Богослов'я ПЦУ: один Месія у християн та іудеїв?
Богослов ПЦУ в діалозі з богословом юдейським заявив, що Месія у нас один і той самий, а християнство – це юдаїзм 2.0. У чому неправда і навіщо її транслювати?
У подкасті «Християнство і Юдаїзм: чи шукаємо одного Бога?», в якому брали участь секретар богословсько-літургійної комісії ПЦУ та доцент богословської академії Андрій Дудченко і викладач Тори юдей Юрій Радченко. У цій бесіді, крім усього іншого, один з головних богословів ПЦУ озвучив три тези: по-перше, що християнство – це більш просунута версія юдаїзму. Цитата: «Якщо взяти віру часів I століття, віру юдаїзму періоду між Завітами – перед і в часи життя Ісуса Христа, – то це, я б сказав, юдаїзм 1.0. Те, що ми маємо сьогодні – сучасні версії юдаїзму – це юдаїзм 1.5. А ми маємо юдаїзм 2.0, до якого, я вважаю, належимо ми, християни».
По-друге, що християнство і юдаїзм – це різні шляхи до одного Бога. Цитата: «І різноманітність традицій вказує на те, що є певні різні шляхи до цього єдиного Бога».
По-третє, що Спаситель у християн і Машиах у юдеїв – це одна і та ж особа. Цитата: «Йешуа Машиах, бен Йосеф, бен Давид – Ісус Христос, син Давидів, син Йосифа. Я думаю, що той Машиах – якщо юдеї дочекаються свого справжнього Машиаха – то вони здивуються, що це той самий. Для нас він прийде вдруге, а для них він прийде вперше».
Його співрозмовник з цим категорично не погодився і заявив, що «ми (юдаїзм і християнство – Ред.) – окремі релігії, окремі світогляди». У цьому він абсолютно правий, хоча тут необхідно зробити важливе уточнення: сучасний юдаїзм або так званий постхрамовий юдаїзм, який сформувався після відкидання юдеями Христа і руйнування єрусалимського храму в 70 р. – це дійсно окремий від християнства світогляд, окрема релігія. Від старозавітного юдаїзму це теж окремий світогляд, але зараз даний тезис розвивати не будемо.
Чому християнство – це не юдаїзм 2.0
Взагалі, зведення складних богословських і світоглядних питань до примітивної комп'ютерної термінології – це жахливий моветон. Рівень Шарикова з повісті «Собаче серце». Це не ті прості притчі, завдяки яким Ісус Христос розкривав величезні смисли буття. Це примітивна вульгарність, яка, навпаки, відводить слухача від розуміння суті.
А. Дудченко стверджує, що християнство – це покращена версія юдаїзму. Але насправді все зовсім навпаки. Християнство виникає ДО старозавітного юдаїзму. А цей старозавітний юдаїзм виконує не самостійну, а лише допоміжну функцію: підготувати людей до пришестя Спасителя.
Ось що говорить апостол Павло про закон Мойсеїв: «Для чого ж закон? Він даний ПІСЛЯ через злочини, до часу пришестя насіння, до якого відноситься обітниця, і переданий через Ангелів рукою посередника» (Гал. 3, 19) і додає: «…закон був для нас дітоводителем до Христа…» (Гал. 3, 24).
Про первинність, початковість християнства Ісус Христос прямо говорить у бесіді з юдеями. Коли вони Його запитують: «Невже Ти більший за нашого батька Авраама, який помер?» (Ін. 8, 53). Він їм відповідає, що називається, в лоб: «Істинно кажу вам: перш ніж був Авраам, Я є» (Ін 8:58).
Чому Бог християн не такий, як у юдеїв
У тій же бесіді Христа з юдеями, описаній апостолом Іоанном у 8-й главі Євангелія, Господь відповідає і на це питання. Під час розмови юдеї гордовито називали себе нащадками Авраама і заявляли, що Бог їхній отець: «Сказали Йому у відповідь: отець наш є Авраам. <…> На це сказали Йому: ми не від перелюбства народжені; одного Отця маємо, Бога» (Ін. 8, 39-41).
На це Господь сказав їм дуже жорсткі і навіть шокуючі слова: «Якби Бог був ваш Отець, то ви любили б Мене, тому що Я від Бога вийшов і прийшов; бо Я не Сам від Себе прийшов, але Він послав Мене. <…> Ваш отець – диявол, і ви хочете виконувати похоті вашого отця. Він був людиновбивцею від початку і не встояв в істині, бо немає в ньому істини. Коли говорить він брехню, говорить своє, бо він – брехун і батько брехні» (Ін. 8, 42-44).
Тобто той, хто поклоняється Істинному Богу, повинен любити Христа, тому що Христос від Бога прийшов. Той, хто не приймає Христа, має своїм батьком диявола.
Про це також говориться в одному з послань апостола Іоанна Богослова: «Хто брехун, якщо не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, відкидаючий Отця і Сина. Кожен, хто відкидає Сина, не має і Отця; а той, хто визнає Сина, має і Отця» (1 Ін. 2, 22-23).
