Відносини УПЦ і РПЦ: монастир не чужий, але статут окремий
Хто кому підпорядковується і про що говорять статути
Логіка критиків грунтується на наступних відсиланнях до Статуту РПЦ :
По-перше, пункт № 3 першого розділу Статуту РПЦ говорить: «Юрисдикція Руської Православної Церкви простягається на осіб православного віросповідання, які проживають на канонічній території Руської Православної Церкви: у Російській Федерації, Україні, Республіці Білорусь, Республіці Молдова... Естонській Республіці...»
Тобто, на їхню думку, всі православні віруючі, які проживають на території України, є членами РПЦ.
По-друге, у пункті п'ятому тієї ж глави йдеться про те, що «Канонічні підрозділи Руської Православної Церкви, що знаходяться на території інших держав, можуть бути зареєстровані в якості юридичних осіб у відповідності з існуючими в кожній країні законами».
З чого розкольниками робиться висновок, оскільки УПЦ є канонічним підрозділом РПЦ, тож адміністративно залежить від неї.
Ну, і по-третє, посилаються на пункт Статуту РПЦ, де йдеться про те, що Митрополит Київський є постійним членом Св. Синоду РПЦ, на ті пункти, де перераховуються самоврядні та автономні Церкви (серед яких, до речі, відсутня УПЦ). А також вказують на те, що «Архієреї Самоврядної Церкви обираються Синодом з кандидатів, затверджених Патріархом Московським і всієї Русі та Священним Синодом».
Виходячи з усього цього, доморощені критики Церкви зі всією безапеляційністю стверджують, що в Україні не може бути архієреїв, чиї кандидатури не були спочатку затверджені Москвою.
Що тут скажеш? Таки спіймали «московських попів» на лицемірстві!
При цьому, як правило, забувають або неправильно розуміють пункт 18-й Глави XI статуту РПЦ: «Українська Православна Церква є самоврядною з правами широкої автономії... У своєму житті і діяльності вона керується Томосом Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року та Статутом Української Православної Церкви, який затверджується її Предстоятелем і схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі».
І тут розкольники теж роблять сумнівний умовивід. Мовляв, якщо Статутом РПЦ передбачається особливий Статут УПЦ, то перший превалює над останнім.
А тепер вчимо матчастину
Перше: чи є віруючі УПЦ членами РПЦ, входячи до її юрисдикції?
Відверто кажучи, мені не подобається сам термін «юрисдикція». Ну, хоча б тому, що, стаючи православною людиною, жоден громадянин земної кулі не укладає жодних юридичних договорів з тією чи іншою Помісною Православною Церквою. Звичайно, будь-яка Православна Церква може володіти тим чи іншим рухомим і нерухомим майном, а її структурні підрозділи (громади, парафії, монастирі, єпархії тощо) можуть входити в деякі юридичні відносини з державою. Але по суті, членство в Церкві не накладає на людину ніяких юридичних зобов'язань!
І відбувається це просто тому, що Церква (принаймні в нашій країні, та й в Росії теж) відокремлена від держави. Саме тому вас не посадять до в'язниці і не накладуть адміністративний штраф за порушення церковного статуту чи то за перехід з однієї церковної «юрисдикції» до іншої. До речі, і при зміні людиною тієї чи іншої християнської конфесії та релігії взагалі, ніяких санкцій (ані з боку Церкви, ані з боку держави) не буде.
У нашому випадку йдеться про юрисдикцію, що розуміється не в світському, а в якомусь іншому сенсі слова.
Можна сказати, що УПЦ є частиною РПЦ, але віруючі УПЦ не є членами РПЦ. І тут немає ніякого протиріччя! Спробуємо звернутися до аналогії: повнолітні діти батьків у якомусь сенсі також є їхньою частиною, однак в своїх діях повністю від них незалежні. Коли діти виростають, то не перестають залишатися частиною сім'ї батьків в широкому сенсі. Разом з тим, вони вже не є її членами, створивши свою власну сім'ю.
Наприклад, Сімейний кодекс України вказує, що «Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки». Це означає, що дорослі діти, які проживають окремо, вже не входять до складу сім'ї своїх батьків. При цьому вони залишаються частиною їхньої сім'ї у духовному і родовому розумінні, а також в обмеженому юридичному (наприклад, діти зобов'язані доглядати за своїми старими батьками).
