Чому українська Церква не готова до автокефалії. Частина 2

28 Червня 2017 17:53
344
Чому українська Церква не готова до автокефалії. Частина 2
Чому українська Церква не готова до автокефалії. Частина 1.

Чому не можна роздавати святині псам


Тому що Христос забороняє це робити, бо роблячи це, ми здійснюємо в свідомості людей підміну справжньої віри язичницькими забобонами і т. д.

Саме через таку підміну Господь неодноразово карав і Древній Ізраїль, і багато які християнські царства та країни важкими карами. І саме тому канони Церкви не просто забороняють звершувати для невоцерковлених людей будь-які священнодійства, але й взагалі забороняють приймати таких людей до Церкви.

Припустимо, ми будемо відмовляти у хрещенні 99% населення – що тоді буде? Частина піде до протестантів, частина – до греко-католиків, а більшість – до філаретівців. Там вони будуть з неприхованою радістю ходити в «українську Церкву», хоча як були язичниками, так ними і залишаться. Однак і нам в Церкві язичники не потрібні, бо приймати у спілкування з вірними язичників, тобто людей, які не сповідують свідомо Христа, завжди було блюзнірством. Про це нам говорить в Євангелії Христос, про це говорить апостол Павло, про це говорить огласительна практика в Стародавній Церкві, де людей, що бажали прийняти Таїнство Хрещення, готували не один рік.

Про це, зрештою, говорять церковні канони, порушувати які священнослужителі не мають права: наприклад, 8 правило 7 Вселенського Собору забороняє хрестити тих з іудеїв (і їхніх дітей), які нещиро звернулися в християнство. Ясна річ, що, заборонивши це іудеям, Церква не може дозволити те ж саме лицемірство, наприклад, українцям чи росіянам. Власне, цей висновок підтверджує 45 правило Лаодикійського Собору, згідно з яким забороняється приймати у списки тих, що готуються до Хрещення, людей, які не брали участі в огласительних бесідах протягом місяця.

Більш того, 78 правило 6 Вселенського Собору та 46 правило Лаодикійського Собору недвозначно говорять: «Тим, що готуються до хрещення, належить навчатися вірі».

І вимоги ці не взяті зі стелі, а продиктовані тим, що саме щира християнська віра і була метою апостольської проповіді. Бо віра є відповідь на заклик Божий! Без віри неможливе не тільки церковне життя, але й взагалі життя християнське, оскільки саме віра є першим кроком і головною умовою для прийняття Христа як свого Спасителя: «Хто увірує й охриститься буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде» (Мк. 16:16).

Причому ця віра повинна бути не просто вірою в Бога, а вірою євангельською, бо «не кожен, хто каже до Мене: "Господи! Господи!" увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі... А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску» (Мф. 7:21-29).

Ось і Апостол Павло закликав християн до свідомого сповідання віри: «Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає» (1 Тім. 4, 16). А апостол Лука, як ми пам'ятаємо, вказав на те, що мета написання його Євангелія – пізнавати тверду основу того вчення, в якому ми наставлені (Лк. 1, 4).

Свт. Феофан Затворник писав з цього приводу наступне: «Знати свою віру – означає довести себе до стану ясно, точно і виразно споглядати та висловлювати ті істини, які містить свята православна віра... Не те це означає, що потрібно розгадувати таємниці: ні, таємниці назавжди залишаться таємницями, скільки б хто не напружувався упізнати їх. Але – хоча незрозуміло істоту предмета, та приховані підстави, зрозумій і місти його так, як вчення про нього міститься, точними і певними словами... Всім повинно відчувати себе зобов'язаними дізнаватися у всій повноті свою віру... Віра не є щось маловажне, як би надлишок понад потреби, а є кровна та суттєва потреба, як дихання, їжа, сон та інше подібне... Хто свідомо не доходить до останньої через недбальство, той в небезпеці, бо цей сон (розуму) – ознака смерті».

Саме тому у 2 каноні Першого Вселенського Собору спроба оголошувати людей, що нещодавно звернулися від язичництва, лише «короткий час» і «швидко» хрестити визнана порушенням церковних правил: «Оскільки і оголошеному потрібен час, і після хрещення потрібне подальше випробування».

Хто належить до Церкви Христової, а хто ні


Однак на це нам можуть заперечити, що більшість з тих, хто сьогодні взагалі не знає своєї віри і не є воцерковленим православним християнином, вже хрещені (хрещені, але не просвічені) і тому є членами Церкви. І, отже, ми не маємо права ставитися до них, як до людей, для Церкви сторонніх.

