Спасіння душі - рух від мінусу до плюсу
Все створене Богом – це «нуль». Все сталося з нічого, отже і є нічим. «Плюс» – тільки Бог.
Духовне серце – це наш центр, або «внутрішня людина», якщо дотримуватися логіки апостола Павла. Дати визначення цього центру неможливо. У ньому з'єднані всі три енергії душі (розважлива, бажана та дразлива). Душа як суб'єкт особистого життя має дух – свій вищий богоподібний принцип. Саме в дусі як у початку богоподібному людина знаходить своє джерело вищих форм духовного життя. Її функція – стати вмістилищем Святого Духа.
Адам створений безпристрасним, здатним до обожнення. Його початковий стан назвемо «нуль». З «нуля» Адам увійшов у стан «мінус». Людська природа замість нейтральних набула негативних якостей особистісних характеристик. Відбулася помилка волі – їй було дано неправильний напрямок. Адам «промахнувся»: саме так і звучить слово «гріх» у перекладі з грецької. Замість мети – «Бог», Адам дав волі протилежний імпульс і направив її до небуття.
Разом з Адамом «з рейок» зійшло і все творіння. Закон взаємопожирання увійшов до логіки життя світу. Хвороба людини виявилася, перш за все, у затьмаренні розуму, який, приліпившись до почуттів, вийшов із серця, і, розчинившись у свідомості, розтікся по всьому світу думками.
Водночас розум втратив контроль над почуттями та бажаннями. Навпаки, це вони почали контролювати розум і нав'язувати йому свої бажання.
Інша сторона недуги – зіпсованість волі. Ми стали розслаблені і схильні більше до зла, ніж до добра. Гріхоцентричне самолюбство та оскверненість почуттів стали нашими основними властивостями. Завдання життя – вийти з «мінусу» в «нуль», а з «нуля» перейти в «плюс». «Нуль» – це стан початкової безпристрасності. «Плюс» – стан обоження, вселення Святого Духа в дух людини і освячення через нього душі і тіла. Це неможливо зробити без сприяння Святого Духа.
Спасіння здійснюється Богом, але й від нас потрібна рішучість слідувати за Ним до кінця, аж до цілковитої «ненависті» до себе.
Наступне питання, яке зазвичай задають: «чому Бог це допустив»? Чому не зробив відразу Адама «плюсом»? Справа в тому, що все створене Богом – це «нуль». Все сталося з нічого, отже і є нічим. «Плюс» – тільки Бог. Щоб стати «плюсом», потрібно долучитися до «плюсу» Бога. Все створене не божественне за своєю природою і не має вічного життя, яке має тільки Бог. Божественним його може зробити лише причетність до нетварних (не створених) Божественних Енергій, до благодаті Божої, тобто до того, що є Сам Бог поза своєю сутністю.
А для цього потрібні: 1) свобода вибору та 2) особисте вольове рішення. Дуже важлива деталь: спасіння розуміється лише як придбання «плюса». Якщо ми досягнемо лише первозданної безпристрасності Адама, якою вона була до гріхопадіння («нуль»), цей стан не гарантує нас від можливого повторення історії падіння Адама з самого початку. Тому перед нами стоїть надзавдання: протягом одного земного життя стати такими, якими ми маємо бути в Божому задумі про нас, і це – єдиний сенс людського життя.
Життя людини у «мінусі» чудово зобразив Фрейд у своєму психоаналізі. Агресивність (дратівлива сила) і статевий потяг (бажана сила) зводяться їм у ранг двох основних інстинктів.
Несвідомий потяг до руйнації і сексуальність розуміються Фрейдом як головна рушійна сила поведінки індивіда та суспільства. Невипадково за Фрейдом релігія – «форма масового божевілля» і «надбудова над сексом», а совість – продукт «соціальних заборон». Дія нижчих сил, в їх болісно спотвореному пристрастю, визнається Фрейдом природним і нормальним явищем. Тому психоаналіз неспроможний нікого вилікувати – він лише покликаний узаконити культ пристрасті.
Насправді воля та бажання не є гріховними за своєю природою. Це два «воли», які мають бути вплутані в одне ярмо і керуватися розумом. Тільки тоді вони взаємодіють. Пориви впертої волі стримуються силою бажання. А бажання, що дуже захоплюється, обсмикується волею. Так керує душею «Адам-нуль».
«Адам-плюс» розпрягає упряжку і дає повну свободу і волі, і бажанню. Волі – для чистої насолоди божественною любов'ю, бажанням – для «духовного кипіння». Це стає можливим тоді, коли розум, освячений Духом, встановлює свою монархію в серці. За такої гармонійної внутрішньої будові всіх трьох сил душі людина може зіткнутися з чудом богоспілкування, із зустріччю з Троїчним Богом, оскільки душа людська також троїчна – вона єдина, сутнісно, і троїчна за властивостями (розум, воля, почуття).
Але при цьому треба розуміти, що Троїчність Бога – це три вічні Божественні Особи в Єдиній Істоті, а троїчність людини – три не самостійні, безособові сили та властивості. Стан безпристрасності («нуль») – це відновлення в людині духовної рівноваги, повернення всіх сил душі в початковий, природний стан, позбавлення пристрастей, зцілення від гріховних недуг.
Але це ще не кінець шляху, а лише його початок. Це повернення до точки падіння Адама, а вже звідти починається шлях до обоження.