Про Різдво, політику, календарі та чвари
До Революції 1917 р. Різдво святкували 25 грудня, після – 7 січня. Наразі ПЦУ та УГКЦ знову святкують 25 грудня. Позбулися радянського минулого чи навпаки, долучилися до нього?
На тлі переможних реляцій В. Зеленського, ніби вже другий рік усі як один українці перейшли на святкування новостильного Різдва Христового (і аналогічних заяв керівництва ПЦУ з УГКЦ), у мережі почали постити зображення календарів початку XX століття, де Різдво значилося саме під датою 25 грудня. На підставі цих календарів пропагандисти почали розганяти тезу, що, мовляв, спочатку Різдво святкувалося 25 грудня, потім більшовики пересунули її на 7 січня, а тепер, ось, ми нарешті позбавляємося радянського минулого і повертаємо це свято знову на 25 грудня. Це, звичайно, смішно, але довірливий споживач пропаганди починає думати, що ПЦУ разом із УГКЦ справді повертають нам споконвічну дату Різдва, а УПЦ завзято чіпляється за радянську спадщину.
Насправді ж Церква відзначала і відзначає Різдво Христове 25 грудня. Але не за григоріанським, а за юліанським календарем, за яким наші предки жили весь час аж до 1918 року. Можна взяти сучасний церковний богослужбовий календар і переконатися, що Різдво припадає на 25 грудня за старим стилем. Дата 7 січня з'явилася через те, що в 1918 р. в УНР (вслід за більшовиками) було запроваджено новий, григоріанський календар, зрушивши при цьому всі дати на 13 днів назад. А оскільки Церква відмовилася на нього переходити і рухати Різдво (разом з іншими святами), то й вийшло, що за новим стилем воно випадає на 7 січня.
Проблеми календарів
Українська влада вирішила пересунути Різдво у стилі більшовиків – насильно, грубо, не зважаючи на думку мільйонів українських громадян. Що казати, якщо Зеленський скасував 7 січня вихідний день? Але якщо копнути в історію, саме так і відбувалося впровадження григоріанського календаря і в XVI столітті, і в XX. Про те, що юліанський календар недосконалий, знали, мабуть, уже його автори, група олександрійських астрономів на чолі з Созігеном.
За цим календарем, запровадженим при Юлії Цезарі в 45 році до Різдва Христового, рік становить 365,25 діб. Тропічний рік, тобто час, за який Сонце завершує один повний цикл зміни пір року, є величиною змінною, хоч і дуже незначно. Наприклад, опівдні 1 січня 2000 року він становив 365,2421897 діб. Ця різниця призводила до того, що юліанський рік тривав на 11 хвилин і 15 секунд довше, ніж рік тропічний, отже, за кожні 128 років накопичувався зайвий день. Таким чином свято Різдва, яке у IV столітті майже збігалося із зимовим сонцестоянням, поступово зрушувалося у бік весни. Але найбільшу проблему ця обставина становила у розрахунку Пасхалії. В 325 р., коли Перший Вселенський собор у Нікеї затвердив (хоч і побічно) Пасхалію, датою весняного рівнодення умовно прийнято 21 березня. Але кожні 128 років вона зміщувалась на один день, і до XVI століття цей зсув склав вже 10 днів.
Цю проблему і на Сході, і на Заході усвідомлювали дуже давно. Наприклад, в 1324 р. візантійський вчений Никифор Григора пропонував імператору Андроніку II Палеологу скоригувати юліанський календар. Але імператор пропозицію відхилив, оскільки не бачив можливості погодити календарну реформу з усіма Помісними Церквами. Також у XIV столітті на неточність юліанського календаря звертав увагу і візантійський вчений і каноніст Матфей Властар. При цьому він не тільки не вважав за можливе практичне здійснення реформи, а й не бачив у цьому особливої потреби. В 1373 р. візантійський вчений Ісаак Аргір також писав про те, що календар неточний, але також пропонував залишити все як є і не робити практичних кроків щодо його зміни.
