Дотик до дива: Аліпія Голосіївська. Моя історія.

Монахиня Аліпія останні 9 років свого життя спасалася в напівзруйнованому будиночку в лісі на місці нинішнього монастиря. Ще за життя матінка користувалася особливим шанування серед певного кола християн, які знали праведниці і отримували допомогу від Бога в своїх потребах за її молитвами. Це шанування ще більше посилилося після спочинку черниці, в чому можна переконатися, спостерігаючи величезний потік паломників, які відвідують монастир 30-го числа кожного місяця протягом року. Чого шукають і що очікують всі, що приходять до неї?

Бувають у житті зустрічі з такими людьми, спогади про які залишаються назавжди, заакарбовуються в пам'яті виразно, жваво і світло, як справжнє диво. Так було і зі мною. Боже Провидіння послало мені зустрітися з матінкою Аліпією саме тоді, коли я особливо потребувала підтримки і молитви такої праведної людини, і коли мені для затвердження в правильності мого життєвого вибору і подолання труднощів був необхідний живий приклад справжньої християнської віри, любові і благочестя.

У той час я була студенткою університету. Навчалася на вечірньому відділенні й працювала в школі. Як відомо, за радянських часів педагоги вважалися працівниками ідеологічного фронту і я, як майбутній викладач, теж входила до цієї категорії. Однак, отримавши від своїх батьків деякі уявлення про християнську віру, я не мала наміру займатися пропагандою атеїзму і світлих ідеалів комуністичного майбутнього. Навпаки, часто бігала на служби до Флорівського і Покровського монастирів, а також до Володимирського собору, де зустріла групу таких же, як я, молодих однодумців. Ми розмовляли про Бога, розмірковували про сенс життя і ділилися мізерної духовною літературою, якої в той час неможливо було ніде дістати. Там я і почула вперше від когось з віруючих про якусь прозорливу черницю, яка проживає в Голосіївському лісі, до якої багато хто ходить за допомогою і мудрими порадами.

Я, мій брат, і ще один наш знайомий вирішили провідати черницю. Та ще раніше про неї дізналася і відвідала її моя мама. Ця зустріч дуже її вразила. Треба сказати, що мама моя, виїжджаючи перший раз в Голосієво до угодниці Божої, мала в душі деяку частку сумніву і недовіри. Вона мені розповідала згодом, що, підходячи до Матушкиного будиночку, подумала: «От цікаво, подивлюся, що це за бабуся така і чим вона так приваблює людей. Чи правду про неї говорять?» Того дня у матінки було небагато відвідувачів. Вона привітно прийняла мою маму, посадила за стіл і раптом так, між іншим, ні до кого не звертаючись, зронила: «І що ж це за бабуся така і чим вона так приваблює людей? Що про неї таке кажуть!». Потім посміхнулася і подивилася на маму. Та не просто здивувалася, а сторопіла. Вона такого не очікувала. В той момент їй здалося, що матушка Аліпія читає її думки. Після цієї зустрічі і моя мама, і мій батько стали частими відвідувачами стариці, яка дуже добре і з великою любов'ю до них ставилася.

Голосієво – чудове благодатне місце. Тут, здається, все дихає святістю і умиротворенням. Кожен раз, коли приходиш сюди, душа заспокоюється, наповнюється радістю і тишею. І так виразно в пам'яті, як у найперше відвідування, раптом постає образ дивовижної маленької, худенької бабусі, зовні дуже схожої на підлітка, з живими, добрими і допитливими очима, в беззмінній дитячій хутряній шапочці і з якимось дивним горбом за спиною в оточенні численних котів, які знайшли собі притулок у її дворі.

Матушка любила і жаліла всяку живу тварину. Пам'ятаю, як вона покликала нас у свій будиночок, який і будиночком назвати не можна було. Так, напівзруйновану будівлю, укріплену стіною зі зворотнього боку. Сіни і малесенька кімнатка, кут якої майже до стелі був набитий різними мішечками, кульочки і вузликами. У них зберігалися крупи, цукор, сухарі, хліб та інші продукти від відвідувачів. Всім цим черниця Аліпія годувала всіх, хто до неї приходив, а решта носила на панахиду до церкви. Найдивовижніше, що скільки б не приходило до матінки людей, завжди всім вистачало їжі. Вона ніби наперед відчувала, скільки буде людей. Всі віруючі, які відвідували її, знали, що несла вона подвиг юродства, який багатьом людям, далеким від Православ'я і Церкви, здавався звичайним божевіллям. Розмовляла вона алегорично, від чоловічого імені, що багатьох бентежило. Така «ненормальність» матінки жодинм чином не вписувалася в стандарти суспільства, які заперечували Бога і яка не сприфмали нічого подібного. Тому стосовно неї робилися неодноразові спроби відправити на лікування в психіатричний стаціонар. Втім, Господь беріг свою обраницю заради всіх тих, хто приходив до неї зі своїм болем і бідою, хто потребував її поради і втіхи, за кого кого вона денно і нощно молилася перед Богом і Його Пречистою Матір'ю.

