Патріарх Варфоломій у Києві: перші заяви й перші висновки
Глава Фанару в Україні. Він зустрічається з керівництвом країни, виступає на форумах ветеранів, зате вттікає від зустрічі з вірянами УПЦ. Що буде далі?
Глава Фанару прилетів в Україну, зустрівся з вищими керівниками держави і відмовився дивитися в очі людям, постраждалим від «любові матері-церкви». Про що говорять перші кроки патріарха Варфоломія на нашій землі, і як вся ця ситуація може розвиватися далі?
Політичний проект із порушенням Конституції
20 серпня 2021 р. літак із главою Фанару приземлився в аеропорту Бориспіль, де його вже чекали прем'єр-міністр Денис Шмигаль і глава ПЦУ Сергій (Епіфаній) Думенко.
Згідно з Конституцією України, прем'єр-міністр є третьою за статусом особою в державі, а згідно з дипломатичною практикою прем'єр-міністри зустрічають в аеропортах глав іноземних держав і то не всіх і не завжди. Наприклад, 22 серпня 2021 р. Д. Шмигаль не зустрів у Борисполі канцлера Німеччини Ангелу Меркель.
«Символічний і важливий візит для нашої держави. Делегація Вселенського Патріархату візьме участь в урочистостях до 30-ї річниці відновлення нашої незалежності. Подякував за ту підтримку, яка надається Україні та українському народові з боку його святості», – написав Д. Шмигаль у своєму телеграм-каналі після зустрічі глави Фанару.
Відразу після прибуття до Києва патріарх Варфоломій пішов на зустріч із Президентом України В. Зеленським.
На цій зустрічі відбувся протокольний обмін люб'язностями і були зроблені деякі заяви, про які піде мова нижче.
А наступного дня, 21 серпня 2021 року, патріарх Варфоломій приїхав у Верховну Раду України і зустрівся з її спікером Дмитром Разумковим, який за Конституцією є другою особою в державі.
Таким чином, всі три головних керівники України зустрілися з патріархом Варфоломієм, який не є ні главою якої-небудь держави, ні прем'єр-міністром, ні якою-небудь іншою офіційною особою. З правової точки зору, він є главою іноземної релігійної організації і не більше. Тоді чому ж з ним зустрічаються всі головні керівники держави? І в якій якості вони це роблять, як посадові особи чи приватним чином? На це останнє запитання можна відповісти однозначно – в якості посадових осіб. Про це свідчить те, що майже всі ці зустрічі проводилися в офіційній обстановці від імені держави, так і те, що за підсумками цих, а також попередніх зустрічей приймаються рішення, які мають правовий характер.
Не тільки нинішній візит, але і все співробітництво України з Фанаром – це політичний проект, який реалізується українською владою з порушенням власної Конституції.
Однак Конституція України, яка описує повноваження трьох вищих посадових осіб держави, не наділяє їх відповідними повноваженнями, не кажучи вже про те, що Україна є світською державою, в якій Церква відділена від держави. З цього можна зробити висновок, що не тільки нинішній візит, але і все співробітництво України з Фанаром – це політичний проект, який реалізується українською владою з порушенням власної Конституції.
Поза страуса: не бачимо ні конфліктів, ні протестів
Під час зустрічі з главою Фанару Президент України В. Зеленський заявив, що наша країна є «унікальним прикладом мирного співіснування багатьох конфесій». І це в той час, коли по країні продовжує котитися хвиля силових захоплень храмів, коли відбуваються побиття віруючих, а в судах є сотні позовних заяв православних громад УПЦ, які оскаржують незаконні перереєстрації. Релігійне протистояння в українському суспільстві очевидно є, і воно досить жорстке. Але замість того, щоб робити кроки на умиротворення суспільства, на вирішення конфлікту, можновладці воліють просто закрити очі на проблему і заявити, що її не існує. Але від цього проблема не вирішиться, а тільки розростеться ще більше.
Ще ввечері 20 серпня вздовж бориспільської траси вишикувалися тисячі вірян УПЦ з плакатами українською, англійською та грецькою мовами, на яких говорилося, що:
- наш Предстоятель – Митрополит Київський Онуфрій;
- віряни вимагають від глави Фанару прийти до них на зустріч;
- віряни вимагають від Фанару виправити те, що він накоїв в Україні.
Шляхом проходження кортежу патріарха Варфоломія з аеропорту до Києва таких груп було кілька. І він їх не міг не бачити. Були і величезні банери, на яких віряни запрошували його на зустріч.