На це зауваження можна відповісти словами сщмч. Кипріяна: «Хто не перебуває в Церкві Христовій, той не є християнином».

Що означає «перебування в Церкві Христовій»? Відповідно до канонічних правил Церкви, до неї не належать ті, хто знаходиться поза євхаристійного спілкування зі всією повнотою Вселенського Православ'я. Причому люди можуть відпадати від Церкви як з власної волі, так і будучи відлучені від спілкування церковного священноначалієм. Саме позбавлення святого причастя є найвірнішою ознакою того, що грішник в силу свого духовного стану перебуває поза Тілом Христовим, тобто не є справжнім членом Церкви.

Наприклад, згідно з другим правилом Антіохійського собору, «Всі, що входять до церкви, і слухають Священні Писання, але, через якесь відхилення від порядку, не беруть участі у спільній молитві з народом, або відвертаються від прийняття Святої Євхаристії, нехай будуть відлучені від Церкви доти, поки не висповідаються, виявивши плоди покаяння».

А ось що говорять з цього приводу 8 та 9 Апостольські правила: «Всіх вірних, що до церкви входять та слухають Писання, але на молитві та святому Причасті до кінця не бувають, як таких, котрі призводять до церковних безчинств, належить відлучати від церковного спілкування».

Справа в тому, що відмова людини від свідомої участі в Євхаристійному зібранні рівносильна її відмові від Церкви та від Христа, бо Господь сказав: «Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм» (Мф. 10:32, 33).

Для церковної свідомості апостольського і післяапостольского часу навіть не існувало питання про те, можуть чи не можуть члени якої-небудь церкви брати участь у Євхаристійному зібранні. Бути членом Церкви означало брати участь у Євхаристійному зібранні, бо вони хрестилися во Христа, одягнулися во Христа, а тому достойні брати участь у Євхаристійному зібранні (1).

Канони «виросли» з Євангелія


Слід зауважити, що святі отці приймали ці канони не від «вітру голови своєї», а керуючись заповідями Євангелія і Нового Завіту. А заповіді ці, зокрема, свідчать:

– «Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас» (Мф. 7:6).

У давнину християни ревно оберігали свої святині від сторонніх. Наприклад, після літургійного вигуку «Двері, двері, премудростію вонмем!» двері християнських храмів закривалися, і в храмі залишалися лише вірні, які беруть участь у Євхаристійному зібранні. Зараз же цей вигук став лише приводом для відкриття завіси.

– Важливо розуміти, що заповідь апостола «хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла та крови Господньої» (1 Коринф. 11:27-32) є загальним принципом правильного ставлення до християнських таїнств і взагалі священнодійств. Бо нерозумно було б думати, що тільки причастя не можна приймати негідно, а інші таїнства і священнодійства можуть роздаватись «псам та свиням». Справа в тому, що у всіх без винятку священнодійствах Церкви віруючим посилаються Дари Духа Святого. Для тих же, хто не цінує цих Дарів, участь у богослужінні, основних християнських Таїнствах та інших церковних священнодійствах є профанацією віри і оскверненням святині.

– З тими, хто не приймав проповідь Євангелія, Христос заповідав поступати наступним чином: «А як хто вас не прийме, і ваших слів не послухає, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох із ніг своїх» (Мф. 10:14). Або: «коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник» (Мф.18:17).

Блж. Феофілакт Болгарський пише з цього приводу: «Тому легше буде содомлянам, аніж сім невіруючим, бо содомляни, бувши покарані ще тут, там будуть покарані вже набагато легше».

А ось новозавітні цитати, на підставі яких Церква не молиться про тих, хто помер без покаяння, поза Церкви Христової.

– «Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться за нього, і Він життя йому дасть, тим, хто грішить не на смерть. Є й гріх на смерть, не про нього кажу, щоб молився» (1 Ів. 5:14-16).

У поясненні до цієї цитати з підручника Догматичного богослов'я прот. М. Памазанського говориться наступне: «Відповідно до цього повчання Апостола і Церква молиться за всіх своїх чад, які померли з щирим покаянням, підносячи молитви про них як про живих (бо у Бога всі живі). Померлі ж у нерозкаяних гріхах, поза спілкування з Церквою, не удостоюються й молитов».