У той день, коли ми потрапили до неї в перший раз, матушка Аліпія прийняла нас дуже дружньо, дещо розпитала. В одне з таких відвідувань стала запевняти мого брата, що він служить у церкві священиком. Брат був здивований, тому що на той момент, закінчив художню школу і збирався вчитися далі, щоб стати професійним художником-оформлювачем, і ні про яке священство навіть не думав. Мені почала говорити про лікарню і лікування людей. Зізнаюся чесно, я подумала тоді, що стариця щось плутає. Однак, із часом життя розставило всі матушкіни «іносказанія» по місцях. Відслуживши в армії, брат, кілька років по тому, встіпив до нововідкритої в Києво-Печерській Лаврі Духовної семінарії і став потім священиком. У школі, де я працювала, сталася історія, через яку я втратила роботу і не змогла закінчити університет.

Мої християнські переконання і відвідування церкви, а також розмови зі старшокласниками на тему релігії стали предметом розголосу. Особливо після того, як батьки однієї з учениць написали лист в газету «Комсомольское знамя». Після виходу статті, яка, за словами директора школи, принесла багато неприємностей адміністрації, мене звільнили. Як матінка і передбачала, я змінили вид своєї діяльності, вступила до медичного училища. Протягом тривалого часу працювала в лікарні. І лише через багато років знову повернулася до педагогічної роботи.

Коли ще мій брат служив в армії, стався випадок, який остаточно переконав мене в тому, що матінка Аліпія – Божа угодниця, яка мала дар прозорливості. Від брата дуже довго не було звісток. Ми не знали, в яку військову частину його розподілили. Та час був неспокійний, йшли військові дії в Афганістані. Вся наша сім'я переживала, щоб він не опинився серед тих, кого туди відправляють. За молитовною допомогою я поїхала до стариці в Голосієво. Було це взимку.

Випав густий сніг. Пробираючись коротким шляхом крізь замети стежиною, я заблукала. Уже стемніло, а я все ніяк не могла знайти доріжку. Мені стало лячно і я подумки покликала на допомогу матінку: «Допоможи мені вибратися! Я ж іду до тебе.» Я роззирнулася і побачила доріжку, в кінці якої стояла стариця і чекала на мене. Того разу ми були з нею на самоті. Вона молилася і, дивлячись на ікони, ніби з кимось розмовляла. А потім, заспокоївши мене, сказала передати братові від неї теплі шкарпетки, щоб грілися ноги. Наступного дня все стало зрозуміло. Прийшов лист. Брат застудився і перебував в санчастині.

Одного разу я приїхала до черниці Аліпії після хвороби. У мене сильно загострився гастрит, але я не говорила їй про це. Матушка заметушилася і почала варити при мені молочну кашу і тушкувати капусту з грибами. А потім усім цим стала мене пригощати. Я, перебуваючи на строгій дієті, боялася їсти таку їжу, але матінка наполягла. З жахом подумала про те, що буде зі мною після такого обіду, я поступилася її проханням. Як виявилося, їжа не тільки пішла на користь, але у мене зовсім перестав боліти шлунок. Згодом і я, і мої близькі неодноразово були свідками чудової допомоги матінки Аліпії.

В однієї моєї співробітниці трапилася біда. У невістки були дуже важкі пологи. Дитина виявилася безнадійною. Її попередили, що наврядчи проживе і день. Вона в розпачі поїхала разом зі своїм сином до Голосіївського монастиря і слізно молилася біля раки покійної черниці Аліпії про збереження життя дитини. Всупереч всім прогнозам, хлопчик залишився живий і дуже швидко пішов на поправку. Так, і після свого останнього спочинку праведна стариця допомагає кожному, хто з вірою в Бога і надією звертається до неї за допомогою, і у кожного з цих людей – своя історія.