Річниця Феофанії: четверо архієреїв – про Собор, тиск та єдність УПЦ
Під річницю Собору в Феофанії знову поповзли чутки про майбутні зміни в УПЦ. Що про це говорять самі архієреї – учасники тих подій.
27 травня Українська Православна Церква відзначатиме 4-річчя Собору в Феофанії. Всі ці роки, незважаючи на масові захоплення храмів і переслідування з боку держави, УПЦ продовжує своє служіння. На місці відібраних храмів зводяться нові, число парафіян не зменшується. І при всьому цьому Церква зберігає внутрішню єдність.
Водночас у мережі діє близько десятка російських та українських Telegram-каналів, які з часу проведення Собору в Феофанії ведуть планомірні атаки на УПЦ – називають її «розкольницькою» і безблагодатною, а сам Собор оголошують «зрадою Церкви-Матері та Патріарха». Напередодні річниці ці ресурси знову активізувалися: наполегливо поширюються чутки, що в УПЦ ось-ось буде прийнято якесь доленосне рішення – відновлення спілкування з Константинополем, звернення до Фанара з проханням про статус екзархату або навіть самочинне проголошення автокефалії.
На цьому тлі з'явилися висловлювання кількох ієрархів, які дозволяють зрозуміти, наскільки правдиві ці тези.
Чому зібрався Собор у Феофанії
Говорячи про події 4-річної давності, митрополити Сумський Євлогій, Вінницький Варсонофій, Хмельницький Віктор і архієпископ Білгородський Сільвестр одностайні: проведення Собору в умовах розпочатої війни було неминучим. Ключовою причиною, що привела до його скликання, стала позиція Патріарха Кирила: після вторгнення російської армії в Україну він повівся зовсім не так, як очікували від нього духовенство та віряни УПЦ. Ієрархи говорять, що Собор не був рішенням однієї людини чи відповіддю на зовнішній тиск.
Вони підкреслюють: ініціатива зі скликання Собору йшла «знизу». У Сумах саме духовенство першим заявило про відмову поминати Патріарха Кирила – і лише потім звернулося до владики Євлогія за благословенням. У Вінниці митрополит Варсонофій зібрав благочинних та єпархіальну раду: голосування серед кліриків дало 84% за припинення поминання. Митрополит Хмельницький Віктор, який на початку війни був вікарієм Київської митрополії, підкреслив: серед тридцяти священників його вікаріатства лише двоє продовжували поминати Патріарха.
Владика розповів, що і в нього, і в багатьох інших священнослужителів були думки, що якби предстоятель РПЦ посів тоді іншу позицію, Собор міг і не відбутися.
«Що було б, якби Патріарх став над цією кровопролитною війною? Якби він сказав, що його паства – і в Росії, і в Україні, і в Білорусі? Якби ці слова були промовлені, то ми навіть могли б його іменем захищатися і його захищати, і його підтримувати, і говорити про те, що ось є ієрарх, який не боїться підняти своє слово і захистити стражденний народ України. Але сталося те, що сталося. І, на жаль, знову скажу словами Собору УПЦ, який висловив незгоду з позицією Патріарха. І це було зафіксовано в рішеннях Собору УПЦ, що відбувся у 2022 році. Це прикрий, важкий факт, але він відбувся і посів своє місце в історії», – сказав архієрей.
За словами митрополита Віктора, перед Собором Митрополит Онуфрій багато молився і ретельно готувався.
«Він запрошував до себе єпархіальних архієреїв, які вже мали досвід управління, говорив із ними, хотів почути їхню думку, узагальнити все це і зрозуміти, які рішення приймати далі. Отже, Собор не був спонтанним. Саме ті, хто приїжджав до Блаженнішого на тривалі зустрічі, допомогли йому відчути, якою є ситуація в єпархіях», – підкреслив архієрей.
