Що робити батькам, якщо діти відмовляються ходити в храм?
Моїй доньці 15 років. До 12 років вона ходила в храм, сповідалася і причащалася. Але зараз її немов підмінили – вона відмовляється ходити в храм. Що з цим робити?
Аліна Веселовська
Відповідає протоієрей Олександр Проченко:
– Що треба робити, коли діти перестають ходити в храм і причащатися?
Для початку поговоримо про те, що треба робити, щоб цього не сталося. Розглянемо причини, які можуть до цього призвести.
1. Аморальне життя батьків або тяжкі гріхи предків (аборти, зради, матюки, самогубства, святотатство, брехня, обман, лінь і т.д.) У такому випадку потрібно посилено молитися за них, і, по можливості, виправляти наше життя, щоб їхні гріхи не впливали на нас.
Звичайно ж, діти не відповідають за гріхи батьків. Однак існує деяка спадкова схильність до доброго чи поганого. Безумовно, ця прихильність зовсім не програмує людину. З Богом людині можливо перемогти будь-який гріх. Тут багато залежить від вільної людської волі, від нашої віри. Важливо пам'ятати, що наше благочестя або наші гріхи впливають не тільки на нашу душу, а й на духовний стан тих, хто народився або народиться від нас. І навпаки – будь-яка наша перемога над гріхом очищає не тільки наше серце, але і проливає світло в душі наступних поколінь. Тому необхідно знати і пам'ятати історію предків. Обережно і уважно ставиться до цієї історії і до себе.
Іноді діти перестають причащатися, якщо батьки самі не причащаються (дітям дуже важливо, щоб батьки робили те, чого навчають). Іноді вони перестають причащатися назло батькам, якщо ті до них погано ставляться або дратують. Тоді потрібно переглянути своє ставлення до дітей.
2. Неправильна підготовка до Причастя:
а). Надмірна суворість – наприклад, суворість посту. Через що Причастя асоціюється з голодуванням. Або зайва тривалість молитви, чого дитина може боятися.
б). Навпаки – Причастя без будь-якої підготовки. Внаслідок – недбале ставлення до Причастя, якщо Причастя дається легко, без будь-якої жертви (яка повинна бути під силу, що батькам потрібно обов'язково визначити).
3. Нерозуміння дитиною сенсу Причастя, Літургії, молитви, сповіді, що може асоціюватися з нісенітницею.
Дуже важливо не забирати у дитини свободу вибору, але в той же час зробити все, щоб вона зробила правильний вибір. Ми, наприклад, своїх маленьких дітей не змушували не їсти перед Причастям, але сказали: якщо ви не будете їсти, то благодать від Причастя буде впливати на вас більшою мірою. Спочатку вони перестали їсти, тільки пили чай, потім воду. А потім причащалися вже натщесерце.
Спочатку дитина зазвичай причащається з задоволенням, бо душа її більш розкрита до Бога «бо таких є Царство Небесне» (Мф.19,14). Але приблизно з 12-ти років вона починає критично до всього ставитися. І якщо не зрозумє, для чого потрібно причащатися, то через кілька років внутрішнього протесту починає проявляти це зовні, аж до повної відмови від Причастя і навіть відвідування храму.
Буває, що дитина боїться сповіді, бо може мати якісь гріхи навіть в помислах, які соромиться сказати. Необхідно всіляко сприяти тому, щоб діти були відкриті батькам. А це можна тільки тоді, коли ми заслужимо їхню довіру. Щоб вони бачили, що ми їх розуміємо і готові завжди допомогти. У наш час це не так часто буває.
Ми повинні робити все, щоб вони самі згодом зробили правильний вибір.
Буває, що діти не можуть причащатися раз на тиждень. Тоді можна причащати їх трохи рідше, залежно від ситуації. Головне, щоб це було благоговійно.
Але якщо діти все ж таки зовсім перестали причащатися і навіть просто ходити в храм – все одно не треба втрачати надію. Багато з них потім через роки повертаються до Церкви.
Але для цього потрібно старанно молитися (взяти, наприклад, для себе якесь правило), замовляти про них служби, творити справи милосердя, і не полябляти старанності. І тоді дуже велика ймовірність, що Господь наверне серця дітей до віри.