Вся справа в розрізненнях. Недруги УПЦ спекулюють на розумінні «частина» і «юрисдикція», обманюючи свою аудиторію в тому, що їх можна розуміти виключно як адміністративну залежність (тобто як відносини начальника і підлеглого в усіх робочих питаннях, або батька і неповнолітньої дитини).
Друге: якщо УПЦ є самоврядною Церквою, то, згідно зі Статутом РПЦ, єпископи УПЦ затверджуються Москвою?
Насправді УПЦ простісінько не належить до числа тих самоврядних Церков, про які йдеться в статуті РПЦ. Справа в тому, що, як це вже було показано вище, УПЦ є самоврядною Церквою з правами широкої автономії, і таке її становище (статус) у Статуті РПЦ обмовляється окремо. Саме тому на УПЦ і не поширюються ті норми Статуту РПЦ, які відносяться до самоврядних та автономних Церков, що входять до складу РПЦ.
Ще раз повторимося, згідно із статутом РПЦ, «У своєму житті та діяльності вона (тобто УПЦ – авт.) керується Томосом Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року та Статутом Української Православної Церкви, який затверджується її Предстоятелем і схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі».
У Томосі ж Патріарха сказано наступне: «благословляємо через дану Грамоту нашу силою Всесвятого і Животворящого Духа бути віднині Православній Українській Церкві НЕЗАЛЕЖНОЮ і САМОСТІЙНОЮ у своєму УПРАВЛІННІ».
В Мережі можна легко знайти і лист Патріарха Алексія II міністру юстиції України 1993 р., де, зокрема, йдеться і про підзвітність, і про претензії на майно тощо.
Все просто і зрозуміло. Будь-яка нормальна людина зрозуміє, що РПЦ здійснила акт самообмеження, надавши УПЦ адміністративну незалежність.
Єдиною «незручністю» для УПЦ залишається тільки те, що на Всеправославних зборах або Соборах вона входить до складу делегації РПЦ. Однак, коли висувають претензії до статутних відносин РПЦ і УПЦ, мають на увазі можливість політичного впливу на останню. Але, як ми переконалися, основні механізми такого впливу у РПЦ відсутні. А на Соборах розглядають питання віри, а не політики.
Третє: Статут РПЦ превалює над Статутом УПЦ?
Ну подумайте самі: якщо Статут РПЦ допускає норму про те, що УПЦ керується у своєму житті своїм же власним Статутом, то навіщо нам – православним громадянам України – потрібен якийсь інший церковний статут? Статут РПЦ тим і добрий, що дає УПЦ повну свободу у своїй адміністративній (якщо хочете, юридичній) діяльності. Дає свободу обирати свого предстоятеля та єпископат без будь-якого втручання ззовні. Давайте наведемо тут деякі норми Статуту УПЦ:
РОЗДІЛ I. Пункт 2. Найвищими органами церковної влади та управління Української Православної Церкви є Собор Української Православної Церкви, Собор єпископів Української Православної Церкви та Священний Синод Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Київським і всієї України.
РОЗДІЛ IV. Пункт 1. Священний Синод Української Православної Церкви (далі — Священний Синод) є органом управління Української Православної Церкви у період між Соборами єпископів Української Православної Церкви.
Пункт 4. Священний Синод засновує або ліквідує єпархії і змінює їхні межі з наступним ухваленням Собором єпископів Української Православної Церкви.
РОЗДІЛ V. Пункт 2. Предстоятель Української Православної Церкви обирається пожиттєво єпископатом Української Православної Церкви і благословляється Святішим Патріархом.
РОЗДІЛ VII. Пункт 2. Єпархіальний архієрей обирається і призначається Священним Синодом Української Православної Церкви, одержуючи відповідний Указ Митрополита Київського і всієї України.
Суто юридично (в світському, базовому значенні цього слова) у своїх взаєминах з РПЦ наша Церква повністю незалежна. Що і підтверджує практика.
