Митарства – аналог чистилища у католиків?
Нещодавно прочитала про митарства. Мені здалося, що по суті це дуже схоже на те, що називають чистилищем у католиків. Чи так це?
Катерина Снігир
Відповідає секретар Синодальної Літургійної Комісії УПЦ протоієрей Димитрій Гарчук:
– Ні, не так. Митарства і чистилище – абсолютно різні речі.
Чистилище (лат. Purgatorium), згідно з католицьким віровченням, – стан, в якому перебувають душі людей, які померли в мирі з Богом, але потребують очищення від наслідків скоєних за життя гріхів.
Православ’я заперечує існування чистилища. Згідно з ученням Православної Церкви, стан душ померлих людей – передпочаток вічного блаженства чи вічних мук. Слово «митниця» означає місце, де стягувалося мито, бралися податки, штрафи. Церковною мовою словом «митарства» позначається проваджене з дев’ятого по сороковий день після кончини людини певне слідство у справі її земного життя.
Дуже добре з цього питання висловився Серафим (Роуз): «Усім, крім дітей, ясно, що поняття "митарства" не можна брати в буквальному сенсі; це метафора, яку східні Отці вважали підходящою для опису реальності, з якою душа стикається після смерті... Але самі розповіді – це не "алегорії" і не "байки", а правдиві розповіді про особистий досвід, викладені найбільш зручною оповідачеві мовою... У православних оповіданнях про митарства немає ні язичництва, ні окультизму, ні "східної астрології", ні "чистилища"».
Митарств зазвичай називають двадцять. Вони розподіляються за пристрастями, в кожну з яких входить багато відповідних гріхів. У житії, наприклад, преподобного Василя Нового блаженна Феодора розповідає про них у наступному порядку:
20) немилосердя, жорстокість.
Всі ці митарства описуються в житії в яскравих образах і виразах, які нерідко приймаються за саму дійсність, породжуючи викривлені уявлення не тільки про митарства, а й про рай і пекло, про духовне життя і спасіння, про Самого Бога. Причиною такого опису загробної реальності свт. Іоанн Златоуст вважає прагнення Церкви доступніше викласти досвід святих: «йдеться так для того, щоб наблизити предмет до розуміння людей більш грубих».
Тому схиігумен Іоанн Валаамський писав: «Хоч і прийняла Православна наша Церква розповідь про поневіряння Феодори, але це бачення приватне людське, а не Святе Письмо. Більше заглиблюйся в святе Євангеліє і Апостольські послання».
Святитель Феофан Затворник те, що відбувається під час поневірянь, пояснює дуже незвично: «...митарства представляються чимось страшним; але ж дуже можливо, що біси замість страшного представляють щось чарівне. Звабливо-чарівне, за всіма видами пристрастей, представляють вони душі, що проходить митарства, одне за іншим. Коли з серця, в продовженні земного життя, вигнані пристрасті і насаджені протилежні їм чесноти, тоді що ні представляй чарівного, душа, яка не має ніякого співчуття до того, мине те, відвертаючись від того з огидою...».
Професор Олексій Ілліч Осипов помічає, що поневіряння не є чимось неминучим. Їх минув (за словом Христа: «Сьогодні будеш зі Мною в раю» Лк. 23:43) розсудливий розбійник, так само сходили на небо душі святих. І будь-який християнин, що живе по совісті і щиро кається, звільняється завдяки Жертві Христовій, від цього «іспиту». Бо Сам Господь сказав: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, на суд не приходить (Ін. 5:24).