Як відбувалася календарна реформа на Заході
На Заході необхідність виправлення юліанського календаря обговорювалася набагато енергійніше, ніж на Сході. У XIV столітті папа Римський Климент VI заявляв, що реформу треба проводити. У 1414 р. кардинал Петро Д'Альї ініціював, як би ми зараз сказали, слухання з цього питання у Ватикані. Проблема обговорювалася на Базельському соборі 1437 р. Кардинал Миколай Кузанський (1401 - 1461 рр.), видатний католицький богослов, філософ і вчений, представив свій варіант реформи. У 1475 р. папа Сикст IV розпочав практичну підготовку календарної реформи. З цією метою він запросив до Риму німецького астронома та математика Вольфганга Мюллера (1436 – 1476 рр.), відомого також під ім'ям Регіомонтан. До речі, він уперше склав друковані астрономічні таблиці, якими користувалися Колумб і Васко да Гама.
У 1514 р. на Латеранському соборі Католицької церкви було утворено календарну комісію, якій доручили розробити проєкт виправлення календаря. Для участі в її роботі було запрошено Миколая Коперника (1473 - 1543 рр.), який уже мав на той момент репутацію світила науки. Коперник відмовився брати участь у роботі комісії, але подав свою думку письмово. Вона зводилося до того, що реформа календаря є передчасною і може призвести до проблем у майбутньому.
Розробкою реформи займався Тридентський собор (1545 – 1563 рр.), потім папи: Пій IV і Пій V. Нарешті в 1582 р. було створено комісію, яка представила остаточний проєкт реформи. І ось 24 лютого 1582 р. папа Григорій XIII видав буллу «Inter gravissimas», згідно з якою вводився новий календар, який згодом отримав назву григоріанського. Відповідно до реформи, календарні дати зрушувалися на 10 днів, у жовтні 1582 р. після 4-го числа було не 5-е, як завжди, а 15-те.
За великим рахунком, григоріанський календар теж не точний. Рік, згідно з ним, триває 365,2425 діб, що, звичайно, ближче до тропічного року, але також не збігається з ним. Вже на етапі створення григоріанського календаря передбачалося, що регулярно кожні 400 років з нього будуть вилучатися три надлишкові дні. Якщо за юліанським календарем у чотирисотліття було 100 високосних років, то у григоріанському їх залишилося лише 97. І якщо у XVI столітті різниця між юліанським і григоріанським календарем становила 10 днів, то сьогодні – 13. А з 2101 р. Різдво Христове, яке за юліанським календарем досі буде припадати на 25 грудня, за григоріанським буде випадати вже не на 7-е, а на 8-е січня.
Після проведення в 1582 р. календарної реформи, проти неї виступили більшість вчених на той час і майже всі європейські університети. Почалися протести, зокрема й не мирні. Багато католицьких країн ухвалювали реформу лише після того, як папа пригрозив анафемою всім, хто з нею незгодний. Основним аргументом незгоди з новим календарем було те, що він не вирішував усіх проблем старого календаря, проте породжував багато нових, головною з яких було порушення Пасхалії, затвердженої Першим Вселенським собором.
Скоріш за все, папа Григорій XIII і сам чудово розумів недосконалість свого календаря. Але чому ж він тоді вирішив зламати всіх через коліно і силовим способом все ж таки просунув свою реформу? Адже вирішення цього питання можна було відкладати й відкладати. Однією з причин було те, що в тому ж XVI столітті відбулися події, відомі нам під ім'ям Реформації. З-під влади Католицької церкви пішли великі території на європейському континенті. Реформація породила контрреформацію, боротьбу за відновлення папського престижу та папської влади. І календарна реформа папи Григорія XIII була одним із елементів Контрреформації. Ватикан просто хотів утвердити свою владу у боротьбі з протестантами, тим більше, що Григорій XIII був налаштований рішуче проти Реформації. Наприклад, після того, як католики в ніч з 23 на 24 серпня 1572 р. влаштували різанину гугенотів (Варфоломіївська ніч) і жорстоко вбили 30 тис. людей, цей понтифік наказав відслужити подячний молебень.
Протестанти вже тоді зрозуміли, що справа не в тому, чи правильний календар, чи не правильний, а в тому, чи підпорядковуються вони папській буллі, чи ні. Характерна протестантська приказка на той час: «Краще розійтися з Сонцем, ніж зійтись із папою». Відомий протестантський богослов Лука Осіандер у 1583 р. назвав реформу календаря безбожною, а самого папу – антихристом, який «зухвало захотів наказувати зіркам, як Бог». Приблизно до 1700 року протестантські країни не переходили на новий календар.