До часу зустрічі патріарха Варфоломія з Д. Разумковим біля Верховної Ради зібралося понад 10 тисяч вірних УПЦ, які за покликом ГС «Миряни» прийшли, щоб засвідчити свою вірність УПЦ і наочно показати главі Фанару, до чого призвело його неканонічне втручання в релігійну сферу України. Напередодні візиту, ГС «Миряни» направили на Фанар офіційний лист із запрошенням патріарху Варфоломію зустрітися, і особисто переконатися, що більшість українських православних не згодні підкорятися тим рішенням, які приймала українська влада спільно з Константинопольським патріархатом.
Напередодні деякі релігійні соцмережі дали інформацію про те, що патріарх Варфоломій все ж має намір вийти до вірян УПЦ, але насправді виявилося інакше. Главу Фанару завезли у Верховну Раду через внутрішній двір.
Причому зроблено це було в стилі голлівудських бойовиків, за лічені миті – при наближенні кортежу ворота відкрили і закрили їх відразу за останньою автівкою. Таким чином, патріарх Варфоломій формально не побачив протести 10 тисяч вірян УПЦ, не почув їхню позицію з приводу всього, що він накоїв в Україні. Точно так само главу Фанару «таємним чином» вивезли з Верховної Ради. Разумков проводив його у внутрішній двір, там «всесвятішого» посадили в машину, і в такому ж голлівудському стилі миттєво відвезли.
І якби нинішні події відбувалися в середні століття, така версія мала б право на життя. Але у нас не середні віки, і будь-яка інформація миттєво стає відома всьому світу.
Глава Фанару зайняв, як йому здається, безпрограшну позицію: я нічого не побачив, не почув, нічого не знаю, а значить – в Україні все добре, значить – я все зробив правильно.
В Україну патріарх Варфоломій прибув разом зі своїми підлеглими. Один із них – це якийсь Ніколаос Папахрісту – директор Управління преси та комунікацій патріарха Варфоломія (так-так, такий у нього є). Напередодні візиту Папахрісту дав розгорнуте інтерв'ю одному з ПЦУшних ресурсів, в якому продемонстрував чудове знайомство з протестами вірян УПЦ проти дій Фанару, і в цілому – церковної ситуації в Україні.
Тому ми ні на йоту не сумніваємося, що патріарх Варфоломій має найповнішу інформацію і про захоплення храмів УПЦ, і про кількість учасників Великого хресного ходу, і, власне, про стояння мирян під Верховною Радою, які кілька годин чекали його для розмови. Більш того, ризикнемо припустити, що в'їзд кортежу Варфоломія в Раду через чорний хід був зроблений на його особисте прохання, щоб «не втратити обличчя». Але чи задумка вдалася? Навряд чи.
У «його всесвятості» просто не вистачило духу подивитися в обличчя тих людей, яких били, принижували і виганяли зі своїх храмів, щоб насильно змусити їх приєднатися до проекту ПЦУ. Не кожен здатний чесно подивитися на результати своїх дій і нести за них відповідальність, хоча б навіть і моральну.
Втім, на наступний день, 22 серпня, патріарх Варфоломій у Софії Київській натякнув про те, що готовий вислухати вірян УПЦ, але в рамках якоїсь «освяченої церковної традиції». «Ми, як церква-мати, готові вислухати проблеми, розвіяти сумніви, зцілити занепокоєння, залікувати травми милістю Божою всіх наших дітей, завжди, але в рамках освяченої церковної традиції», – заявив глава Фанару.
Треба розуміти, що під «церковною традицією» патріарх Варфоломій має на увазі, що вигнані за його милості зі своїх храмів віряни повинні приповзти до нього на колінах, поцілувати туфлю і попросити «розвіяти сумніви». Але у них немає жодних сумнівів. Вони зберігають вірність своїй Церкві, своєму Предстоятелю Блаженнішому Митрополиту Онуфрію і не збираються продавати свою віру за тридцять срібняків.
У патріарха Варфоломія манія переслідування?
Ще перед прибуттям в Україну громадськість здивували деякі, скажімо так, надлишкові заходи, які робилися на акціях за участю патріарха Варфоломія. Ми ще можемо зрозуміти страх зустрічі з віруючими УПЦ, де йому довелося б червоніти за власні дії, але багато фактів вказують, що глава Фанару уникає і боїться навіть своїх нечисленних прихильників з ПЦУ – того самого «улюбленого українського народу», про який він так часто говорить.
