Церква і формула Штайнмайєра: що чекає православних українців
Що і як зміниться в релігійній сфері, якщо в Україну прийде мир.
Представник України в Мінському переговорному процесі, екс-Президент Леонід Кучма підписав так звану «формулу Штайнмайєра». Оцінки цієї події розділилися на діаметрально протилежні: від «зради» до «перемоги».
Що насправді означає ця подія для України і як вона відіб'ється на релігійній сфері?
Що таке «формула Штайнмайєра»
Для початку з'ясуємо, що взагалі таке ця горезвісна «формула Штайнмайєра», оскільки дуже багато хто висловлює думку про неї, маючи зовсім віддалене уявлення про предмет.
5 вересня 2014 року лідери Німеччини, Франції, України та Росії («нормандська четвірка») підписали так звані Мінські угоди з 12 пунктів, які передбачають припинення вогню в зоні збройного конфлікту на Донбасі, розведення військ, обмін полоненими, моніторинг ОБСЄ, прийняття закону України про окремі райони Донецької і Луганської областей, проведення там виборів і т.д.
11-12 лютого 2015 г. «нормандська четвірка» погодила комплекс заходів по виконанню угод. Цей документ ще називають Другою мінською угодою. У ньому прописані терміни і порядок виконання угод від 05.09.2014 р.
Незабаром Мінські угоди отримали схвалення резолюції Ради безпеки ООН.
Але незважаючи на все це, до цього часу жоден їх пункт не виконано. Щоб досягти їх виконання, у 2016 р. тодішній міністр закордонних справ, а нині президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр запропонував певний метод імплементації комплексу заходів щодо виконання Мінських угод, який згодом назвали «формулою Штайнмайєра».
Ідея формули проста: під наглядом ОБСЄ на окремих територіях Донбасу (невизнані ДНР і ЛНР) за законами України проводять вибори до місцевих органів влади. У день виборів о 20:00 на тимчасовій основі вступає в силу закон про особливий статус цих територій. А після того, як ОБСЄ визнає вибори такими, що відбулися відповідно до стандартів ОБСЄ та українського законодавства, закон про особливий статус продовжує діяти постійно.
Повністю текст «формули Штайнмайєра» опублікували в інтернеті.
Підписання Україною «формули Штайнмайєра» вітали всі члени «нормандської четвірки», а також президент США Дональд Трамп, ОБСЄ і навіть НАТО.
Однак в самій Україні цю подію сприйняли неоднозначно. У Києві відразу ж почалися протести, правда, поки досить нечисленні. Мітингувальники під Верховною Радою вимагали не виконувати «формулу» і називали це здачею України президенту РФ Володимиру Путіну.
Про те, що «все пропало», заголосили і нинішні опозиціонери, які, до речі, цю саму «формулу» схвалювали і захищали кілька років тому.
Колишній президент Петро Порошенко заявив: «Ніякої "формули Штайнмайера" не існує в природі. Це все російська витівка. До вчорашнього дня жоден представник України ні в усній, ні в письмовій формі не підтримував цю формулу. І я як безпосередній учасник переговорів в нормандському форматі говорив, що цю ініціативу неодноразово намагався протиснути Володимир Путін. "Формула Шнайнмайєра" придумана в Кремлі і захищає російські інтереси».
Про те, що «все пропало», заголосили і нинішні опозиціонери, які, до речі, цю саму «формулу» схвалювали і захищали кілька років тому.
Правда, в 2016 р. Порошенко був в цілому позитивної думки: «Були окремо обговорені питання підготовки до виборів, на рівні експертів і робочих груп, роботу з підготовки концепції законодавства про вибори і імплементації так званої "формули Штайнмайера", в якій ми бачимо позиції, які повинні бути складовими при визнанні виборів такими, що відбулися».
Як бачимо, в 2016 р. Порошенко зовсім не інтерпретував «формулу Штайнмайера» як «зраду» і «російську витівку». Власне кажучи, вона такою і не є. По-перше, вона не російська, а німецька, а по-друге, вона покликана реалізувати Мінські домовленості, які сам же Порошенко і підписав.
Експертне слово
«Формула Штайнмайера» – це не «зрада», але і не «перемога» теж. Реалізувати її набагато важче, ніж схвалити. На це звертають увагу політичні експерти.
Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології:
«Оцінивши зовнішній тиск з боку [президента Франції Еммануеля] Макрона, [федерального канцлера Німеччини Ангели] Меркель, [президента США Дональда] Трампа, команда Зе (Президента України Володимира Зеленського – Ред.) прийняла рішення не ухилятися від підписання "формули Штанмайєра". Щоб її виконати, потрібно прийняти закон про вибори на Донбасі. І тут є необмежене поле для провалу цього проекту. Ось Зеленський говорить, що вибори повинні проходити за українським законодавством. Але якщо за українським законодавством, то їх висвітлювати повинні українські ЗМІ, повинні там агітувати будь-які партії. А як вони собі уявляють, щоб умовна партія на кшталт "Свободи" агітувала на вулиці [на Донбасі]?».