Реакція на реформу православних
Реакція православних на папську реформу календаря була приблизно такою самою. У 1583 р. Константинопольський патріарх Єремія II (Транос) зібрав з цього питання собор у Константинополі, який вирішив наступне: «Хто не слідує звичаям Церкви і тому, як наказали сім святих вселенських Соборів про святу Пасху і місяцеслов і добре законоложили нам слідувати, а бажає слідувати григоріанській Пасхалії і місяцеслову, той з безбожними астрономами протидіє всім визначенням св. Соборів і хоче їх змінити та послабити – нехай буде анафема, відлучений від Церкви Христової та зборів вірних. Ви ж, православні і благочестиві християни, перебувайте в тому, в чому навчилися, в чому народилися і виховувалися, і коли виникне необхідність, і саму кров вашу пролийте, щоб зберегти батьківську віру та сповідання».
Згодом анафема на григоріанський календар по суті була підтверджена окружним посланням Константинопольського патріарха Кирила V 1756 року та окружним посланням патріархів Константинопольського, Олександрійського, Антіохійського та Єрусалимського у 1848 р.
Наприкінці XIX – на початку XX століття обговорення календарного питання у православних країнах активізувалося. У 1902 р. Константинопольський патріарх Іоаким III (Деведзіс) разом із Синодом з 12 митрополитів звернувся до Помісних Православних Церков, з «найважливішими та найдостойнішими ретельного розгляду та вивчення питаннями» врегулювання взаємин православ'я з католицькою та протестантською галузями християнства, «з метою зближення їх з православ'ям в дусі християнської любові». Серед цих найважливіших питань була і календарна реформа. Зміст відповідей зводився до того що, що змінювати один недосконалий календар на інший недосконалий недоцільно. Дослівно загальна думка Православних Церков була сформульована так: «Здійснювати реформу юліанського календаря, як саме науково неточного, і привести таким чином середній громадянський рік у більшу згоду з тропічним, ми вважаємо нині передчасним і взагалі зайвим. Бо ми з церковної точки зору не потребуємо зміни календаря, і наука, як стверджують обізнані люди, ще не висловилася рішуче про ту точність, з якою обчислюється тропічний рік».
При цьому представники Католицької церкви, які лобіювали ухвалення григоріанського календаря православними, не приховували, що справа не в його правильності, а у визнанні верховенства папи римського. Наприклад, католицький абат Тондіні де Кваренгі, який у той час їздив православними країнами і читав лекції, доводячи необхідність переходити на новий стиль у 1905 р., заявив, що корінь питання про перехід чи не перехід на григоріанський календар лежить у прийнятті чи неприйнятні римського понтифіка як «єдиного джерела церковної юрисдикції».
Розуміли це і православні ієрархи. Наприклад, Єрусалимська Церква у своїй відповіді на послання Константинопольського патріарха Іоакима III заявила: «За тих умов, в яких нині знаходиться Православна Церква на Сході, що безперервно піддається місіонерським діям з боку прихильників і слуг Католицької церкви та протестантської, – усяке і особливо убік переваги григоріанського, послужить на шкоду Православ'я».
Чому більшовики одразу перейшли на новий стиль
Однак світська влада на відміну від церковної керувалася зовсім іншими мотивами. у них на першому місці не були питання правильності календаря і навіть не питання єдності віруючого народу, а питання політичної доцільності. Буквально одразу після того, як більшовики захопили владу, вони ухвалили григоріанський календар. 24 січня 1918 р. Рада Народних Комісарів видала декрет, що за середою, 31 січня 1918 р., має слідувати четвер, 14 лютого 1918 р. Аналогічно вчинив і уряд Української Народної Республіки. Закон «Про заведення в Україні обчислення часу за новим стилем і переведенням годин на середньоєвропейський час» був прийнятий 12 лютого 1918 року в Коростені.
Здавалося б, для чого більшовикам такий поспіх? Тільки прийшли до влади, ця влада ще дуже нестійка, довкола безліч ворогів, що загрожують цю владу відібрати. Навіщо братися за таку масштабну реформу, яку попередній царський уряд не наважувався проводити протягом десятиліть? А річ у тому, що саме в цей час йшли переговори про вихід Росії з Першої світової війни, що було більшовикам потрібне як повітря. У Декреті Народних комісарів так і говорилося: «З метою встановлення у Росії однакового майже з усіма культурними народами обчислення часу». Перехід на новий стиль був необхідний як аргумент для дипломатії, як створення сприятливого фону на переговорах. Брестський мир Росія підписала 3 березня 1918 р., а УНР ще раніше, 9 лютого 1918 р. За ним Німеччина та Австро-Угорщина визнавали суверенітет УНР, а УНР зобов'язалася постачати цим державам продовольство та сировину, а також не вступати у військові спілки, спрямовані проти них.