Від себе додамо: ми добре пам'ятаємо той час, хвилі зборів духовенства в єпархіях, наростаючу напругу в соцмережах. Пам'ятаємо, що градус підвищувався щодня, священники писали, що парафіяни вимагають припинити поминання Патріарха, оскільки не можуть більше називати його господином і отцем. Накал був настільки сильним, що ігнорувати його означало б поставити під загрозу саму єдність Церкви.
Чому зібрання назвали Собором
Один з головних аргументів недоброзичливців звучить так: те, що відбулося 27 травня 2022 року в Феофанії, – не Собор, а просто зібрання. Делегати нібито не були обрані за всіма правилами, порядок денний не був оголошений заздалегідь, а отже, все, що відбулося, – неканонічно і нелегітимно. Ця теза активно тиражується і деякими російськими Telegram-каналами, і частиною духовенства всередині самої УПЦ.
Владика Віктор, який тоді очолював адміністративний апарат Київської митрополії і був у постійному контакті з Блаженнішим, пояснює механізм зсередини.
«Делегати, які визначалися в єпархіях навіть на зібрання, – вони визначалися таким чином, як якби їм потім належало взяти участь у Соборі. Не в кожній єпархії, але так було», – розповів архієрей.
За його словами, «коли на цьому зібранні стало ясно, що єпископат, духовенство і віряни готові не просто поспілкуватися і розійтися, а зафіксувати якесь соборне рішення», тоді Митрополит Онуфрій, згідно зі Статутом УПЦ, запропонував поставити на голосування питання, щоб зібрання набуло статусу Собору УПЦ. Усі присутні – і архієреї, і делегати-миряни – більшістю голосів підтримали пропозицію Предстоятеля.
«За Статутом, процедуру обрання делегатів визначає Священний Синод Української Православної Церкви, який відбувся того ж дня. Тобто – ще раз підкреслюю – було засідання і Синоду, і Собору єпископів, і Собору УПЦ. І попередньо ті питання, які згодом виносилися вже на Собор і були зафіксовані в постанові Собору, – вони були озвучені і на Соборі єпископів», – підкреслив митрополит Віктор.
Владика Сільвестр особливо підкреслює той факт, що всі архієреї голосували двічі: спочатку на архієрейському Соборі, а потім – на помісному. Тому заяви про те, що хтось «не розумів порядку денного» або «не усвідомлював, за що голосує», за його словами, просто не відповідають дійсності.
Митрополит Євлогій додає просте спостереження: ті, хто сьогодні заявляє про нелегітимність, на самому Соборі мовчали. Кожен міг взяти мікрофон, кожен міг проголосувати проти. «Дух свободи був, – каже владика, – не було такого, як буває: собори збирають, і там уже заздалегідь розподілено, хто що повинен говорити». Ті, хто мовчав тоді, говорять зараз. Це, на думку архієпископа, є красномовнішим за будь-які канонічні аргументи.
Від себе додамо:
Статут УПЦ не прописує точну процедуру обрання делегатів в єпархіях на Собор. Подекуди проходили вибори, в інших випадках делегатів призначав архієрей. Але одне можна сказати напевно: навіть якби перед Феофанією обирали відразу учасників Собору, а не зібрання, на результат це б ніяк не вплинуло. До Києва поїхали б ті самі люди.
Чи проходив Собор під тиском?
Ще одна популярна претензія до Собору – що його організували і провели під тиском спецслужб України, умовно кажучи, «під дулами автоматів». Суть звинувачення проста: архієреїв нібито зганяли силою, СБУ тиснула на духовенство, а отже, будь-які ухвалені рішення є нелегітимними. Архієреї, які брали участь у Соборі, відкидають цю тезу. Причому не просто словами – вони розбирають його логіку.
Насамперед – питання про мотив. Митрополит Варсонофій формулює його жорстко: «Якщо нас зганяли з автоматами, щоб прийняти автокефалію, – чому ж її так і не прийняли? Це логічно неспроможно». Владика Віктор ставить те ж питання інакше: більшість архієреїв до 27 травня не знали, які саме рішення будуть прийняті. Порядку денного не було. Собор народжувався в живій дискусії, а не за заготовленим сценарієм. Заганяти людей «під автоматами» заради невідомого результату – безглуздя.
