Звідки у «батюшки» канонічність?
Під час захоплення храму в Дубівцях «священник» ПЦУ не зміг пояснити простій прихожанці, звідки в нього з'явилася благодать священства. Чому це важливо?
1 квітня 2025 року церковні рейдери захопили храм УПЦ на честь Успіння Божої Матері в с. Дубівці. Схема захоплення відпрацьована і випробувана вже не один десяток разів. Але цей випадок примітний діалогом між куратором захоплення від ПЦУ «священником» Павлом Томенком і простою жінкою-християнкою, яка просила пояснити їй, звідки у ПЦУ благодать священства.
Примітний сам факт виникнення цього питання у простих вірян. За роки війни «перехід» в ПЦУ став чи не національною ідеєю. «Ієрархи» Епіфанія, влада, ЗМІ в один голос переконують українців, що вони просто зобов'язані стати членами думенківської структури. Аргументація практично завжди «національно-патріотична»: що ганебно під час війни перебувати в «московській Церкві», що перехід в ПЦУ згуртує націю, що українець має молитися державною мовою тощо. І є ті, хто такими поясненнями задовольняється.
Але більшість вірян УПЦ мислить зовсім іншими категоріями. І ці категорії можна назвати в якомусь сенсі навіть «утилітарними». Людина приходить до церкви на богослужіння не за патріотизмом. Вона хоче бути впевненою, що на сповіді їй дійсно прощаються гріхи, що причащається вона Тілом і Кров'ю Христа, а не просфорками з вином тощо. А для цього священник має володіти благодаттю Духа Святого, яка дається йому при рукоположенні.
Саме про це і говорила прихожанка думенківському клірику в Дубівцях. За її словами, вона не може аргументувати для себе перехід в ПЦУ, оскільки не розуміє, звідки там могла виникнути апостольська спадкоємність.
А почався цей діалог так. Спочатку жінка поставила Павлу Томенку питання, чи може він служити в місті Різдва Христового, у Вифлеємі. «Священник» назвав її питання «провокацією». По суті це було питання про те, чи визнає Єрусалимський Патріархат, перша і найдавніша Помісна Церква, представників ПЦУ в якості благодатних священників. Просте питання, на яке можна було б дати так само просту відповідь, але П. Томенко називає його провокацією. Сьогодні на будь-яке незручне питання можна сказати, що це провокація або російські наративи. Але питання ж залишається.
Далі прихожанка УПЦ марно намагалася з'ясувати, звідки в ПЦУ виникла апостольська спадкоємність хиротоній.
Питання: «Чому Варфоломій не визнавав УПЦ КП і Філарета?»
Відповідь П. Томенка: «Тому що вони були в розколі».
І це дуже важливе визнання, оскільки «священник» ПЦУ підтверджує: «рукоположення», які здійснювалися в УПЦ КП і УАПЦ, спочатку не були благодатними.
Питання: «Чому ж Варфоломій тоді не перерукоположив тих єпископів? Адже вони були в розколі, і Варфоломій їх не визнавав, не були здійснені їхні хиротонії. Чому він їх не перерукоположив?»
Відповіді фактично не послідувало, П. Томенко обмежився ствердженням, що у них «все канонічно». Але якщо це так, то чому він не зміг це пояснити простій жінці?
Кілька років тому подібний діалог відбувся на найвищому богословському рівні між предстоятелем Албанської Церкви, нині покійним Архієпископом Анастасієм і Константинопольським Патріархом Варфоломієм.
14 січня 2019 року Архієпископ Анастасій за дорученням Священного Синоду Албанської Церкви направив Патріарху Варфоломію лист, в якому заявив, що «хиротонії», здійснені розкольниками, не просто недійсні, але й є хулою на Святого Духа.
«Однак ми ставимо питання: до якої міри здійснені паном Філаретом хиротонії, в той час як він був низложений і анафематствований, отримали заднім числом без канонічної хиротонії дійсність у Святому Дусі та істинну печатку апостольського спадкоємства? <…> Ми затрудняємося зрозуміти, яким чином недійсне і пусте "за ікономією" стає духоносним, яким чином дії, які являли собою явну хулу на Святого Духа, <…> визнаються заднім числом "за ікономією"», – було написано в листі.
Майже три місяці знадобилося богословам Константинопольського Патріархату, щоб сформулювати відповідь на просте питання Архієпископа Анастасія: яким чином благодать священства з'являється заднім числом? Це, по суті, те ж саме питання, яке поставила проста віруюча жінка в буковинському селі Дубівці. І відповідь на нього була та ж сама: все канонічно.
9 березня 2019 року на офіційному сайті Константинопольського Патріархату опубліковали відповідь Архієпископу Анастасію, суть якої зводилася до того, що всі рішення, які ухвалює Константинопольський Патріархат, завжди правильні і канонічні.
«Богоносні отці, які шляхом божественних і священних канонів поклали на трон Константина всім відому всесвященну і страшну його надзвичайну відповідальність, не у вигляді привілеїв, а жертви, ведені Духом Святим, провидячи потребу остаточного врегулювання виникаючих у Помісних Церквах проблем, які не можуть бути вирішені ними самими», – значилося в цій відповіді.
