Про непорушне і вічне

Життя людини подібне до довгої мандрівки. Хтось порівнював життєвий шлях із бурхливим морем, хтось – із довгим і важким переходом, повним складнощів і скорбот. У християнстві нам відкривається проста і непорушна істина. Життя – це дар Божий.

Великий академік Кримський, розмірковуючи про життя, сказав одного разу, що в бурхливому морі неможливо орієнтуватися на падаючі зірки. Людина потребує чогось фундаментального, непорушного, що могло б служити твердою основою її життєвих пріоритетів.

ЦІННОСТІ І ЗАДОВОЛЕННЯ

Людина приходить у цей світ із уродженим почуттям моральності. І дуже важливо, щоб навколишнє соціальне середовище максимально сприяло розкриттю духовного потенціалу людської особистості.

Першим соціальним колом, в якому зростає особистість, є сім'я. Українська родина – традиційно віруюча. Весь уклад її життя, особливо в селі, заснований на християнських цінностях. І найголовніша з них – відповідальність за виховання дітей.

Якщо говорити про принципи виховання молоді в дитячі роки мого покоління, то в порівнянні з нинішніми часами, спостерігається суттєва різниця. У наш час на першому місці були такі якості як чесність, правдивість, порядність. Батьки і школа прищеплювали нам працьовитість, вчили самопожертви, необхідності постійного особистісного росту. Нас вчили проявляти поблажливість і співчуття до інших людей, бути терпимими до чужої думки, з якою сам можеш бути не згоден. Це не були просто високі слова, але все підкріплювалося особистим прикладом – я бачив мозолясті руки матері, засмагле від роботи на сонці обличчя.

На мій погляд, сучасним батькам складніше. Дитина живе в світі гаджетів і цифрових технологій, що повністю поглинають її свідомість. І вже складно сказати, що впливає на її розвиток більше – сім'я або монітор.

Однак буває, що навіть у воцерковлених сім'ях діти виростають не такими, якими хотілося б батькам. Нерідко це їх упущення. Помилково думати, що дитиною потрібно займатися, починаючи з семи років. Важливо не упустити ранній період до чотирьох років. Тут велику роль відіграють власні вчинки, півтони, слова, оскільки сприйняття йде на рівні емоцій. Це все виховує і формує ієрархію цінностей.

Ми живемо в епоху гедоністичного суспільства, коли задоволення проголошується головним сенсом існування. Закономірно, що молоді люди, виховані під впливом подібної ідеології, прийшовши до церкви, не відразу здатні відмовитися від споживацького ставлення до життя. Ми втрачаємо покоління, тому що вони ставлять перед собою мету наздогнати гривню, долар, жити в своє задоволення, а не вдосконалюватися духовно. Також додатковий вплив на молодь чинить пора широких можливостей. Не у всіх однаково виходить ними скористатися, але негативний вплив відчувають майже всі. І замість відповідальності ми бачимо безконтрольне прагнення до вседозволеності.

 АГРЕСІЯ І ГРІХ

Інша проблема, що турбує парафіян – зростаючий рівень агресії в нашому суспільстві. Здебільшого зараз її пояснюють зовнішніми обставинами. І дійсно, складно зберігати мирність духу, коли на твоїй землі йде війна і вбивають твоїх братів, сестер, ні в чому не винних дітей. І, тим не менш, наше завдання сьогодні полягає в тому, щоб не піддатися почуттю ненависті і злоби, знайти в собі сили прощати і бути терпимими. Як говорив преподобний Паїсій Святогорець: «Від тебе – бажання і зусилля. Від Бога – сила і результат».

З якими питаннями люди приходять до церкви? Із найрізноманітнішими – від побутових до глобальних філософських. За великим рахунком, проблеми, потреби людські впродовж століть не змінюються. Мінливі тільки зовнішні обставини і форма вираження.

Змінилося ставлення до гріха. Спостерігається моральний занепад, причому ця планка з кожним роком все нижче і нижче. Так, сьогодні це явно спостерігається на прикладі цнотливості – вона висміюється. Зараз в принципі можна спостерігати популяризацію гріха. Для прикладу візьмемо професію моделі. Найважливішою відмінною рисою жіночого характеру, вдачі дівчини є почуття сорому. Але тим молодим дівчаткам, котрі сьогодні напівголі виходять на подіум, сором вже не відомий. Тому завдання церкви – бути глашатаєм моральності і арбітром совісті нашого народу.

Треба відзначити, що сучасний священик – це сучасна людина, як говорив Митрополит Володимир. Всі ми – діти свого часу. У сьогоднішніх хлопців, котрі приходять в духовну семінарію, відсутній страх перед якоюсь системою, що пригнічував моє і більш ранні покоління. При цьому мене турбує, що знижується загальноосвітній рівень, кругозір сучасних абітурієнтів. Це добре видно під час співбесіди, коли задаю питання, починаючи від алгебри і закінчуючи астрономією. Тому всі прогалини доводиться заповнювати вже в семінарських аудиторіях. Причому завжди є конкурс на отримання класичної духовної освіти. В останні роки він становить 3,5 людини на місце. Це говорить про те, що високодуховної молоді багато і інтерес до церкви не спадає.

Митрополит Антоній,
Керуючий справами Української Православної Церкви

АіФ

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.