Хто стане наступним папою римським?
Від того, хто стане новим папою римським, залежить не лише майбутня політика РКЦ, а й багато політичних процесів у світі.
7 травня у Сикстинській капелі розпочнеться конклав – закриті збори кардиналів, які визначать долю 1,3 мільярда католиків. Після смерті папи Франциска Римо-Католицька Церква стоїть на порозі дуже складного вибору: продовжити курс реформ (підтримка ЛГБТ, жіноче духовенство тощо) або повернутися до консервативного католицизму, що спирається на християнські цінності.
У попередній статті ми говорили про те, як проходить конклав, а також накидали зразковий портрет майбутнього папы.
У цій публікації ми вкажемо ті ключові характеристики, які обов'язково враховуватимуться при виборі нового папы, а також назвемо шість, на нашу думку, ключових кандидатів, чиї імена звучать у кулуарах Ватикану голосніше за інших. Ми розповімо не лише про їхні біографії, а й про ті речі, які можуть вирішити результат голосування.
Яким має бути новий папа?
На шанси кардиналів стати новим папою римським впливають кілька ключових факторів, які складаються у складну та багатогранну систему ухвалення рішення всередині конклаву. Ось основні з них:
1. Вік та статус кандидата. Теоретично, папою може стати будь-який католик-чоловік, але на практиці обирають з-поміж кардиналів не старших 80 років. І вік тут дуже важливий: кандидат не має бути надто молодим (щоб мати досвід та авторитет), але й не надто старим (щоб мати можливість хоч якийсь час правити).
2. Досвід та репутація. Кардинали, які мають великий досвід управління церковними структурами, дипломатії та внутрішньою курією, мають перевагу. Також вкрай важлива бездоганна репутація та відсутність скандалів.
3. Політичні та ідеологічні погляди. Нагадаємо, що Ватикан – це не лише релігійна, а й політична структура. І кардинали обов'язково враховуватимуть політичні погляди майбутнього кандидата. Дуже сильно в цьому сенсі вплине підтримка тих чи інших фракцій, які існують у Ватикані (консерваторів, помірних, реформаторів).
4. Національність. Хоча формальних обмежень немає, традиційно папами стають італійці чи європейці. Однак останнім часом зростає вплив кардиналів з Африки, Азії та Латинської Америки, що говорить про поступовий дрейф РКЦ у бік так званого глобального Півдня.
5. Вплив та підтримка всередині курії та серед кардиналів. Треба завжди пам'ятати, що конклав – це не парламент із чіткими фракціями, а скоріше, тимчасові збори, всередині яких можуть постійно формуватися нові спілки, договори та партії. Природно, що кандидат із підтримкою впливових груп та орденів має більше шансів.
6. Особисті якості. Під час конклаву немає дебатів, як перед президентськими виборами. Але особисті якості кандидата – уміння не робити поспішних та необдуманих заяв, дипломатичність, здатність до діалогу та компромісу – відіграють велику роль. Отже, кардинали обов'язково згадають усю «підногітну» майбутнього папы, а особливо те, як він поводився у моменти кризи.
7. Фігура, яка влаштовує більшість. Обрання папы найчастіше відбувається через пошук компромісного кандидата. Іноді перемагають не найсильніші лідери, а ті, хто може задовольнити запити різних фракцій у Ватикані.
8. Вплив світових держав. Хоча офіційно вибори незалежні, неформально на них дуже впливають інтереси великих країн та політиків, які підтримують певних кандидатів. Наприклад, на конклаві можуть вирішити, що дуже важливо підтримувати добрі дипломатичні відносини з Китаєм чи США.
Таким чином, шанси кардинала стати папою залежать від поєднання віку, досвіду, політичної позиції, національного походження, підтримки всередині курії та особистих якостей, а також від уміння бути компромісним лідером, здатним задовольнити різні партії.
Хто ж може стати новим папою римським?
Пропонуємо до вашої уваги шість, на нашу думку, найголовніших претендентів на ватиканський престол.