Руслан Бортник, директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики:
«За великим рахунком, перед Зеленським стоїть завдання прийняти два закони. По-перше, це закон про вибори, але яким буде цей закон, ніхто не знає. А це має бути не просто закон, запропонований Україною, а й закон, який приймуть і погодяться з ним в ЛНР / ДНР. По-друге, партія влади повинна розблокувати і внести зміни в існуючий закон про особливий статус Донбасу, де вже зафіксовані привілеї і широкі права для цього регіону».
Енріке Менендес, глава аналітичного центру «Донбаський інститут регіональної політики»:
«Це однозначно факт в сторону миру. Але кардинально нічого не змінилося. По-перше, ми не знаємо конкретно, в якому форматі підписана "формула Штайнмайєра", що конкретно вона передбачає. Адже вона була анонсована ще в 2016 році. Як наша практика показує, жоден офіційний документ, а нагадаю, що Мінськ-1 і Мінськ-2 теж були офіційними документами, ще не гарантує, що вони будуть виконуватися. Відносно зміни в закон про особливий статус, по-перше, потрібно подивитися, що буде в цьому законі записано, тому що минулий закон взагалі не працював, а, по-друге, незрозуміло, чи будуть зміни в Конституції».
Якщо «формулу Штайнмайєра» все ж реалізують, це буде означати величезний крок до миру в Україні. І справа не стільки в законі про особливий статус окремих територій Донбасу, скільки в тому, що в разі проведення виборів на цих територіях виникне легітимний суб'єкт місцевої влади, з яким зможуть вести переговори як українська влада, так і наші міжнародні партнери.
В кінцевому підсумку, і Мінські домовленості, і «формула Штайнмайєра» спрямовані на те, щоб повернути ці окремі території Донбасу в Україні. В її адміністративне, політичне, правове, економічне, культурне поле. Очевидно, це саме те, чого домагалася українська влада і за що воювали наші солдати.
Але чомусь це не подобається Порошенку і його прихильникам, перш за все з радикальних націоналістичних організацій. І всі крики і виступи цих політичних сил проти «формули Штайнмайєра» роблять ясними їх справжні цілі і завдання. Цим політичним силам не потрібен Донбас в складі України, їм потрібна постійна війна.
«Формула Штайнмайєра» стає таким собі лакмусовим папірцем, який виявляє і показує, до чого прагнуть різні політсили: до війни і зубожіння або до миру і процвітання держави.
Церкви про війну і мир
Але не тільки серед політиків питання миру або війни на Донбасі виявляє справжні бажання і інтереси, серед релігійних організацій теж.
Яка ж позиція релігійних організацій щодо конфлікту на Донбасі? Хто прагне миру, а хто війни?
Святослав Шевчук, глава Української греко-католицької церкви:
«Без сумніву, війна не може закінчитися миром за будь-яку ціну».
«У цій війні народжується нова Україна».
«Від війни втомилися ті, хто постійно думає, як урятувати свою шкуру».
В останньому висловлюванні, яке Святослав Шевчук виголосив 29.09.2019 р., чується прямий заклик до продовження війни.
Ще більш відкрито підтримують війну його підопічні. Наприклад, уніатський капелан Микола Мединський заявив: «Те, що відбувається на сході України, – це процес очищення організму української нації. Ми багато втрачаємо, але ще більше набуваємо».
Філарет Денисенко, голова Української православної церкви Київського патріархату:
«Наша мета – це зростання, збільшення Київського патріархату. І в цьому нам допомагає сам Господь. Яким чином? Допустив війну. І ця війна сприяє зростанню Київського патріархату».
«Не потрібно думати, що населення Донбасу невинно в цих стражданнях. Винне! І свою провину має спокутувати стражданням і кров'ю. Голосували на референдумі за федералізацію? Голосували. Згрішили? Згрішили. Ось це наслідок цього гріха».
Епіфаній Думенко, глава Православної церкви України:
«Нехай новий рік благості Божої дарує нам надію на переможне завершення війни на сході України і повернення анексованого Криму».
«Не можна забувати, що Україна обороняється проти зовнішньої агресії. І нам потрібно вибирати (на президентських виборах – Ред.) головнокомандувача, який в стані війни буде здатний забезпечувати захист нашої Свободи від зазіхань Росії».
А підопічний в минулому Філарета, а нині Епіфанія «митрополит» Луцький Михайло Зінкевич взагалі в проповідях фактично погрожував вбивством всім, хто з симпатією ставиться до Росії: «Країна буде вічно. Поховаємо ще тих, хто дивиться на північ. Багатьох ще будемо ховати, і цих поховаємо».
Подібні висловлювання розкольників та уніатів можна наводити ще дуже довго. Всі їхні заяви, проповіді та інтерв'ю не залишають сумніву в тому, яка їхня позиція в питанні війни і миру. Чому ж вони так бояться миру в Україні? Чому прямо або побічно закликають до продовження війни?
Всі виступи проти «формули Штайнмайєра» роблять ясними справжні цілі і завдання їх авторів. Їх політичним силам не потрібен Донбас в складі України, їм потрібна постійна війна.