Напередодні прибуття патріарха Варфоломія в Україну в ПЦУ оголосили, що для проходу на територію Софійського собору, де 22 серпня повинна була відбутися служба з головою Фанару, не можна буде проносити воду, продукти харчування та плакати. Багатьох такі заходи здивували, але це були квіточки.
21 серпня патріарх Варфоломій відслужив вечірню в Андріївській церкві, Ставропігії Константинопольського патріархату в Києві. На час богослужіння поліція повністю перекрила Андріївський спуск, на якому розташований храм. Тобто, навіть люди, які хотіли побачити «свого патріарха» та помолитися разом з ним, такої можливості не мали. Відповідно, Андріївська церква була практично порожня – там були тільки «ієрархи ПЦУ», журналісти і «віп-парафіяни»: Петро Порошенко, Андрій Юраш, кримінальний авторитет Олександр Петровський (кличка «Нарік» – Ред.) та інші. Безумовно, ми не можемо стверджувати, що якби поліція не блокувала Андріївський узвіз, на службу до патріарха Варфоломія прийшли б прості парафіяни, але такий шанс був.
Якщо український народ так любить патріарха Варфоломія (а він любить український народ) – навіщо йому стільки охорони, ще й на богослужінні? Кого він боїться?
А 22 серпня відбулася спільна «літургія» глави Фанару, Сергія Думенка та інших «ієрархів» ПЦУ. Як вже говорилося, туди заборонили проносити воду, продукти і плакати. Людей на територію Софії пропускали через металеві рамки (шукали зброю?). Ну і найцікавіше – в «вівтарі» поруч із патріархом Варфоломієм всю службу перебували кілька охоронців у костюмах і, чомусь, темних окулярах. Вони яскраво виділялися на тлі людей в облаченнях і виглядали досить комічно. Запитується – якщо український народ так любить патріарха Варфоломія (а він любить український народ) – навіщо йому стільки охорони, ще й на богослужінні? Кого він боїться?
Гоніння на УПЦ будуть продовжуватися
На жаль, припущення багатьох експертів і аналітиків, що приїзд патріарха Варфоломія в Україну може спровокувати нову хвилю захоплень храмів, мають всі шанси опинитися правильними. Віряни УПЦ вже досить давно звертаються як до української влади, так і до фанаріотів із вимогою дати хоча б оцінку тому беззаконню і насильству, яке чинять прихильники ПЦУ. Але замість цього і влада, і фанаріоти фактично солідаризуються з противниками УПЦ. На зустрічі з патріархом Варфоломієм 20 серпня В. Зеленський заявив, що релігійний фактор – це «один із факторів, які агресор застосовує проти України як гібридну зброю», явно натякаючи цим на УПЦ. А голова Фанару в інтерв'ю «Укрінформу» напередодні свого візиту в Україну заявив, що Українська Православна Церква дбає про іноземні інтереси, а не про церковні критерії.
Таким чином і українська влада, і Константинопольський патріархат задекларували своє негативне ставлення до УПЦ. І це не просто негативне ставлення, а підхід, суть якого дуже влучно висловили давньоримські гонителі християн: «вас не повинно бути». Фанар заявив, що УПЦ вже не існує. Сергій Думенко каже, що всі парафії УПЦ належать ПЦУ, а українська влада намагається робити все можливе, щоб це так і було. Однак, не слід забувати, що все в руках Божих. Істину цих слів можна спостерігати в Україні: УПЦ живе і збільшується, а ПЦУ шукає підтримки у владних кабінетах та в урядовців Держдепартаменту США.
Сергій Думенко у фаворитах
Останнім часом глава Фанару буквально розсипається у компліментах Сергію Думенку. У тому ж інтерв'ю агентству «Укрінформ» він заявив, що С. Думенко – ефективний керівник, якому довіряють на Фанарі. «Епіфаній – поміркований предстоятель, який вміє ефективно і в дусі канонічної традиції православ'я керувати церковними справами», – заявив патріарх Варфоломій. А вже прибувши в Київ, він заявив, що через десятиліття українці будуть славити ім'я і приклад С. Думенка. «Ваша праця буде важкою, але через багато десятиліть нащадки будуть хвалити ваше ім'я і ваш приклад. Ми пізнали вас як людину справи, як людину богобоязливу, з непохитною вірою в Христа, любов'ю до Церкви і вашої батьківщини», – сказав глава Фанару.