Про атмосферу всередині всі говорять однаково.
Митрополит Євлогій: «Я бачив свободу духу. Кожен міг висловитися, кожен міг сказати те, що хоче. Були діаметрально протилежні думки. Блаженніший усіх вислуховував».
Владика Віктор згадує живу чергу до мікрофона – миряни, священники, єпископи, – ніхто нікого не підганяв. «Гарячі дискусії, які відбувалися навіть на підвищених тонах, свідчать про те, що це не було заготовлене рішення», – каже він. Статистика голосувань це підтверджує: 73 «за» і 2 «проти», 72 «за» і 3 «проти» – не ті цифри, які малюють під примусом.
Від себе додамо:
варто згадати, що з дня проведення Собору минуло 4 роки і сам час дав відповідь на питання, чи збирався Собор під тиском спецслужб.
Логіка дуже проста: якщо священноначалля виконувало замовлення влади, навіщо ця влада згодом розпочала безпрецедентні переслідування УПЦ? Навіщо відбирала Києво-Печерську лавру, допомагала захопленням храмів прихильниками ПЦУ, організовувала надумані кримінальні справи, розгорнула в ЗМІ масштабну кампанію чорного піару? Відповідь на всі ці питання очевидна: або ніякого примусу под час організації та проведенні Собору в Феофанії не було, або примус був, але результати виявилися зовсім не такими, на які розраховувала влада.
Чи є УПЦ після Собору «розкольницькою»?
Звинувачення, що після Феофанії УПЦ опинилася в розколі, лунають від окремих кліриків та ресурсів з РФ – і пов'язані з припиненням поминання Патріарха Кирила. Архієреї розбирають цю тезу з кількох сторін.
Перший аргумент – історичний. Архієпископ Сільвестр вказує, що в самій Російській Церкві були тривалі періоди часу без патріарха як такого. «Як же існувала Церква двісті років синодального періоду, коли не було патріарха Московського? – запитує він. – Преподобний Серафим Саровський, святитель Феофан Затворник, святитель Ігнатій Брянчанінов – усі з цього періоду, коли поминався просто "першенствуючий член Священного Синоду". Ідея про те, що без імені патріарха Московського Святий Дух не сходить на таїнство, – богословськи неспроможна».
Другий аргумент – про зв'язок зі світовим Православ'ям. Недоброзичливці стверджують, що УПЦ опинилася в ізоляції. Владика Сільвестр спростовує це: «Я поїду в Болгарську чи Румунську Православну Церкву – ніхто з архієреїв не буде дзвонити в Московську Патріархію і запитувати, чи можна послужити з Сільвестром». Також архієреї вказують на недавню участь делегації УПЦ в заупокійних богослужіннях після кончини Патріарха Ілії та урочистостях, присвячених обранню нового предстоятеля Грузинської Церкви.
Ще один приклад – недавнє рішення Собору єпископів Сербської Церкви, на якому «обговорювалася і досі актуальна тема страждань Української Православної Церкви від дій нинішньої влади в Києві». І така ж ситуація з іншими Церквами. Архієреї підкреслюють, що українське духовенство сослужитиме в усіх Церквах, крім тих, де визнали ПЦУ. Клірики цих Церков приїжджають служити в Україну. В річницю і дні ангела Блаженнішого Онуфрія предстоятелі помісних Церков щорічно надсилають йому привітання. Отже, в помісних Церквах ніхто не сумнівається ні в благодатності священства УПЦ, ні в дійсності її таїнств.
Митрополит Євлогій додає до цього поняття рецепції. Він підкреслює, що Собор дійсно відбувся – не тільки юридично, але й у тому сенсі, який важливіший за юридичний: народ Божий прийняв його рішення. «Про те, що це був Собор за волею Святого Духа, ми зараз бачимо в реакції народу Божого, який сприймає всі рішення цього Собору».
І тут потрібен окремий коментар, оскільки критики УПЦ стверджують протилежне – що народ рішення Собору не прийняв. Що на це відповісти?
