Бронь за зречення: як духовенство УПЦ заганяють у пастку
Влада пропонує кліриками УПЦ вибір: визнайте себе «Московським патріархатом» і отримайте бронь або відмовтеся і вами займеться ТЦК. Розбираємо, чому це пастка.
Ситуація з мобілізацією духовенства УПЦ уже давно перестала бути суперечкою про формулювання, статути та реєстри. Це вже не кабінетна юридична казуїстика. Це справжня жорстока розправа з неугодними.
На початку травня на трасі Рівне – Луцьк співробітники ТЦК зупинили автомобіль, в якому їхали митрополит Володимир-Волинський і Ковельський Володимир, секретар єпархії протоієрей Олександр Кобенко та диякон Дмитро Манецький. У священнослужителів були документи про відстрочку, а сам митрополит знятий з військового обліку за станом здоров'я. Тим не менше, співробітники ТЦК грубо витягли їх з автомобіля, розпилювали газ, ображали владику, били о. Олександра, поводилися дуже агресивно.
Це далеко не поодинокий випадок. Ще приклад: 11 лютого 2026 р. у Чернівцях співробітники ТЦК намагалися затримати єпископа Івано-Франківського Никиту по дорозі на богослужіння. Машину архієрея супроводжували поліцейські автомобілі, а сам владика був змушений сховатися на території Свято-Духівського собору.
2 вересня 2025 р. співробітники ТЦК затримали вікарія Новокаховської єпархії єпископа Нововоронцовського Серафима та ієромонаха Гавриїла. Їх завезли на полігон у Рівненській області. Доля священнослужителів невідома.
І тут мова лише про єпископів. Викрадення священників та дияконів відбуваються щодня, і вже перетворилися на систему. Духовенство УПЦ не просто відчуває на собі тиск, а опиняється перед вибором: вірність Церкві або бронь від мобілізації.
Чому УПЦ не дають бронь?
Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ГЭСС) дає досить дивну відповідь на це питання. Нібито духовенство УПЦ не бронюють, тому що структури УПЦ не включені до переліку релігійних організацій, визнаних критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Але важлива не лише сама відмова в бронюванні, а її аргументація. Перший заступник голови ГЭСС Віктор Войналович заявив, що організації УПЦ нібито не відповідають вимогам, оскільки їхні статути втратили чинність у частині повної офіційної назви. Причина – невиконання закону 2018 р., який вимагає від УПЦ перейменуватися в УПЦ Московського Патріархату. Іншими словами,
назви себе сам «московським попом» і отримаєш бронь.
В результаті священник УПЦ залишається без броні не тому, що його пастирське служіння не потрібне людям, не тому, що у нього немає громади, і не тому, що ця громада перестала бути релігійною організацією. Він залишається без броні тому, що його Церква не погодилася прийняти нав'язану державою назву, що не відповідає реальному стану справ.
На перший погляд може здатися, що ГЭСС вказує УПЦ вихід – виконати вимоги закону 2018 р., змінити назву і отримати бронь для духовенства. Але насправді це юридична пастка.
Пастка перша: немає перейменування – немає броні
Закон №2662-VIII від 20 грудня 2018 р. вимагає, щоб релігійна організація, яка входить до структури релігійної організації з керівним центром у державі-агресорі, відображала цю приналежність у своїй повній назві. Інакше статут організації втрачає чинність у частині повної офіційної назви.
Формула ГЭСС проста: УПЦ не перейменувалася – значить, статут у частині назви «не діє»; статут «не діє» – значить, організації УПЦ не можуть бути включені до переліку критично важливих; не включені до переліку – значить, кліри УПЦ не отримують бронь. Те, що Закон №2662-VIII оголошує недійсним не весь статут, а лише в частині назви, а значить і релігійна організація продовжує легально існувати, чиновників ГЭСС не цікавить. Як і те, що УПЦ не має керівного центру ніде, крім України.
Давайте уявимо, чисто умоглядно, що УПЦ погоджується перейменуватися в УПЦ Московського патріархату. Що тоді?
Пастка друга: погодився перейменуватися – отримуй заборону
У 2024 році був прийнятий закон №3894-IX «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій». Цей закон прямо забороняє діяльність в Україні РПЦ та всіх афілійованих з нею організацій.