1. П'єтро Паролін: ватиканський «прем'єр-міністр»
70-річний італійський кардинал уже десять років обіймає посаду держсекретаря Святого Престолу – другу за значимістю посаду після папи. Якщо проводити паралелі зі світською владою, Паролін десятиліттями був «прем'єр-міністром» за трьох понтифіків. Його головний козир – безпрецедентний досвід так званої ватиканської міжнародної дипломатії. Саме він з'являвся в Україні відразу після Майдану, і він же займався вкрай важливими переговорами з Китаєм.
Його сильні сторони: підтримка курії (ватиканської бюрократії) та кардиналів-адміністраторів; вміння знаходити компроміси між консерваторами та реформаторами; знання внутрішньої «кухні» Ватикану, де він пропрацював 40 років.
Слабкі сторони також є, і чимало. Так, Паролін багатьма сприймається як «людина системи», що дуже не подобається тим, хто хоче реформ. Також він зовсім не має харизми: його проповіді – це сухі виступи чиновника, але не полум'яного оратора. Крім того, у курії ходять чутки, що деякі кардинали побоюються його зайвої прагматичності у відносинах із сильними державами
(той же Китай домігся можливості впливати на призначення єпископів у свою країну).
Таким чином, ми оцінюємо шанси Пароліна приблизно на 35-40%.
2. Луїс Антоніо Тагле
67-річний філіппінський кардинал очолює Конгрегацію євангелізації народів – структуру, яка відповідає за місіонерську діяльність. Якщо Паролін уособлює старе покоління, то Тагле – обличчя «глобального Півдня». Народжений у Манілі, він вільно розмовляє шістьма мовами і регулярно критикує «європоцентризм» Римо-Католицької Церкви, вимагаючи більшої уваги іншим регіонам.
Сильна сторона Тагле в тому, що він символізує зсув центру католицтва в Азію та Африку, де мешкає 60% віруючих католиків. Він також славиться особистою скромністю і непримхливістю, тому що живе в маленькій квартирі замість архієпископського палацу. Крім того, його погляди вважають вкрай близькими до поглядів Франциска, але водночас він обережний у радикальних заявах.
До слабких сторін Тагле належать відсутність досвіду управління великими європейськими єпархіями. Також його звинувачують у нездатності ухвалювати суворі рішення і «м'якотілості». Зокрема, ті, хто його не любить, часто згадують його невдалу реакцію (вірніше, її відсутність) на скандал із педофілією в Австралії у 2018 році.
Таким чином, його обрання стало б сенсацією, оскільки останній неєвропейський папа (Григорій III) правив ще у VIII столітті.
Його шанси ми оцінюємо у 35%.
3. Петер Ердо
72-річний угорський кардинал, архієпископ Будапешта – головна надія традиціоналістів. Авторитетний фахівець з канонічного права, він жорстко і неодноразово виступав проти одностатевих шлюбів і жіночого священства. 2015 року він також розкритикував міграційну політику Франциска, заявивши, що «Церква не повинна заохочувати культурне самогубство Європи».
До сильних сторін Ердо можна додати той факт, що він має досить сильну підтримку східноєвропейських та американських кардиналів. Також ієрархи РКЦ розуміють його погляди – жодних «вілянь», двозначності чи лібералізму. Крім того, він має досвід керівництва Радою європейських єпископських конференцій (2005–2011).
До слабких сторін можна віднести надто жорсткий стиль управління, через який у 2019 році 40 угорських священників вимагали його відставки. Також Ердо має досить негативний імідж у ЗМІ – його називають «ретроградом».
Таким чином, шанси на його обрання ми оцінюємо у 10%.
4. Жан-Марк Авеліне
65-річного архієпископа Марселя називають «майстром компромісів» (не дарма він француз) і людиною, яка вміла завоювати довіру як лібералів (підтримує діалог з мусульманами), так і консерваторів (жорстко засуджує евтаназію).
До сильних сторін Авеліні ми віднесемо вміння поєднувати протилежні фракції. Крім того, ця людина дуже популярна у франкомовній Африці, на яку у Ватикані дивляться як на ключовий регіон для зростання РКЦ. Також він здатний провести певні реформи, які подобаються великій кількості кардиналів (наприклад, пропонує реформу системи призначення єпископів).