А ось як коментує це місце блж. Феофілакт Болгарський: «Має на увазі того, хто не показує жодного навернення. Бо гріх до смерті той і є тільки, в якому не приносять каяття. Цим гріхом хворів Іуда, і піддався вічній смерті. Злопам'ятні також грішать до смерті; бо Соломон говорить: "дорога злопомних у смерть" (Притч. 12,26). Бо ті, котрі пам'ятають зло і не припиняють гніву на ближнього, не звертаються до покаяння».

– До речі, навіть Сам Христос молиться не про всіх людей: «Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, Твої бо вони» (Ін. 17:7-12).

Блж. Феофілакт Болгарський: «хто вірить Христу, той зберігає слово Боже, тобто Письмо, Закон. Отже, не про людей порочних та мудруючих мирське Я молю Тебе, але про тих, яких Ти дав Мені, бо вони Твої».

Саме тому після Свого Воскресіння Христос прийшов лише до тих, хто щиро Його любив. Він не пішов до Пилата, не явив себе світу, як це було під час його земного життя. Для Бога важливе саме наше вільне зволення у вірі, а не виконання якихось ритуальних дій і т. д.

Вчення про сім таїнств


Проте нерідко доводиться чути заперечення про те, що слова Христа, які забороняють метати бісер перед свинями, стосуються звершення семи таїнств, а інші священнодійства можна і потрібно звершувати для всіх бажаючих. У цьому зв'язку необхідно відзначити той факт, що вчення про сім таїнств є суто католицьким вченням, яке увійшло в наше церковне життя через західний вплив на російське богослов'я, що мав місце у минулому (2).

Насправді ж, згідно з православною еклезіологією, Церква є Тіло Христове, і тому в Церкві немає порожніх (безблагодатних) священнодійств. За влучним зауваженням одного з провідних православних богословів ХХ століття, прот. М. Афанасьєва, «все життя Церкви сповнене Духом і все в ній звершується Духом... Церква завжди та в усьому молиться про благодатні дари святого Духа. Не тільки освячення хреста або ікон, хрещенської води і храму і т. д. – сакраментальні акти, але й саме закликання імені Божого є тайнодійства... в Церкві все сакраментально. Церква зводить священнодійство в таїнство через своє свідчення, але не в тому тільки сенсі, що вона раз і назавжди оголосила деякі священнодійства таїнствами. Вона щоразу, як звершується це священнодійство, свідчить про нього як про таїнство. Це є безперервна діяльність Церкви, а, отже, безперервна дія Духа в Церкві, так як Церква в Дусі і через Духа свідчить про дари Духа. Таїнства встановлені Церквою, і таїнства щоразу, як вони звершуються, встановлюються нею.

Таїнства встановлені Богом в Церкві і через Церкву, і в них Бог благоволив являти всій Церкві послані Ним дари Духа Святого. Їхня кількість залежить не від нас, а від волі Божої. Їх стільки, скільки потрібно для життя Церкви в історичному бутті. Що стосується «семи таїнств – ні більше, ні менше», – то це є неналежне догматизування шкільного навчання. Треба зауважити, що такого вчення про число таїнств православна Церква не містить. Їх може бути сім, але їх може бути і більше, і менше».

Не варто посипати голову попелом


Але все ж і в цій ситуації не варто впадати у відчай: після того, як ми усвідомили свої помилки, треба починати їх виправляти. Саме тому нам терміново потрібно розробити інститут катехизації людей, які готуються прийняти Таїнство Хрещення, а також які збираються вінчатися, хрестити своїх немовлят та взагалі звершувати ті чи інші православні обряди. І якщо ми не зробимо цього найближчим часом, ми отримаємо за формою – православну, а по суті – язичницьку «Церкву» без Христа і Євангелія. Церкву без Таїнств і без Благодаті! Церкву, в якій буде втрачена можливість спасіння для людей. І якщо це станеться, то станеться це з нашої вини, тобто з вини нинішніх православних християн України.

І, до речі, не варто кивати на інших – мовляв, і в інших Помісних Православних Церквах схожа ситуація. По-перше, тому що нам спочатку потрібно думати і піклуватися про те, як навести порядок у власному домі, а не стежити за життям сусідів. І, по-друге, тому що гріхи інших не звільнять нас від відповідальності за власні гріхи і занепад віри.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.

ПОСИЛАННЯ
  1. Иеромонах Иоанн (Курмояров) «Проблемы катехизации: почему нам нужно перестать крестить всех подряд»
  2. Протоиерей Георгий Флоровский «Западные влияния в русском богословии»Алексей Зайцев «Число таинств Церкви»
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також