прийде день, коли він урочисто упокоїться в нашому материнському кафедральному соборі золотоверхого Києва».
Що ж, дуже чітка заявка на торжество унії в сучасній Україні.
Ще одна заява Шевчука: «Сьогодні сам князь Володимир говорить, що та Церква, яка народилася у водах Дніпра в тому хрещенні, яке він подарував нашому народу, тут. Ми є спадкоємцями цього київського християнства».
До речі, С. Шевчук любить робити вигляд, що його устами промовляють померлі люди. Наприклад, 10 вересня 2023 р. з нагоди 400-річчя «мучеництва» Йосафата Кунцевича, Шевчук говорив приблизно те ж саме: «Сьогодні Йосафат нам говорить: діти України, ніколи не слухайте голосу тих, хто говорить вам відректися від того єднання. Бо наша Церква вижила у всіх історичних епохах, вистояла перед тими, хто хотів її ліквідувати, завдяки тому, що була в єдності з великою вселенською сім'єю Католицької Церкви…».
Це той самий Кунцевич, який захоплював православні храми і заганяв православних людей в унію настільки жорстокими методами, що навіть тодішній канцлер Польщі Лев Сапега, католик за віросповіданням і переконаний прихильник унії, писав про нього так: «Не один я, але й інші вельми засуджують те, що ксьондз владика Полоцький занадто жорстоко почав чинити в справах віри і дуже набрид, і омерзів народу як у Полоцьку, так і всюди». Докладніше про Кунцевича в статті «Про Камінь, єдність і Йосафата Кунцевича». Можна собі тільки уявити, що буде, якщо шанувальники і послідовники Кунцевича захоплять «материнський кафедральний собор золотоверхого Києва».
Правда про «єдність» православ'я і католицизму в часи святого Володимира
А тепер про те, що розділення між православ'ям і католицизмом в часи святого князя Володимира вже було і що він рішуче відкинув єдність із Ватиканом.
Головний історичний пам'ятник, що розповідає про ті часи, – це «Повість временних літ» преподобного Нестора Літописця, написана в Києві в 1110-х роках. У ній міститься розповідь про вибір віри святим князем Володимиром. Щоб навернути його в свою віру, до Києва приходили посли і з мусульманських країн, і з іудейської Хазарії, і з католицького Риму. І ось як описує преподобний Нестор візит католиків:
«Потім прийшли іноземці з Риму і сказали: "Прийшли ми, послані папою", і звернулися до Володимира: "Так говорить тобі папа: "Земля твоя така ж, як і наша, а віра ваша не схожа на віру нашу, оскільки наша віра – світло; вклоняємося ми Богу, що створив небо і землю, зірки і місяць, і все, що дихає, а ваші боги – просто дерево". Володимир же запитав їх: "У чому заповідь ваша?". І відповіли вони: "Піст по силі: якщо хто п'є або їсть, то все це на славу Божу, як сказав учитель наш Павло". Сказав же Володимир німцям: "Ідіть, звідки прийшли, бо батьки наші не прийняли цього"».
Потім до Києва прийшли посли з Константинополя і Русь прийняла православ'я. З «Повісті временних літ» видно, що в часи князя Володимира всі вже абсолютно чітко розмежовували римське католицтво і православ'я. Незважаючи на те, що формального розриву, який стався в 1054 р. і який історики умовилися вважати датою розділення Церков, ще не було, всім вже було абсолютно ясно, що православ'я і католицтво – зовсім не одне і те ж саме.
Чому святий Володимир говорить, що «отці наші не прийняли» католицтва? Хто ці отці? І з якої саме причини вони відкинули католицизм? Йдеться про події, які відбулися кілька років раніше – за часів правління на Русі святої княгині Ольги, в хрещенні Єлени.
Західний літопис X століття під назвою «Продовжувач Регінона» повідомляє, що в 961 році на Русь був відправлений чоловік на ім'я Адальберт. Але замість того, щоб охрестити Русь і підпорядкувати її римському папі, він був із ганьбою вигнаний із земель, які нині є територією України. Під 962 роком літопис розповідає: «Цього року Адальберт, поставлений єпископом для ругів, повернувся назад, бо не досяг нічого з того, для чого був посланий, і побачив, що всі його зусилля були марними. На зворотному шляху деякі з його супутників були вбиті. А сам він ледь урятувався з великим трудом».
Свята княгиня Ольга відкинула хрещення від Рима, і саме про це згодом говорив послам її онук – святий князь Володимир. І ще кілька слів про те, чому Ольга не захотіла хрестити Русь через католицтво і вигнала Адальберта. Одна з причин – те, що саме в цей період (з 904 по 963 рр.) Ватикан переживав одну зі своїх ганебних сторінок історії, яку називають «порнократією».
