Багатоженство і кровні шлюби: чому це було у старозавітних патріархів?
Розбираємося в складних питаннях Старого Завіту: чому в Авраама, Якова та інших праотців були шлюби, заборонені згодом Синайським законодавством.
Шлюб був встановлений Богом ще в раю, але після гріхопадіння його інститут сильно похитнувся. Причому не тільки у язичників, але й у богообраного народу. Наприклад, у давніх євреїв до певного моменту допускалися шлюби між особами, які перебували в близькому кровному спорідненні, а також полігамія (багатоженство).
З Біблії ми знаємо, що такі шлюби були навіть у святих праотців: Авраама, Якова, царя Давида, царя Соломона.
У світлі Нового Завіту ми пояснюємо це словами Христа про «жорстокосердість» людей (Мф. 19: 8), тому що початковий Божий задум передбачав моногамний шлюб: «І будуть двоє одна плоть» (Бут. 2: 24) – саме двоє, а не троє чи більше.
Біблія також згадує про численні проблеми, до яких призводить полігамія. Пізніше Закон Мойсея впорядкував шлюбні відносини і обмежив свавілля в цій сфері.
Близькородинні шлюби в історичному контексті
На початку біблійної історії людство складалося з однієї сім'ї – Адама і Єви. Їхні нащадки, щоб виконати веління Боже «плодіться і розмножуйтеся» (Бут. 1: 28), вступали в шлюби з близькими родичами. Наприклад, Каїн, син Адама, одружився на жінці, яка, вочевидь, була його сестрою (Бут. 4: 17). Після потопу сім'я Ноя опинилася в схожій ситуації: його сини та їхні дружини стали родоначальниками нових поколінь (Бут. 9: 18–19). Такі шлюби не вважалися аморальними, оскільки за відсутності інших людей вони були єдиним способом продовження роду.
Ця практика зберігалася і в патріархальну епоху. Авраам одружився на своїй єдинокровній сестрі Саррі (Бут. 20: 12), а Ісаак взяв за дружину Ревеку, свою двоюрідну племінницю (Бут. 24: 15). Яків одружився на своїх двоюрідних сестрах – Лії та Рахілі (Бут. 29: 16–30).
Ці союзи не тільки відповідали звичаям того часу, але й були необхідними для збереження віри та чистоти роду в умовах язичницького оточення.
Біблія не засуджує ці шлюби з кількох причин. По-перше, до Мойсеєвого закону не існувало прямої Божої заборони на такі союзи. По-друге, в давніх культурах Близького Сходу – Єгипті, Месопотамії – шлюби всередині сім'ї були поширені для зміцнення кланових зв'язків і збереження майна. У цьому контексті шлюби патріархів не виділялися на загальному тлі.
Полігамія та її наслідки
Полігамні шлюби також були поширені. Авраам мав дружину Сарру і наложницю Агар (Бут. 16: 3–4), а Яків, одружившись на двох сестрах, Лії та Рахілі, також мав дітей від їхніх служниць (Бут. 30: 4–13).
Святі отці, наприклад, святитель Іоанн Златоуст, розуміють полігамію тих часів як тимчасове явище, допущене Богом з поблажливості до людської немочі після гріхопадіння, з метою збереження і примноження роду, а також для поступового духовного зростання людства.
При цьому Біблія не приховує проблем, пов'язаних з багатоженством: суперництво між Саррою та Агар, ревнощі між Лією і Рахіллю, ворожнеча між їхніми дітьми – все це призводило до важких внутрішньосімейних конфліктів.
Левіратний шлюб
Навіть з появою Закону деякі його встановлення серйозно відрізнялися від сучасних уявлень. Одним з них був левіратний шлюб: коли чоловік помирав бездітним, його брат (або інший близький родич) мав взяти його дружину, щоб «відновити насіння» померлому. Перша дитина, народжена в такому шлюбі, вважалася нащадком покійного (Втор. 25: 5–6). Цей звичай був обумовлений необхідністю продовження роду і збереження земельного наділу в межах одного коліна.
Від Старого Завіту до Нового
Шлюбні практики патріархальної епохи були обумовлені історичними реаліями.
З прийняттям Синайського законодавства (Лев. 18: 6–18) вводяться суворі заборони на близькородинні зв'язки.
Також стали заборонятися шлюби з іноплемінниками, щоб захистити віру обраного народу від язичницького впливу. Історія Ізраїлю показує, що шлюби з язичницями нерідко вели до відпадіння від віри (3 Цар. 11: 1–8).
Мойсеєв закон став важливим етапом в упорядкуванні шлюбних відносин. Незважаючи на те, що його норми були далекі від новозавітних ідеалів, він готував ґрунт для них.
Засновані на вірності, любові та суворій моногамії християнські правила подружнього життя поступово витіснили давні патріархальні звичаї. Розуміння подружжя стало сприйматися як духовний союз двох рівних особистостей, що відображає жертвенну любов Христа і Церкви.