Так, для нормальної людини це все звучить абсурдно і навіть знущально. Але це не просто дипломатичні реверанси. Це відповідь тим «архієреям» ПЦУ, які намагаються робити свою гру в боротьбі за владу в ПЦУ і в рамках цієї гри шукають власні канали комунікації з Фанаром. Тепер же таким «ієрархам» дано чіткий сигнал – сидіти і не сумніватися в здібностях «ефективного керівника».
Патріарх Варфоломій – творець нової реальності»
В інтерв'ю агентству «Укрінформ» глава Фанару розкритикував супротивників Томосу для ПЦУ і заявив: «Проблема цих людей в тому, що для них важко визнати реальність, або ж вони відмовляються визнавати її. Вони також необізнані в тому, що означає автокефалія, так само як в історії і канонічній практиці її надання». Тобто патріарх Варфоломій намагається переконати всіх, що саме він, глава Константинопольського патріархату, творить справжню «реальність». І якщо те, що ви бачите на власні очі не збігається з тим, що говорить глава Фанару, – потрібно вірити йому, а не очам.
Патріарх Варфоломій намагається переконати всіх, що саме він, глава Константинопольського патріархату, творить справжню «реальність». І якщо те, що ви бачите на власні очі, не збігається з тим, що говорить глава Фанару, – потрібно вірити йому, а не очам.
Наприклад, 10 тисяч осіб, які очікували його біля Верховної Ради 21 серпня, а також ті 350 тисяч чоловік, які йшли Великим Хресним ходом – це не реальність. Блаженніший Митрополит Онуфрій – це теж не реальність, як і понад 12 тисяч громад УПЦ – це не реальність. Натомість Сергій Думенко, котрий не має взагалі ніякого священного сану, людина, яка називає слова Євангелія прислів'ями – це реальність. Його нечисленні прихильники, які навіть не зважилися провести повноцінний хресний хід у день хрещення Русі, – це теж реальність. У його, «варфоломіївській» реальності, тільки він, патріарх Варфоломій, може дарувати автокефалію, і не важливо: дарує він її розкольникам або православним. А всі, хто вважає інакше, оголошуються профанами.
А 21 серпня, перебуваючи у Михайлівському Золотоверхому монастирі, патріарх Варфоломій заявив, що Фанар «спочатку був надійним охоронцем блага Церкви, і хоча в часи розквіту і чисельної сили він міг ввести і встановити пірамідальну форму устрою Східної Православної Церкви, але він з огидою відкинув цю думку і не відступив ні від переданої йому еклезіології, ні від встановленої та освяченої Соборами системи "Пентархії"».
По-перше, цікава сама постановка питання: «ми могли б, якби хотіли». Тут чується знову твердження того, що одного разу висловив прямим текстом один грецький єпископ: «На Небесах, звичайно ж, Господь глава Церкви, але на землі глава Церкви – Константинопольський патріарх».
Невже фанаріоти серйозно вважають, що можуть влаштовувати і переоблаштовувати Церкву на свій розсуд? Вся церковна історія свідчить про те, що саме Господь керує цією земною, історичною Церквою, і ніякі «часи розквіту і чисельної сили» нічого не значать без Промислу Божого.
По-друге, звичайно патріарх Варфоломій ставить в заслугу Константинопольського патріархату, що він не підпорядкував собі формально інші Східні Патріархати в часи розквіту Візантійської імперії і занепаду Православ'я. Але він каже, що еклезіологія нібито була передана саме Константинополю, а отже, саме цей патріархат є її зберігачем. Твердження абсурдне, оскільки еклезіологія не може бути передана якійсь одній Помісній Церкві. Вчення про Церкву – це один із догматичних елементів православної віри, без якого ця віра стає збитковою, а значить не спасительною. Не можна залишатися православним і читати Символ віри без «Вірую в Єдину, Святу і Соборну і Апостольську Церкву». Однак, Фанар намагається переконати всіх, що Константинопольський патріархат – єдиний зберігач православної еклезіології, і тільки йому доступно «священне знання», як повинні влаштовуватися церковні справи.
