Шанування мощей: як не скотитися в язичництво
У зв'язку з кампанією з розкриття мощей Печерських святих є сенс замислитися, що для нас значать святі мощі, і вникнути в православне вчення про тіла покійних.
У Києво-Печерській лаврі продовжуються «дослідження» біологами та ветеринарами мощів преподобних Печерських. Те, що це блюзнірство, заявили вже на Афоні, у Греції, Болгарії, Сербії, Єрусалимі. І це не просто «корпоративна солідарність». Наруга над мощами святих – це трагедія для християн.
Водночас ці події – привід задуматися, як ми, християни, ставимося до мощей святих.
На сторінках СПЖ було опубліковано статтю «Досліди» влади над преподобними лаври: що для християн означають мощі святих, в якій було наведено аргументацію, чому християни шанують мощі святих, зроблено короткий історичний огляд цього шанування та наведено богословське обґрунтування цього. Однак не було порушено одну важливу тему: перетворення правильного християнського шанування святих мощей на «язичництво православного обряду», що також, на превеликий жаль, мало місце в історії Церкви і частково продовжує мати місце і зараз.
Іконоборство, що було спрямоване також проти мощів святих, виникло не на порожньому місці. Підставою для нього було справді язичницьке ставлення до ікон і мощей, яке мало не переважало в Церкві. З IV ст., коли християнство стало державною релігією, до Церкви почали приєднуватись маси людей, які не мали наміру змінювати свій язичницький світогляд.
Вони просто принесли його до Церкви.
До ікон і мощей ставилися як до своєрідних ідолів, наділяючи їх чудодійною силою.
Святитель Іоанн Златоуст (IV ст.) говорив: «Багато хто, прикладаючись до гробів мучеників, думають, що це саме собою рятує їх. Але якщо твоє життя зле – не допоможуть тобі ні мощі, ні ікони, ні хрести!». Преподобний Максим Сповідник (VII ст.), що жив напередодні іконоборчої епохи, писав: «Ті, хто шанує ікони, але не має в серці страху Божого та любові, поклоняються дереву та фарбам, як колись язичники ідолам».
VII Вселенський собор (787 р.) утвердив іконопочитання та шанування мощей, сформулював правильне ставлення до них, але, на жаль, різні забобони та язичницьке ставлення до мощей нікуди не поділися, а тільки помножилися. У середньовіччі воно взагалі стало домінуючим.
Наприклад, замість того, щоб очищати свою душу від гріховних пристрастей і з'єднуватися з Богом в Таїнстві Причастя і в молитві, всі шукали чашу Грааля, тобто чашу, в якій Ісус Христос здійснив першу Євхаристію на Тайній Вечері. Середньовічні еліти були переконані, що той, хто вип'є з цієї чаші, отримує прощення гріхів, вічне життя, безсмертя, а також різні матеріальні блага. Відомі за легендами лицарі Круглого столу (Англія) свою діяльність присвячували пошуку цієї чаші. Вони билися, вирушали в походи, вбивали і віддавали свої життя за предмет, який, по-перше, імовірно, не зберігся зовсім, а по-друге, не має жодного значення для спасіння душі. Проте й досі близько 6–7 католицьких соборів у різних містах продовжують стверджувати, що у них зберігається «та сама чаша».
Для того, щоб здобувати перемоги над ворогами, тобто успішно вбивати собі подібних, усі шукали «спис Лонгіна», яким цей римський сотник пронизав Христа. Знову ж таки, ніякого списа, швидше за все, не збереглося, найраніші згадки про нього датуються лише VI ст., ніякого значення з погляду Євангелія він не має, але все одно в середньовіччі вважалося, що той, хто володіє цим списом, головніший і сильніший за всіх, найближчий до Бога.
Наприклад, так званий Віденський спис, який з'являється за часів короля Оттона I (912–973 рр.), вважався одним із головних атрибутів імператорської влади Священної Римської імперії і досі зберігається у палаті скарбів Віденського палацу. Тобто у кого спис, той і король. Але яке це стосується вчення Христа?! До речі, на сьогодні окрім Віденського налічується ще три списи.
Те саме і з мощами святих. Володіння ними вважалося чимось престижним, що зміцнює владу та авторитет. Якщо сьогодні мільярдер повинен мати літак, яхту і футбольний клуб, то раніше в цю категорію must have входили мощі святих, бажано найвідоміших. Їх крали, за них воювали, їх купували. Попит народжує пропозицію.
І ось з'являються шарлатани, часом найвищого ватиканського рівня, які починають продавати невідомі останки і стверджувати, що вони справжні, складаючи водночас різні легенди про те, як вони з'явилися. На сьогодні існує близько семи храмів у різних країнах, де, як стверджується, зберігається глава Іоанна Хрестителя. І навіть якщо це лише частини глави, але якщо їх зібрати, то все одно вийде кілька глав. Відомі дві глави, що приписуються апостолу Марку, у Венеції та Олександрії. Подібних прикладів безліч.
Всім відомо, що мощі Миколая Чудотворця 1087 р. були перенесені до італійського міста Барі. Насправді їх вкрали, що теж не секрет. Але мало хто знає, що за 9 років красти мощі приїхали вже венеціанці, але виявивши, що вони вже вкрадені, привезли до Венеції якісь останки з гробниці Миколи Чудотворця: чи то частина мощів самого святого Миколая, чи останки його дядька (родича) теж на ім'я Миколай. А далі протягом кількох століть між барійцями та венеціанцями встановилася ворожнеча, бо обидва міста стверджували, що саме в них «справжній» Микола Чудотворець. Напевно, це найнеприємніше для самого святителя Миколая – знати, що через твої мощі християни ворогують і ненавидять один одного.