Але слабких сторін – вочевидь більше. Так, Авеліне отримав шапку кардинала лише у 2022 році, а також не має майже жодних зв'язків із Латинською Америкою (пояснювати її значення для РКЦ не варто – і так зрозуміло).
Таким чином, шанси його вкрай малі – близько 5%. Але при цьому ватиканські інсайдери вважають його головним «запасним варіантом» на випадок глухого кута в голосуванні.
5. П'єрбаттіста Піццабалла
Піцабаллі 60 років. Він італієць (ідеальний варіант) та францисканець. З 2021 року він є римо-католицьким «патріархом» Єрусалима. Піцабаллу вважають експертом з міжрелігійного діалогу, оскільки він провів 20 років в Ізраїлі, де налагодив контакти з іудейськими та мусульманськими громадами.
Відповідно, до сильних сторін відносять унікальний досвід роботи в «гарячих точках» – від сектора Газа до Лівану, а також постійну підтримку, яку він надає місіонерським орденам та священникам, які служать у найважчих та найнебезпечніших місцях. Крім того, Піццабалла досі пересувається велосипедом.
З погляду слабких сторін, Піццабалла сприймається як «вузький фахівець» без досвіду управління серйозними та великими структурами. Крім того, його не можна назвати публічною чи медійною особистістю («всього» 50 тисяч фоловерів у Twitter проти 20 мільйонів у Тагле).
Незважаючи на це, якщо Піццабаллі вдасться представити себе як «кандидата світу» на тлі конфліктів на Близькому Сході, то його шанси ми оцінюємо в 10%.
6. Пітер Кодво Аппіа Тарксон
76-річний ганський прелат вважається одним із досить помітних кандидатів на пост папи римського у майбутньому конклаві. Він обіймав посаду президента Папської ради з питань справедливості та миру (2009–2017) та був префектом Дикастерії з просування цілісного розвитку людини (2017–2021). Зараз він служить канцлером Папської академії наук та Папської академії соціальних наук.
До сильних сторін Тарксона можна сміливо віднести Африку, де мешкає 20% з 1,4 мільярда католиків світу. Водночас Тарксон активно займається питаннями екології та бідності, а його погляди близькі до поглядів папи Франциска. Крім того, він добре зарекомендував себе в міжрелігійному діалозі, вважається хорошим адміністратором, і, володіючи англійською, французькою, італійською, німецькою, івритом, латиною та грецькою, може сприйматися як папа, здатний вести переговори на міжнародній арені.
До слабких сторін Тарксона відносять вік – 76 років (хоча папа Франциск був під час обрання в такому ж віці). 2013 року Тарксона теж вважали фаворитом, але він програв вибори покійному Франциску. Також він не має сильної підтримки серед європейських кардиналів.
Таким чином, шанси Тарксона, на нашу думку, становлять від 15 до 20%.
Що ж вирішить результат виборів?
Відразу зазначимо, що вгадати, хто саме стане папою Римським, – дуже складно. Тому що на останніх трьох конклавах нікому ще не вдалося назвати ім'я папи римського до оголошення результатів виборів. Не робитимемо цього і ми.
Водночас, на нашу думку, ключовими факторами, які точно визначать перебіг виборів, стануть боротьба між Європою та «глобальним Півднем», ставлення до ЛГБТ та жіночого священства, а також тиск, який чинитимуть США, Китай та Євросоюз.
У цьому сенсі у П'єтро Пароліна – найбільші шанси, але Тагле і Тарксон «дихають йому в спину» і цілком можуть перемогти. А якщо згадати фільм «Конклав», прем'єра якого відбулася у 2024 році, то папою може стати не лише Піццабалла чи Авеліне, а й людина, ім'я та прізвище якої зараз мало кому відомі.
Одне зрозуміло – цей конклав стане поворотним моментом для РКЦ. Тому що йдеться не про вибір між Пароліном і Тагле, а про те, чи буде Ватикан і далі являти собою «стареньку» Європу, чи на її «кістках» з'явиться зовсім нова церква «глобального Півдня».