Відповідь видається не такою вже складною. Війна їм потрібна, щоб розвивати свої релігійні організації. 90-річний Філарет заявив про це прямо і відкрито: війна потрібна для росту Київського патріархату. Розкольники і уніати використовують войовничу риторику, яку вони чомусь називають патріотичною, для мобілізації своїх прихильників і залучення нових членів. Агітацію вони будують на основі таких понять, як «нація», «держава», «незалежність», «агресія». В умовах війни це має успіх. А в умовах миру?
Цілком очевидно, що в умовах миру потрібно буде пропонувати суспільству щось інше. Говорити про любов, милосердя, прощення, правду і справедливість. А з цим у розкольників та уніатів досить проблематично.
Що ж говорить про війну на Донбасі Українська Православна Церква?
Митрополит Київський і всієї України Онуфрій, предстоятель УПЦ:
«Що стосується безпосередньо війни в Донбасі. Хочу підкреслити, що це громадянська війна. Я знаю від єпископів, які там служать, від багатьох знайомих донеччан, що там відбувається. Найчастіше батько служить в нацгвардії, а син – "ополченець". Багато братів і друзів розділені лінією фронту. Як і при будь-якій війні, на ній з'являються нечестиві люди: вбивці, мародери і інший криміналітет. Але наша Церква засуджувала і громадянську війну, що почалася в 1917 році, і нинішню, якій поклала початок "Революція гідності". Починаючи з 2013 року, ми закликали до примирення і прощення один одного. Тільки так ми збережемо цілісність нашої країни і дамо їй можливість розвиватися. Позиція Церкви полягає в тому, що необхідно припинити війну і перестати вбивати один одного».
А 8 травня 2015 Митрополит Онуфрій разом з іншими ієрархами УПЦ не піднялися під час урочистого засідання Верховної Ради, коли Петро Порошенко зачитував імена героїв АТО.
Цей вчинок, який викликав в атмосфері загальної підтримки військових дій на Донбасі величезну хвилю обурення і образ, інакше як героїчним назвати не можна. Це був найяскравіший протест проти братовбивчої війни, як це пояснив сам Блаженніший Онуфрій:
«Дійсно, коли Президент говорив у своїй промові про війну на донбаській землі і про героїв, які відзначилися там, в тому військовому конфлікті, ми не встали. І це було не знаком зневаги до героів України. Ми шануємо, поважаємо цих людей. Це люди, які заслужили велику честь – таку високу державну нагороду, і ця нагорода їм дана за те, що вони ризикували своїм життям, а деякі – віддали своє життя за це. Ми ще раз висловлюємо цим людям свою велику повагу. Ми не хочемо, щоб війна тривала на нашій землі. Ми не хочемо, щоб люди вбивали один одного. Ми хочемо миру і щоб на нашій землі було Боже благословення».
Що чекає українські конфесії
А тепер уявімо, що може статися, якщо мир в нашій країні все ж настане. Адже нинішнє підписання «формули Штайнмайєра» дає нехай і боязку, але все ж надію на саме такий розвиток подій.
По-перше, в умовах миру, може, не відразу, а поступово, все те, що сталося назвуть своїми іменами. І громадянську війну назвуть саме громадянською війною. Навіть присутність російських військ, чого Україна так і не змогла довести на міжнародному рівні за п'ять років, не впливає на братовбивчий характер цієї війни. Адже по обидві сторони протистояння гинули українські громадяни, по обидва боки були зруйновані українські заводи, мости, дороги і житлові будинки, по обидві сторони боролися наші співвітчизники. І при обміні полоненими українських громадян міняли на українських громадян.
По-друге, виявиться, що релігійні лідери розкольників та уніатів насправді розпалювали ненависть і злобу в жителях України, які перебували за обома сторонами конфлікту, і прямо або побічно закликали до продовження братовбивчої війни.
По-третє, ПЦУ і частково УГКЦ втратять ідеологічну основу свого існування. Про те, що ПЦУ є атрибутом української державності, багато раз повторювали і Петро Порошенко, і Філарет Денисенко, і Епіфаній Думенко, і багато інших. Якщо ж після настання миру на Донбасі Україна буде розвиватися і в економічному, і в усіх інших відносинах, виявиться, що ПЦУ державі зовсім не потрібна. А без такої агресивної підтримки ПЦУ, яка була за часів минулої влади, вона просто не зможе існувати і розвиватися.
По-четверте, в умовах миру, коли все стане на свої місця і буде видно, хто насправді хотів миру, а хто – війни, а до того ж коли розкольники і уніати позбудуться підтримки держави, важко уявити, щоб їх парафії на півдні і сході України зберегли своїх прихожан. Вони можуть залишитися просто на папері.
Таким чином, з настанням миру в Україні може виявитися, що роки війни на Донбасі були «золотим часом» для розкольників та уніатів. Судячи з усього, цей час минає, і їм доведеться якось пояснювати суспільству своє небажання закінчення кровопролиття в країні.