Думаю, тепер зрозуміло, що вигадки ворогів УПЦ про те, що кандидатури її єпископів в обов'язковому порядку повинні узгоджуватися з Москвою, є не більш ніж мерзенними інсинуаціями.
Скажу більше, це не ми перебуваємо під впливом РПЦ, а РПЦ залежить від впливу УПЦ. Саме наш Предстоятель є постійним членом Священного Синоду РПЦ, і саме наші – українські єпископи можуть брати участь у діяльності вищого органу церковного управління РПЦ – Помісному Соборі. Впливаючи як на вибір Патріарха Всієї Русі, так і на інші рішення, прийняті всередині РПЦ. Щоправда, критики подають цей факт в протилежному значенні. Мовляв, участь предстоятеля УПЦ у Синоді Руської Церкви якось впливає на УПЦ. Але як саме – вони не пояснюють.
Так, Статут УПЦ не повинен суперечити статуту РПЦ! Але це, до речі, не означає, що він його обов'язково дублює – інакше який би в ньому був сенс? Тут йдеться про принципові протиріччя: наприклад, про те, що УПЦ не може самостійно оголосити власну автокефалію і т. д. Але, оскільки УПЦ і так фактично незалежна, то автокефалія має більше символічне значення, ніж практичне. Втім, треба зауважити, націоналісти надають нездорового значення символам. Майже магічного. Але здоровий глузд і логіка тут вже ні до чого.
Останнє питання
А зараз відповімо на питання Іллі Бея, яке він поставив у своїй статті «Как бы не с Москвой (на самом деле с ней)». Це питання звучало наступним чином: «мне совершенно непонятно, что подразумевали авторы заявления в этом предложении: «Не треба називати нас "Московською Церквою" лише тому, що ми бережемо тисячолітню духовну традицію, яка бере початок від Володимирового Хрещення Київської Русі... С момента принятия крещения Руси в 988 году до 1688 года Киевская митрополия входила в состав Константинопольского Патриархата. То есть семьсот лет из «тысячелетней традиции» прошли под омофором Второго Рима, а не Третьего».
Ми вже зачіпали тему передачі Київської Митрополії з «юрисдикції» Константинополя до складу Московського Патріархату. Зараз лише зауважимо знову, що слово «юрисдикція» в церковному сенсі означає не зовсім те ж саме, що в світському. Бо в церковному розумінні юридична приналежність до тієї чи іншої Помісної Церкви обумовлює євхаристійну єдність того чи іншого члена Церкви (парафії, монастиря, єпархії, митрополії і т. д.) з усією Церковною Повнотою.
Тобто насправді УПЦ пов'язана з РПЦ молитовними, віроповчальними, канонічними, духовними узами, і через них – з Усією Церквою Христовою. Цей висновок легко підтверджується посиланням на Пункт 3 першого Розділу Статуту УПЦ, де сказано наступне: «Українська Православна Церква з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву».
Але у своєму внутрішньому, адміністративному житті, як це вже було показано вище, ми повністю самостійні. Однак саме тут наші недруги і фальшують, називаючи нас «московськими попами», намагаючись довести нашу адміністративну залежність від РПЦ, а разом з нею і нібито антиукраїнську позицію православних громадян України.
Втім, незалежно від статусу, який має та чи інша структура канонічної Церкви, нерозумно називати православних священиків (священиків у повному, абсолютному сенсі слова) московськими, українськими, польськими, грецькими попами. Ось проти цієї фальші та цих дурниць і протестують члени Священного Синоду УПЦ. Ми всі Христові – і росіяни, і українці, і румуни, і болгари, і грузини, і греки, і т. д., і т. д. Це стосується всіх – і мирян, і священнослужителів.
0
0
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Читайте також
«Свинопас» і «Ферзь»: кого ПЦУ ставить за приклад?
14 Листопада 14:15
Без Помпео: Початок кінця міжнародної підтримки проєкту ПЦУ?
12 Листопада 22:15
Автономія УПЦ та усунення Донецького митрополита
27 Жовтня 19:04
Які таємниці про СПЖ вивідала СБУ через свого агента?
26 Жовтня 09:26
Три загадкові Синоди, чи що вирішили щодо УПЦ?
25 Жовтня 19:22