Албанська Церква найбільш чітко і послідовно висловила сумнів у можливості появи у розкольників благодаті заднім числом, але вона не була єдиною.
21 лютого 2019 року Священний Синод Румунської Православної Церкви ухвалив заяву про релігійну ситуацію в Україні, в якій говорилося: «Румунський Патріархат попросить Вселенський Патріархат прояснити проблему неканонічних ієрархів та священників, які належали до колишнього "Київського патріархату"». Прояснення не настало й досі.
18 лютого 2019 року Священний Синод Кіпрської Православної Церкви ухвалив комюніке, в якому було сказано: «Двотисячолітній досвід Кіпрської Церкви, і всієї Православної Церкви в цілому, дає нам підстави сумніватися в можливості узаконення "заднім числом" тих хіротоній, які були здійснені забороненими, відлученими та підданими анафемі єпископами». На жаль, згодом у Кіпрській Церкві почали вважати, що аргумент «Фанар головніше, йому видніше» для них достатній, і дозволили предстоятелю Кіпрської Церкви згадувати Сергія (Епіфанія) Думенка і служити з ним, що, до речі, не дорівнює повноцінному визнанню.
Багато ієрархів Кіпрської Церкви досі дотримуються первісної думки і не визнають ПЦУ. Наприклад, митрополит Кікський і Тілірійський Никифор у тому ж лютому 2019 року заявив: «Я переконаний, що ми не можемо, як Священний Синод Кіпрської Церкви, визнавати розкольника Епифанія, який не має канонічної хіротонії, як канонічного митрополита Київського і всієї України. Більше того, з погляду канонів, не дозволяється мати євхаристичне спілкування зі схизматиками та нерукопокладеними».
Схожа ситуація склалася і в Елладській Церкві. 11 вересня 2019 року 179 представників духовенства, ченців та мирян Елладської Православної Церкви опублікували відкритий лист архієпископові Афінському Єроніму, в якому з питання хіротоній говорилося: «Майже всі Помісні Церкви мають серйозні сумніви щодо канонічності та законності священства нової Церкви (ПЦУ – Ред.)». Незважаючи на цю позицію, Елладська Церква все ж таки визнала ПЦУ. При цьому багато архієреїв не визнають її, не допускають представників ПЦУ у свої єпархії.
Вимога пояснити походження благодаті у «єпископату» ПЦУ (а точніше, розуміння того, що її в них немає) є основною умовою Української Православної Церкви для початку переговорів з ПЦУ про об'єднання. У рішенні Помісного Собору УПЦ у Феофанії 27.05.2022 р. ця умова формулюється так: «Вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ, адже для Української Православної Церкви, як і для більшості Помісних Православних Церков, цілком очевидно, що для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольської спадковості її єпископів».
Але вирішувати питання «апостольської спадковості» ні в ПЦУ, ні в Константинопольській Церкві, мабуть, не збираються. Але ж проблема відсутності хіротоній ПЦУ нікуди не зникає. Діалог «священника» ПЦУ з віруючою жінкою у с. Дубівці на Буковині показує, що питання благодатності – це питання не лише богословів у Помісних Православних Церквах, не лише питання ієрархів, а й питання простих парафіян.
І вони мають отримати на нього відповідь. Авторитетну, аргументовану відповідь, а не відмовку в стилі «жираф великий, йому видніше». Ця відповідь може дати лише всеправославний собор, тільки він може розв'язати від імені всієї Церкви існуючі протиріччя. До скликання такого собору закликають багато ієрархів з різних Помісних Церков. Але Патріарх Варфоломій, до якого переважно звернені ці заклики, наполегливо відмовляється це робити. Чи не тому, що він розуміє помилковість своїх дій і боїться викриття?
Невелика алегорія
І насамкінець одна невелика алегорія. Для того, щоб набрати воду з джерела, мало прийти до нього з відром або іншим посудом, мало зробити рух, який називається черпанням. Сама вода має бути у джерелі в той момент, коли ми туди приходимо. Якщо її там немає, ми йдемо з порожніми відрами, навіть якщо здійснили «черпальний рух». І ось за логікою Константинопольського Патріархату до 2018 року, коли «води» в джерелі не було, «єпископи» та «ієреї» розкольницьких деномінацій (УПЦ КП та УАПЦ) приходили до цього джерела і черпали (здійснювали обряд висвячення), а потім йшли напувати цією неіснуючою водою свою паству . Потім фанаріоти своїм рішенням відкрили це джерело (нібито). Припустимо, що у ньому з'явилася вода. Але звідки вона взялася у відрах тих, хто приходив по неї раніше? Чи не повинні вони знову прийти та зачерпнути її? Фанаріоти кажуть, що ні.
Звичайно, ця алегорія, як і будь-які порівняння, не вичерпує весь сенс того, що відбувається, але може допомогти зрозуміти абсурдність логіки тих, хто стверджує, що вода з'являється у відрах заднім числом просто по клацанню пальців одного архієрея. Нехай він навіть носить горде ім'я Вселенського Патріарха.