Чи всі шляхи ведуть до Бога?
Про те, що всі або багато релігій ведуть до Бога, тільки різними шляхами, говорять багато ліберальних богословів. Наприклад, глава Американської архієпископії Константинопольського Патріархату, автор теорії «перший без рівних» і один з головних претендентів на патріарший престол, архієпископ Елпідофор (Ламбриніадіс) взагалі заявив, що всі релігії – це «міріади стежок, що ведуть до одного і того ж місця».
Але Євангеліє говорить зовсім протилежне. В останні години перед арештом Христос сказав своїм учням: «Я є шлях і істина і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14, 6). Так само навчали апостоли Христові: «Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, але який став наріжним каменем, і немає ні в кого іншого спасіння; бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б нам спастися» (Діян. 4, 11-12).
У вже згадуваній розмові Христа з іудеями він прямо каже: «Якщо не повірите, що це Я, то помрете у гріхах ваших» (Ін. 8, 24). І далі йде більш ніж красномовне твердження: «Тоді сказали Йому: хто ж Ти? Ісус сказав їм: від початку Існуючий, як і кажу вам» (Ін. 8, 25). Трохи пізніше Господь повторив цю думку іншими словами: «Я і Отець — одне» (Ін. 10, 30). Юдеї зрозуміли цю думку абсолютно правильно і хотіли побити Ісуса Христа камінням «за богохульство і за те, що Ти, будучи людина, робиш Себе Богом» (Ін. 10, 33).
Месія у християн і юдеїв – один і той самий?
Святоотцівське вчення досить однозначно говорить про те, що той месія, якого чекають прихильники постхрамового іудаїзму, буде антихристом. Це вчення ґрунтується на словах Христа: «Я прийшов в ім'я Отця Мого, і не приймаєте Мене; а якщо інший прийде в ім'я своє, його приймете» (Ін. 5, 43).
Святі отці пишуть, що мова тут йде про антихриста.
«Але про кого це Він говорить: «прийде в ім'я своє»? Тут Христос натякає на антихриста, і разом представляє незаперечний доказ їх неблагомислення» (свт. Іоанн Златоуст).
«А прийде інший, тобто антихрист, який буде доводити, що він єдиний Бог (свт. Феофілакт Болгарський).
«Але ви "приймете", звичайно, – як Бога, Я знаю майбутнє – лжеіменного (прибульця), який не Богу і Отцю присвоює славу і вимагає від вас віри, але "імені своєму" працює» (свт. Кирило Олександрійський).
Ось як описує пришестя антихриста апостол Павло: «Нехай ніхто вас не спокусить ніяк: бо той день не прийде, доки не прийде спочатку відступлення і не відкриється людина гріха, син загибелі, що противиться і вивищує себе вище за все, що називається Богом або святинею, так що в храмі Божому сяде він, як Бог, видаючи себе за Бога» (2 Фес. 2, 3-4).
Іоанн Дамаскін: «Юдеї відповідно не прийняли Господа Ісуса Христа, Який був Сином Божим і Богом, але прийняли самозванця, який називав себе Богом. <…> Бо він прийде не до нас, а до юдеїв; не за Христа, але проти Христа і християн; чому і називається антихристом».
Кирило Єрусалимський: «Якщо він прийде до юдеїв під ім'ям Христа і захоче, щоб юдеї поклонялися йому, то, щоб більше спокусити їх, особливо подбає про храм...».
Іполит Римський: «... не хто інший, як Антихрист, який також сам повинен відновити царство Юдеїв».
Навіщо говорити неправду?
Не варто думати, що секретар богословської комісії ПЦУ А. Дудченко не знає всього вищесказаного. Звичайно, знає. Але навіщо ж тоді стверджує протилежне? Здається, що тут вся справа в пріоритетах. Для когось пріоритет – залишитися вірним Христу і Євангелію, для когось – сподобатися співрозмовнику. Або хоча б спробувати.
Бути атрибутом державності, відповідати запитам суспільства, бути для нього «своїм» – ось, що сьогодні в пріоритеті у багатьох церковних діячів. Пожертвувати євангельською правдою, закрити очі на слова Христа, забути вчення святих отців – це є для них цілком прийнятною ціною за те, щоб подобатися суспільству, а особливо владним особам.
«У нас один Бог», «всі релігії говорять про одне й те саме», «ми приймаємо всіх незалежно від сексуальної орієнтації» і так далі. Сьогодні ми часто чуємо подібні наративи. І про це також говорить Святе Письмо: «Бо буде час, коли здорового вчення не прийматимуть, але за своїми примхами обиратимуть собі вчителів, які лестили б слуху...» (2 Тим. 4, 3).
А висновок з усього цього такий: потрібно тікати від вчителів, які лестять слуху, а слухати тільки тих, чиї слова і вчинки відповідають Євангелію.