Цікава ситуація з календарями склалася на тих територіях сучасної України, які входили до Речі Посполитої, а згодом до Австро-Угорської імперії. Світська влада запровадила там григоріанський календар ще у XVI столітті. Але Православна Церква, а потім і греко-католицька, як і раніше, жили своїм богослужбовим життям за старим юліанським календарем.
Новоюліанський календар
На початку 1920-х років було здійснено спробу перевести на новий стиль Православні Церкви. У 1923 р. Константинопольський патріарх Мелетій IV (Метаксакіс) організував у Константинополі захід, який подавали як Собор православних східних Церков. Насправді це був «Всеправославний конгрес», на який приїхали лише 9 архієреїв, багато з яких взагалі не мали повноважень представляти свої Помісні Церкви, як, наприклад, архієпископи Олександр (Немоловський) та Анастасій (Грибановський). Проте Конгрес вирішив розробити новий календар, відмінний від григоріанського, щоб формально обійти анафеми, накладені на прихильників григоріанського календаря. Завдання виконав сербський математик та астроном Милутін Міланкович, який і вигадав новоюліанський календар. Не вдаючись у подробиці, цей календар на сьогодні нічим не відрізняється від григоріанського і не буде відрізнятися ще майже 800 років.
Щоб уявити собі, які особи просували перехід на новий стиль у Православ'ї, і що за Конгрес вирішив це питання, скажімо, що патріарх Мелетій IV (Метаксакіс) був активним прихильником екуменізму та модернізму, членом Великої масонської ложі Греції, засновником теорії підпорядкування всіх православних громад діаспорі Константинопольського патріарха. За характеристикою одного з грецьких ієрархів того часу: «Втікач зі святих місць, з Китії, з Афін, з Константинополя, Мелетій Метаксакіс – непостійний і неспокійний владний дух, злий демон».
А «Всеправославний конгрес» 1923 р., що складався з 9 осіб, крім календарної реформи заявив про допустимість одруження після хіротонії, у тому числі і повторний для вдівців, а також прийняв ряд заяв, спрямованих на укладення унії з англіканською церквою.
Є в цій календарній епопеї ще один цікавий епізод. На хвилі переходу деяких Помісних Православних Церков на новий стиль (тобто новоюліанський календар), Руська Церква також прийняла таке рішення і перейшла на новий календар 2 (15 за новим стилем) жовтня 1923 р. Причому обновленська церква зробила це на 3 місяці раніше. При цьому московські парафії сприйняли це без заперечень, а от українські громади, які чудово відчували, що таке католицька експансія, різко заперечили. Також виступили проти і російські провінції. Новий стиль протримався в РПЦ всього 24 дні, і вже 8 листопада 1923 року патріарх Тихон розпорядився «повсюдне і обов'язкове запровадження нового стилю в церковне вживання тимчасово відкласти».
Отже, історія говорить однозначно: перехід на новий стиль – це тема не українська, а більшовицька. Український народ стійко чинив опір переносам Різдва та інших свят і в XVI столітті, і в усі наступні часи. Навіть коли керівництво РПЦ у Москві пішло на цей крок, в Україні із цим не погодилися.
Сьогоднішній перехід ПЦУ та УГКЦ за розпорядженням світської влади на новий календар також продиктований не релігійними і навіть не астрономічними міркуваннями. Це та сама політика.
Просто українській владі треба показати, що «ми не такі як московити», що «ми з Європою». Один на один, як у Декреті більшовиків 1918 р.: «З метою встановлення <… > однакового майже з усіма культурними народами обчислення часу». І так само, як і в XVI столітті, і на початку XX питання переходу на новий стиль – це питання визнання влади римського папи і згода на екуменічні братання з католицизмом. ПЦУ на це погоджується, УПЦ – ні.
Післямова
Ну і насамкінець, діалог православного вірянина з представником ПЦУ:
– Ми ось перенесли Різдво на 25 грудня, святкуємо як усі західні країни.
– А ви свій власний день народження також перенесли?
– Як це? Навіщо?
– Ну, ви ж день народження Христа перенесли, так переносіть і свій.
– М-м-м-м-м-м…