Дуже просто.
Якби рецепції Феофанії дійсно не відбулося, ми спостерігали б ознаки справжнього розколу: різке падіння відвідуваності храмів, утворення окремих «антифеофаніївських» громад, куди б перетікав народ, появу парафій без священників (подібних «безпопівцям» зі старообрядницького розколу), відторгнення Предстоятеля.
Чи бачимо ми хоч щось подібне? Ні. Досить просто подивитися, скільки людей збираються на служби Митрополита Онуфрія. Або число людей на богослужіннях у Почаївській лаврі.
І це – найкраща відповідь тим, хто в соцмережах продовжує стверджувати, нібито після Собору УПЦ стала безблагодатною. А окремі критики йдуть ще далі – закликають вірян не відвідувати її богослужіння. Владика Віктор сказав про таких людей так: «Чи можемо ми їх змінити? Безумовно, ні. Чи можемо ми вплинути на те, щоб вони не говорили того, що говорять? Звісно, не в наших силах зробити так, щоб цього не відбувалося. Але ми повинні знати своє, повинні слухати один одного, єднатися один з одним і зберігати єдність нашої Української Православної Церкви».
Чи повинна УПЦ збирати новий Собор?
Не вщухають розмови про те, що рішення Феофанії потребують підтвердження новим Собором. Чи так це? Владика Сильвестр називає це «одним із поширених канонічних та історичних міфів». За його словами, наступний Собор віддає шану рішенням попереднього – не для того, щоб затвердити їх заново, а щоб показати спадкоємність традиції. «Давайте доведемо аргумент до абсурду: Сьомий Вселенський Собор мав би бути підтверджений Восьмим. Але такого собору не було. Виходить, Сьомий не завершений?» – запитує він. І додає: Собор 1917 року, який відновив патріаршество в Москві, також жодним наступним собором підтверджений не був.
Владика Віктор розставляє акценти інакше – через послух. Він підкреслює, що рішення Собору, згідно зі Статутом, є обов’язковими для всієї повноти УПЦ.
«Переважна більшість Церкви прийняла це рішення, і ми повинні його виконувати. Якщо наступне рішення Собору ухвалить щось інше, щось додасть або відніме – я зараз говорю абстрактно, – то я буду одним із перших архієреїв, хто його виконуватиме. Мені щось може подобатися, щось може не подобатися, але рішення Церкви ми повинні приймати і виконувати».
Митрополит Варсонофій формулює позицію ще жорсткіше: «Буде інший Собор – тоді й продовжимо дискусію». До того часу розбіжності мають вирішуватися всередині Церкви, а не через публічний тиск і Telegram-канали.
Головне для Церкви – єдність
За всіма канонічними дискусіями, суперечками про легітимність і розмовами про новий Собор усі чотири архієреї повертаються до одного – до єдності. Не як до адміністративного поняття, а як до духовного імперативу.
Владика Сильвестр зазначає, що соборність не може підмінятися залежністю від однієї людини, яка через людську природу здатна помилятися. «Не ставайте рабами людей, бо ви куплені дорогою ціною», – слова апостола Павла він наводить не як богословську цитату, а як практичне керівництво: єдність будується не навколо імені, а навколо Христа.
Митрополит Варсонофій говорить про єдність через послух соборному рішенню: «Собор у Феофанії ухвалив рішення – і ми повинні слідувати йому разом, а не продавлювати особисті розбіжності. Усі питання мають вирішуватися соборним розумом».
Митрополит Євлогій говорить про це з найбільшим болем – із прифронтових Сум. Він закликає зберігати мир душі й «триматися міцно за руку Христа».
Владика Віктор підсумовує: «Можуть бути різні думки, але нашу єдність ми повинні зберігати. Єдність у Христі, єдність нашої Православної Церкви в Україні, де ми тут разом живемо, де ми працюємо, де ми молимося. Робити свою справу – справу Христову: трудитися, працювати, молитися, плакати, сумувати, радіти, жити у Христі. А все інше Господь Сам управить».