«Ти шануєш мощі святих, але сам живеш нечестиво? Чи думаєш, що святий схвалить твої справи?» – писав IV в. святитель Іоанн Золотоуст.
Подібне ставлення до мощей було не тільки в середньовіччі. Ось дуже свіжий і дуже показовий приклад. У ніч із 20 на 21 грудня 2023 р. у московському нічному клубі «Мутабор» пройшла так звана гола вечірка, що викликала широкий суспільний резонанс та сильний гнів влади. Ще б пак, тут війна за «святу Русь», а в центрі Москви культурна еліта країни в розпал Різдвяного посту танцює голяка і пропагує всілякі непотреби. Вступила команда жорстко покарати всіх винних. Ці винні у паніці кинулися записувати «покаяні» відео та шукати інші способи реабілітації. І ось господар «Мутабора», Володимир Данилов, буквально через кілька днів після того, як Інстаграм наповнився його фото з напівоголеними дівчатами, подарував храму на честь ікони Божої Матері «Знамення» у Романовому провулку мощі нібито Миколая Чудотворця, які він нібито привіз із Ватикану.
Декілька видань, у тому числі й Радіо Свобода, провели дослідження та довели: мощі – фальшивка. Але кого це вже цікавило. Головне – вийшов гарний кадр у церкві на камеру зі словами: «Ми проти мракобісся та диявольщини. Ми підтримуємо Церкву всіляко». І навіть якби це були справжні мощі (тим більше якби вони були справжніми), хіба не є подібне ставлення блюзнірством під виглядом шанування?
Патологічне бажання мати які-небудь святі артефакти і віра в те, що вони приносять вічне життя, владу або удачу, призводило часом до абсолютно очевидного абсурду. Так, на повному серйозі стверджується, що у різних монастирях та храмах зберігаються:
· волосся з бороди Ісуса Христа;
· пелюшки Ісуса Христа;
· крайня плоть немовляти Христа («священний препуцій»);
· кров Іоанна Предтечі;
· волосся Богородиці;
· молочний зуб Богородиці;
· молоко Богородиці.
Цим «молоком Богородиці» благословлялися навіть деякі російські царі. І нікого не бентежить, що майже всі ці артефакти чомусь спливають часом через ціле тисячоліття, і до того ж завжди в потрібному місці. Наприклад, «священний препуцій» дуже до речі з'явився у 800 р. у Карла Великого, який подарував його римському папі Леву ІІІ в обмін на корону імператора. На сьогодні налічується цілих 18 (!) препуціїв у різних країнах.
Як же відрізнити правильне шанування мощів від язичництва? Де та грань, за якою християнське ставлення до мощей перетворюється на магізм, окультизм та мракобісся?
Грань цю позначити часом буває досить складно, але є кілька важливих моментів, які відрізняють християнський світогляд від язичницького.
По-перше, подавач усіх благ, джерело благодаті та духовних дарів – це Бог, а не мощі власними силами. «Не в мощах сила, але в Тому, Хто прославив їх. Якщо шануєш святого – шануй життя його. Якщо торкаєшся його мощей – торкнися його чеснот» (блаженний Августин, IV–V ст.). Господь подає нам благодать. Він може це зробити через мощі святих або іншим способом, як Йому завгодно. Насамперед треба зберігати заповіді Божі, намагатися жити благочестиво, любити Бога і ближнього, а вже потім цілувати мощі, ходити з ними хресними ходами, читати акафісти і таке інше. Навряд чи святий буде радий тому, що люди шанують його мощі і водночас творять беззаконня, забувають про заповіді, живуть гріховним життям. Віра в те, що мощі, ікони та інші артефакти власними силами творять чудеса і щось приносять людині – це віра в магію. «Не в ходженні по мощах порятунок, а в покаянні. Хто із забобонами шукає благодаті від святинь, не виправивши серця, той робить з віри магію» (святитель Феофан Затворник, ХІХ ст.).
По-друге,
істинне шанування святого – це наслідування його життя та його чеснот.
Про це говорив і блаженний Августин, й інші святі отці. «Не в пороху кісток, а у вірі та добрих справах сила святих. Хто шукає чудес, а не наслідує життя святих, той ближче до язичників, аніж до Христа» (преподобний Єфрем Сирін, IV ст.).
По-третє, у святих потрібно шукати насамперед допомоги у боротьбі з гріхами, пристрастями, з усім тим, що заважає нам наближатися до Бога, йти в Царство Небесне. Споживче ставлення до святих та їхніх мощей, коли від них потрібно лише зцілення, складання іспитів, придбання матеріальних благ та інше – це явно не християнський світогляд. Звичайно, у святих можна і потрібно просити допомоги і в життєвих справах, але головне – це прагнення до Бога.
По-четверте, володіння мощами не має бути предметом гордості. А неволодіння – предметом заздрості. Не можна пишатися тим, що в нашому монастирі або храмі знаходяться святі мощі і звеличуватися цим перед іншими. Не можна будь-що прагнути придбати мощі, щоб було «не гірше, ніж в інших». І зовсім не можна робити з поклоніння мощам успішний бізнес-проект. Таких прикладів було повно в середньовіччі, і на жаль, вони зустрічаються і в наші дні.
«Шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його, і це все додасться вам» (Мф. 6: 33). Якщо ми дотримуватимемося цього правила, то святі допомагатимуть нам і в пошуках Царства, і в тому, що додасться. Всі святі, які догодили Богові, моліть Бога за нас.
