Нейромережі та творчість: як не втратити образ Божий?
Чи існує ризик втрати людиною творчого потенціалу у зв'язку з розвитком нейромереж і як нам зберегти в собі подобу Божу? Розмірковує архімандрит Маркелл (Павук).
Ми звикли вважати, що творчість – це властивість людини як образу Божого. Але зараз, з розвитком штучного інтелекту, нейромережі можуть писати картини, створювати музику, генерувати різні ідеї. Виникає питання: чи є ризик втрати людиною свого творчого потенціалу, якщо все йде до того, що його скоро замінить ШІ?
Не так давно наші предки не сприймали електрику і боялися телевізора. Сьогодні хтось категорично не бажає користуватися інтернетом. Тепер з'явилася нова технічна дивина – нейромережі. Як і в будь-якому винаході, в них є свої плюси і мінуси.
Якщо розглядати нейромережі з християнської аскетичної точки зору, то найбільша проблема, як можна судити за відгуками, в тому, що вони сприяють розвитку ліні і одночасно створюють ілюзію всемогутності, живлячи найнебезпечнішу пристрасть – гординю.
Наприклад, студенту дають завдання написати реферат. Замість того щоб кілька годин, а то й днів, попрацювати в бібліотеці з книгами, підключивши творче мислення, він може задати нейромережі тему, і вона все за нього швидко зробить. Якщо викладачі не будуть суворо контролювати процес навчання, це може призвести до повної деградації. Раніше треба було хоча б заробити гроші, щоб купити готовий диплом, а зараз його можна зробити майже безкоштовно, без витрат енергії. Увесь вільний час молода людина навряд чи буде використовувати для добрих справ, швидше, навпаки, загрузне в пороках.
При такому легковажному підході до навчання вже не може бути й мови про творчість. Людина сама стає схожою на машину, в програмі якої немає місця для совісті, чесності, сорому, любові. Так відбувається її обезособлення. Люди стають «на одне обличчя», втрачається людська індивідуальність, спотворюється і втрачається образ Божий.
Людина намагається виділитися за допомогою швидко змінюваної моди, але це безнадійно. Сьогодні один надів рвані джинси – завтра вже все місто в таких ходить. На таку легко піддаючуся впливам людину складно покластися, від неї не можна чекати вірності, вона легко підставить і зрадить, тому що в її серці, як у робота, немає програми мужності, жертовності, працьовитості і смирення.
Сьогодні ніхто від такого впливу не застрахований, особливо не зміцнілі в добрі діти. Уйти в ліс, сховатися від усього в печері – не вихід. Не кожен зможе вижити в таких умовах. Отже, потрібно шукати захисту в тих реаліях, які нас оточують.
Перші християни використовували нововведення і традиції оточуючого їх язичницького світу для проповіді Євангелія. І ми теж можемо цього нового «технічного біса» використовувати в благих цілях. Згадаємо святителя Іоанна Новгородського, який, за переказами, літав на бісі в Єрусалим. Але щоб мати таку силу, коли не біс нами, а ми ним повеліваємо, потрібно посилити свою молитву і піст, не нехтувати покаянням.
Лише так ми зможемо не тільки зберегти себе як особистостей, але й стати подібними до Бога в любові, милосерді, терпінні, мужності, смиренні та інших чеснотах.
