Чому в придворній ПЦУ монахів майже немає, а в гнаній УПЦ їх все більше?
ПЦУ всебічно підтримує влада, але монахів там майже немає. В той же час у переслідуваній УПЦ кожні кілька днів відбуваються постриги. Чому?
Коли в наш час хтось вирішує відмовитися від сім'ї, кар'єри, матеріальних благ і зручностей «раціонального світу» на користь молитовної келії, це завжди викликає подив. Але саме такі люди – монахи – стають найяскравішим свідченням того, що Церква не просто існує, а дихає, бореться і перемагає. Монахом може стати лише та людина, яка, за словами святого Діадоха Фотикийського, «смакувала солодощі Божі в цілісному відчутті повноти».
По суті, монашество – це особливий спосіб життя, який включає в себе смирення, покаяння і духовну боротьбу. Його мета – повне вручення себе Богу. Монах присвячує своє життя молитві, посту і вдосконаленню своєї душі. Стати монахом «випадково» просто неможливо. Адже перед постригом потрібно пройти досить довгий шлях, який включає в себе життя в Церкві, спілкування з Богом у її Таїнствах, молитву і відмову від мирської марноти. Також важливим фактором, який допомагає прийняти рішення про монаший постриг, можна назвати приклад тих, хто вже став монахом.
Як говорив митрополит Антоній Сурожський, тільки той, хто побачить в очах іншої людини світло Воскресіння Христа, може сам приєднатися до цього світла. По суті, монахи – не лише приклад для тих, хто хоче присвятити своє життя Богу, прийнявши чернечі обітниці, але й для тих, хто продовжує жити в миру. Святий Іоанн Лествичник писав, що «світло мирянам – монахи, а світло монахам – Ангели».
Монахи – це світильники в ночі світу. Вони світять не для себе, а щоб інші не заблукали. Не дивно, що в Православній Церкві ставлення до монахів завжди було особливим, а самі монастирі ніколи не сприймалися як «резервний аеродром» для невдах. Вони – лабораторії святості, де Церква перетворює людську природу, доводячи, що навіть у падшому тілі можна знайти шлях до Бога.
Цікаво, що в перші століття християнства більшість монахів не були священниками і не прагнули ними стати. Вони йшли в пустелю, щоб повністю присвятити себе молитві. І з часом навколо них збиралися учні, створюючи перші чернечі громади. В кінцевому підсумку вони хотіли «померти для світу», як писав святий Антоній Великий. Але ця «смерть» насправді була народженням нової форми життя – життя, де людина не розпорошується між тисячами спокус, а прагне до єдності з Богом. Цього вимагала їхня віра, адже, як точно підмітив Федір Достоєвський (вклавши ці слова в уста Альоші Карамазова), «не можу я віддати замість "всього" два рублі, а замість "іди за мною" ходити лише до обідні».
Монашество – це відповідь на благодать. Коли людина відчуває, як Христос торкається її серця, вона більше не може жити як раніше, жити як усі. А значить, Церква жива не тоді, коли у неї величезні храми або розвинені соціальні програми, а коли в ній є люди, які відповіли «так» на заклик Христа. Тому що, якщо люди не хочуть повністю віддавати своє життя Богу, значить, вони не довіряють духовному досвіду Церкви, в якій поки ще знаходяться.
Найяскравішим прикладом такої «Церкви» можна назвати ПЦУ.
Судіть самі: за офіційними даними за 2021 рік (пізніше вони не публікувалися), у всій ПЦУ – 233 монаха. Якщо відняти з цієї кількості «єпископів» (які називаються «монахами» за посадою), то отримаємо цифру в 171 особу.
Цікаво, що перед злиттям розкольницьких структур України, тобто до 2018 року, ця цифра була дещо більшою – 240 осіб (219 в УПЦ КП і 21 в УАПЦ). Тобто за 7 років чисельність «монахів» тепер вже «єдиної» ПЦУ зменшилася на 7 осіб. Підкреслимо, не зросла, а зменшилася. Про що говорить ця динаміка? Про те, що люди не бажають пов'язувати себе обітницями в «Церкві», якій вони не довіряють.
Свідченням плачевного стану «монашества» в структурі Думенка може служити і недавно проведений у лаврі «форум монахів», в якому взяли участь аж… 4–5 осіб, які прийняли «постриг». Зазначимо, що цей форум проводився завдяки «спільним зусиллям Синодального управління у справах молоді, Синодальної комісії у справах монастирів та чернецтва, чоловічого монастиря Києво-Печерська Лавра ПЦУ, Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" та середовища мислення та дієвості Cowo.guru – середовище мислення». Тобто два синодальних відділи Епіфанія, «монастир Києво-Печерська лавра ПЦУ» і заповідник не змогли зібрати на «перші Паїсіанські читання» навіть десятка осіб. І це не дивно, адже збирати просто немає з кого.
