Чому Церква вважає турботу про природу моральним обов'язком?
Разом з протоієреєм Вадимом Гладким розбираємо, чому одних технічних заходів захисту екології недостатньо, якщо душа уражена егоїзмом.
Церква розглядає турботу про природу як глибоке духовно-моральне зобов'язання людини. Природа є творінням Божим, даним людині для управління та перетворення. Людина, за вченням Біблії, не є всемогутнім господарем Землі; її «владарювання», про яке йдеться в Бутті, розуміється як відповідальність, а не як право руйнувати або безконтрольно використовувати природні ресурси.
Православні богослови і навіть сучасні церковні собори відзначають, що екологічні проблеми тісно пов'язані з духовною кризою людини. Егоїзм і культура споживання призводять до руйнування природи, а тому одних технічних або економічних заходів буде недостатньо. Потрібна внутрішня мотивація і виховання себе в прагненні до перетворення душі та виховання свідомого ставлення до світу, а екологічні дії без морального і духовного підґрунтя позбавлені сенсу.
Православний підхід до проблеми екології унікальний тим, що об'єднує етику, духовність і практичну діяльність. Церква завжди підкреслювала, що турбота про навколишній світ – не тільки відповідальність перед природою, але й перед суспільством, власною совістю і Богом. Тому для нас православна екологія — це не просто дотримання правил раціонального споживання або турбота про збереження природи, але природне продовження християнського життя – вираження любові до Бога, Його творіння і ближнього.