По суті справи, чиновники ГЭСС використовують бронювання від мобілізації як приманку для того, щоб УПЦ сама себе визнала афілійованою з РПЦ. Але тоді вона відразу ж потрапляє під заборону своєї діяльності, а її священнослужителі в цьому випадку і поготів не побачать ніякої броні.
Бронь – нагорода за «правильну» ідентичність
Зовсім недавно ГЭСС оновила список релігійних структур, що підлягають бронюванню, але УПЦ в цьому списку немає.
ПЦУ є, УГКЦ є, католики, баптисти, п'ятидесятники, старообрядці та «древлеправославні» є. Є зовсім уже екзотичні язичники: Православна родновірська академія віросповідання, Релігійна громада українських язичників, Релігійна громада язичників «Квітка папороті», всього 10 922 юридичних особи. А ось найчисленнішої релігійної організації України – немає.
Чому ж влада вважає громаду «Квітка папороті» критично важливою для економіки та життєдіяльності країни, а УПЦ з тисячами парафій, сотнями монастирів та мільйонами віруючих – не вважає? Тому, що цей список бронювання ГЭСС – найчіткіша вказівка для священників УПЦ: відрекіться від Церкви, станьте ким завгодно, хоч язичниками, хоч квітками папороті – і ТЦК вас не торкнеться.
У сьогоднішніх українських реаліях бронь для священників – це не про визнання їхньої важливості для держави і навіть не повага до заборони для них носити зброю; це про «правильну» релігійну орієнтацію. По суті – це про відречення від своєї Церкви.
Ціна питання – людське життя
За те, щоб залишитися вірним, священникам УПЦ доводиться платити дуже велику ціну. Іноді ця ціна – життя.
У вересні 2025 р. на фронті загинув мобілізований священник Шепетівської єпархії УПЦ протоієрей Микола Хлань. Він був настоятелем Преображенської громади в селі Мінківці Славутського району Хмельницької області.
Причому його мобілізували абсолютно незаконно, так як о. Микола перебував у статусі підсудного у справі про «розпалювання релігійної ворожнечі» за те, що дозволив собі критично висловлюватися на адресу ПЦУ. Уже була призначена дата апеляційного засідання, але його мобілізували і відразу відправили на фронт, де його чекала смерть.
Свобода віросповідання: для зовнішнього та внутрішнього вжитку
Влада з усіх сил намагається внушити міжнародній спільноті, що в Україні дотримується право віросповідання. Наприклад, 23 вересня 2025 р. В. Зеленський на зустрічі з патріархом Варфоломієм заявив, що «в нашій країні немає релігійного переслідування».
Але коли священників і навіть єпископів хапають на вулицях, витягують з автомобілів, застосовують газ і відправляють на фронт – хіба це не релігійне переслідування? Адже так поводяться лише зі священниками УПЦ. «Духовенство» інших релігійних організацій позбавлене подібних жорстокостей.
І владу не бентежить те, що за кордоном уже не дуже-то вірять у мантри чиновників про невідану свободу совісті в Україні.
Наприклад, у лютому 2026 р. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні вже в котрий раз акцентувала, що неприпустимо обмежувати свободу релігії, посилаючись на національну безпеку. Human Rights Watch у World Report 2026 також відзначила, що судовий позов ГЭСС про ліквідацію Київської митрополії може призвести до обмежень права на свободу віросповідання.
У чому вибір?
Якщо підсумувати, то ми бачимо що дії влади по відношенню УПЦ та мобілізації нагадують маніпуляції звичайного наперсточника: Церкві пропонують визнати себе «московською», щоб отримати для духовенства бронь, але тут же бути ліквідованою державою через цю саму «московськість».
Те, чого від духовенства УПЦ реально домагається влада, озвучив ще рік тому голова ГЭСС Єленський: просто змінити юрисдикцію.
Священнику залишають два шляхи: взяти в руки зброю і позбутися сану – або зрадити свою Церкву. Втрати життя або втрати совість.
Це вибір між вірністю та зрадою, між служінням владі та служінням Христу. Важко зараз бути вірним, але саме про це говорив Господь: «Не бійся нічого, що тобі належить буде терпіти. Ось, диявол буде вкидати з-поміж вас до в'язниці, щоб спокусити вас, і будете мати скорботу днів десять. Будь вірен до смерті, і дам тобі вінець життя» (Об. 2, 10).
