Куди вам, смердам, до елітної худоби?
Українська політична «еліта» приватизувала УПЦ КП і відділила її від пастви кордонами поліції і нацгвардії.
ЦАРСЬКИЙ ХРЕСНИЙ ХІД
28 липня, в день Рівноапостольного Великого кн. Володимира, вся Україна святкувала День Хрещення Руси-України.
До Києва з’їхалася сила народу. На початку цього дійства за настроєм людей було видно, що це було всенародне свято. Священики на парафіях, влада на місцях старалися організувати людей для поїздки у столицю. Люди прагнули показати свою згуртованість, свою відданість Церкві. Хотіли продемонструвати усьому світові свою любов, свій патріотизм, щиру любов до Бога і до Церкви. Хотіли показати, що вони гідні «Томоса».
Люди проковтнули пігулку – Томос, як чисту монету. Тому, незважаючи на витрати, винаймали автобуси і з вірою та патріотичним поривом рвонули до столиці, щоб підтримати «батька нації» і «батька Церкви» в здобутті цього багатостраждального «Томоса». Уже вкотре. За словами цих двох «батьків», ми його мали отримати до Дня Хрещення Руси України. Ну, не вийшло, то що зробиш? Невже вперше брешем? Народ вже звик до локшини на вухах, то цього разу повісимо спагеті.
Приїхавши в Київ, народ відчув, що тут щось не так, як у минулі рази. Занадто багато поліцаїв і нацгвардійців. Можна було подумати, що мають розпочатися бойові дії. До собору ці силовики нікого не підпускали. Та й місця в соборі не було для простого народу, бо там перебувала «еліта» і її охорона.
А цікаво, чи відомо вам, відносно кого вживається визначення «еліта». Свого часу була телепередача з письменницею Оксаною Забужко, і вона пояснила, що літературне вживання цього слова прийнятне відносно до худоби. Елітний бик, корова, кінь кнур і т.д. Тому тепер я не дивуюся, коли у закордонних колах наших керівників називають «елітою». Вони гідні цього слова.
Але про головне. І от народ дочекався головного, для чого приїхав – хресного ходу.
Коли почався цей хід, дійство було схоже на парад. Першими йшли священики рівними колонами, наче музиканти. Далі групою – мирська і церковна «еліта» з силою охоронців. І аж далі – сіра маса народу, відгороджена від «еліти» транспарантами поперек усієї вулиці.
Так, люди були веселими, їхні очі світилися щастям. Було багато вишиванок і державних прапорів. Для людей це було свято. Але цього свята надовго не вистачило. Його вистачило тільки до Михайлівського монастиря. Там основну масу народу зустріли нацгвардійці і на Володимирську гірку простий люд не пустили. Куди ж вам, смердам, до елітної худоби? Ваша місія завершилася, ми вас використали і наразі ви не потрібні. При нагоді при іншій оказії ми щось придумаємо, дамо нового пряника «Рошен» і зберемо вас знову.
Пам’ятаєте, в попередніх матеріалах я вас попереджав, що Церква уже не ваша, а їхня? Вони її уже приватизували і відділили від вас кордонами ментів і нацгвардійців. І тепер подумайте, чи потрібно служити цій «еліті» і давати їй гроші? Чи пора уже щось докорінно міняти. Амінь.
P.S. Але не чула ця «еліта», якими словами називав її народ і які прокляття промовляв на їх адресу. Як кажуть, хотілось, як краще, а вийшло, як завжди. Дожилися до того, що бояться народу. Ось такі у нас царі.