Цілих 60 років у Ватикані панували розпуста, інцест, інтриги, вбивства, корупція і пияцтво. Ось як характеризує папу Іоанна XII, що сидів на престолі у той час, сучасник Ліутпранд Кремонський: «Він блудодіяв із вдовою Реньє, зі служницею свого батька Стефана, з вдовою Ганною і з власною племінницею, а священний палац перетворив на публічний дім <…> він осліпив свого духівника Бенедикта, який помер після цього; він убив Іоанна, кардинала-іподиякона, після того як кастрував його. <…> Всі священнослужителі та миряни заявили, що він пив вино з дияволом. Казали, що в грі в кості він клявся Юпітером, Венерою та іншими ідолами. І навіть не здійснював ранкових богослужінь і не хрестився». Детальніше про це в статті «Що зробила для Русі княгиня Ольга».
Навіть якщо це правда лише частково (хоча є й інші підтвердження), все одно жахливо уявити, що тоді відбувалося на «Святому Престолі» в Римі. Чи могла свята Ольга, а згодом святий князь Володимир підпорядкувати Русь такому римському папі? Чи могли вони бути в єдності з Ватиканом, як намагається нас переконати С. Шевчук?
Ось ще одне підтвердження того, що на Русі ніколи не вважали латинську віру своєю і ніколи не були в єдності з католицьким Римом. У XII столітті великий святий нашої землі, преподобний Феодосій Печерський, у своєму духовному заповіті до київського князя Ізяслава пише: «Я – Феодосій, нікчемний раб Пресвятої Трійці – Отця і Сина і Святого Духа – у чистій і праведній вірі народжений і вихований у доброму навчанні православними батьком і матір’ю. До віри латинської не приєднуйтеся, звичаїв їхніх не дотримуйтеся, причастя їхнього уникайте, і всякого їхнього вчення стережіться, і звичаїв їхніх гидуйте. Бережіться, діти, єретиків і всіх їхніх розмов, бо й наша земля наповнилася ними».
Як бачимо, преподобний Феодосій так само ставився до католицтва, як і рівноапостольні Ольга та Володимир.
Свідчення Тараса Шевченка
В XVI–XVII століттях наші предки не послухалися заповітів преподобного Феодосія, впустили католицизм до нашої країни, підписали унію з Римом і почали насаджувати її насиллям і обманом. І в Україні настав один з найтрагічніших періодів історії, що його назвали промовисто – «Руїна». Надзвичайно шанований нині Тарас Шевченко яскраво описав наслідки унії у вірші «Полякам». Його корисно знати напам’ять кожному українцю, щоб знову не наступити на ті ж історичні граблі:
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
Пишалася синами мати,
Синами вольними… Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли.
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: “Te Deum! Алілуя!..”
Навіщо потрібна канонізація Шептицького?
Ось до цього нас сьогодні веде і С. Шевчук. І не тільки він – а й українська влада. Дуже вже синхронно глава УГКЦ привіз мощі святого Володимира до Риму, а до папи римського вирушив президент України.
9 липня 2025 року Володимир Зеленський провів переговори з папою Левом XIV у Ватикані й, серед іншого, пролобіював канонізацію ще одного діяча УГКЦ – Андрія Шептицького.
«Розповів Його Святості про повагу в українському суспільстві до постаті Андрія Шептицького, його вчинки, зокрема – порятунок євреїв під час Другої світової війни та захист християнської віри», – повідомив президент України.
Цікаво, а чи розповів Зеленський папі Леву, як Шептицький у 1941 році вітав «переможну німецьку армію», як у 1942 році закликав українців їхати на примусові роботи до Німеччини, де сотні тисяч загинули від голоду й нестерпних умов, і як у 1944 році писав листа Сталіну з подякою за приєднання українських земель до СРСР? Детальніше про це – у статті «Навіщо українцям знову брешуть про “героїзм” Шептицького?».
А тепер давайте подумаємо, навіщо так потрібна українській владі канонізація Шептицького? Чи не тому, що вони прагнуть утвердити в Україні унію – одну з головних цілей життя Шептицького? От як казав папа Пій XII: «Через вас, українці, хочу приєднати Схід, а дорогу до цього об'єднання вказав Шептицький». Можна тільки уявити, яким масштабним буде піар, якщо папа Лев погодиться на канонізацію.
Що ж робити, щоб в Україні знову не повторилося лихо, щоб не настала знову Руїна, щоб не побачили ми ще одну спробу окатоличення нашої країни? Насамперед зберігати вірність православ'ю, своїй Церкві, не піддаватися на солодкі єзуїтські промови уніатів і не вірити казкам про те, що святий князь Володимир був у єдності з Ватиканом.
Пам'ятатимемо і виконуватимемо заповіт преподобного отця нашого Феодосія і не забуватимемо, про що писав Тарас Шевченко.