Наприклад, на регулярних фотозвітах з «богослужінь» «Києво-Печерської лаври ПЦУ» під управлінням колишнього ченця справжньої Лаври Авраамія Лотиша, постійно мелькають 5–6 осіб. Але ж це «обличчя» ПЦУ. Заради них влада і затіяла цей ганебний захват лаври. І якщо не вдається нашкребти людей у центральну святиню України, що тоді говорити про інші місця?
Станом на 2022 рік, згідно з даними ДЕСС, в ПЦУ діє 79 монастирів. Якщо поділити 233 на 79, то отримаємо, що в одному монастирі думенківської структури проживає менше, ніж по 3 «монаха». Тобто набрати в лавру монахів у ПЦУ просто немає звідки.
Більше того, ні в 2024 році, ні роком раніше ми не пригадаємо, щоб хтось із колег Думенка здійснював «монаші» постриги. І справа навіть не в тому, що постриги не здійснюються більш-менш регулярно, їх практично немає взагалі. На цей плачевний факт ще в 2024 році звернув увагу священник Андрій Шиманович, який деякий час перебував у ПЦУ.
«Є серйозні проблеми. Коли я говорю, що не було 5 років чернечих постригів у Київській православній богословській академії. Це означає, що молоді люди, які випускаються з семінарій та академій, не хочуть серйозно пов'язувати своє життя із цією структурою. Це не нормально для православної церкви, коли фактично відсутнє чернецтво. Це проблема велика», – написав Шиманович. І з ним не можна не погодитись.
Водночас, зовсім іншу картину ми бачимо в Українській Православній Церкві. Перед війною наша Церква налічувала 260 монастирів та 4630 ченців. Проте навіть вороги УПЦ змушені визнати, що насправді ця цифра набагато більша. Так, згідно з уніатським виданням РІСУ в УПЦ «сьогодні діє 258 монастирів і 56 скитів Церкви, у яких подвизається близько 5000 ченців і черниць». Але й ця кількість може бути не точною, якщо ми врахуємо, що в чернечому з'їзді УПЦ, який пройшов у 2021 році на території Почаївської лаври, взяли участь близько 300 (!) намісників та ігуменів монастирів. Іншими словами, лише керівників монастирів в УПЦ набагато більше, ніж усіх «ченців» ПЦУ разом узятих. Але це ще не все.
Наша Церква переживає складні часи. Практично щодня ми чуємо про те, що рейдери захопили той чи інший храм, ми бачимо величезну кількість бруду, які виливають на Церкву, духовенство та простих вірян українські ЗМІ, стаємо свідками образ і маніпуляцій на їхню адресу.
Якщо говорити просто, то сьогодні бути вірянином УПЦ – як мінімум не популярно. А прийняти священничий сан чи піти у ченці – значить стати об'єктом не лише для глузувань, а й погроз. Проте віряни УПЦ стають монахами. Причому масово.
Так, лише за перший місяць Великого посту в УПЦ було звершено, за найскромнішими підрахунками, 22 чернечі постриги. Тобто кількість вірян нашої Церкви, які стали ченцями лише у березні 2025 року, на порядок більша за кількість учасників «монашого» форуму ПЦУ в Лаврі.
Про що це каже?
Святитель Миколай Сербський якось сказав, що «монах – це не правило, а виняток із правил, але виняток, без якого Церква Христова ніколи не була б тим, чим вона є».
Тобто, скажімо радикальніше, якщо немає чернецтва – то й церковна структура знаходиться на межі зникнення. Тому, хоч би скільки писали прихильники Думенка про ту підтримку, яку, згідно з соцопитуваннями, має їхня структура серед мешканців України, насправді все інакше. Не поспішають українці давати чернечі обітниці в ПЦУ. Мабуть, відчувають: у цій структурі немає того духовного життя, яке б живило і вело до святості.
Справжнє чернецтво – це свідчення про живу присутність Бога у світі, це шлях відмови від мирської суєти заради вічності.
І нехай Українську Православну Церкву сьогодні гонять, нехай цькують у ЗМІ та відбирають храми, але сьогодні в ній більше монахів, ніж у «благополучні» часи. І це парадоксально лише на перший погляд. Якщо згадати слова Христа «Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас і гнати і всіляко неправедно злословити за Мене», все стає на свої місця.