По-третє, Вселенські Собори не встановлювали і навіть не освячували систему «пентархії». Ця система п'яти найвпливовіших кафедр: Римської, Константинопольської, Олександрійської, Антіохійської та Єрусалимської сформувалася природним чином під впливом переважно політичних факторів. Вселенські Собори внесли деякі правила регулювання відносин між цими кафедрами, але вони зовсім не зводили існування цих кафедр та територій, на які поширювався вплив цих кафедр в якийсь непорушний догмат. Соборні правила просто описували дійсну тоді реальність, хоча справедливості заради треба сказати, що і тоді, і зараз були люди, які стверджували, що Церква не може існувати інакше, як у формі п'яти патріархатів. Ці люди щиро дивувалися, коли Римська кафедра відокремилася від Вселенської Церкви і патріархатів стало чотири. До речі, коли у 1589 р. за Руською Церквою був визнаний статус патріархату, прихильники «Пентархії» бачили в цьому відновлення розхитаної теорії, і стверджували, що нібито на місце Риму стала Москва. Чи треба говорити про те, що всі ці теорії і міркування не мають жодної підстави в Новому Завіті і є в кращому разі спробою врегулювати державно-конфесійні відносини в конкретних історичних умовах?
Сьогодні ж так звана теорія «Пентархії» – це скоріше історичний феномен, а не сучасний устрій Церкви і, звичайно ж, не еклезіологічний догмат. І обґрунтовувати цією теорією якісь особливі права – це не більше ніж спекуляції на історичні теми.
А по-четверте, якщо вже й говорити про теорію «Пентархії», то вона саме і не передбачає наділення Константинополя якимись винятковими правами, а визнає рівність п'яти існуючих в першому тисячолітті патріархатів. А якщо йти ще далі, і визнавати Московський Патріархат одним із п'яти патріархатів «Пентархії», то взагалі виходить, що Константинополь всюди не правий.
Що буде далі?
Ризикнемо припустити, що нова хвиля захоплень якщо і почнеться, то навряд чи буде масштабною. І ця надія започаткована не на «совісті» влади, а на силі Церкви. Паства УПЦ в останній рік стала помітно більш активнішою і організованішою у відстоюванні своїх конституційних прав. Масовість Великого хресного ходу, здатність оперативно зібрати десятки тисяч людей для молитовних стоянь під Верховною Радою та іншими органами влади, змушує цю саму владу задуматися про те, якою ціною буде даватися продовження антицерковної політики.
З одного боку, цілком очевидно, що під впливом Держдепартаменту США влада повернулася до антицерковної політики колишнього президента. Але з іншого – всі чудово розуміють, що мантри про відсутність міжконфесійних конфліктів в Україні гарні тільки для дипломатичних прийомів, а в дійсності спроби ще більше натиснути на УПЦ призведуть до ще більш негативного ставлення українського суспільства до нинішньої влади з відповідними цифрами на наступних виборах. При цьому треба враховувати, що і зовнішня, і внутрішньополітична ситуація складається для цієї влади досить невдало. По темі трубопроводу Північний потік-2 Україну залишили в дурнях і США, і Німеччина. Україні нав'язують тему з «зеленої енергетики», яка загрожує добити залишки нашої промисловості, а також призвести до енергетичного колапсу. В суспільстві зростає невдоволення з приводу продажу українських земель, яку В. Зеленський узаконив на догоду нашим західним партнерам (мабуть, краще сказати, кураторам). Вже анонсовано значне підвищення тарифів на газ, електрику, комунальні платежі. Причому це підвищення може бути таким, що поставить більшу частину населення на межу виживання. Всі ці обставини будуть грати проти нинішньої влади, і ще один додатковий фактор у вигляді реакції на антицерковну політику їй ні до чого.
Ну і, мабуть, головний фактор, який впливатиме на політику української влади, причому не тільки в релігійній сфері, – це відчутне зменшення впливу США на світові справи. Символом цього стали останні події в Афганістані, де американцям довелося хаотично евакуюватися, а афганські громадяни, які служили США вірою і правдою, були кинуті на поталу новим талібам. У багатьох країнах багато політиків серйозно задумалися: а чи варто так безоглядно виконувати веління американської адміністрації, тим більше, якщо ці веління прямо суперечать як інтересам цих країн, так часто і чинному законодавству?
Що ж стосується Константинопольського патріархату, то він заходить все далі і далі в своєму прагненні утвердити свою привілейованість і винятковість у Православному Світі. Фанар замість того, щоб шукати шляхи до відступу в явно проваленому проекті ПЦУ, навпаки, заявляє, що цей проект і є «реальністю».
22 серпня у Софії Київській патріарх Варфоломій сказав, що називати Константинопольського патріарха анахронізмом і музейним експонатом – неправильно. Але якщо Фанар не одумається, причому найближчим часом, то не виключено, що з ним станеться саме це.